БЛАГОСЛОВЕННЯ “ЧАШІ СПАСІННЯ”

“Чим я відплачу Господеві за всі добродійства Його на мені? Я чашу спасіння прийму, і прикличу Господнє ім’я! Присяги свої Господеві я виконаю перед усім народом Його!” (Псалом 116: 3-5).
ДЛЯ духовного Ізраїлю ці слова мають особливе значення, якого вони не могли мати для пророка Давида. Однак можемо припустити, що пророк досить добре розумів настрій цих слів. Цар Давид, безперечно, оцінював Божу доброту. Його Псалми показують, що в нього було дуже чутливе серце, вдячне до благословень, які приходили від Господа. Тому зрозуміло, що його серце вигукнуло: “Чим я відплачу Господеві?” Що я можу віддати взамін за усе Його милосердя?”
Давид знав про Божу обітницю для Авраама. Він знав, що колись Бог благословить всі покоління землі і це благословення прийде через Насіння Авраама. Діти Ізраїлю знали, що вони – Насіння Авраама. Цар Давид був одним з них і відчував, що колись він буде безпосередньо причетним до цієї Обітниці. Справа була трохи неясною для нього, та за будь-яких умов Насіння Авраама мало благословити світ.
Пропонуючи “прийняти чашу спасіння”, псалмист, очевидно, розумів, що які би труднощі Господь не вважав за потрібне для нього, він їх прийме, бо йому належиться частка у спасінні. Він далі кликатиме до Господа, щоб мати таку частку; він виконає свої присяги Господеві “перед усім народом Його”. Він склав урочисті присяги і виконає їх – вважатиме це привілеєм; він радо чинитиме Божу волю.

ГЛИБШЕ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ДУХОВНОГО ІЗРАЇЛЮ

Однак для християн все це має набагато глибше значення. Згадані слова мають особливе значення для кожного з Божих синів (починаючи з нашого Господа Ісуса), покликаних до співспадкоємства з великим Головою Церкви. Зачаті Святим Духом і прийняті до синівства, вони прагнуть щедро віддячитися за всі Божі милості. Це дійсне прощення гріхів вони отримують через Ісуса, чого не мав Давид. Його гріхи були закриті тільки образно, і якщо він міг казати: “Чим я відплачу?” – то ми тим більше повинні сказати: “Чим ми відплатимо Господеві?”
Апостол Павло заохочує: “Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу”. Ось так ми радо відплачуємо – віддаємо наші тіла на жертву живу. У кожному справді шляхетному серці вдячність є струною, яка бринить у відповідь на доброту та любов, і жодна гармонія не є більш милозвучною і більш надихаючою для шляхетних вчинків та піднесених задумів. Бог хоче, щоб Його діти плекали в собі (та заради інших) благодаті справжньої шляхетності та моральної досконалості. Тому надзвичайно важливо помічати кожний вчинок любові та доброти до нас і бути уважними, щоб у відповідь проявляти вдячність та належне оцінювання. Як часто любов залишається без винагороди через самолюбство, а бездушність губить шляхетні почуття душі!
Якщо людська любов і добрі вчинки часто підштовхують нас до прояву благодаті вдячності, оцінювання, то наскільки більше постійне милосердя і щире співчуття нашого Небесного Отця змушує наше внутрішнє єство виражати вдячність та прославляння у відповідь! Ми в боргу перед Ним за всяке отримане добро. Що це означає, знають тільки ті, кого Його любов привела під покров Всевишнього, щедро нагодувала “добірною пшеницею” (Пс. 81: 16, Гижа) з достатків Отцівської Комори. Ми є особливими об’єктами Його благодаті.

“БО ДУЖЕ ВЕЛИКЕ ЙОГО МИЛОСЕРДЯ!”

Хто з нас не здатний простежити у своєму житті довгу плетеницю подій особливого провидіння? Хто з нас, переглядаючи прожите життя, не здатний вигукнути разом з поетом:
“О, як вдячним буду я,
Що провадив Ти мене щодня”.
Як чудово Господь вів Свій народ! Його діти завжди були під Його постійною опікою. Він не шкодував для них жодної доброї речі, і усе допомагало їм на добре, якщо вони Його слухалися. Хто, довіряючи Господу впродовж усіх років – у сонячні та похмурі дні, у радості та сльозах, у спокої та під час бурхливої навали – не переконався у правдивості Його дорогоцінних обітниць та незмінній вірності! Дійсно, “не відпало ані одне слово зо всіх тих добрих слів, що про вас говорив був Господь, Бог ваш, усе збулося вам!” (Єг. 23: 14). У найменших та найбільших справах нашого життя Він завжди пильнував наші інтереси. Кожна хмара мала золоту облямівку!
То чим ми відплатимо Господеві за всі Його добродійства? Справді, що ми маємо, чого би не отримали від Нього? Нічого! Як добрий батько любить, щоб його дитина оцінювала його милості, так і наш Небесний Отець стежить за нашим відношенням до Нього, за проявами нашого оцінювання Його милостей та любові до нас. Його невимовні дари для нас були куплені великою ціною для Його серця. Тому ми з вдячністю приймемо чашу спасіння через віру в нашого Відкупителя і виконаємо наші присяги Господу. Ми будемо пити цю чашу з нашим дорогим Учителем – чашу страждання і радості. “Довіряймо і не лякаймось”.
Отець особливо подбав про тих, хто цілковито підкорився Йому. Складні життєві обставини, які Він влаштував для них, є “чашею спасіння”. Приймаючи цю чашу від Господа, ми приймаємо всі обставини, які приходять на нас у Його провидінні, якими би вони не були – радісними чи сумними, болючими чи приємними, чи ще іншими. Як Ісус сказав: “Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?” – так і ми повинні сказати від усього серця. В образі було передбачено, що наш Господь буде піднятий, як Мойсей підняв вужа у пустині. Він знав, що має стати великою позаобразною Жертвою за Гріх, має “бути учинений гріхом” за грішну людину. Та, за Його словами, Він був готовий пити чашу, яку налив Йому Отець. Цю саму чашу Він дав нам.
Наш Спаситель сказав Своїм учням, які хотіли сидіти поруч з Ним у Царстві: “Чи ж можете ви пити чашу, що Я її питиму?” Він сам продовжував пити цю чашу аж до кінця – випив її до дна. Так само буде з Його послідовниками. Ми повинні пити цю саму чашу. Це наша особиста чаша, при тому, що це Його чаша. Якщо ми справді вірні, то приймемо нашу частку в цій чаші з вдячністю, радо. Знаємо, що коли ми будемо пити її, Він буде з нами, і ми не будемо самі. Він доглядає труднощі кожного зі Своїх членів, і з кожною спокусою та пробою дає шлях для виходу, якщо ця проба загрожує стати надто суворою.

ЧАША РАДОСТІ У ЦАРСТВІ

З нагоди встановлення Пам’ятки Своєї смерті Учитель у розмові з апостолами висловився так: “Кажу ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного аж до дня, коли з вами його новим питиму в Царстві Мого Отця” (Мт. 26: 29). Наш Господь тут протиставляє два великих Дні – День страждання і День слави. Євангельський вік був Днем страждань. Тисячолітній вік буде Днем слави, і про нього особливо говориться як про “День Христів”.
Плід виноградини, буквальна чаша, насуває на думку дві речі. Чаша вина з’являється коштом життя винограду. Виноград втрачає свою індивідуальність. З нього витискають сік, і плід виноградини готовий до вживання. Отже, чаша вина – виноградний сік – представляє не тільки чавлення винограду, але й приємне збудження від пиття.
Так само у випадку пиття образної чаші. Для нас вона символізує страждання та смерть нашого Спасителя, а також нашу участь з Ним у цих стражданнях. Але вино також представляє радість, веселість, і в такому контексті вживається у Святому Письмі. Тому в значенні, в якому Господь вжив слова “плід виноградний”, процитовані попередньо, чаша представляє радість Царства. У земних випробуваннях нашого Господа Ісуса Отець накреслив для Нього особливий шлях. Цей шлях був Його чашею страждань та смерті. Однак Отець обіцяв, що після того як Він вірно вип’є цю чашу, Він отримає іншу чашу, щось зовсім інше – славу, честь та безсмертя. Далі Спаситель отримав право від Отця подбати про тих, які, можливо, захочуть стати Його послідовниками, якщо вони будуть страждати з Ним, пити Його чашу смерті з Ним, то братимуть участь з Ним у Його майбутній чаші радості.

“ОСЬ ТЕПЕР ЧАС ПРИЄМНИЙ”

Наша чаша є чашею радості, а також чашею гіркості. І якщо нам сказано пити гіркий осад, то пригадаймо Того, Хто сміливо і вірно скуштував цієї гіркості, радо виконуючи волю Отця, і будьмо відважними, радіючи, що ми вважаємося гідними ділити цю чашу з нашим улюбленим Господом. І як Він, досконалий, потребував зміцнення та Божественної допомоги у випробуваннях, коли доводилося пити чашу, Він шукав Отця у щирій молитві, щоб здобути потрібну підтримку, так повинні робити і ми. Також ми повинні постійно пильнувати, щоб не впасти у спокусу, щоб не відвести погляд від Того, від Кого приходить наша єдина допомога.
“Присяги свої Господеві я виконаю”, – сказав псалмист. “Ось тепер час приємний, ось тепер день спасіння” для Церкви. Тепер час складати жертви, а не в майбутньому. Господь так влаштував, що цю Присягу, Угоду Жертви, яку ми прийняли, маємо виконати. Плоть, яку ми посвятили, має згоріти. Якщо ми намагаємось забрати жертву з вівтаря, Господь поводитиметься з нами так, щоб наша плоть була знищена, інакше ми самі будемо знищені. Якщо ми вірно п’ємо чашу, яку Отець приготував для нас, ми згодом отримаємо благословення, обіцяне тим, які п’ють таким чином. Тому зараз, у цьому житті, ми п’ємо чашу, яку Він нам дав, бо якщо ми не робимо цього зараз, то не матимемо частки у благословеннях Царства у прийдешньому житті.
Нашого Господа чекало буквальне розп’яття. Він мав понести повною мірою те, чого вимагав Закон; Він мав понести кару за кожне його порушення, як у випадку найгіршого злочинця за Законом, бо інакше Він не зміг би відкупити кожного юдея. Він мав понести прокляття Закону – повиснути на дереві. Але в наших випробуваннях хрест не буде буквальним хрестом з дерева; цвяхи не будуть буквальними цвяхами, проте нашою часткою обов’язково будуть гіркі слова, лихослів’я та обмови і, можливо, фізичне насилля у якійсь формі над кимось з останніх членів Тіла. Ми не знаємо.

ЧЕРЕЗ ХРЕСТ

“Бо хто хоче спасти свою душу, той погубить її”. Ми всі повинні перейти крізь важкі випробування, представлені у чавленні винограду. Ми повинні покласти своє життя у Божественній службі, повинні підкоритися нищівним випробуванням, щоб бути знищеними як особистості (у людському значенні) і стати Новими Створіннями. “А коли терпимо [з Ним], то будемо разом також царювати” – і не інакше. Тому ми радо приймаємо запрошення пити Його чашу. І доки чаша не буде висушена до самого дна, ми не отримаємо іншої чаші – чаші радості Царства. Хоча наш Господь отримав велике благословення від Своєї слухняності Отцю, однак Його випробування продовжувались до останньої хвилини, коли Він вигукнув: “Виконалося!” Так само з Церквою. Ми повинні випити всю чашу, і ніщо з її вмісту не має залишитися. Ми повинні витримати всі труднощі.
Всі страждання Христа закінчаться тоді, коли Тіло Христа закінчить свій шлях. Нова чаша радості була дана нашому Господу тоді, коли Він був прийнятий до слави. Тоді Йому поклонилися всі Божі ангели. Скоро ми отримаємо нашу чашу радості. Безперечно, славний час прийшов тоді, коли святі, які спали, пробудилися навесні 1878 року і здобули свою нагороду та отримали чашу благословення. Ті, які ще живуть і залишаються у приході Учителя, один за одним є взяті додому. Ми всі матимемо цю радість з ними незабаром, якщо залишимось вірними. Повнота радості не настане доти, доки всі члени Христа не будуть з Ним за завісою. Тоді ми матимемо участь у Його престолі та Його славі. Тоді з нашим улюбленим Господом ми будемо пити “нове” вино у Царстві, бо ця обітниця є для всіх Його вірних святих.

“ВИ СВІДКИ МОЇ, ГОВОРИТЬ ГОСПОДЬ”

Підсумковий вислів псалмиста, як він поданий у нашому вірші, говорить, що свої присяги він “виконає перед усім народом Його” – Божим народом. Недостатньо бути відданим у своєму серці: Господь хоче від нас публічного визнання, свідчення перед людьми. “Бо серцем віруємо для праведності, а устами ісповідуємо для спасіння” (Рим. 10: 10). А всі свідки Правди повинні бути мучениками за Правду. Іншими словами, вони повинні охоче страждати за неї. І так буде великою мірою з усіма, хто вірно, відважно підносить знамено Правди. Вони стануть цілями для противника. Наш Учитель сказав, що хто не визнає Його перед людьми, того Він не визнає перед Отцем і святими ангелами. Тільки цілковито віддані належатимуть до вибраної громади, якої Господь є Головою і яка скоро буде зібрана до Небесної Клуні.
Тому щораз більше оцінюймо “чашу благословення”, яку ми маємо привілей пити з нашим блаженним Учителем, і “прикликаймо Господнє ім’я”, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать. Ми потребуємо Його щоденно, щогодини, щомиті. І ми можемо прийти до Престолу Благодаті у будь-який час в імені нашого великого Заступника.
Вуха нашого Отця завжди відкриті на голос Його дітей. Вони дорогі Йому, мов “зіниця ока”. Вони “вирізьблені на долонях Його” (Іс. 49: 16). “Як когось його ненька втішає, так вас Я потішу” – ось Його обітниця для тих, хто Його. Все, чим ми можемо відплатити, це, у найкращому випадку, щось зовсім незначне взамін за всі Його щедроти, за всю Його незрівнянну благодать до нас. Однак міра любові та запалу, що супроводжує це незначне, свідчитиме про міру вдячності до нашого Небесного Отця та нашого великого Відкупителя.

R5538 (1914 р.)