ТІЛЬКИ ПОМАЗАНІ УПОВНОВАЖЕНІ ПРОПОВІДУВАТИ
“Дух Господа Бога на мені, бо Господь помазав Мене благовістити сумирним, послав Мене перев’язати зламаних серцем, полоненим звіщати свободу, а в’язням відчинити в’язницю, щоб проголосити рік уподобання Господу, та день помсти для нашого Бога, щоб потішити всіх, хто в жалобі, щоб радість вчинити сіонським жалобникам, щоб замість попелу дати їм оздобу, оливу радості замість жалоби, одежу хвали замість темного духа! І будуть їх звати дубами праведності, саджанцями Господніми, щоб прославивсь Господь!” (Ісаї 61: 1-3).
Коли пророк Ісая говорив ці слова, він промовляв силою Святого Духа. Апостол Петро каже нам: “Звіщали його святі Божі мужі, проваджені Духом Святим”. Далі він каже: “Про це спасіння розвідували та допитувалися пророки, що звіщали про благодать, призначену вам. Вони досліджували, на котрий чи на який час показував Дух Христів, що в них був, коли Він сповіщав про Христові страждання та славу, що прийдуть по них. Їм відкрито було, що вони не для себе самих, а для вас служили тим, що тепер звіщено вам через благовісників Духом Святим, із неба посланим” (2 Петр. 1: 21; 1 Петр. 1: 10-12).
У нашому вірші слово “помазав” вживається в значенні “уповноважив”. Первосвященики Ізраїлю були помазувані один за одним, тобто отримували повноваження від Бога. Олія помазання представляла Святий Дух. Їхні царі були помазані, щоб царювати над образним царством Бога, і олія помазання також представляла Святий Дух. Так само Христос, великий Первосвященик і Цар, був уповноважений Богом через помазання Духом. Це помазання не було від людей, ані через людей. У випадку нашого Господа ми знаємо напевно, що згадане пророцтво виконалося тоді, коли Він прийшов до Івана над Йордан, щоб охриститися, і представив Себе на жертву Богу. Божественне прийняття жертви проявилося у наданні Святого Духа. Іван Христитель бачив Дух, що немов голубка сходив на Господа. Це був знак для Івана, і його не бачив ніхто інший. Ісус розумів, що Він отримав особливе помазання і намащення від Отця, і відтоді це усвідомлювали також інші. Ми не думаємо, що Ісус чинив чудеса до Свого помазання, але це не означає, що до того часу Він не говорив вдячних слів і не робив добрих учинків, бо, як досконала людина, Він мав Божий Дух повною мірою, як його має людина на образ Бога.
Той факт, що наш Господь Ісус чекав, аж Йому виповниться тридцять років, щоб вчинити Своє особливе посвячення та отримати повноваження та доручення проповідувати, не означає, що Його послідовники також повинні чекати, аж їм буде тридцять років, щоб почати проповідувати. Ісус був зобов’язаний пристосуватися до вимог Закону Мойсея, даного Богом юдеям, бо Ісус, як людина, був юдеєм, народженим під Законом, і підлягав усім його вимогам. Повноліття за Законом було не раніше, ніж у тридцять років. Наш Господь прийшов, щоб дати Своє життя взамін втраченого життя Адама. Адам був повноцінною, досконалою людиною, і наш Господь мусив досягти повноліття як досконала людина, перш ніж міг стати досконалою заміною, відповідною ціною.
“ТІЛО” ХРИСТА НЕ Є ЧАСТИНОЮ ВИКУПУ
У випадку учнів Господа Ісуса під час цього Євангельського віку справи є іншими. Посвячення годиться кожному, хто має зрілий розум, щоб виразно збагнути, що він робить – збагнути заслугу Ісусової смерті і важливість жертвування себе разом з Ним. Послідовники Христа не мають частки у даванні Викупу. Це виключно Його справа. Але Його учням Бог дозволив (як щедрий прояв милості) бути з Ісусом частиною жертви за гріх за світ – після приписання Його заслуги і після того, як вони стають членами Його Тіла, що надає їхньому жертвоприношенню вартості, якої воно інакше не мало би. Його заслуги цілком достатньо, і саме Його заслуга купує світ через Його Тіло, Церкву.
Помазання, яке мав Ісус Христос, супроводжувало Його протягом всього земного служіння: кожне Його слово і кожний вчинок позначалися повнотою, цілісністю Божої милості. Бог показався у Його плоті, бо Він був досконалим людським уособленням всіх рис славного характеру Єгови. Це проявилося у Його воскресінні з мертвих після закінчення Його жертви. Інакше Його діло жертвування зазнало би невдачі, Він позостався би укупі з мертвими, і людство не отримало би жодної користі з Його смерті. Ісус був зачатий Святим Духом і помазаний при хрищенні, а потім народився як повноцінна духовна істота найвищого рангу при Своєму воскресінні. Жодна інша істота ніколи не була створена на цьому рівні життя. Досі тільки Єгова володів божественним, нетлінним життям.
НАШ ВІРШ СТОСУЄТЬСЯ УСЬОГО ХРИСТА
Навіть без прямої вказівки можна припустити, що слова пророка, наведені в нашому вірші, стосуються Господа Ісуса, і вже зовсім не позостається сумнівів, коли бачимо, що Він процитував згадані слова у Своїй проповіді в синагозі Назарета, де виховувався. Звівшись на ноги, Ісус прочитав частину цього пророцтва вголос, а тоді, згорнувши Книгу, промовив: “Сьогодні збулося Писання, яке ви почули” (Лк. 4: 16-21). Ісус дав зрозуміти, що пророк говорив про Нього, і ми в усіх відношеннях бачимо слушність такого застосування. Та хоча пророцтво виконалося передусім на Ісусі і стосувалося, перш за все, Його, ми вважаємо, що воно стосується також членів Христа. Стаючись Його Тілом, вони стають частиною Його самого. Але це не їхня заслуга. Помазання, яке є на Церкві, ми отримуємо через Христа: воно стікає з Голови на всі члени Тіла, як показано в образі первосвященика Ізраїлю і як про це сказав псалмист (Пс. 133: 2). Господь Ісус є нашим великим Заступником перед Отцем і тільки в Ньому ми займаємо становище перед Богом. Отже, ми прийняті Отцем як духовно зачаті сини таким самим чином як наш Голова. Ми зачаті Духом, як Він був зачатий.
Про наш життєво важливий стосунок до Господа, як членів Його Тіла, свідчить також пророк Ісая. Прочитайте уважно 49 розділ, вірші 7-9, і їх пояснення апостола Павла у 2 Посланні до коринтян 6: 1, 2. Цей самий апостол далі каже: “Бо як тіло одне, але має членів багато, усі ж члени тіла, хоч їх багато, то тіло одне, так і Христос”. А також: “Чаша благословення, яку благословляємо, чи не спільнота то крові Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато, бо ми всі спільники хліба одного”. “І ви тіло Христове, а зосібна ви члени” (1 Кор. 12: 12; 10: 16, 17; 12: 27).
Апостол Павло говорить про Церкву: “До чого покликав Він [Бог] вас через нашу Євангелію, щоб отримати славу Господа нашого Ісуса Христа”. Тепер неясні висловлювання Спасителя стають яснішими у світлі, яке пролили на них апостоли після помазання Духом! Тільки погляньте, як Учитель виконав для них Свою обітницю, дану перед самим розп’яттям! Пам’ятаємо, як Він промовив: “Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести. А коли прийде Він, Той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди, бо не буде казати Сам від Себе, а що тільки почує, казатиме, і що має настати, звістить вам” (Ів. 16: 12, 13). Це мали бути Божі глибини, які тільки духовно зачаті, духовно навчені Божі діти, можуть зрозуміти.
У випадку вірності ми станемо схожими на Нього і ділитимемо Його велику славу. Не дивно, що апостол із захопленням вигукнув: “Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його! А нам Бог відкрив це Своїм Духом, усе бо досліджує Дух, навіть Божі глибини” (1 Кор. 2: 10).
ЗАСТОСУВАННЯ НАШОГО ВІРША СЬОГОДНІ
Апостол Іван каже, що “помазання, яке прийняли ви від Нього, воно у вас залишається”, а також: “Що ми пробуваємо в Ньому [у Бозі], а Він у нас, пізнаємо це тим, що Він дав нам від Духа Свого”. Апостол Петро говорить, що Ісус “обітницю Духа Святого [для Церкви] прийняв від Отця, то й злив Він оте” (1 Ів. 2: 27; 4: 13; Дії 2: 33). Отже, дана річ є від Отця і через Сина. Вона потверджує слова св. Павла, що все від Отця і все через Сина (1 Кор. 8: 6). Святе Письмо говорить, що ми зачаті й помазані Богом. Помазання Церкви є для праці, яка буде в майбутньому. Праця Христа і Церкви не буде виконана в теперішньому віці. Натомість Бог дає тим, кого Він прийняв, можливість задіяти в Його службі у теперішньому житті таланти, які Він довірив їм. Вони здатні, наскільки це в їхніх силах, перев’язувати серця, “давати... оливу радості замість жалоби” і цим допомагати полегшувати страждання інших, особливо тих, хто з Господнього Дому, хоча повинні допомагати кожному, коли для цього є слушна нагода. Проте їхня особлива праця благословити і потішати світ буде у Царстві. Все людство буде виведене з гробу і матиме благословенну підтримку з боку Месіанського Царювання. Усяке зло викоріниться, а усяке добро здобуде заохочення та благословення.
Поки Божі помазанці є з цього боку завіси, вони, як Його посли, повинні звіщати Його чесноти, розповідаючи іншим про близьке Царство і про Господні благословення, які будуть вилиті на всіх людей, коли на всіх людей будуть вилиті Господні милості. Вони повинні розповідати, що ці благословення є як для живущих, так і для тих, які вже зійшли до гробу. Великий Божий План для людства набагато ширший і величніший, ніж ми свого часу думали. Він гідний такого Бога, якого ми маємо! Тоді ми повинні розповісти усім, хто має вуха, щоб слухати, що Господь зараз виливає Свій Дух на Своїх слуг та служанок і скоро виллє на всяку плоть – на все людство.
Ми навчені, що цей помазаний клас повинен благовістити “сумирним”. Він не повинен благовістити бунтівним та байдужим, бо з ними справи будуть згодом. Суди Господа силою розіб’ють їхні серця і поводитимуться з ними відповідно. Посли Господа скрізь повинні шукати передусім тих, які показують, що вони прагнуть відчути Його, що вони не задоволені речами цього світу, а шукають чогось кращого, більш благородного, а також, що в них є і проявляється бажання вчитися.
ХТО МОЖЕ ГОВОРИТИ В ІМЕНІ ГОСПОДА?
Цей вірш наводить на думку, що ніхто не повинен говорити в імені Бога, хто не був Божественно уповноважений це робити. Інші можуть розповідати усе, чого вони навчилися, але вони не мають права говорити в імені Господа. Ми схильні думати, що вони роблять більше шкоди, ніж добра, змішуючи Правду з неправдою, бо ті, які не розуміють Послання, не є уповноважені Господом бути Його послами. Перед Богом людські призначення не мають жодного значення. У цьому випадку кожне віровизнання настановляє своїх власних служителів. Натомість поставлені Богом служителі є слугами Бога, а не обману. Вони є слугами Його Правди, а не традицій людей.
Те, що ми сказали про висловлювання в імені Господа, зовсім не означає, що ми повинні вдаватися до крайнощів і казати, що ніхто, окрім тих, які бачать справжній Божий План, не повинен навіть співати гімн. Насправді Божі діти не повинні нікому заважати говорити Правду. Ісус дав добру ілюстрацію цього принципу, коли учні розповіли Йому, що вони знайшли когось, хто виконує працю в Його імені, і вони йому заборонили, бо він не ходить з Ним. Господь відповів: “Не забороняйте”. Так само ми не повинні заважати нікому, хто проповідує Євангеліє, навіть якщо це діється наперекір, бо він може зробити щось добре. Також ми не повинні намагатися зупиняти когось, хто проповідує те, що на його переконання є Євангелієм. Це не входить в наші нинішні повноваження, ані не є їхньою частиною. Ми ще не є суддями світу, але повинні бачити різницю між такими особами і тими, які є справжніми послами, служителями Бога.
Бог каже про декого, хто вважає себе Його мовним знаряддям, але кого Він називає “грішником”: “Чого про устави Мої розповідаєш, і чого заповіта Мого на устах своїх носиш? Ти ж науку зненавидів, і поза себе слова Мої викинув” (Пс. 50: 16, 17). Чому дехто береться представляти Боже Послання, якщо Бог не визнав його і не дав йому помазання Своїм Святим Духом, і він, відповідно, не навчений Богом і не виконує Його волю? Що ж, нехай інші роблять те, що їм подобається, щоб співпрацювати з Правдою, але тільки уповноважені Богом цим єдино визначеним шляхом повинні проповідувати Євангеліє. Усі, хто отримав Божественне повноваження, повинні радіти зі свого чудового привілею звіщати Радісну Новину.
Однією з особливостей нашого доручення, як послів Господа, є “потішити всіх, хто в жалобі”. Божі діти, які пізнали справжнє Джерело потіхи, є єдиними, які належним чином вміють бути справжніми утішителями в біблійному значенні. Великий Лікар вже перев’язав і зцілив їхні серця, і вони знають, куди спрямовувати серця інших, що потребують бальзаму, який може дати тільки Бог. Апостол каже: “Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя й Бог потіхи всілякої, що в усякій скорботі Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорботі знаходяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих” (2 Кор. 1: 3, 4). Тому – чи зараз, коли ми ще у плоті, чи згодом, коли ми увійдемо в нашу спадщину за завісою, – ми повинні бути утішителями, щоб піднімати пригноблених смутком та клопотами і давати їм “оливу радості”, Послання благодаті.
У цьому особливому часі ми повинні бути утішителями “сіонських жалобників”. Це – нинішня праця святих, які просвітилися, які здобули благословення від Послання Теперішньої Правди і найвищою мірою здатні це робити. Багато хто з нас був сіонським жалобником ще до того, як до нього завітало освіжаюче Послання, і ми були засмучені плутаниною, суєтністю та голодом у номінальних системах, в яких були зв’язані. Та ось ми вільні, і минув час, коли “на вербах у ньому [Вавилоні] повісили ми свої арфи”. Вони настроєні на мелодії небес, і ми можемо співати, маючи дух і розуміння славної “пісні Мойсея... і Агнця”. Тож із запалом несімо цю радісну вість усім сіонським жалобникам, які ще в неволі, щоб вони приєдналися до нас у цій радісній пісні.
Сьогодні настав час звістити все Послання, наведене в нашому вірші. Пам’ятаєте, що в той час, коли наш Господь читав пророцтво у синагозі, Він пропустив слова “та день помсти для нашого Бога”. Цю частину пророцтва ще не був час звіщати, тому Ісус не міг сказати про ці слова, що “сьогодні збулося Писання, яке ви почули”, тобто не міг оголосити, що у той час День Помсти був поряд. Ось чому Він прочитав тільки ті частини пророцтва, які починали виконуватися.
Сьогодні треба наводити весь уривок. Ми є буквально напередодні великого Дня Помсти. Ми проголошуємо зараз слова пророка Софонії: “Близький день Господній великий, він близький й дуже швидко настане. Ось голос Господнього дня, тоді гірко кричатиме навіть хоробрий! День гніву цей день, день смутку й насилля, день збурення та зруйнування, день темноти та темряви, день хмари й імли, день сурмлення й окрику проти укріплених міст та проти високих міських заборолів [міцних і укріплених урядів]. І буду чинити Я утиск людині, і будуть ходити вони, як сліпі, бо згрішили вони проти Господа. І виллється кров їхня, немов той пісок, а їхнє тіло, як гній. Спасти їх не зможе в день гніву Господнього ні їхнє срібло, ані золото їхнє, і огнем Його заздрощів буде поїджена ціла земля, бо скінчення тільки приспішене зробить зо всіма мешканцями Краю цього” (Соф. 1: 14-18).
У той день жаху та темряви люди почнуть розуміти, що для визволення їм потрібна сильна рука. Їхня пиха та самовпевненість будуть повергнуті у порох. З цього жахливого горя людство вийде побитим і потовченим, але готовим, щоб його підняти з розорення та руїн його власних задумів та надій, із темряви та хаосу, в які воно потрапило у своєму неуцтві та самолюбстві, а також з-під влади злих ангелів до світла, блаженства та визволення, які будуть дані йому через встановлення Царства дорогого Божого Сина, давно обіцяного для благословення всіх племен землі.
Це буде урок, який ніколи не забудеться. Божі сини, підняті до влади у Царстві, почнуть працю зцілення та благословення, перев’язування зламаних і розбитих людських сердець. Їхній досвід теперішнього життя навчив їх співчувати нещасному, хворому на гріх світу. І вони будуть у змозі вилити на людські рани цілющий бальзам із Гілеаду, щоб “замість попелу дати їм оздобу”, щоб витерти всі сльози і вести тих, які крок за кроком підніматимуться величною Дорогою Святості, яка у той час стелитиметься перед людьми. “І Господні викупленці вернуться та до Сіону зо співом увійдуть, і радість довічна на їхній голові! Веселість та радість осягнуть вони, а журба та зідхання втечуть!” (Іс. 35: 10). Тільки невиправні винесуть собі знову вирок смерті – Другу Смерть, повне знищення. “І підуть ті на вічну кару, а праведники – на життя вічне” (Мт. 25: 46, Хом.).
R5536 (1914 р.)