ДВІ ПАСХАЛЬНІ ПАМ’ЯТКИ
Марка 14: 12-25

“Бо кожного разу, як будете їсти цей хліб та чашу цю пити, –смерть Господню звіщаєте, аж доки Він прийде” (1 Кор. 11: 26).

Тема сьогоднішньої лекції є одним з найцікавіших аспектів земної місії Ісуса. Він знав, що апостоли не усвідомлюють, що це буде Його остання вечеря з ними. Хоч Він натякав на наближення Своєї смерті, Його учням не під силу було уявити, що таке лихо може бути так близько, так поруч, як Він давав зрозуміти. Однак Ісус, повністю усвідомлюючи, що це означає, прагнув завершення Своєї праці. Можливо, саме того дня, при закінченні котрого Він та Його учні пішли споживати Пасху, Ісус сказав: “Я ж маю христитися хрищенням, – і як Я мучуся, поки те сповниться”, – хрищенням в смерть, яке закінчилося наступного дня.

Петро та Іван були двома учнями, що були послані приготувати Пасху. Очевидно Ісус, передаючи ці слова, був у Віфанії, в домі Лазаря. Існує ймовірність, що та велика горішня кімната, в якій Ісус та Його учні споживали Пасху, була тією ж кімнатою, в якій апостоли та інші зібралися в очікуванні благословення П'ятидесятниці. Згідно з переданням, ця сама кімната існує ще досі, але є в руках мусульман, які особливо заздрять християнам.

Ввечері того ж дня Ісус і всі дванадцять учнів зустрілися в цій кімнаті, коли все вже було приготоване. Вони зібралися святкувати єврейську Пасху в призначений на неї час. Ягня було спечене, опрісноки та гірке зілля приготовані. Можемо не сумніватись, що все точно відповідало первісним вимогам, бо Ісуса та Його апостолів так само зобов’язувала кожна деталь єврейського Закону, як і інших євреїв, – Нова Епоха ще не була запроваджена. Кожний аспект Закону був обов’язковим до часу благословення П’ятидесятниці, котре позначило Божественне схвалення жертви Ісуса та Божественне прийняття всіх тих, котрі стали Його учнями через повне посвячення.

Прагнення почестей Царства
Далеко не усвідомлюючи, що вони на порозі великої трагедії, апостоли вірили, що незабаром Ісус сяде на трон як Цар. Вони пам’ятали Його обітницю, що вони сидітимуть з Ним на Його престолі. Ця обітниця здавалася їм такою близькою, що вони не могли думати ні про що інше, крім степені почесті, яку вони матимуть у Царстві. Напевне, їм здавалось, що якщо вони не будуть так рішучо боротися за це, то не дістануть такого почесного становища. Бачачи стан їхнього розуму, Ісус сказав: “Царі народів панують над ними... але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник – як службовець”.

Це були нові мірила, які їм було важко зрозуміти. І, напевне, їх і досі важко повністю зрозуміти послідовникам Ісуса. Той, Хто буде головним в Царстві, це Той, Хто був головним Слугою в тілі. Цим найбільшим Слугою всіх був, звичайно, сам Господь Ісус. Але Учитель дає зрозуміти, що цей принцип залишається в силі по відношенні до всіх Його послідовників. Ті з них, що будуть найбільш вірно, найбільш щиро, найбільш віддано служити братам, збільшуватимуть таким чином свою ласку в Бога і готуватимуть себе до відповідно вищого становища в Царстві Месії.

Думаючи, що будь-яке прислуговування комусь означатиме признання своєї недостойності високого місця, учні не подбали про миття ніг і ніхто з них не бажав взяти на себе роль слуги. В тій піщаній країні, де носили сандалі, миття ніг було майже необхідністю. Як докір, Ісус став з-за столу і прислужив Своїм учням, розповівши їм про важливість цієї лекції – лекції покори – і давши зрозуміти, що якою б скромною не була послуга, яку вони можуть зробити один одному, вони повинні зробити її з радістю.

Ця лекція і досі актуальна для нас – не як показ чи церемонія, яку треба виконувати, але як ілюстрація принципу. Будь-який покірний крок служіння, виконаного комусь із Господніх братів, відповідає цьому вмиванню ніг.

Критичний момент в житті Юди
Пасхальна Вечеря продовжувалася – вони споживали ягня з гірким зіллям та опрісноками, які дуже нагадували грубі паляниці і часом вживалися замість ложки, щоб ввібрати жир м’яса. Одна з Євангелій говорить, що Ісус тоді засумував і сказав: – Один з вас, з дванадцятьох, що їсть зі Мною як Мій гість, як член Моєї сім’ї, збирається видати Мене.

Можливо, ці слова були сказані з подвійною ціллю. По-перше, це могло показати учням, що Ісус добре знав про задуману зраду. Тому їм не могло би прийти на думку, що з Ним трапилось щось несподіване чи непередбачене у Божественному Задумі. По-друге, наш Господь міг сказати це як останній докір Юді – щоб вразити його, щоб змусити замислитися. Поведінка зрадника заслуговує на догану в будь-якому випадку, але вона заслуговує на неї вдвічі, коли зрадник користується гостинністю того, кому він задумав кривду, і їсть його хліб.

Учні занепокоїлися і питали один одного: “Чи не я?” Це питання могло означати: “Чи Ти не мене маєш на увазі?” Навіть Юда приєднався до загального питання: “Чи не я?” Апостол Іван сидів біля Ісуса, тож Св. Петро кивнув йому, щоб той запитав Учителя, кого Він має на увазі. Можливо, він прошепотів це питання і його чув лише Ісус, а у відповідь наш Господь прошепотів: “Це той, кому, умочивши, подам Я куска”. Тоді, спеціально вмочивши кусок, знак особливого зацікавлення, Він подав його Юді. Тож Св. Іван та Св. Петро знали про це.

Очевидно, відразу ж після цього Юда пішов, бо написано: “В нього ввійшов сатана”. Дух злого взяв повну владу над ним, коли він обмірковував і зважував справу зради свого найкращого Друга за тридцять срібняків. Тож цілком ймовірно, що Юда не був присутній, коли Ісус, трохи згодом, встановлював Пам’ятну Вечерю, яку тепер святкують християни.

Значення пам’ятки
Пам’ятна Вечеря, яку встановив Ісус, повністю відокремлена і відрізняється від Пасхальної Вечері, та однак вони тісно пов’язані між собою, бо одна була образом, а інша її позаобразом, вищим образом зі ще вищим значенням. В одній справжнє ягня використовувалося для того, щоб зображувати Ісуса, Божого Агнця; в іншій, в позаобразі, ламання хліба представляло смерть Ісуса.

Євреї святкували народження свого народу та його звільнення з єгипетського ярма. Це почало свій відлік від врятування (переходу) їхніх первородних, коли на єгиптян прийшла десята кара. Св. Павло показує нам, що первородні Ізраїлю, врятовані в Пасхальну ніч, представляли Церкву Первородних, врятованих (або оминутих) в теперішній час, під час панування ночі гріха і перед запровадженням ранку Царства Месії.

Все більше і більше дослідники Біблії приходять до висновку, що Пам’ятка Христової смерті не повинна святкуватися щомісяця, щокварталу чи щотижня, а повинна вважатися позаобразом єврейської Пасхи і повинна належно святкуватися щороку приблизно в той самий час, що й єврейська Пасха.

Нам не слід думати, що апостоли зрозуміли значення Ісусових слів, коли Він пояснював їм значення тої Вечері, яку встановлював. Як вже раніше було Ним сказано, Святий Дух звернув їхню увагу на ці речі і дав їм зрозуміти їхнє значення після того, як вони отримали благословення і просвічення П’ятидесятниці. Тепер ми можемо бачити важливість слів Ісуса: “Це тіло Моє, що за вас ламається”. Ми розуміємо, що Він не міг мати на увазі (як деякі вважають) те, що хліб був перетворений в Його дійсне тіло, а вино – в Його дійсну кров. Аж ніяк, бо Він далі мав Своє дійсне тіло і Свою дійсну кров. Тому Він міг мати на увазі тільки одне: – Цей хліб символічно представляє Моє тіло, що має бути зламане за вас, а це вино представляє Мою кров, яка має пролитись за вас завтра – Моє віддане життя.

Також не слід нам думати, що Ісус мав на увазі, ніби апостоли набудуть якоїсь особливої чесноти від споживання того хліба і пиття буквальної чаші. Ми повинні властиво дивитися дальше цих речей і бачити, що Він мав на увазі наступне: тільки тоді, коли ви вірою будете приймати заслуги, забезпечені Моєю смертю, ви зможете мати велике благословення, передбачене для вас як Моїх учнів. Апостоли вірили, що смерть Ісуса була за їхні гріхи і що вона становила основу їхнього прийняття Небесним Отцем. Вони усвідомлювали, що лише тоді, коли вони присвоюють життя Христа, вони можуть справді отримати всі ці благословення.

Св. Павло показує нам інше важливе значення цього хліба і чаші. Він проголошує єдність Христа і Його Церкви. Він говорить нам, що є лише один Хліб і одна Чаша. В першу чергу цим Хлібом був Ісус Христос, але в другорядному значенні всі послідовники Христа, ставши виправдані через Його Жертву, мають привілей стати членами Його Тіла, частиною одного Хліба, що ламається. Так само, після прийняття заслуги Христової крові, Його жертви, всі Його справжні послідовники вважаються членами з Ним і учасниками в тій одній Чаші.

Послухайте слова Апостола: “Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крові Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато, бо ми всі спільники хліба одного” (1 Кор. 10: 16, 17).

Печатання нового заповіту
Ісус говорив, що чаша, плід виноградини, представляє кров Нового Заповіту. Заповіт Закону був Старим Заповітом, котрий не зміг принести благословення для євреїв, тому що вони не могли його дотримати. Тому вони не були здатними благословити інші народи землі. Але Бог обіцяв Новий Заповіт, кращий Заповіт, котрий має бути запроваджений новим і вищим (або більшим) Посередником, ніж Мойсей. Той Новий Заповіт, по словах Бога, довершить те, чого не зміг довершити Старий Заповіт, бо Новий Заповіт Закону буде запроваджений Месією, його Посередником, при Його Другому Приході. Його Царство, встановлене в силі і великій славі, буде правити, благословляти і вчити людство, і “викине камінне серце... і дасть серце із плоті” всім, хто відгукнеться на ті блаженні можливості.

Ісусова смерть становила кров, яка печатає, тобто вводить в дію, той Новий Заповіт. Але подивіться дальше: Церква не має отримати благословення під тим Новим Заповітом Тисячолітнього Віку, який буде запроваджений при Другому Приході Ісуса, при встановленні Його Царства. Церква має отримати благословення раніше від того Нового Заповіту. В дійсності, їх посвячене життя (кров), прийняте нашим Господом, зараховане як частина Його власної жертви, яка печатає Новий Заповіт. Отже Новий Заповіт не може бути повністю запечатаний, доки все Тіло Христа, Церква, не прийме участі з Ним в питті  Його Чаші – в жертві земних прав, привілеїв, самого життя.

Заповіт жертви
Тим часом, бачимо, що Ісус і Церква отримують свою нагороду не під Заповітом Закону і не під Новим Заповітом, але під особливим Заповітом, названим Заповітом Жертви. Про цей Заповіт Христа і Церкви згадується в Псалмах, де представлені слова Господа: “Позбирайте для Мене побожних Моїх, що над жертвою склали Заповіта зо Мною” (Пс. 50: 5). Збирання тих, котрі входять в цей особливий Заповіт Жертви з Господом, відбувається вже понад вісімнадцять століть. Ми маємо всі підстави вірити, що ця жертва близька до завершення, і що незабаром всі жертвуючі, члени Тіла Христа, будуть прославлені, змінені силою Першого Воскресіння, і ввійдуть у радості свого Господа, згідно з обітницею: “Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зі Мною”.

Наш Господь сказав, що Він вже не питиме Чаші, і Він вже не пив її. Його праця, Його пиття Чаші закінчилося наступного дня на Голгофі. Там Він закінчив пити Чашу, яку Отець налив для Нього. Отець налив ту ж Чашу для всіх послідовників Ісуса, і вони мусять пити Його Чашу, як і приймати заслуги Його зламаного тіла, якщо хочуть бути Його співспадкоємцями в Царстві, що скоро буде встановлене.

Таким було значення слів нашого Господа до Св. Якова і Св. Івана, Його учнів, коли вони просили Його особливих місць в Царстві. Ісус запитав: “Чи ж можете [бажаєте] ви пити чашу, що Я її питиму [або христитися хрищенням, що Я ним хрищуся]?” Вони щиро сказали, що бажають. Ісус запевнив їх, що їхнє прохання буде задоволене: що якщо вони бажають, то Він подбає, щоб вони пили Його Чашу. І те ж саме відбувається зі всіма Його послідовниками. Писання запевнює їх: “Тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре”.