ПОМАЗАННЯ ЦЕРКВИ

«А помазання, яке ви прийняли від Нього, – воно в вас залишається» (1 Івана 2: 27).
Згідно з божественним розпорядженням щодо народу Ізраїлю, їхні первосвященики, котрі представляли ціле священство, впроваджувалися на служіння через помазання особливими дорогоцінними пахощами, названими святою оливою помазання. Ця олива виготовлялася за спеціальним рецептом, і людям, під страхом смерті, не дозволялося її використовувати. Після того як Ізраїль став царством, царів також помазували цією святою оливою помазання.
Ці дві посади священика і царя, як було пізніше показано, є образом об’єднаного служіння, яке знайшло свій позаобраз в Тому, Хто мав бути Священиком на Своєму престолі – царським священиком, священиком-царем. Святе Письмо дає нам образ цієї об’єднаної посади в особі Мелхиседека, про якого записано, що він був царем Салиму і священиком Бога Всевишнього (1 Мойсея 14: 18-20; Євреїв 7: 1-17). Порівнюючи Писання з Писанням, ми вчимося, що Месія, Котрий повинен здійснити велику працю благословення світу, повинен бути Тим, Хто поєднує обидві посади – царя і священика.
Розглядаючи образ детальніше, ми бачимо, що свята олива помазання виливалася на голову первосвященика лише в час його впровадження на служіння. Щедро вилита на його голову, олива спливала аж на полу його священицьких шат служіння. Як побачимо пізніше, цей факт також був образним.
Переходячи далі від образу до позаобразу, ми розуміємо, що Святе Письмо навчає, що на землі повинно бути встановлене велике Месіанське царство, яке зв’яже сатану, стримає всі погані впливи і дасть всьому світу людства повну нагоду примирення з Богом. Ми також розуміємо, що буде виконана велика священицька праця, пов’язана з цим царством. Це також буде частина великої праці Месії, яка таким чином показана як подвійна: як Цар Він керуватиме людьми залізною палицею для їхнього благословення, а як Священик навчатиме, підніматиме, зцілятиме їхні недуги і пробуджуватиме зі смерті.

«ХРИСТОС У ВАС НАДІЯ СЛАВИ»

Ізраїльський народ добре розумів, що їхній Месія повинен бути обіцяним насінням Авраама, Котре повинно благословити всі народи землі; але тільки після часу першого приходу нашого Господа настав належний час зрозуміти, що це насіння складалося більше ніж з однієї особи. Апостол Павло звертає нашу увагу на цей факт і заявляє, що це було таємницею, захованою від попередніх диспенсацій – що Месія мав бути не особою, а громадою під одним Головою (Ефесян 3: 2-7; Колосян 1: 25-27). Більше того, цей Месія не лише повинен бути численним, а повинен бути зібраний з-поміж багатьох народів.
Тільки невелика кількість може зрозуміти цю таємницю; більшість ще не розуміє її; дійсно, це може зрозуміти лише особливий клас, для якого вона призначена. Святе Письмо показує нам, що Євангельський вік призначений для вибору цього великого позаобразного Царя, більшого від Соломона; цього великого позаобразного царського Священика, представленого Мелхиседеком. Поклик цього віку є для тих, котрі стануть членами цієї громади, позаобразного Священика і Царя.

УМОВИ ЧЛЕНСТВА

Всі, котрі мають стати членами цього царського класу, мусять дивитися на нашого Господа Ісуса як на Того, через Кого до них повинна прийти Божа милість. «І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали». Від смерті і воскресіння Христа була відкрита нова дорога життя. Христос буде Головою церкви, яка є Його тілом; і ціла церква складатиме великого позаобразного Пророка, Священика, Царя – довгождане насіння Авраама (Галат 3: 8, 16, 29).
Тому нехай усі, котрі принесли себе Богу в посвяченні, візьмуть свій хрест і йдуть за Учителем; нехай вони живуть якомога ближче до життя, яким жив Він, ступаючи в Його сліди. Хоча ми не можемо бути досконалі тілом, і хоча Бог не може схвалювати щось недосконале, однак наша досконалість повинна бути досконалістю в намірі, волі; і, таким чином, через Відкупителя ми будемо схвалені Ним.
Повертаючись до образу помазання юдейського первосвященика в час його входження на посаду, і порівнюючи його з позаобразом, ми розуміємо, що великий позаобразний Священик був помазаний в Йордані. Там наш Господь Ісус, Голова громади Христа, отримав святого Духа без міри. В П’ятидесятницю позаобразна олива помазання почала спливати на церкву. Як образна олива, вилита на голову первосвященика, спливала аж на полу його шат, так святий Дух сходив з Голови церкви аж на останніх членів помазаного тіла Христа (Псалом 133: 1-3).

ВСЯ ГРОМАДА ХРИСТА Є ПОМАЗАНА

Ми отримуємо це помазання від Отця через нашого Господа Ісуса Христа. Всі речі є від Отця, і всі речі є через Сина (1 Коринтян 8: 6). Отець дав святого Духа Сину і уповноважив Його дати його Своєму тілу. Це обдарування святим Духом було задумане як помазання для всього тіла, бо Отець визнав тіло, коли визнав Голову. Коли Христос вчинив приписання Своєї заслуги, щоб покрити недоліки церкви, Він вчинив нас прийнятними для Отця, і це прийняття було виявлене зовнішньо через огненні язики і т.п., які зійшли на апостолів у П’ятидесятницю. Однак цей зовнішній вияв не був найважливішою річчю, бо апостоли могли отримати святого Духа без будь-яких особливих проявів божественної сили.
Огняні язики, які зійшли у день П’ятидесятниці, схоже до голубки, яка спустилася на нашого Господа при Його хрищенні, не залишились видимими. І голубка і полум’я світла були просто зовнішнім представленням з метою переконати присутніх, що обіцяне благословення і сила прийшли.
Коли Корнилій, перший навернений поганин, був прийнятий до помазаної громади, був ще інший вияв факту, що святий Дух був даний послідовникам Ісуса. Отож могло бути багато виявів якогось факту. Навіть тепер Бог міг би дати якийсь вияв, щоб показати, що Він дав святого Духа, але роблячи так, Він лише підтверджував би факт, що святий Дух вже був даний. Помазання, яке церква отримала в день П’ятидесятниці, було божественною санкцією, божественним визнанням цих посвячених, щоб ішли в сліди нашого Господа. Бог таким чином зовні продемонстрував факт, що там мала бути церква.
Від П’ятидесятниці той самий Євангельський поклик поширився скрізь по світу – до стількох, скількох Господь, наш Бог, кличе (Дії 2: 39). Ті, котрі приймають умови цього поклику, входять у помазану громаду. Коли ми входимо в Христа, ми входимо в це помазання. Ми не входимо в тіло Ісуса, а входимо у це символічне тіло Помазанця – Христа. Ми входимо у той стан, в якому ми є «спадкоємці Божі, а співспадкоємці Христа» Ісуса, нашого Господа. Протягом цього Євангельського віку це помазання залишалося в церкві. «А помазання, яке ви прийняли від Нього, – воно залишається в вас», воно перебуває в вас. Ті, котрі ніколи не входили в це помазання, ніколи не будуть церквою.

ПОМАЗАННЯ І ЗАЧАТТЯ

Як ми можемо знати, чи ми були зачаті, – це інший бік справи. В день П’ятидесятниці, коли церква почалася, були зовнішні знаки, через які це помазання було показане, – дари Духа, дари мов тощо. Апостол говорить нам, що це були просто зовнішні дари, і вони могли значити не більше, ніж мідь дзвінка або бубон гудячий (1 Коринтян 13: 1-3). Могло бути, що ті, хто мав дари, просто ввійшли у споріднення з Богом зовнішньо, формально і не зробили жодного реального поступу в духовних речах.
Божим розпорядженням, здається, є, що після того, як ми ввійшли в цю помазану громаду і таким чином можемо з самого початку говорити і думати про себе як про помазаний клас, незабаром приходить вияв того, що ми дійсно ввійшли в цей клас. Цей доказ не буде у нашому говорінні мовами тощо, а в появі плодів і благодаті святого Духа – покори, терпеливості, доброти, довготерпіння, братерської доброзичливості, любові. Вияв цих плодів, здається, означав би, що ми все більше й більше стаємо стимульовані святим Духом Христа.
Але навіть тут ми повинні зробити різницю між природною вдачею і тим, що набуто зростанням в благодаті. Наприклад, є такі, хто має велику міру терпеливості – справді забагато; вони є ліниві. Тому їхня терпеливість не є плодом Духа. Щоб розрізнити між природними властивостями і набутою благодаттю, ми повинні порівняти вдачу природної людини з її зростанням в благодаті і плодах Духа.
Помазання Духом не є вповні те саме, що зачаття Духом. Помазання стосується тільки визнання членом класу покликаних до особливої праці в Месіанському царстві. Коли ми стаємо пов’язані з Богом через Христа, ми стаємо членами помазаної громади. Але в той же час як помазання представлене в цілій церкві колективно, зачаття святим Духом є особистою справою. Різними способами Святе Письмо пояснює нам, що ми зачаті святим Духом через Слово правди і Словом правди.

ОСВЯЧЕНІ ЧЕРЕЗ СЛОВО ПРАВДИ

Іншими словами, ніхто не може отримати святого Духа, якщо він не прийняв правди. До прикладу, Корнилій був доброю людиною, багато молився і щедро давав милостиню. Однак все це не дало йому святого Духа. Але коли настав належний час – кінець сімдесяти тижнів ласки для юдеїв – Корнилій був скерований до того, хто розповів йому, що він повинен робити. Святий ангел сказав йому послати за св. Петром, щоб той прийшов у його дім і розповів слова (Дії 10: 22). Слова були необхідні.
Щоб стати членами церкви Христа, з нашого боку мають бути розумні дії – це не є якийсь фокус-покус. Тому ми можемо знати, що жоден язичник, хоч який шляхетний від природи, не може бути з класу церкви, і те саме стосується цивілізованих людей. Кожен з помазаної громади повинен мати знання про привілей увійти в споріднення з Богом через Христа. Якщо хтось не має цієї інформації, він, мабуть, не може бути з класу церкви.
До споріднення з Богом людей приведе Слово Бога, Євангельське послання. Отож кожен, хто отримує святого Духа, спочатку мусить отримати знання правди, і тому ця правда впливатиме на нього. Спочатку він мусить стати на боці праведності, потім він мусить прийняти Христа як свого Відкупителя. Далі, після прийняття Христа як свого Спасителя, він мусить іти вперед і вчинити посвячення, щоб іти слідами нашого Господа Ісуса. Якщо тільки він зрозумів, що це Божа воля, то віримо, що він буде прийнятий Господом – зачатий святим Духом. Далі Божим порядком є, щоб він отримав більше вказівок, тому що досі він робив належні кроки.

МЕТА ПОМАЗАННЯ

Безперечно, ми не знаємо напевно, скільки з цього зроблено автоматично. Як умілець багато чого робить автоматично, так великий Творець, без сумніву, має напрямки, в яких діє автоматично; і один крок веде до одного результату, а інший крок – до іншого результату і т.д. Ми припускаємо, що Бог має певний великий принцип, який діє автоматично, через який, під Христом, всі, кого Він приймає, отримують певне благословення особисто. Як тільки особа робить кроки, які вимагаються, то усвідомлює божественне благословення і керівництво у своїх справах.
Всі помазані мають розум великого Голови церкви. Отож ми повинні старатися перебувати в Христі особисто, а також колективно, бо коли ми ввійшли в помазаний клас, то для нас можливо вийти з того класу. Щоб перебувати в Христі, ми повинні, як нові створіння, зростати в благодаті, в знанні, в любові, бо як нові створіння ми, якщо будемо вірні до кінця нашої дороги, будемо вдосконалені в першому воскресінні і сядемо на престолі з нашим Господом і Царем (Об’явлення 3: 21).

R 5549, (1914 р.)