РАДІСТЬ В ГОРІ

“Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами” (Матвія 5: 11, 12).
Ці слова нашого Господа були звернені до Його учнів – не тільки до Його апостолів, вибраних бути Його особливими посланниками, але до всіх Його послідовників всього цього віку. Учень – це той, хто вчиться, хто навчається в іншого. Всі Ісусові учні повинні взяти урок для себе з нашого вірша. “Блаженні” означає, що переслідування є милістю від Бога. Вважайте милістю від Отця, коли люди вас лихословлять – вважайте милістю не саме лихослів’я, а те, що вони наговорюють на вас неправдиво, ради Христа.
Ніхто не хоче, щоб його переслідували або лихословили. Святе Письмо каже, що добре ім’я ціниться більше від великих багатств. Але якщо ми страждаємо ради Христа, то можемо знати, що Господь нам надолужить. У Господньому порядку буде час “порахунку” за все, що ми вистраждали. Ось так ми складаємо скарби на небесах. Все, що ми тут вистраждали, достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги, якщо ми страждали для Нього.
З цього погляду ми повинні справді хотіти мати переслідування. Ми не повинні домагатися їх, ані старатися спровадити на себе зайве, але якщо усвідомлювати, що коли ми не маємо переслідувань, то не маємо доказів того, що ми – справжні учні Господа; то ми радіємо, коли у Божому провидінні таким є наш наділ. Декого, щоправда, можуть лихословити за щось погане чи нерозумне, але такі труднощі не приносять жодних благословень. Благословення приходить тоді, коли звинувачення проти нас є фальшивим і заради Правди.
“Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані”. Отже, ми повинні вивчати своє життя, щоб побачити, чи є в нас докази побожного життя. Господь є Світлом правдивим, що “просвічує кожну людину, що приходить на світ”. Ми є меншими світлами. Якщо ми дозволяємо нашому світлу вірно світити, ми стягнемо на себе переслідування. Не думаймо, що уникнення переслідувань є результатом особливої мудрості або такту з нашого боку. “Усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані” – ось обітниця, ось запевнення Святого Письма. Ми повинні не підлещуватися до інших, а шукати доказів нашої вірності і намагатися бути одними з тих “блаженних”, про яких Учитель говорить у нашому вірші. Запитаймо себе: “Чи я маю переслідування ради Христа?” Потрібно з молитвою роздивитися власне серце і побачити, чи ми цілковито віддані Богу, чи ми дозволяємо нашому світлу світити належним чином. Якщо нам бракує цього доказу синівства, ми повинні запитати: “В чому причина”?

ПЕРЕСЛІДУВАННЯ – ОБОВ’ЯЗКОВИЙ НАСЛІДОК ВІРНОСТІ

Одна сестра сказала автору: “Я не маю переслідувань, я не маю опозиції. Здається, все мені сприяє”. Вона виглядала зажуреною. Ми порадили їй вивчити власне серце і побачити, чи вона справді настільки вірна, як повинна бути. При цьому ми висунули здогадку: “Можливо, ти сприймаєш свої переслідування з такою лагідністю, що ти щаслива від них”. Сестра відказала, що вона була би дійсно щасливою, якби так було насправді. Тоді ми висунули ще іншу здогадку, що, можливо, Господь дає їй час, щоб набратися сил, щоб вона могла знести все, що прийде на неї згодом, і порадили їй молитися про цю справу. Через рік або два ми зустрілися знову. Пригадавши давню розмову, ми запитали, чи були в неї якісь переслідування, на що вона відповіла: “Були, і дуже багато, але я щаслива і тішуся ними!”
Неможливо радіти в переслідуванні, якщо не глянути на речі правильно. Самі ми не можемо цього зробити, тому потребуємо представити справи Господу і порадитися з Ним. Як тільки ми “порозмовляємо з Ісусом”, наша віра міцно вхопиться Його. Апостол Павло каже, що ми повинні бути дуже раді й задоволені від переслідувань та страждань заради Христа. Також апостол Петро говорить: “Якщо злословлять вас за ім’я Христове, то ви блаженні, бо Дух слави і Дух Божий спочиває на вас; ними Він зневажається, а вами прославляється. Нехай ніхто з вас не постраждає, як... злочинець, або як той, що втручається в чужі справи. А коли хтось страждає як християнин, то нехай не соромиться, а нехай прославляє Бога за те” (1 Петр. 4: 14, 15, Дерк.).
Учитель не був здивований поведінкою первосвящеників та релігійної старшини. Він знав від самого початку, що вони ставитимуться до Нього з упередженням та ворожістю, і застерігав Своїх учнів не сподіватися чогось іншого. Щодо того, чому Господа та тих, які вірно йшли вслід за Ним, мали спіткати переслідування, Він сказав, що темрява “ненавидить світло”. Темрява обстоює сатану, гріх і все, що суперечить праведності. Бог показаний як велике світло і “немає в Нім жодної темряви”. Світло лікує, приносить користь, дає здоров’я.
Той, хто в темряві, ненавидить того, хто у світлі, бо світло докоряє темряві, а темряві не подобається, коли їй докоряють. Скрізь, де є праведність, вона докоряє тому, що грішне, темне. Наш Господь відстоював світло. Він представляв Правду, Небесного Отця, а ті, які були в темряві, протидіяли Йому в міру цієї темряви – одні свідомо, інші з необізнаності, “невіруючі, яким бог цього віку засліпив розум”. Сатана надзвичайно вміло представляє темряву як світло, а світло – як темряву.

БАГАТО ХТО ЧИНИТЬ ОПІР СВІТЛУ, МАЮЧИ ДОБРЕ СУМЛІННЯ

Факт, що багато хто у світі виступає проти Бога та праведності, зовсім не означає, що в цих людей погане серце. Просто сатана добився того, щоб темрява здавалася бажаною, а світло – ні. Так було в релігійних системах за днів Ісуса і, віримо, так само є в релігійних системах сьогодні. Савло з Тарсу якийсь час був серед тих, кого засліпив сатана. Переслідуючи послідовників Ісуса, він дійсно вірив, що служить Богу. Та коли Господь зупинив його, і йому відкрилося світло, він став відданим Йому.
Так і з деякими, які сьогодні чинять опір світлу та правді, що проповідується. Вони зведені, але їхні серця віддані Господу. Якщо вони дійсно тримаються своїх обітів посвячення Господу, то Правда відкриється їм перед самим “закриттям дверей”, бо “ви, браття, не в темряві,.. ви всі сини світла”. “Розумні зрозуміють”. Скоро знання Правди прийде до “нерозумних дівчат”, і вони виперуть свій забруднений одяг у крові Христа під час великого горя, яке незабаром прийде на весь світ. Також скоро світло знання про Бога наповнить цілу землю. Але доки сатана є “князем цього віку”, доки у світі є особи, які мають його дух, і при цьому є послідовники Господа, які мають Господній Дух, мусить існувати конфлікт.
Опозиція світлу з боку темряви може проявлятися різним чином. За днів Господа та апостолів юдеї переслідували християн. Пізніше, протягом довгих століть, коли Божим Словом нехтували, а Правда була затьмарена обурливими помилками, католики переслідували протестантів, протестанти – католиків, а ті і другі – юдеїв, і бачимо, що все це було з причини відсутності вивчення Божого Слова і дотримання його вчень. Проте небагато хто в ті темні часи мав доступ до Слова.
Частина опозиції до нашого Господа була відкритою, а частина – прихованою. Багато хто з апостолів, як і їхній Учитель, зазнав смерті через насилля. Також численні вірні впродовж Євангельського віку зазнали насильницької смерті. В цей час відкриті переслідування не дозволені законом, і їх особливо не похваляють.

ТЕПЕРІШНІ МЕТОДИ ПЕРЕСЛІДУВАНЬ

Проти справжнього Божого народу переслідувачі завжди використовували зброю у вигляді образ, наклепів, усілякої фальші. Як говорить Біблія: “Бо чим серце наповнене, те говорять уста”. Сьогодні противники Правди висувають наклепницькі звинувачення, кидають на її адресу підлі та ганебні слова, і це – головна зброя, тому що обмовники не мають влади використовувати відкрите, особисте насилля. Цього не дозволяє громадська думка та закон. Але переслідування є того ж ґатунку і в тому ж дусі, керуючись лише обставинами та умовами. Говорити усілякі погані речі фальшиво, знаючи, що звинувачення надумані, це те саме, що розпинати або палити на вогнищі – дали б тільки можливість. Не маючи такого права особисто чинити насилля (виходячи з теперішніх законів та існуючих настроїв), люди змушені задовольнятись усілякого роду фальшивими звинуваченнями, намагаючись знищити репутацію та зруйнувати вплив тих, хто проповідує Правду, Боже Слово.
Наш вірш дає зрозуміти, як правильно поводитися, коли нас переслідують. Замість того, щоб мати почуття пригнічення та знеохочення труднощами, вважаючи їх чимось дивним, доказами Божої немилості, ми повинні зробити протилежний висновок. Ми повинні сказати: “Ці труднощі такого ж роду, як мав Господь і Його народ в минулому”. Отож, “коли вас світ ненавидить [особливо релігійний світ, який Його ненавидів], знайте, що Мене він зненавидів перше, як вас”, застеріг Учитель. Ми повинні радіти, а не знеохочуватися. Це не означає, що ми повинні радіти в переслідуваннях ради переслідувань, адже вони приносять біль, але ми повинні радіти, “бо нагорода наша велика на небесах”. Те з багатства, що ми не здобудемо тут, ми здобудемо там – у Царстві.
Соціалісти говорять, що вони мають намір запровадити деякі добрі речі вже зараз! Але в них немає достатньо віри в майбутні благословення, щоб їх дочекатися. Зате клас, до якого звертається наш вірш, має віру в Бога та Його обітниці, перебуває з Христом, розуміє, що труднощі теперішнього часу “достачають для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги”, і зі спокоєм чекає на Божий час. Він радіє серцем, розуміючи, що переносить це ради праведності, що він перебуває на боці Бога та Правди, що ці страждання є тільки хвилинними, так би мовити, теперішнє життя є лише коротким відрізком в порівнянні з вічним життя і славним безсмертям (таким близьким), коли ми отримаємо обіцяні благословення – радість з Господом навіки.

“ХТО ОСТЕРЕЖЕНИЙ – ТОЙ ОЗБРОЄНИЙ”

Учитель дав Своїм послідовникам зрозумілу пересторогу: вони не повинні сподіватися, що світ оцінить їхню поведінку. Хтось може міркувати, що якщо він полишив гріх та обрав праведний шлях, то світ це оцінить, всі побачать поважність його характеру і будуть проявляти до нього особливу увагу. Але ми не повинні сподіватися такого ставлення при теперішньому пануванні Гріха. Це була би дуже широка дорога до Царства, і багато хто обрав би її заради прихильності людей, заради достатку, який вона може принести. У таких умовах Господь ніколи не зміг би показати, що ми придатні до почестей Царства.
Якщо нашого великого Учителя називали Вельзевулом, то ми не можемо сподіватися, що членів Його Дому трактуватимуть краще. Якщо Того, Хто був досконалий, з презирством висміювали як князя демонів, то до Господніх послідовників можна сподіватися схожого ставлення з боку тих, кого засліпив противник, бо ми здатні дотримуватися критерію праведності ще менше, ніж Господь. Коли вороги намагалися очорнити Його характер в очах інших, Він не відплачував їм. При слушній нагоді Ісус звертав увагу на погані вчинки, на поганий характер релігійних провідників та учителів, але не робив цього, щоб помститися. Кілька разів Він звинуватив їх у фальші, відсутності святості, лицемірстві, але нічого не сказав, щоб їх скривдити, маючи бажання лише показати неправильний стан їхнього серця, щоб вони скористалися з Його поради. Він намагався допомогти іншим побачити істинний стан цих сліпих проводирів сліпих, щоб не дозволити впасти в яму, до якої ці проводирі наблизилися.

ВИРІШАЛЬНА ПРОБА УЧИТЕЛЯ

 Коли книжники, фарисеї та учителі Закону намагалися сфабрикувати звинувачення проти Учителя і представити в перекрученій формі Його слова, Він у цих скрутних обставинах поводився терпляче і покорився такому ставленню до Себе. Можна було би запитати: “Чому Бог дозволив Своєму Святому Синові зазнати таких принижень? Чому Він не покарав лиходіїв?” Відповідь у тому, що Отець хотів показати тип характеру, який Йому до вподоби, а також переконатись у відданості самого Ісуса. Чи буде Він слухняним та покірним, чи, може, навпаки, обурюватиметься на ці образи? Чи не скаже Він: “Я не збираюся це терпіти! Я не прийшов у світ, щоб зносити такі приниження!” Отже, Його болісні випробування були пробою відданості Отцю.
Ісус знав, що воля Отця для Нього – підкоритися до самої смерті, адже Він погодився на це. Тепер настало вирішальне випробування: Чи буде Він далі відданий Отцю і здійснить Його задуми? Якщо так, то Він заслуговуватиме на те, щоб всю вічність бути Месією, Божественним Сином Бога. Всі випробування нашого Господа були провіщені в пророцтвах. Щоб виконати ці пророцтва, треба було прийняти зневаги, до того ж належним чином. Апостол Петро показує, що в цьому Він був гідним Зразком для всіх послідовників. Якщо Той, Хто був святий, невинний, незлобивий, не вимагав від Отця спровадити на кривдників покарання за їхні лихі вчинки, то це – приклад для нас, і ми повинні йти Його слідами.

ДУХ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ ДАЛІ ПРИСУТНІЙ

Ми розуміємо, що в нашому випадку немає нікого праведного, нікого досконалого. Тому, бачимо, наші вороги можуть мати якісь причини лаяти нас. Вони можуть бачити ті чи інші наші вади і, підхопивши якісь із них, перебільшувати їх. Апостол Петро каже: “Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас”. Якщо вони облудно наговорювали всяке лихе слово на нашого Господа, то, будьмо певні, наговорюватимуть всяке лихе слово на нас. Якщо Він переносив це терпеливо, то і ми повинні сприймати терпеливо все, що приходить на нас, розуміючи, що жодна річ не трапиться з нами, якщо Отець не передбачив її і не дозволив для нашого добра та Його слави. Наш Учитель залишив нам частину Своєї чаші, яку Отець Йому налив. Коли всі вип’ють цю чашу до дна, прийде час на славу та почесті – але ще не зараз.
Сьогодні умови змінилися, і ми могли би природно сподіватися, що осіб, відданих Богу та Його Правді, не будуть зневажати та переслідувати так, як за днів Ісуса. Однак, віримо, що на ці речі можна дивитися ще по-іншому. Віримо, що якби Ісус був сьогодні тут у плоті, Його би переслідували та обмовляли особи світського розуму і, перш за все, ті, які знаходяться в номінальних церковних системах. Замість того, щоб розпинати Його буквально або палити на вогнищі, вони би “спопелили” Його привселюдно. Це більш вишукана форма переслідувань, бо дух переслідувань далі присутній.
Наскільки послідовники Ісуса вірні вченням Учителя, настільки вони в незлагоді з усім, що суперечить духу Христа, і настільки їх будуть лихословити та переслідувати. За днів Ісуса було чимало людей, які шанобливо ставились до учителів Закону, робили ширшими свої філактери* і були прискіпливими щодо букви Закону, сплати десятин і т.п. Ісус не шукав почестей та високого становища. Але Він закликав людей відвернутися від гріха, йти вслід за Ним, відстоювати Правду всупереч усілякій несправедливості та неправді. Однак цей заклик не знайшов жодного відгуку в серцях людей світського розуму.
*Філактери (гр. phulakte?rion) – вузькі смужки пергаменту, на яких юдеї писали уривки з Закону і носили з собою в маленьких шкіряних скриньках як амулети (див. Мт. 23: 5 (Хом.): “...поширюють свої філактери й побільшують свої китиці”) – прим. ред.
Тому ми кажемо, що світ не змінився, що він далі є в опозиції до Слова та його духа – особливо релігійний світ. Щоправда, як за днів нашого Господа в плоті, так і тепер прості люди радо прихиляють своє вухо до Євангелія, якщо вони, звичайно, не засліплені релігійними проводирями. Проте сьогодні, як і за часів Ісуса, на багатьох має вплив фальшиве представлення з боку тих, до кого вони звикли звертатися як до своїх духовних пастирів. Якби світ був у згоді з нами (як людьми) та говорив добре про нас, якби ми стали популярними, ми би потрапили під осуд, який знаходиться в словах Учителя: “Горе вам, як усі люди про вас говоритимуть добре, бо так само чинили фальшивим пророкам батьки їхні”.

НЕ ДИВУЙТЕСЯ

Коли б ми, навпаки, виявили, що проти нас, незважаючи на наші найкращі намагання, зростає опозиція, що на нас дивляться з підозрінням, що наші несамолюбні намагання робити добро і нести іншим славне світло, яке так благословило наші серця, незаслужено перекручують, не дивуймось і не відчуваймо образи, бо так само протистояли Ісусу.
Дух світла є духом Христа. Дух темряви є від світу. Хто прихильний злому або настільки засліплений, що світло здається йому темрявою, той чинитиме опір світлу. У світі стільки самолюбства, і людей так часто використовують та обдурюють, що не варто дивуватися, що люди неохоче вірять, ніби існує хтось, хто керується єдиною ціллю – благословити своїх ближніх.
Деякі готові сприяти появі духовенства, і вони будуть намагатися здолати все, що вороже їхнім інтересам. Вони кажуть: “Ви нам заважаєте”. Ми відповідаємо, що ми тільки тримаємо світло. Вони ж відчувають, що світло, яке досягає людей, послаблює їхній вплив. Ми віримо, що в цьому захована таємниця більшої частини сильного опору Правді, який панує в різних справах. Є чимало людей, які, віримо, в багатьох відношеннях є добрими, але вони воюють зі світлом. Можемо припустити, що вони не розуміють того, що роблять – ненавмисне тримаються неуцтва неправди і є в рабстві Гріха та сатани. Тому-то вони протидіють кожному, хто піднімає завісу перед Господнім народом і показує йому характер Бога: що Бог є Любов. Ось причина існуючого конфлікту.
Інший аспект протистояння стосується фінансових справ. Коли ми кажемо, що для Господа нічого не треба випрошувати облесливими словами, витягувати з людей, насилу домагатися в них або забирати в наказовому порядку, але давати те, що походить з вільної волі, з добровільного жертвування, ми діємо всупереч віковим звичаям. Як сказав один баптистський служитель двом нашим братам: “Ви тільки погляньте на це оголошення пастора Рассела “Вхід вільний; збір грошей відсутній”! Де б ми були, коли би не збирали грошей, і що би подумали люди, коли би дізналися, що не треба передавати піднос для грошей?”

ОБВИНУВАЧЕННЯ ГОСПОДНЬОГО НАРОДУ СКОРО ПРИПИНЯТЬСЯ

Якщо нашого Учителя зненавиділи без причини, то нехай, якщо це можливо, так само поводяться з нами. Пильнуймо, щоб ненависть, злоба, заздрість та дух убивства, нагромаджені проти нас, були цілковито незаслуженими. Намагаймось усіма силами, щоби наше життя віддзеркалювало світло Правди, було, наскільки можливо, шляхетним та чесним у всьому; щоб наші слова та діла прославляли Господа, якому ми служимо, і були вираженням нашої любові до всього людства (і особливо до Дому Віри), не дивлячись на те, чи воно освітлене Теперішньою Правдою, чи ще ні.
Надіємось, що вже зовсім скоро ми будемо прославлені з нашим Господом, якщо виявимось вірними. Тоді буде запроваджена нова епоха, і ті, які ненавиділи нас, засліплені та введені в оману противником, схилять свої серця перед нами як Помазанцем Господа, і ми матимемо блаженний привілей підняти їх, освітити і пробачити їм, допомагаючи здобути досконалий образ та подобу нашого Бога.

НАСКІЛЬКИ НАШІ ТРУДНОЩІ Є ПІД НАГЛЯДОМ?

У декого може виникнути питання: До якої міри Бог наглядає за випробуваннями Своїх дітей? Учитель сказав: “Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?” А як бути з нашою чашею? Хіба Бог не є також нашим Отцем? Хіба ми не члени Христа? Хто ще, окрім Отця, наливає нашу чашу? Проте ми знаємо, що Бог не має відношення до злих речей. Тоді, чи Він має якесь відношення до лих, які приходять на Його народ?
Відповідаємо, що нас оточують усілякого роду злі сили та впливи. Ці погані впливи є від сатани та грішних ангелів. “Ваш супротивник диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого”, і грішні ангели також ходять довкола, шукаючи як напасти на Господніх дітей. Та вони не мали б жодного права до нас, коли б Отець цього не дозволив. Він не дозволить, щоб якийсь поганий вплив торкнувся нас і нашкодив нам як Новим Створінням, якщо ми тримаємось близько Нього. Він обов’язково відверне шкоду або кривду, хіба що бачитиме, що це принесе нам добро, і ми матимемо з цього добрий урок.

ВСЕ ДОПОМАГАЄ НАМ НА ДОБРЕ

Ми маємо опозицію також з боку світу. Сатана, князь цього віку, досяг успіхів у засліпленні розумів людей, висуваючи неправду замість Правди, темряву замість світла, щоб шлях праведності та послуху Богу виглядав безглуздим, небажаним та крайнім. Особи, наповнені тією чи іншою мірою духа світу, чинять значний опір Господнім дітям переважно природним шляхом (окрім прямого впливу лукавого та його когорти). Наприклад, коли наближався час смерті нашого Господа, Він розповів апостолам про кульмінацію Своїх випробувань – про те, що Він йде до Єрусалима, що там розіпнуть Його і т.д. На це Петро проказав: “Господи, не дозволь, щоб Твій розум думав про таке! Ти прийшов на землю, щоб бути великим Царем! Жени зі Свого розуму думку, що Ти будеш розіп’ятий!” Господь обернувся до Петра і промовив: “Відступися від Мене, сатано!” У той час він був Господнім противником.
Так само світ часто стає противником Божих дітей, радячи нам у своєму запалі думати про більш гідний та сприятливий шлях. Люди наполягають: “Не сприймай речі так радикально, і тобі буде легше”. Це – явний опір нашому обіту посвячення, і коли ми опираємось таким “доброзичливим” порадам, люди намагаються нам перечити і схиляти до своїх поглядів та переконань. Ідеал світу щодо нас, християн, був би такий: роби добро, працюй для розбудови суспільства, підтримуй громадські реформи, будуй госпіталі, створюй притулки для сиріт і т.п., але не витрачай стільки часу на вивчення старої Біблії, бо інакше тебе будуть називати людиною крайніх поглядів, єретиком. Ось так світ намагається “по-доброму” вплинути на нас. І наш Отець дозволяє, щоб цей вплив досяг нас, щоб нас випробувати. Можемо бути певні, що Господь наглядає за нашими випробуваннями, щоб з нами жодним чином не трапилася жодна річ, за винятком того, що було би для нашого духовного добра, доки ми бережемо себе в Його любові – доки ми цілковито перебуваємо в Ньому. Навіть сама смерть безсила, щоб торкнутись нас, доки не прийде на це час у Бога.
Наша плоть є постійним, завжди присутнім ворогом. Вона намагається переконати нас: “Ні, ні, не захоплюйся цим!” Наша плоть прихильна до світу. Але наше Нове створіння відповідає, що Ісус ішов дорогою жертви та страждання, а також св. Павло, св. Петро та св. Іван. Тоді плоть нагадує, що вони були особливими постатями. Але ми знаємо, що Біблія навчає, що власне цим шляхом повинен йти весь Господній вірний народ і що всі будуть мати переслідування (2 Тим. 3: 12).
Щоправда, не всіх розіпнуть, не всіх кинуть у казан з киплячою олією і не всіх розпиляють або обезглавлять. Ми, очевидно, не матимемо жодного з цих випробувань, але ми повинні постраждати. Тому ми переконуємо плоть замовкнути і радіємо з приводу труднощів, які маємо, бо “коли терпимо [з Ним], то будемо разом також царювати” (2 Тим. 2: 12). Ми справді радіємо! Але світ каже, що ми сходимо з розуму!

ДОРОГОЦІННІ ОБІТНИЦІ ДОДАЮТЬ СИЛ

Треба пам’ятати, дорогі брати, що жодна річ у жодному випадку нам не зашкодить, якщо на це не буде волі Отця. Нам обіцяно, що жодна волосина з нашої голови не впаде – образно. І ми маємо запевнення від Господа, “що тим, хто любить Бога,.. усе допомагає на добре”, – хто кладе на Нього свою надію. Якби щось не було благословенням для нас, воно б не було дозволено. Наші проби та наше горе, якщо їх сприймати правильно, повинні “достачати для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги” (2 Кор. 4: 17, 18).
Оглядаючись, можемо бачити, що всі, які йшли вузьким шляхом, мали переслідування. Хто був у згоді з Богом, той був у незгоді з поведінкою цього світу. Був час, коли баптисти, а потім методисти мали переслідування з причини наявності більшого, ніж інші, світла. Також пресвітеріани певний час мали переслідування задля більшого світла.

НІЧ МАЙЖЕ ЗАКІНЧИЛАСЯ

Ми повинні сподіватися цього ж сьогодні. Переслідування прийдуть на тих, які мають відвагу у своїх переконаннях. Господь говорить, що помазання, яке ми отримали від Нього, є для того, щоб ми звіщали Його чесноти (1 Петр. 2: 9).  Ми повинні розглянути себе і побачити, чи якоюсь мірою ми не тримаємо наше світло під посудиною. В 11-у розділі Послання до Євреїв св. Павло перераховує страждання пророків та стародавніх гідних. Деяких з них закидали камінням до смерті, деяких перерізали пилою навпіл, ще інших вбили та всіляко переслідували. Ці побожні особи витерпіли багато ради праведності. “Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані”.
Але ніч майже закінчилася. Скоро Господь підійметься. Він простягне Свої руки – Свою силу – і Його діти будуть визволені. Скоро прийде славне царювання Месії. Тоді всі, які житимуть праведно, матимуть мир. Що ж, дорогі друзі, наш вірш має велике значення. Він повинен підбадьорити наші серця, допомогти нам йти нашим шляхом, і в цих прикінцевих днях нашого паломництва повинен принести нам втіху та радість.

R5544 (1914 р.)