ДВІ ПАСХАЛЬНІ ПАМ’ЯТКИ
МАРКА 14: 12-25

“Скільки бо раз їсте хліб сей і чашу сю п'єте, смерть Господню звіщаєте, доки прийде” (1 Коринтян 11: 26, Кул.).
Тема сьогоднішньої лекції є одним з найцікавіших аспектів земної місії Ісуса. Він знав, що апостоли не усвідомлюють, що це буде Його остання вечеря з ними. Хоча Він натякав на наближення Своєї смерті, Його учням було не під силу уявити собі, що таке лихо може бути так близько, так поруч, як Він дав зрозуміти. Однак Ісус, повністю усвідомлюючи, що це означає насправді, прагнув завершення Своєї праці. Можливо, саме того дня, при закінченні якого Він та Його учні пішли споживати Пасху, Ісус сказав: “Я ж маю христитися хрищенням, – і як Я мучуся, поки те сповниться”, – хрищенням у смерть, яке закінчилося наступного дня.
Двома учнями, посланими приготувати Пасху, були Петро та Іван. Очевидно Ісус, передаючи ці слова, був у Віфанії, у домі Лазаря. Цілком ймовірно, що велика горішня кімната, в якій Ісус та Його учні споживали Пасху, була тією ж кімнатою, в якій апостоли та інші зібралися в очікуванні благословення П'ятидесятниці. Згідно з переданням, ця кімната існує досі, але знаходиться в руках мусульман, які особливо заздрять християнам.
Увечері того ж дня Ісус і дванадцять учнів зустрілися в цій кімнаті, де все вже було приготоване. Вони зібралися святкувати юдейську Пасху в призначений на неї час. Ягня було спечене, опрісноки та гірке зілля приготовані. Можемо не сумніватись, що все точнісінько відповідало первісним вимогам, бо Ісуса та Його апостолів зобов’язувала кожна деталь юдейського Закону так само, як інших юдеїв, – Нова Епоха ще не була запроваджена. Кожний аспект Закону був обов’язковим до часу благословення П’ятидесятниці, яке позначило Божественне схвалення жертви Ісуса та Божественне прийняття всіх тих, які стали Його учнями через повне посвячення.

ПРАГНЕННЯ ПОЧЕСТЕЙ ЦАРСТВА

Зовсім не усвідомлюючи, що вони на порозі великої трагедії, апостоли вірили, що незабаром Ісус сяде на престолі як Цар. Вони пам'ятали Його обітницю, що сидітимуть з Ним на Його престолі. Ця обітниця здавалася їм такою близькою, що вони не могли думати ні про що інше, окрім того, які почесті вони матимуть у Царстві. Напевне, їм здавалось, що якщо вони не будуть завзято добиватися цього, то не дістануть такого почесного становища. Бачачи стан їхнього розуму, Ісус сказав: “Царі народів панують над ними,.. але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник – як службовець”.
Це були нові критерії, які їм було важко зрозуміти. Напевне, їх і досі важко повністю зрозуміти послідовникам Ісуса. Головним у Царстві буде той, Хто був головним Слугою в тілі. Цим найбільшим Слугою всіх був, звичайно, сам Господь Ісус. Але Учитель дає зрозуміти, що цей принцип залишається в силі по відношенні до всіх Його послідовників. Ті з них, які будуть найбільш вірно, найбільш щиро, найбільш віддано служити братам, збільшуватимуть таким чином свою ласку в Бога і готуватимуть себе до набагато вищого становища в Царстві Месії.
Думаючи, що будь-яке прислуговування буде признанням того, що вони не заслуговують на високе становище, учні не подбали про миття ніг, і ніхто з них не бажав взяти на себе роль слуги. У піщаній країні, де носили сандалі, миття ніг було майже необхідністю. На докір, Ісус став з-за столу і виконав цю принизливу послугу для Своїх учнів, розповівши про важливість такої лекції – лекції покори – і давши зрозуміти, що якою б скромною не була послуга, яку вони можуть зробити один одному, вони повинні зробити її з радістю.
Ця лекція і досі актуальна для нас – не як форма або церемонія, яку треба виконувати, але як ілюстрація принципу. Будь-який покірний вчинок служіння, зроблений комусь із Господніх братів, відповідає цьому вмиванню ніг.

КРИТИЧНА МИТЬ У ЖИТТІ ЮДИ

Пасхальна Вечеря продовжувалася – вони споживали ягня з гірким зіллям та опрісноками, які дуже нагадували товсті паляниці і якими часом користувалися замість ложки, щоб увібрати підливу до м'яса. Одна з Євангелій говорить, що Ісус почав сумувати і промовив: – Один з вас, з дванадцятьох, що їсть зі Мною як Мій гість, як член Моєї сім'ї, збирається видати Мене.
Можливо, ці слова були сказані з подвійною ціллю. По-перше, це могло показати учням, що Ісус добре знав про задуману зраду. Тому їм не могло би прийти на думку, що з Ним трапилось щось несподіване чи непередбачене в Божественному Задумі. По-друге, наш Господь міг сказати це як останній докір Юді – щоб стривожити його, щоб змусити схаменутися. Поведінка зрадника заслуговує на догану в будь-якому випадку, але вона заслуговує на неї вдвічі, коли зрадник користується гостинністю того, кому він задумав кривду, і їсть його хліб.
Учні були приголомшені. Один за одним вони перепитували: “Чи не я?” Це питання могло означати: “Чи Ти не мене маєш на увазі?” Навіть Юда приєднався до загального запитання: “Чи не я?” Апостол Іван був біля Ісуса, тож св. Петро кивнув йому, щоб той запитав Учителя, кого Він має на увазі. Можливо, він це прошепотів і його чув лише Ісус, а у відповідь наш Господь прошепотів: “Це той, кому, умочивши, подам Я куска”. Тоді, взявши окремий шматок, знак особливого зацікавлення, Він подав його Юді. Тож св. Іван та св. Петро знали про це.
Очевидно, незадовго після цього Юда пішов, бо написано: “В нього ввійшов сатана”. Дух лукавого взяв повну владу над ним, коли він зволікав, обмірковуючи і зважуючи справу зради свого найкращого Приятеля за тридцять срібняків. Тож цілком ймовірно, що Юда не був присутній, коли Ісус, трохи згодом, встановлював Пам’яткову Вечерю, яку тепер святкують християни.

ЗНАЧЕННЯ ПАМ’ЯТКИ

Пам’яткова Вечеря, яку встановив Ісус, є цілком окремою та відмінною від Пасхальної Вечері, однак вони тісно пов’язані між собою, бо одна була образом, а інша її позаобразом, вищим образом зі ще вищим значенням. В одній справжнє ягня використовувалося для того, щоб зображувати Ісуса, Божого Агнця; в іншій, в позаобразі, ламання хліба представляло смерть Ісуса.
Юдеї святкували народження свого народу та його звільнення з єгипетського ярма. Це почало свій відлік від врятування (переходу) їхніх первородних, коли на єгиптян прийшла десята кара. Св. Павло показує нам, що первородні Ізраїлю, врятовані в Пасхальну ніч, зображували Церкву Первородних, врятованих (яких оминули) в даний час, під час ночі, коли панує гріх, і перед запровадженням ранку Царства Месії.
Все більше і більше дослідники Біблії приходять до висновку, що Пам’ятку Христової смерті не потрібно святкувати щомісяця, щокварталу чи щотижня, а потрібно вважати вищим образом юдейської Пасхи і святкувати щороку приблизно в той самий час, що й юдейську Пасху.
Нам не слід думати, що апостоли зрозуміли значення Ісусових слів, коли Він пояснював їм значення Вечері, яку встановлював. Радше, як Він вже провістив, Святий Дух звернув їхню увагу на ці речі і дав їм зрозуміти їхнє значення після того, як вони отримали благословення П’ятидесятниці і роз'яснення. Тепер ми можемо бачити важливість слів Ісуса: “Це тіло Моє, що за вас ламається”. Ми розуміємо, що Він не міг мати на думці (як деякі вважають), що хліб був перетворений в Його дійсне тіло, а вино – в Його дійсну кров. Аж ніяк, бо Він далі мав Своє дійсне тіло і Свою дійсну кров. Тому Він міг мати на увазі тільки одне: – Цей хліб символічно представляє Моє тіло, що має бути зламане за вас, а це вино представляє Мою кров, яка має пролитись за вас завтра – Моє віддане життя.
Також не слід думати, що Ісус мав на увазі, ніби апостоли набудуть якоїсь особливої чесноти, коли споживатимуть цей хліб і питимуть буквальну чашу. Ми повинні глянути далеко за межі цих речей і побачити, що Він мав на увазі наступне: тільки тоді, коли ви вірою будете приймати заслуги, забезпечені Моєю смертю, ви зможете мати велике благословення, передбачене для вас як Моїх учнів. Апостоли вірили, що смерть Ісуса була за їхні гріхи і становила основу їхнього прийняття Небесним Отцем. Вони усвідомлювали, що лише тоді, коли вони присвоюють життя Христа, вони можуть справді отримати всі ці благословення.
Св. Павло показує нам інше важливе значення цього хліба і чаші. Він каже про єдність Христа і Його Церкви. Він говорить нам, що є лише один Хліб і одна Чаша. У першу чергу цим Хлібом був Ісус Христос, але в другорядному значенні всі послідовники Христа, бувши виправдані через Його Жертву, мають привілей стати членами Його Тіла, частиною одного Хліба, що ламається. Так само, після прийняття заслуги Христової крові, Його жертви, всі Його справжні послідовники вважаються членами з Ним і учасниками в одній Чаші.
Послухайте слова Апостола: “Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крові Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато, бо ми всі спільники хліба одного” (1 Кор. 10: 16, 17).

ПЕЧАТАННЯ НОВОГО ЗАПОВІТУ

Ісус говорив, що чаша, плід виноградини, представляє кров Нового Заповіту. Заповіт Закону був Старим Заповітом, який не зміг принести благословення для юдеїв, тому що вони не могли його виконати. Тому вони не були здатними благословити інші народи землі. Але Бог обіцяв Новий Заповіт, кращий Заповіт, який має бути запроваджений новим і вищим (більшим) Посередником, ніж Мойсей. Цей Новий Заповіт, за словами Бога, довершить те, чого не зміг довершити Старий Заповіт, бо Новий Заповіт Закону буде запроваджений Месією, його Посередником, при Його Другому Приході. Його Царство, встановлене в силі і великій славі, буде керувати, благословляти і вчити людство, і “викине камінне серце... і дасть серце із плоті” всім, хто відгукнеться на ці блаженні можливості.
Ісусова смерть становила кров, яка печатає, тобто вводить в дію, Новий Заповіт. Але подивіться далі: Церква не має отримати благословення під Новим Заповітом Тисячолітнього Віку, який буде запроваджений при Другому Приході Ісуса, при встановленні Його Царства. Церква має отримати благословення раніше від Нового Заповіту. По суті її посвячене життя (кров), прийняте нашим Господом, зараховане як частина Його власної жертви, яка печатає Новий Заповіт. Отже Новий Заповіт не може бути повністю запечатаний, доки все Тіло Христа, яким є Церква, не прийме участі з Ним у питті Його Чаші – у жертві земних прав, привілеїв, самого життя.

ЗАПОВІТ ЖЕРТВИ

Тим часом, бачимо, що Ісус і Церква отримують свою нагороду не під Заповітом Закону і не під Новим Заповітом, але під особливим Заповітом, названим Заповітом Жертви. Про цей Заповіт Христа і Церкви згадується в Псалмах, де представлені слова Господа: “Позбирайте для Мене побожних Моїх, що над жертвою склали Заповіта зо Мною” (Пс. 50: 5). Збирання тих, які входять в цей особливий Заповіт Жертви з Господом, відбувається вже понад вісімнадцять століть. Ми маємо всі підстави вірити, що ця жертва близька до завершення, і що незабаром всі жертвуючі, члени Тіла Христа, будуть прославлені, змінені силою Першого Воскресіння, і ввійдуть у радощі свого Господа, згідно з обітницею: “Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зі Мною”.
Наш Господь сказав, що Він вже не питиме Чаші, і Він вже не пив її. Його праця, Його пиття Чаші закінчилося наступного дня, на Голгофі. Там Він закінчив пити Чашу, яку Отець налив для Нього. Отець налив ту саму Чашу для всіх послідовників Ісуса, і вони мусять пити Його Чашу, як і приймати заслуги Його зламаного тіла, якщо хочуть бути Його співспадкоємцями в Царстві, що скоро буде встановлене.
Таким було значення слів нашого Господа до св. Якова і св. Івана, Його учнів, коли вони просили Його про особливі місця в Царстві. Ісус запитав: “Чи ж можете [бажаєте] ви пити чашу, що Я її питиму [або христитися хрищенням, що Я НИМ хрищуся]?” Вони щиро сказали, що бажають. Ісус запевнив їх, що їхнє прохання буде задоволене: що якщо вони бажають, то Він подбає, щоб вони пили Його Чашу. І те саме відбувається зі всіма Його послідовниками. Писання запевнює їх: “Тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре”.

R5541 (1944 р.)