ВАЖЛИВІСТЬ ЩОДЕННОГО САМОАНАЛІЗУ

"Коли б ми судили самі себе, то не були б судимі. Будучи судимі, караємось від Господа, щоб зі світом не були засуджені" (1 Коринтян 11: 31, 32, Дерк.).
Здається, в цих словах апостол говорить, що якщо б ми як християни властиво критикували себе, аналізували себе, виправляли, то Господь не бачив би потреби в тому, щоб брати нас в руки і судити нас або критикувати. Але якщо ми не здатні розсуджувати, тобто критикувати, себе, то це повинен буде робити Господь, тому що Він прийняв нас до Своєї родини, Він вчинив нас синами, і ми є в школі Його Сина, нашого великого Старшого Брата, щоб навчатися і вправлятися. Для нас це день суду.
Мета цього карання з боку Господа полягає не в тому, щоб вилити на нас Його незадоволення, завдаючи нам болю, а в тому, як стверджує апостол, щоб ми "зі світом не були засуджені". Ми судимо себе, коли критикуємо нашу власну поведінку, наші власні слова – навіть наші власні думки – і досліджуємо їх на основі принципів, закладених в Слові Бога, – справедливості, доброти, милосердя, любові. Як застерігав наш Учитель, якщо ми бачимо, що вчинили щось погане, то повинні залишити свій дар перед жертовником – повинні спочатку піти і вибачитися перед тим, кому завдали шкоди або поранили злим чи грубим словом або вчинком. Потім ми можемо прийти і принести наш дар.
Така поведінка заставляла б, примушувала б нас чинити те, що правильне. Не достатньо, щоб особа говорила: "Я знаю, що я поганий і не повинен був робити того, що зробив. Але я недосконалий і не можу в усьому поступати тільки так, як правильно". Така поведінка не була б в згоді з духом нашого вірша. Наш заголовний вірш показує, що, якщо ми поступаємо погано, то маємо святий обов’язок виправити це, в міру всіх наших сил. Якщо в нас були немилі думки про когось, то не обов’язково йти до цієї особи і казати їй про це, бо така поведінка могла б зробити справу ще гіршою. Але ми повинні розсудити себе в цій справі і докорити собі. Ми повинні дати собі добрий урок, який надовго запам’ятався б. Таким чином ми стали б виправдані в серці, в намірі, схвалені Господом.

ВЛАСТИВА ПОВЕДІНКА ЩОДО ІНШИХ

Ми зрозуміли, що Господня воля щодо нас полягає в тому, що ми повинні старанно досліджувати наші думки, слова і вчинки. Якщо бачимо, що своїм язиком чи якимось іншим чином ми завдали шкоди комусь іншому, то ми повинні піти до цієї особи і до кожного, до кого говорили, і виправити це, належно вибачитись, накласти на себе кару – кару, яку не повинні забути. Якщо кара вимагає відповідної покори, тим краще. Якщо ми нехтуємо тим, щоб карати себе, то це показуватиме, що ми не є у властивому стані, і найкраща річ, яку Господь міг би зробити для нас, це дати нам суворе покарання. Воно не обов’язково прийде в той самий день, чи тиждень, чи місяць. Однак можемо бути певні, якщо в цій справі ми не поступаємо правильно, то прийдемо до того, що Господь візьме нас в руки. Якщо Він це зробить, то дасть нам якісь серйозні досвіди. Це може бути щось недобре, зроблене кимсь для нас, або щось зле, сказане про нас, і Господь може дозволити це. Або Він може дозволити нам потрапити в якесь становище, яке принесе нам те чи інше покарання.
Світ буде на суді, тобто на пробі, в наступному віці. Якщо б ми були зі світу, наш особистий суд відбувався б тоді, а не тепер. Наші характери зазнавали б змін, які вимагатимуть шмагання в наступній епосі. Але, якщо ми належимо до церкви, то мусимо отримати свої суди і карання в теперішньому віці. Якщо ми самі не зможемо дати їх собі, то їх дасть нам наш Учитель.
Є інший вірш, який говорить, що ми не повинні "судити передчасно нічого" (1 Коринтян 4: 5). Це не стосується нашого суду себе. Ми не можемо судити себе в сенсі винесення вироку в нашому власному випадку, але ми повинні старанно слідкувати за своєю поведінкою, своїми словами і своїми думками, і поступати з собою відповідно до наших упущень і порушень щодо інших. Ісус сказав: "По їхніх плодах ви пізнаєте їх". Це означає, що ми повинні зауважувати ці плоди життя, які бачимо і в нашому власному випадку і також в випадку інших – в наших братах, в наших ближніх. Ми повинні розсуджувати в нашому розумі і не повинні схвалювати злих вчинків і слів. Ми повинні виясняти, чи добре це, чи погано? Ми повинні розсуджувати такі справи весь час.

НЕ НАША СПРАВА ВИНОСИТИ ВИРОК

Ми щодня бачимо в житті велику кількість речей, які не подобаються Господу. Ми чуємо, як інші вживають огидні слова або невластиві слова. Ми бачимо жорстокі або неправедні вчинки. Отож, йдучи життям, ми можемо розсуджувати ці речі і брати з них уроки. Це не означає, що ми повинні судити людей, котрі чинять ці речі і вирішувати, яке покарання вони повинні отримати. Ми не маємо ні повноваження, ні компетенції робити це. Ми не повинні бути суддями щодо стану серця, за винятком випадків, коли Боже Слово виразно стверджує, що ми повинні розсудити. Зовнішність дуже часто є оманливою, а речі не завжди є такими, якими здаються.
Господь говорить нам, що настане час, коли ми будемо призначеними суддями світу, однак цей час ще не настав, і ми не повинні випереджувати нашу майбутню працю ні в своєму розумі, ні в своїх словах. Ми не повинні також повторювати іншим те, що могли побачити чи почути, і що принижувало б іншого в їхніх очах, за винятком випадку, коли зробити це було б справою обов’язку. Якщо б ми мали формувати думку про інших і поширювати розповіді про те, що ми думаємо про того чи іншого, то нам було б скрутно, і ми могли б наробити дуже багато лиха. Таким чином ми потрапили б під справедливий осуд Господа і, напевно, стягнули б на себе Його докір.
Хоча ми цінуємо правду Господніх слів, що добре дерево приносить добрі плоди, і хоча ми неодноразово можемо бачити щось погане в поведінці деяких осіб, однак ми не є здатні судити, що було б належним покаранням за таку поведінку. Ми можемо знати, що плоди щоденного життя показують стан серця, але ми не повинні ні на кого виносити вирок. Це рішення прийме Господь. Своїми словами: "По їхніх плодах ви пізнаєте їх", – Учитель подає нам думку, що тільки відносно того, про що ми маємо цілком достовірне знання, ми повинні прийняти рішення в своєму власному розумі. Ми можемо знати, що плоди чийогось життя доводять, що така особа не є в згоді з Богом. Однак навіть тоді ми не маємо жодного права виносити вирок в цій справі. Ми не можемо знати, що могло привести до такого несприятливого стану.

"Я САМ НЕ СУДЖУ СЕБЕ"

Стосовно суду в нашому власному випадку, то ніхто не є здатний так, як ми самі, знати наше серце. Але св. Павло показує нам, що ми повинні застосовувати трохи поблажливості навіть в суді самих себе. Він говорить: "Бо я й сам не суджу себе... Той же, Хто судить мене, то Господь". Це не суперечить словам нашого тексту, але думка апостола, здається, полягає в тому, що коли ми приходимо до розуміння, яким високим є Боже мірило, то можемо бути схильні судити себе надто суворо, не беручи до уваги, що ми зачаті в беззаконні. Краще, якщо б ми подумали щось на зразок цього: "Розумію, що сьогодні я знову не зміг прожити повністю в згоді з тим, на що надіявся, і через те почуваюся осудженим перед лицем мого власного суду. Але я сподіваюся, що Господь зможе зробити деяку скидку для мене в цій справі. Вірю, Він може вибачити мені щось, чого я сам не бачу. Я не знаю, наскільки велику скидку Він може зробити, я не здатний судити себе безпомилково".
Далі ми повинні зі щирою молитвою прийти до нашого Отця, розповісти Йому про свій смуток, що не зуміли краще прославити Його ймення. Ми повинні уповати на заслугу крові нашого дорогого Відкупителя, обіцяючи Господу, що за допомогою Його милості будемо старатися поступати краще, наскільки можливо.
Деякі з Господніх дітей, котрі посідають лише невелику кількість самоповаги, є схильні бути надто суворі, коли судять себе, і піддають себе найстрогішій оцінці за кожну недосконалість. Такі повинні старатися судити себе справедливо. Всякий суд повинен бути справедливий, навіть, коли ми є винні. Справедливість є підставою Господнього престолу. Ми ніколи не повинні втрачати з-перед очей факт, що ми маємо покриття шатами праведності нашого Спасителя, а також Ублагальню, до якої щодня повинні приходити за очищенням від будь-якого забруднення. І не лише властиво, але дійсно обов’язково, щоб ми щодня старанно досліджували себе і дивилися, чи тримаємо тіло в підкоренні нашому новому розуму. Роблячи так, і щодня, щоночі просячи про застосування заслуги нашого Відкупителя, щоб покривала наші мимовільні помилки і недоліки, ми будемо бережені в любові нашого Отця і матимемо Його схвалення і не будемо потребувати так багато карань від Господа.
Цей щоденний критичний розгляд самих себе, розпізнавання наших надбань і втрат як нових створінь в Христі і того, як і де вони прийшли до нас в нашій постійній боротьбі з усіма нашими духовними ворогами всередині і назовні, безперечно, виявиться корисним для кожної Божої дитини, котра здає такий рахунок собі в страху Господньому, бажаючи лише бути приємною своєму Отцю в небесах, щоб стати всім тим, чим Бог хоче її бачити – справді святою.