ВЕЛИКІ ЗАПОВІДІ

“Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе” (Луки 10: 27).
Одного дня, коли навчені в Законі намагалися впіймати нашого Господа на слові, вони поставили Йому багато запитань. Один книжник, досить добре освічений, чув скільки запитань було поставлено і як вдало наш Господь відповів на них. Тож він поставив своє – очевидно дуже щиро, а не з наміром упіймати Ісуса: “Учителю, котра заповідь найбільша в Законі?” – маючи на думці П’ятикнижжя. Ісус відповів, що першою, головною зі всіх, є заповідь: “Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш – Господь один! І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм і всією душею своєю, і всією силою своєю”.
Наш Господь процитував слова Старого Завіту (5 М. 6: 4, 5). Яким вражаюче всеосяжним є цей вислів! Хто сьогодні, через сотні років, міг би так всебічно підсумувати велику правду, яка міститься у цьому вірші? У його першій частині проявилася Небесна Мудрість. Та сама Небесна Мудрість проявилася у посиланні на ці слова нашим Господом. Він нічого не додав, бо нічого не можна було додати.
Більше того, ми з кожним днем все виразніше бачимо суть цього виразу – Любов. Любов є головною річчю. Багато хто в давні часи, тримаючись поширених учень, змінив цей вираз, щоб ми читали, що треба жахатися, боятися, тремтіти, бо, казали нам, Всемогутній Бог Всесвіту має велике пекло мук, приготоване ще до того, як створено людину, в якому Він збирається вічно катувати більшу частину людства. Але так казали віровчення. Натомість Біблія стоїть осторонь усіх людських віровчень та забобонів і розповідає нам, що Бог є Любов, що Він є Отцем Світла та Милосердя, від Якого походить всякий добрий і досконалий дар.
Біблія також розповідає про Божественне прощення, Божественно заплановане через дорогоцінну кров Христа ще перед закладенням світу. Вона розповідає нам, що це прощення гріхів є не тільки для Церкви, вибраних, малої жменьки покликаних сьогодні зі світу, але остаточно Любов Бога проявиться до всіх створінь, щоб вони, прийшовши у властивому часі до знання цієї любові, могли полишити гріх і прийняти те, що для них Божественно передбачено – отримати взамін під владою Царства Месії велике благословення реституції розумової, моральної та фізичної досконалості, загубленої через непослух батька Адама.

ДРУГА ЗАПОВІДЬ

Ісус вийшов за межі запитання і сказав, що Друга Заповідь тісно пов’язана з Першою, а саме: “Люби... свого ближнього, як самого себе”. Знову ми здивовані, як багато сказано кількома словами. Скільки книжок написано, в яких міститься набагато менше. Жодна релігія, окрім релігії Біблії, не об’являє такого милосердного та співчутливого Бога, як про це свідчить Його люблячий задум для добра Його створінь. Жодна релігія навіть не натягає на любов у відповідь. Жодна релігія не пропонує такого високого критерію стосунків з нашими ближніми.
Про цей Закон Бога, якому майже чотири тисячі років, дізналися, певною мірою через юдеїв, також інші народи та люди (5 М. 4: 6-8), але жоден з них не збагнув його істинного змісту. Найбільш схоже трактування можна знайти хіба що у творах Конфуція, де сказано, що іншому не треба робити того, що ми не хочемо, щоб він робив нам. Але який контраст! Один вислів – негативний, а другий – позитивний, тобто: “Люби... свого ближнього, як самого себе”.
Справді, в Законі Бога є щось, що надає йому Божественності. Яким чудовим був би світ зі всіма його тернями, колючками і труднощами, якби люди зуміли і запрагнули жити на основі двох цих величних Законів, щоб кожна людина любила Небесного Отця понад усе, служила Йому всіма силами і талантами, і любила свого ближнього, як самого себе, намагаючись служити цьому ближньому, коли трапиться нагода! Довкола був би Рай. Ми вдячні Богу, що саме про це ми маємо запевнення, що світ буде таким, коли буде встановлене Месіанське Царство.
Божественний задум, який передбачив смерть Христа як відшкодування за гріх Адама, також передбачив Царювання Христа як відшкодування за царювання Гріха та Смерті. Божественна обітниця запевнює нас, що остаточно всі, хто любить праведність та правду і прагне її, будуть благословенні та удосконалені і матимуть вічне життя. Вона запевнює також, що земля, підніжок Бога, стане славною під час тисячі років Царювання Месії і що остаточно всі прихильники гріха, відмовившись робити поступ у праведності, будуть знищені з-посеред народу в Другій Смерті. Так буде запроваджений щасливий День, про який ми так довго молилися: “Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”. Тоді виконається обітниця, що кожне коліно схилиться і кожний язик визнає, і вся земля буде наповнена славою Бога.

“НЕДАЛЕКО ВІД ЦАРСТВА”

Книжник був вражений і визнав правдивість відповіді Ісуса. Він сказав: “Добре, Учителю! Ти поправді сказав, що Один Він, і нема іншого, окрім Нього, і що Любити Його всім серцем, і всім розумом, і всією душею, і з цілої сили, і що Любити свого ближнього, як самого себе, це важливіше за всі цілопалення й жертви!”
“Ісус же, побачивши, що розумно той відповідь дав, промовив до нього: «Ти недалеко від Божого Царства!»” Під цим Учитель розумів, що книжник дуже близький до того, щоб стати Його учнем, одним з тих, хто чекає на Царство, сподівається його, шукає, готується до нього. Саме таких “справді ізраїльтян”, що в них немає підступу, шукав Ісус, щоб вибрати їх з юдейського народу, а потім щоб широко відкрити двері поганам до привілеїв Царства. Юдеї розуміли, що у Своєму приході Месія вибиратиме клас Царства, якому буде дана божественна влада. Саме це Ісус робив. Його слова, Його вчення притягували одних і відштовхували других.

“БОГ ДИВИТЬСЯ НА СЕРЦЕ”

Храм у Єрусалимі далі був новобудовою, і потрібні були гроші для його утримання і т. д. Люди мали привілей вносити їх і, очевидно, робили це з охочим серцем. Хоча багато хто був введений в оману традиціями старших (ще названих ученнями праотців), і юдеї були спантеличені облудою сліпих докторів богослов’я, в них було бажання служити Богу і поклонятись Йому. Про це свідчила готовність приносити гроші і кидати їх до храмової скарбниці, що стояла біля воріт.
Ісус сидів якраз навпроти цієї скарбниці і спостерігав, як люди з різних класів давали гроші: багаті зі свого достатку, а бідні зі своїх злиднів. І ото прийшла вдова, яка кинула до скарбниці дві лепти – найдрібніші мідні монети, що були в обігу, кожна з яких вартувала приблизно десяту частину цента. Не треба думати, що вбога вдова кинула їх для показності, бо монети були надто дрібними, щоб ними хвалитися. Припускаємо, що Ісус, маючи Божественну силу, знав про цю жінку, про її обставини та її дар. Він використав це як привід для невеличкої проповіді апостолам. Ісус сказав, що ця вбога жінка дала в Божих очах більше, ніж дав будь-хто коли-небудь. На їхнє здивування Він пояснив, що вона кинула туди, по суті, все, що мала – свій прожиток – тоді як інші давали тільки частину зі свого достатку – ту частину, про яку вони не надто би шкодували у разі втрати.
Наведена невеличка подія показує нам, як Господь оцінює жертви та служіння. Він високо цінує не те велике, що хтось із нас робить чи намагається робити. Дуже малі речі в нашому житті, дуже малі жертви, дуже мале самовідречення в очах світу були би нічим, та в очах Учителя вони є чимось великим, якщо свідчать про любов, відданість і самопожертву Господу та Його Справі.
Більше того, Господь знав, що ця жінка давала гроші на інституцію, яка відкинула Його і незабаром мала бути знищена, бо більше не заслуговувала на існування. Та яким би не був стан інших, Господь дивився на серце того, хто давав, і на мотиви його дару – “що могла, те зробила вона”. Наскільки нам відомо, вона пізніше стала Його ученицею. Власне, з таких сердець, які жертвують собою, Господь творить учнів.

R5521 (1914 р.)