АГОНІЯ ГЕФСИМАНІЇ – ЧОМУ?

МАРКА 14: 32-42

“Пильнуйте і моліться, щоб не впасти в спокусу” (Матвія 26: 41, Дерк.).
ПІСЛЯ встановлення Вечері, яка пригадувала Його смерть, Ісус та учні заспівали гімн і пішли з міста на Оливну гору, що була якраз навпроти – приблизно за милю. По дорозі в Гефсиманію учні, судячи зі всього, отримали кілька важливих лекцій. Євангеліє св. Івана занотувало їх у 15-17 розділах.
Вираз “Гефсиманія” означає “Чавило оливок”, і ця назва має глибоке значення. Коли пригадаємо, що юдеї використовували оливкову олію для їжі та світла, і що Ісус є Годувальником та Світлом світу, бачимо, що для Нього ці важкі випробування були надзвичайно істотними, бо вони майже розчавили Його душу в саду, який використовували для чавлення оливок і виготовлення олії.
Гефсиманія була не садом квітів, а садом оливкових дерев. Ймовірне місце цієї події сьогодні дбайливо доглядають і пильнують монахи-францисканці. В саду є кілька дуже старих оливкових дерев і один старезний дуб. Сад, правдоподібно, належав комусь з Ісусових друзів. Кажуть, є доказ, що Іван Марко, який написав Євангеліє св. Марка, був тим юнаком, якого розбудило заворушення в саду під час Ісусового арешту і який вийшов до них у самій лише нічній сорочці (Мк. 14: 51, 52).

ПЕРЕСТОРОГА

По дорозі в Гефсиманію Ісус намагався закарбувати у Своїх учнях факт, що наближається критична хвилина для них. Він процитував їм пророцтво: “Удар пастиря і розпорошаться вівці” (Зах. 13: 7), – і сказав відверто, що всі вони згіршаться – знеохотяться, спіткнуться, будуть вкрай здивовані. Станеться щось, чого вони зовсім не сподіваються.
Св. Петро, повний довіри, що він цілковито відданий Господу, заперечив, наполягаючи, що в його випадку це неможливо – що навіть коли би всі так зробили, він готовий радше померти з Учителем, аніж відректися від Нього. Але Ісус наполіг, що св. Петро у великій небезпеці, що він занадто довіряє власній плоті, не звертається до Бога і не пильнує з молитвою, щоб не впасти у спокусу. Всі учні приєдналися до нього і запротестували проти висунутого Ісусом звинувачення. Вони вважали себе відданими і готовими йти на смерть. Як мало вони знали про суворі випробування, які повинні були прийти на них!
Безперечно, перед нами урок для всіх послідовників Ісуса – тоді і сьогодні. Добре відчувати свою повну рішучість бути відданим Господній Справі до останнього подиху, бо така рішучість дуже істотна для перемоги. Але помилкою, якої припускається багато хто, є невміння усвідомити, наскільки суворими можуть стати випробування та спокуси, невміння бачити потребу у небесній підтримці для своєчасної допомоги. Апостол писав: “Коли бо я слабий, тоді я сильний” (2 Кор. 12: 10). Цим він, мабуть, мав на увазі: коли я цілковито відданий Господу, тоді я відчуваю власну немічність та непридатність, але тоді я міцний, бо покладаюся, перш за все, на небесну допомогу – пильную і молюся і, тим самим, застережений від спокус.
Безумовно, у кінці цього віку – у завершальні дні Євангельської епохи – на Церкву Христа прийдуть труднощі Гефсиманії. Вистояти у цих спокусах та випробуваннях і вийти з них переможно зможуть тільки ті, чия віра в Господа і довіра до Нього є міцною – хто пильнує і молиться, щоб не впасти у спокусу, і, відповідно, бережений від неї. Як наш Господь застеріг св. Петра та інших апостолів перед лицем випробування, яке їх чекало, так Він застеріг нас перед лицем великого вирішального випробування, яке вже поруч. Скористаймось з досвіду апостолів, записаного у цій лекції.

“ОБГОРНЕНА СУМОМ СМЕРТЕЛЬНИМ...”

Прийшовши у сад, Ісус залишив вісьмох апостолів біля входу і разом з Петром, Яковом та Іваном заглибився у тінь дерев. Всі вони мали пильнувати і бути на осторозі перед чимось, що мало трапитись, про що Ісус знав, але що здавалося цілковито неправдоподібним для апостолів. Вони не могли зрозуміти похмурого настрою Учителя, навіть якщо поділяли Його смуток. Була північ, а вони звикли йти відпочивати рано. Вечірня напруга і втомливі уроки, дані Учителем, принесли сонливість. Вони заснули, замість того, щоб пильнувати і молитися. Заснули навіть ті найближчі до Учителя.
Прагнучи на самоті порозмовляти з Отцем, Ісус відійшов, як кинути каменем, далі у тінь. Раз за разом в агонії, яка Його проймала, Він приходив, щоб знайти людське співчуття, і тільки переконувався, що найближчі Йому особи поринули у сон. Добре сказав пророк: “Не було із народів зо Мною нікого” (Іс. 63: 3). Він один топтав чавило смутку. Тільки тепер, закінчиши давати настанови Своїм апостолам і залишивши більшість пильнувати біля входу в сад, Він врешті міг подумати про Себе і про доленосні події, які чекали Його за кілька годин. Залишивши трьох Своїх найближчих учнів, Він врешті дав волю гнітючому тягареві, який несподівано звалився на Його душу. Учитель вигукнув: “Обгорнена сумом смертельним душа Моя!” – Я відчуваю, що можу померти вже зараз, так і не досягши кульмінації, яка ще попереду. Читаємо, що “Він зачав сумувати й тужити”. У грецькій мові ці слова такі ж переконливі і означають повне збентеження і велику зажуреність, що свідчить про самотність, тугу, одинокість.
Відчуття пригнічення, відчаю, яке несподівано навідало Спасителя, тривало трохи часу, бо Він тричі звертався в молитві до Отця, просячи, щоб ця година могла Його обминути – жахливе пригнічення, яке розривало Його серце. Євангеліст Лука, який був лікарем, розповідає, що тривога Учителя була такою великою, що викликала кривавий піт. Хоча слів про кривавий піт не знаходимо у деяких більш старих манускриптах, однак лікарі погоджуються, що з людьми у великій тривозі таке траплялося.

ПРИЧИНА СМУТКУ УЧИТЕЛЯ

Як пояснити велику тривогу Учителя у чеканні на власну смерть, якщо Він знав про неї заздалегідь і розповідав Своїм учням, запевняючи їх також, як сказано в цій лекції, що Він встане з мертвих на третій день? Чому би думка про смерть принесла Відкупителю більше тривоги, ніж деяким Його послідовниками і навіть більшості людей?
Сотні мучеників пішли на смерть таку ж жахливу і навіть ще жахливішу. Сотні показали велику відвагу, стійкість перед лицем такої ж страшної смерті. Чим спричинений такий стан Спасителя і Його наполеглива молитва, щоб ця година, ця чаша, могла Його обминути?
Щоб зрозуміти це питання і дати на нього правильну відповідь, ми повинні пам’ятати, наскільки іншим був Учитель, ніж решта людства. На всьому світі лежить вирок смерті. Всі ми знаємо, що наша смерть є тільки справою часу. Всі ми знаємо, що вмирання може тривати щонайбільше кілька годин. Ми не тільки позбавлені надії уникнути смерті, але й на дев’ять десятих вже мертві, і наші розумові властивості тією чи іншою мірою притуплені. Ми безтурботні, недбалі і доволі люті.
Є воїни, які рушають без видимого страху до бою перед лицем миттєвої смерті, так само поводяться і коні. Найбільшу відвагу проявляють, однак, ті, які знають, розуміють і повністю усвідомлюють, що вони роблять і побоюються смерті, але, не дивлячись на це, йдуть вперед, слухняні почуттю обов’язку та ведені любов’ю. Ісус був таким воїном. Він, як ніхто інший, розумів, чим насправді є смерть. Він, як ніхто інший, оцінював значення і вартість життя.
Ісус залишив небесну славу, відмовився від вищої природи на духовному рівні, обміняв її на людську природу, бо людина згрішила, і за Божественною постановою та на основі Божественного задуму мав померти Справедливий за несправедливих – як викупна ціна за людину. Такою була Отцівська воля для Нього. Він каже, що з цією метою Він прийшов у світ. Ця думка домінувала у Нього все Його життя. Він віддавав це життя, виконуючи волю Бога і служачи людству. Тепер настав час великої кульмінації.
Небесний Отець обіцяв нашому Господу, що у випадку вірності у виконанні дорученої Йому справи Він підніме Його з мертвих Божественною Силою до духовного рівня існування та становища, вищого від попереднього. Ісус не сумнівався у вірності Отця, ані не сумнівався у Отцівській силі. Однак задум Отця та обітниця були на умові, що наш Господь виконає Свою частку вірно, і тоді Він отримає воскресіння до вищого життя. Якщо ж якоюсь мірою або в якомусь значенні Він поступиться гріхові, на Нього прийде покарання за гріх – “Вмираючи помреш”. Три з половиною роки Свого життя Він був відданий Богу та виконанню Божественної волі. Залишалося одне: Чи Він виконав Божественну волю повною мірою, цілковито, абсолютно у дусі, який до вподоби Небесному Отцю? Більше того, чи Він здатний пройти і чи пройде крізь випробування у наступні кілька годин з належною відвагою, вірою, слухняністю, а може не зуміє і втратить все у смерті?

БЕЗ ЖОДНОГО ЗАСТУПНИКА

Отож, бачимо, наскільки з Учителем все було по-іншому, ніж із кожним з нас, які намагаються Йти слідом за Ним. Нам нічого втрачати, бо ми всі (як рід) знаходимося під вироком смерті. Крім того, послідовники Ісуса розуміють, що Він був Сином Бога і помер за наші гріхи, що Його заслуга компенсує наші вади, бо ми перебуваємо в Ньому і прагнемо чинити волю Отця. І коли би Учитель зазнав невдачі, ніхто би за Нього не заступився. Його невдача означала би вічну смерть. До того ж це означало би втрату всіх особливих благословень, які Бог обіцяв Йому в нагороду за особливу вірність. Це означало би втрату великого привілею виконувати Отцівське завдання – піднести людство зі стану гріха та смерті з допомогою Месіанського Царства. Словом, у ту ніч у Гефсиманії на вазі знаходилося особисте вічне життя Учителя, а також всі Його сподівання на славу, честь, безсмертя і високе становище по правиці Отця, набагато вище ангелів, початків та влади.
Не дивно, що Учителя, Який це розумів, переповнювали думки! Не дивно, що Він прагнув уникнути цього, якщо Божественний План може виконатися по-іншому, прагнув обійтися без цих особливих труднощів та жахливих випробувань під час годин, які були попереду. Частиною жахів цих випробувань, безперечно, був факт, що з Ним мали поводитись як зі злочинцем, як з богохульником, як з ворогом Бога та праведності.
Для зіпсованої та розбещеної душі така річ була би малозначною, але для Того, Хто був повний любові та відданості Отцю, такі труднощі були жахливими; аби Його, Який пожертвував усім, навіть Своєю небесною славою і Своїми земними інтересами, щоб виконати волю Отця, вважати богохульником, щоб Його розіп’ясти як злочинця, як особу, небезпечну для інших! Яка страшна річ для Його витонченої та шляхетної душі – для Того, Хто, читаємо, був “святим, незлобивим, невинним, відлученим від грішників”!
Мабуть, саме це безчестя Ісус мав на думці, коли молився, щоб воно минуло. Він не молився, щоб не померти, бо знав, що для цього Він прийшов у світ і що тільки через Його смерть можна позбутися вироку смерті,  який спочиває на людській сім’ї. Він не раз нагадував про Свою смерть, і ні разу не подумав про те, щоб уникнути цієї смерті. Він добре знав, що “тіло й кров посісти Божого Царства не можуть”. Але Він сподівався, що Отець якимось чином може зробити так, щоб особливе безчестя обминуло Його в той час. Однак навіть у Своєму найбільшому смутку Учитель молився: “Та проте не Моя, а Твоя нехай станеться воля”.

ПІДКРІПЛЕННЯ ЗГОРИ

Св. Павло говорить, що труднощі Учителя в Гефсиманії були пов’язані з боязню – не боязню померти, але боязню залишитися мертвим, боязню, що Отець вважатиме Його недостойним славного воскресіння, обіцяного Йому на умові абсолютного послуху. Св. Павло пише: “Котрий за днів Своєї плоті, коли Він приносив молитви і благання з великим плачем та слізьми до Того, Хто був здатний врятувати Його від смерті [через воскресіння], і був вислуханий щодо того, чого побоювався” (Євр. 5: 7, KJV). Він був врятований від смерті. Більше того, Отець дав Йому запевнення, що Він врятує Його від смерті.
Це пояснює слова, що Божий ангел з’явився Йому в саду і зміцнив – дав запевнення від Отця, що до цієї миті Він був вірним, і Божественне благословення буде з Ним у годину випробування, яка наближалася. З цієї миті всі побоювання та агонія зникли. Якщо досі Отець був задоволений Ним, якщо благословення та усмішка Отця супроводжували Його, то Він може витримати все, що трапиться. Усю решту ночі і наступний день Ісус був надзвичайно спокійний, навіть у найважчих обставинах. Він потішив тих, які плакали над Ним; Він передав Свою матір вірному св. Івану і т.д.
Бачимо, що труднощі Учителя тією чи іншою мірою повторюються в Його учнях. Маючи запевнення, що їхні гріхи прощені, що Сам Отець любить їх, що Його благодаті достатньо для них і що одежа праведності Відкупителя прикриває їх, послідовники Ісуса здатні за таких обставин бути відважними навіть перед лицем жахливої смерті. Але треба пам’ятати про одну велику відмінність між Учителем та Його послідовниками: якщо з Ним “не було із народів... нікого”, то з нами є по-іншому; з нами є Учитель, кажучи: “Я тебе не покину, ані не відступлюся від тебе”. Крім того, ми маємо спільність Духа, що є між братами Христа, слова підбадьорення яких, коли вони пильнують з нами і моляться за нас, є джерелом зміцнення в часі кожного горя. Дякуючи Йому за всю Божественну допомогу і за те, про що Він для нас подбав, прямуймо до нашої Гефсиманії, зміцнившись силою, яку Бог дає через Свого Сина.

R5550 (1914 р.)