КОНТРОЛЬ НАД ЯЗИКОМ Є НЕОБХІДНІСТЮ

«Кажу ж вам, що за кожне слово пусте [непотрібне, злісне], яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня!» (Матвія 12: 36).
Наш Господь звертався до декотрих книжників та фарисеїв, котрі намагалися «зловити на слові Його» – скористатись мовними особливостями. В своєму намаганні протистояти Йому ці книжники та фарисеї робили все, що могли, щоб Його спантеличити або взяти над Ним верх у Його міркуваннях – навіть вдаючись до того, щоб використовувати аргументи, в які вони насправді не вірили. Але це дуже небезпечний шлях. Незважаючи на те, якою справедливою здається нам наша поведінка в цілому, ми не повинні вдаватися до мовних перекручень з метою підтримати те, що, як ми віримо, мало б бути правдою.
Мабуть, ці фарисеї міркували між собою так: «Ми повинні вживати міцні аргументи, щоб випередити цього назарянина. Він сильний в мові. В кінці суперечки останнє слово має бути за нами, і не треба його боятися». Однак таке становище не виправдовує їхньої поведінки. Оскільки справедливість є основою Божого престолу, будь-яке намагання будь-яким чином використати когось обов’язкового принесе відплату.
З пояснень нашого Господа в різний час про справи язика ми усвідомлюємо, що за Його днів серед тих, з ким Йому доводилося спілкуватися, були, мабуть, дуже погані умови. Книжники та фарисеї приписували Йому злу силу і казали, що Він є знаряддям сатани – що сатана промовляє через Нього і т.д. Спочатку наш Господь казав їм загально, що вони обманюють самі себе. Пізніше Він суворо докорив їм і показав помилковість їхніх аргументів. Стосовно нашого вірша Він сказав, що зі своїх слів вони мають будуть засуджені – що з ними будуть відповідно поводитись: або їх доведеться виправляти в праведності і приводити до істинного реформування, або вони загинуть у другій смерті.

ВЛАДА ЯЗИКА

Людські істоти – єдині земні створіння, які можуть розмовляти – чи то словесно, чи письмово, чи ще якось. Божий народ все більше усвідомлює мудрість того, що ствердив апостол Яків: що хоча язик є малим членом, однак він найбільш небезпечний з усіх, бо він має широчезний вплив. Якщо людина не грішить своїм язиком, вона – досконала людина (Як. 3: 2). Ми не можемо навіть оцінити можливі наслідки наших слів. Цей вплив може сягнути навіть краю землі. Тому нам слід ретельно зважити на те, що можна казати, щоб визначити, чи наші слова прославлять Бога, чи знеславлять Його, – чи викличуть добрі думки та спонукання в розумі інших, чи спонукають до лихого.
В Своїй мудрості Бог вважав потрібним так створити нас, щоб наша поведінка сьогодні мала багато спільного з нашим характером завтра. Отож ми постійно або творимо або руйнуємо свій характер. Добре, щоб всі усвідомлювали цей факт. Цей принцип повинні розуміти не лише світські люди, але й християни, бо християни є тепер на випробуванні щодо слави, честі та безсмертя. Тому, нехтуючи дбайливо зважувати свої слова, вони можуть втратити велику нагороду, якої прагнуть.

ДЕНЬ СУДУ

Наш Господь зробив наголос на тому, що кожне пусте слово – кожний бездумний вислів – обов’язково буде братися до уваги в день порахунку. Що стосується церкви, ми розуміємо, що Святе Письмо навчає, що цей день порахунку – Євангельський вік. Щоденно ми повинні йти до нашого небесного Отця і казати: «Прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Ми не тільки повинні щоденно давати свій звіт, але в кінці нашого шляху буде загальний підсумок. Під цим ми не повинні розуміти, що в кінці нашого бігу нас шикуватимуть і вияснятимуть на рахунок кожного слова в нашому житті. Ні, кожен з нас, хто стикається з правдою, або будує свій характер, або ламає його, і його характер в кінці випробування визначить його нагороду. Як учень щодня вчить уроки і готується до підсумкового екзамену в кінці року, коли є загальне тестування його знань, так само учні в школі Христа. День за днем Учитель має з нами справу; але в кінці нашого шляху буде підсумок.
Безперечно, кожен з нас має щось, що не подобається Господу, бо ми всі маємо скарб нового розуму в земних посудинах і тому не можемо робити так, як хотіли б. Але ми зобов’язалися служити Господу і бути відданими чинити Його волю. Тому Він має з нами справу сьогодні. При цьому Він перестерігає нас, що язик є дуже важливим членом нашого тіла і що ми повинні бути обережні в тому, як ми його використовуємо, бо це матиме вплив на остаточне рішення в кінці цього Євангельського віку, коли є відплата. Тоді вирішиться, чи ми гідні найвищої честі – співспадкоємства з нашим Спасителем, – чи, можливо, будемо слугами цього класу або ж будемо негідними життя на будь-якому рівні існування.

ЯК ГОСПОДЬ СПРИЙМАЄ ЛИХОСЛІВ’Я

Зараз також є порахунок з нами. Наш Господь каже, що язик є таким важливим членом, що він представляє наше серце більш точно, ніж будь-що інше. Рука може робити добрий вчинок, однак серце може вельми відрізнятися від руки. Фактично рука може взагалі не виражати істинні почуття серця. Але язик обов’язково вискаже те, що є справді в серці. Тому своїми словами ми щоденно або будуємо, або руйнуємо характер.
Є дух, що жбурляє гіркі слова. З точки зору Господа це – убивство. Таким чином в кінці Юдейського віку книжники та фарисеї критикували та лихословили нашого Господа. Хоча на основі знань закону вони знали, що їм доведеться відповідати за свої вчинки, проте вони не признавали факт, що будуть суджені також за свої слова.
Так само буде в судному дні світу – Тисячолітті. Людство вважатиметься відповідальним за роботу язика. Але тоді вони матимуть більш сприятливу нагоду, аніж коли б їх суджено зараз; в той час будуть задіяні сили, які винесуть їм більш скорий суд, тому вони вчитимуться своїх лекцій швидко. Вони відчуватимуть відповідальність за свої слова. «Хто... не знав, а вчинив каригідне, буде мало він битий», але «той, що знав... але... не вчинив» згідно зі своїм знанням, «буде тяжко побитий».

ОСОБЛИВА ВУЗДЕЧКА ДЛЯ ЯЗИКА

Під тиском несподіваної спокуси Господній народ, який зараз є на суді, може зопалу сказати те, що не до вподоби Учителю. Але ми повинні вчитися не говорити бездумно; ми повинні вчитися зважувати наші висловлювання. Оскільки ми – слуги Бога, нам треба завжди зважати на нашу поведінку, щоб виконувати якомога краще свою службу. Ми не тільки повинні мати добру волю робити те, що правильне, але й повинні вгамовувати наш язик. Будь-який обіт або постанову або обмеження, які ми намагаємось накласти на наш язик, можна вважати вуздечкою, з допомогою якої ми є рішучі впровадити себе під повне підкорення волі Бога.
Доки сатана та його демонська зграя мають перевагу, Господній народ робитиме добре, якщо пильнуватиме свої дороги, щоб не грішити своїм язиком. Сатана та його ангели намагаються здолати тих, котрі віддали себе Господу, і впіймати їх на слові. Тому доки ми перебуваємо в їхній присутності, ми повинні бути особливо пильними, щоб вони не впіймали нас у пастку. Як каже псалмист, «накладу я вуздечку на уста свої, поки передо мною безбожний [Злий]».

ВАЖЛИВА ЛЕКЦІЯ ДЛЯ ВСІХ

Хоча наш Господь сказав, що люди дадуть звіт за кожне негідне слово, проте Він мав на увазі думки, які стоять за словами. Його найбільше вразив їхній стан серця. Він знав, що стан серця, виявлений книжниками та фарисеями, принесе їм шкоду.
Серед Господнього народу немає більш важливої речі, аніж те, що вони повинні навчитися бути надзвичайно справедливими. Хоча добре є бути люблячим, ввічливим, великодушним, проте справедливість є самою основою характеру. Усіляка любов та ввічливість, що не базується на справедливості, не є ані задовільною, ані вгодною Господу. В своїх стосунках з іншими Божа дитина не думатиме собі, «що мої ближні дозволять мені взяти в них?», але, «які є права інших, і що мій небесний Отець бажає, щоб я робив?».
Комусь цілком природно визнати особисті права в будь-якій справі, але зіпсута природа не так швидко усвідомлює права інших. Тому один з найважливіших уроків для Господнього народу – навчитися робити іншим те, що вони б хотіли, аби інші робили їм, тобто бути просто справедливими.
Побоюємось, що багато-хто з дорогого Господнього народу ще не збагнув повністю, що слухняність правилам, які керують новою природою, означає безумовне застосування ними «Золотого Правила» до всіх інших. Вони не повинні робити іншим те, що не хотіли б, щоб інші робили їм. Обов’язок нового створіння – привести тіло в таке підпорядкування, щоб справедливість могла керувати кожним вчинком і словом і, наскільки можливо, кожною думкою. Особа повинна бути справедливою в своїх думках, перш ніж вона може бути достатньо справедливою в своїх вчинках. Хто думає несправедливо, той діятиме несправедливо всупереч протилежним намаганням.

СКАРБ В НАШОМУ СЕРЦІ

Оскільки, як ми вже згадували, церква перебуває на Лаві Божественного Суду, під особистим наглядом нашого Господа, і в Його очах наші слова є мірилом суду, ми не можемо ствердити надто переконливо, якими є фундаментальні принципи, на яких буде виноситися Його рішення. Слова нашого Господа, записані в Матвія 12: 34-36, вказують на те, що серце і розум є під особливим розглядом. Тому яким необхідним є правильний стан серця, щоб слова наших уст були прийнятними для нашого Господа і Відкупителя!
Як стверджує наш Господь, серце є представником характеру, а уста – показником цього характеру. Слово «серце» інколи вживається в Святому Письмі в значенні розуму. З повноти розуму уста промовляють. Добра людина видобуває добрі речі зі скарбниці свого розуму. Але все людство є з природи грішниками, тому всі з природи є до певної міри злими. Бог не визнає нікого, хто є під вироком смерті. Однак серед засудженого роду Адама є досить добрі люди – ті, котрі, незважаючи на недосконалості, під якими вони народилися, і вади їхньої зіпсутої природи, прагнуть бути в згоді з Богом, Котрий є уособленням доброти.
Але ми ніде в Святому Письмі не зустрічаємо нічого, що підтримувало б вчення про повну деградацію – натякаючи, що в людстві немає нічого доброго. Навіть хоча ніхто не є досконалий, проте є деякі, котрі мають, принаймні, добру волю, добрі наміри. Такі видатні характери минулих віків були представлені в стародавніх гідних – таких як Авель, Енох, Ной, Авраам, Ісаак, Яків, Мойсей, пророки Ізраїлю і т.д., – котрі повністю проявили свою слухняність Богу і свою відданість принципам праведності.

КЛАС, СХВАЛЕНИЙ БОГОМ

Під час цього Євангельського віку також є деякі, котрі є добрими. Серед язичників, а також в християнських землях, є добросерді, доброзичливі люди, котрі не мають злоби, не прагнуть чинити зло, але намагаються робити те, що добре. Однак, щоб мати божественне схвалення в цьому віці, слід належати до тих, котрі приходять до Отця через Ісуса, бо ніхто інший не є прийнятий Богом. Отець не прийме нікого, чиє серце не є щире, хто не має добрих намірів, хто не проявляє відданості Йому і принципам праведності.
Тому усі, про кого ми маємо підставу вірити, що вони є прийняті Богом, зачаті святим Духом, вже не повинні більше вважатися «дітьми гніву, як і інші», але як дім віри. Не дивлячись на слабкості їхньої плоті, вони мають добре серце, інакше Бог би їх не прийняв. В них є постійний конфлікт між новою волею і бажаннями плоті.
Коли ми починаємо розмірковувати про тих, хто має добре серце, то виявляємо, що всі вони мають недосконале тіло – одні мають більше, другі – менше. Чи ж ми повинні відмовитись від боротьби за нагороду, тому що не можемо поводитись досконало? Ні! Господь запевняє нас, що Він дивиться на серце, а не на плоть, що Він влаштував дуже ласкаве приготування через нашого Господа Ісуса, завдяки якому ці недосконалості є очищені. «Кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха». Тому всі Його діти можуть приходити з відвагою до престолу небесної благодаті, щоб отримати милосердя і допомогу в кожний час потреби.

ЩО – ДРОВА ЧИ ЯБЛУКА?

Добрі речі, видобуті зі скарбниці серця доброї людини, це – речі, які вона відкладала час від часу. Як каже псалмист про побожну людину, «в Законі Господнім його насолода, і про Закон Його вдень та вночі він роздумує». Про себе він каже: «Мої очі сторожі нічні випереджують [чекають], щоб про слово Твоє розмовляти» – про закон, повчання – про духа, про ціль цього закону, а не лише про зовнішню форму. Отож ми повинні роздумувати про дух закону Бога. Почуттям нашого серця повинно бути прагнення здобути божественний розум в кожній справі настільки, наскільки це можливо. Усі, котрі щиро прагнуть бути в згоді з Богом і здобути подобу Його характеру, думатимуть про речі, які є добрі, чисті та святі (Пс. 1: 2; 119: 148; Фил. 4: 8).
Якщо хтось думає про добрі речі, то в розумі відкладаються добрі речі. Якщо уста схильні говорити про погані речі, то причина цього в поганих нахилах – розумі, в якому відклалося погане. Що відклалося в розумі, те буде на першому місці, і про це обов’язково буде вестися мова. Поганий скарб виявить себе попри всі зусилля приховати його; схоже добрий скарб виявить себе, бо розум може вмістити лише якусь частину (Лк. 6: 45).
Один батько зауважив, що його син читає книжку. Він знав, що сину ввійшло в звичку читати такі книжки. Отож він кличе хлопця і каже: «Іване, хочу щоб ти висипав яблука он з тієї корзини, а тоді візьми її, йди до дров’яного сараю і набери в неї дров». Син зробив як він сказав. Коли він повернувся, батько каже: «А тепер набери в неї яблук». У відповідь син заперечив, що це неможливо, бо в корзині мало місця для дров і яблук. Тоді батько промовляє: «Оце, власне, те, що ти збираєшся зробити зі своїм розумом. Ти заповнив розум дровами, і якщо спробуєш покласти в нього яблука, то на них вже не знайдеться місця». Те саме є з усіма нами. Якщо ми наповнюємо свій розум жартами, безглуздими висловлюваннями і т.д., то не зможемо наповнити його речами від святого Духа (Еф. 5: 1-7).
Багато-хто з Господнього народу бачить, що хоча їхні серця є добрі, в тілі існує потяг до деяких речей, які не є добрими. Таким чином, відбувається постійна боротьба між тілом і духом відносно того, чи згромадженим скарбом будуть, так би мовити, дрова чи яблука. Кожне нове створіння має вирішити чим наповнити свій розум – яке товариство собі обрати, куди йти, що читати, під яким впливом опинитися, чому опиратися і т.п. Якщо в минулому хтось до певної міри громадив погані речі, то тепер повинен спробувати їх позбутися. Якщо його розум був повний жартів та пустощів, тобто речей, які не личать Божій дитині, він повинен старатися відмовитись від них.

ЯК БУДУЄТЬСЯ ХАРАКТЕР?

Зрештою, існує зв’язок між складанням доброго скарбу в нашому розумі і тим, що наш Господь говорив, коли казав: «Складайте ж собі скарби на небі». Складаючи скарби в нашому розумі та серці, ми будуємо характер. Коли зайти в чийсь дім і побачити, що людина назбирала як скарби, то легко збагнути напрямок, до якого схиляється розум цієї людини. Те, чому вона віддає перевагу, показує її характер. Так само є з усіма нами; речі, які ми плекаємо, є показником нашого характеру.
Коли нам доведеться дати звіт як новим створінням, то характер буде вирішувати чи ми будемо пораховані гідними бути Господньою вибраною малою черідкою. Лише ті, котрі складали скарб характеру, схожого до характеру Господа Ісуса Христа, нашого Зразка, будуть варті спадщини в царстві небес. Наша вічна доля вирішуватиметься на основі того, як ми тепер вживаємо наш розум і думки, які нагромаджуємо. Хто має добрі думки, той отримає благословення – не лише в теперішньому житті, але й на все майбутнє.
Отож, перш за все треба дбати про серце – щоб його почуття і нахили могли бути цілком під контролем божественної благодаті; щоб у ньому запанував кожен принцип правди і праведності; щоб справедливість, милосердя, доброзичливість, покора, самовладання, віра, братерська ввічливість, любов, найвища пошана до Бога та до Христа, а також палка любов до всіх красот святості, могли бути міцно утверджені як керівні принципи життя. Якщо ці принципи будуть засновані в серці, ми не матимемо жодних труднощів з контролюванням нашого язика; бо з доброго скарбу нашого серця уста говоритимуть слова правди, тверезості, мудрості та благодаті.

R5517, (1914 р.)