НЕВІРНИЙ СКАРБНИК

МАТВІЯ 26: 14-25, 47-50; 27: 3-10

“Горе тому чоловікові, що видасть Людського Сина” (Матвія 26: 24).
ПРО Юду сказано, що він був родом з півдня Палестини, тоді як інші одинадцять Ісусових учнів були галілеянами. Припускають, що скарбником громади апостолів Юду зробили за кращі ділові якості. Приятелі Ісуса бачили, що Ісус та Його послідовники потребують віддавати весь свій час на проповідування Царства. Не дивно, отже, що дехто добровільно давав гроші, щоб їх підтримати.
Не можемо собі уявити, щоб Ісус та Його апостоли випрошували грошей або ходили з протягнутим “капелюхом”. Чинити таке означало би применшити слова Єгови, що все золото, срібно і худоба на тисячі пагорбів є Його, що Він потребує просити про допомогу. Навпаки, Святе Письмо говорить, що дехто добровільно давав, щоб підтримати Учителя, наприклад, Іванна, дружина Худзи, урядника Іродового, та інші (Лк. 8: 3). Такі добровільні дари означали, що громаді потрібен один скарбник, кмітливий у грошових справах.
Немає підстави думати, що Юда був поганою людиною в той час, коли Ісус вибрав його бути одним з дванадцяти апостолів. Навпаки, є всі підстави вірити, що його поганий характер розвився в найбільш сприятливих обставинах – у постійному товаристві Ісуса та інших апостолів, де він постійно чув Послання Царства. Однак відхилення мало свій початок, і Святе Письмо дає зрозуміти, що спокуса прийшла через жадібність, самолюбство, любов до грошей.

“КОРІНЬ УСЬОГО ЛИХОГО”

Як шкода, що стільки порядних людей відхилилось від стежки праведності через любов до грошей! Пам’ятаєте, що одним зі серйозних звинувачень, які Ісус висунув проти фарисеїв, було їхнє грошолюбство. Тому нічого дивного, якщо виявиться, що проблеми багатьох християн сьогодні пов’язані з любов’ю до грошей. Треба признати, що “корінь усього лихого то [далі] грошолюбство” (1 Тим. 5: 10). Апостол каже, що через цю облуду багато хто поклав на себе великі страждання, хоча не так серйозно, як Юда.
Він настільки любив гроші, що був готовий зрадити свого Учителя за тридцять шматків срібла, які, якщо їх заробити, вартували від двісті до триста доларів. Ще інші любили гроші до такої міри, що продали власне сумління заради здобуття багатства. Деякі продали Правду за гроші, переконані, що їм краще поведеться у бізнесі, якщо вони захищатимуть неправду. Деякі продали Церкву за гроші і були готові проповідувати те, у що не вірять, наймаючись за гроші й шукаючи людської похвали. Деякі продали національні інтереси, промінявши на гроші свій патріотизм.
Безперечно, кожен великою мірою потребує стерегтись зрадницького впливу любові до грошей. Але ми повинні зробити чітку різницю між грішми і любов’ю до грошей, бо саме ця остання робить руїну, заманює в пастку, полонить душу. Гроші представляють працю, зусилля, нагромадження, і їх треба оцінювати за те добре, що вони можуть зробити. Натомість ми повинні уникати любові до грошей – до того, щоб служити їм, робити з них ідола, і дозволяти їм відвернути наше серце від Бога. Не забуваймо, що ця любов до грошей була першочерговою причиною жахливого падіння Юди.

ВИКОНАННЯ ПРОРОЦТВА

Учні, мабуть, не одразу, а за якийсь час дізналися, що Юда, який носив скриньку, – злодій (Ів. 12: 6). Очевидно, навіть тоді, коли він присвоював гроші, зібрані для утримання маленької громади учнів, він знаходив для себе пристойне виправдання, бо гріх завжди облудний. Можливо, він казав: “Я відклав грошей, і думаю, що прийде час, коли Учителеві та всім нам вони стануть у пригоді, і тоді всі оцінять мою ощадливу завбачливість”. Такі думки тільки збільшували його потяг до грошей і вели діяльний розум до помислу запродати Ісуса.
Написано, що коли Юда усвідомив, що Ісуса засудили, він жалкував про свій вчинок і відніс гроші первосвященикам, наполягаючи відмінити все зроблене. Вони висміяли його, кажучи, що їх це не стосується, і він сам відповідає за невинно запродану кров. Та оскільки повернені гроші були “заплатою за кров”, вони не поклали їх назад до храмового сховку, а купили за них шматок недорогої землі, “поля ганчарського”, щоб воно було місцем поховання мандрівників. Ось так первосвященики до букви виконали пророцтво, яке вже, мабуть, забули: “І взяли вони тридцять срібняків, заплату Оціненого, що Його оцінили сини Ізраїлеві, і дали їх за поле ганчарське, як Господь наказав був...” (Мт. 27: 9, 10).
З розповіді виникає, що Юда був здивований, коли Ісуса засудили. Очевидно, він припускав, що Ісус, потрапивши в такі обтяжливі обставини, признається, що Він – Месія, і тріумфально візьме верх над Своїми ворогами. Юда, мабуть, думав, що тим самим він пришвидшить встановлення Царства, в якому сподівався мати частку. На своє виправдання він міг би в кінці сказати: “Зрозумійте, це коштувало тільки тридцять срібняків, і можете мені подякувати, що я допровадив до розв’язки набагато швидке, ніж це мало бути”, – і вийшов би з цього по-геройському, проявивши ділову кмітливість та якості, щоб зайняти пост Головного Скарбника у Царстві. На додаток, він ще був трохи злий на Ісуса за те, що Учитель похвалив вчинок Марії з нардовим миром. Очевидно, під впливом такого обурення він зі самого початку хотів обговорити зі священиками та книжниками запроданство.

НЕПАМ’ЯТЬ – БЕЗНАДІЯ МАТИ ВОСКРЕСІННЯ

Ми не намагаємось знайти виправдання для Юди. Неможливо виправдати зраду Бога та Його Справи. Ми тільки звертаємо увагу на факт, що кожний злочинець повинен спочатку дати згоду на згубну поведінку у своєму розумі. Іншими словами, перед кожним грішним кроком розум, сумління мусить зазнати спотворення. Отже, наступні слова Ісуса є цілком виправданими: “Горе тому чоловікові, що видасть Людського Сина! Було б краще йому, коли б той чоловік не родився” (Мт. 26: 24).
Така зрада, така готовність віддати свого Друга, свого Вчителя, Того, Кого він визнав як Божого Сина і через Котрого сподівався Месіанського Царства, була віроломством найгіршого ґатунку. Разом з іншими апостолами Юда був покликаний іти слідом за Ісусом і стати учасником з Ним у стражданнях та пробах за вірність Правді, за неприязнь з боку людей і за можливість здобути зі своїм Учителем частку в Небесному Царстві, яке має благословити світ. Юда, як і інші, проповідував Царство, виганяв демонів, зціляв хворих силою Бога, яка діяла через ім’я Ісуса. Він весь час був зі Спасителем, знав про непорочність Його життя, про Його відданість Богу. Тому все свідчило про його відповідальність та вину.
Те, що Юда покінчив зі собою (на доказ виконання слів Ісуса) означало, що він вважав, що йому краще було би не народитися. Кожен, хто чинить самогубство, стверджує те саме. Але для інших самогубців є надія, бо вони перебувають у незнанні, і Христос помер за всіх. Отже, вони, як і інші, повинні остаточно мати благословення і можливість здобути вічне життя.
Натомість у випадку Юди все це не береться до уваги, бо він вже отримав привілеї, можливість і знання, і згрішив проти цього світла та знання. Слова, що він “пішов у своє місце” (Дії 1: 25) – відповідне місце – зовсім не означають, що Юда або хтось інших має зазнати вічних мук як покарання за гріх. Радше цим “місцем його” була непам’ять, безнадійне забуття без сподівання мати воскресіння. Він помер, як німа тварина, і немає аргументу, який би показав, що такий характер, який мав стільки привілеїв, коли-небудь в майбутньому матиме також нагоду.

ЗГОДА ДВОХ ЗАПИСІВ

Щодо подальшої долі Юди, один вірш Святого Письма каже, що він пішов і повісився (Мт. 27: 5). Інший вірш говорить, що його беззаконня стало приводом до того, щоб купити поле, а також сказано, що він, коли повісився, впав сторчма, тріснув надвоє, і все нутро його вилилось (Дії 1: 18). Погодити обидва записи дуже просто, і обидва правдиві. Юда, щоб повіситися, очевидно, вибрав гілляку, яка звисала над урвищем, що дозволяло легше виконати намір. Можемо собі тільки уявити, як він, коли натягнутий шнурок обірвався, полетів сторчма униз. Тим не менше, опис його смерті для нас не такий важливий. Набагато важливіше зауважити, як померла його душа, як він втратив спільність з Богом та Христом і всяку надію на майбутнє життя. Проте Учитель був добрий до нього до кінця, даючи усіляку нагоду опам’ятатися і вернутися назад – аж до останку.
Той факт, що Бог знав наперед від самого початку, що один із Дванадцятьох зрадить Ісуса і що купівля поля за “заплату за кров” вже була описана в пророцтві, не знімає відповідальності з Юди за його гріхопадіння. Юді завдало шкоди не Боже передбачення, а його власний шлях. І так є з усіма. Боже передбачення від початку про те, що станеться, не впливає на нас, Він просто знає, як ми поведемося з власної волі, як поступимося жадібності, гріху.
Свідчення, що Ісус знав заздалегідь, хто Його зрадить, не означає, що Ісус знав це у той час, коли обирав Юду. Він знав, що, за словами Святого Письма, один з Його учнів зрадить Його; і відтоді, як Ісус побачив, що Юда починає схилятися до гріха, до жадібності, Він знав, що Юда буде тим, хто зробить цей зрадницький вчинок. Однак у жодному значенні слова поведінка Ісуса не штовхала Юду до зла, а радше застерігала, щоб він робив навпаки.

R5552 (1914 р.)