НЕПЛІДНЕ ФІГОВЕ ДЕРЕВО – ЗАНЕЧИЩЕНИЙ ХРАМ

НЕПЛІДНЕ ФІГОВЕ ДЕРЕВО – ЗАНЕЧИЩЕНИЙ ХРАМ
МАРКА 11: 12-25

“Ото ж бо, по їхніх плодах ви пізнаєте їх” (Матвія 7: 20).
ТРІУМФАЛЬНИЙ в’їзд Ісуса в Єрусалим залишився позаду. Провівши частину дня в Святому Місті, Ісус повернувся до Віфанії, що знаходилася в околиці. Наступного ранку, в’їжджаючи знову в місто, Ісус спостеріг на узбіччі фігове дерево, рясно поросле листям. Він наблизився до нього, шукаючи фіг, та не знайшов жодної. Вкрите листям дерево виглядало обманливо. Тоді Ісус прокляв його, виніс йому вирок, присудив його на загибель, кажучи, що воно не родитиме плоди повік, до кінця. Що це означало? Напевно це не був натяк, що послідовники Ісуса повинні проклинати кожне неплідне дерево або неродюче поле! У цьому мала бути якась глибша лекція, невидима ззовні.
Дослідники Біблії вважають, що зараз вони бачать глибший зміст цієї події, записаної так ретельно. Вони вірять, що це фігове дерево вжито як образ, як ілюстрацію Юдейського народу, і що вирок на це дерево за його безплідність докладно відповідає вироку, винесеному попереднього дня Юдейському народу за відсутність у нього плодів.
День перед тим Ісус сказав до юдейського народу: “Ви не побачите Мене, аж поки не настане день” (Хом.). Так само Він сказав про дерево, що воно буде прокляте до кінця “aion”, віку. Потім Ісус, говорячи до Своїх учнів про кінець цього віку, сказав: “Коли віття його [фігового дерева] вже розпукується, і кинеться листя, то ви знаєте, що близько вже літо”, – що зимова пора, час прокляття народу Ізраїлю та світу, закінчується. Іншими словами, одним зі знаків Нової Епохи будуть молоді пагінці серед юдеїв – свідчення про життя, надію, обітницю.

Ці самі дослідники Біблії звертають сьогодні увагу на відродження надій юдейського народу, про що особливо свідчить сіонізм. Необхідно звернути увагу на те, що це повернення надії та віри до юдеїв стосовно їхньої землі та Божественних обітниць минулого є цілком слушним – точно у руслі пророцтва. Вони вказують на 40-й розділ пророцтва Ісаї (вірші 1-31), як на розділ, який є зараз у процесі виконання: “Утішайте, втішайте народа Мого, говорить ваш Бог! Промовляйте до серця Єрусалиму і закличте до нього, що виповнилась його доля тяжка, що вина йому вибачена, що він за свої всі гріхи вдвоє взяв з руки Господа!”
Ці дослідники Біблії говорять, що пророцтво Єзекіїля про Долину сухих костей, які згромадилися, покрилися плоттю і врешті одержали подих життя, є алегорією про юдеїв. Вони вважають, що це не стосується буквального воскресіння, а лише відродження надій Ізраїлю на основі Божественних обітниць, і погоджується зі словами пророка: “Ці кості вони ввесь Ізраїлів дім. Ось вони кажуть: Повисихали наші кості, і загинула наша надія, нам кінець!” (Єз. 37: 11).
Ці дослідники Біблії кажуть, що св. Павло навчає, що юдейський народ образно був представлений Ізмаїлом, сином Агари (Гал. 4: 22-31). Як Агар та її син були вигнанцями деякий час, так Угода Закону та юдеї були позбавлені Божественної милості деякий час. Ізмаїл майже знепритомнів від спраги в пустині, і тоді його відсвіжив Господній ангел, який показав джерело води. Це також є образним. Юдейські сподівання на Божу милість майже померли. Сіонізм є тим джерелом, яке їх відсвіжає – рятує від смерті як народ. Під владою Царства Месії, яке незабаром буде встановлене на духовному рівні, юдеї одержать велике благословення на земному рівні.
Ми не знаємо іншого пояснення, яке би відповідало фактам цієї лекції, або показувало причину, чому Ісус мав би проявити немилість до неживої речі, яка не несла особистої відповідальності і не мала зобов’язань.

Після події з фіговим деревом Ісус та Його учні попрямували до Єрусалима і увійшли в Храм. Там, всупереч всьому, що Ісус робив раніше, Він взяв на себе відповідальність і, не питаючись, почав виганяти торговців, поперевертав столи міняльників і місця, де продавали голубів тим, хто хотів принести їх у жертву в Храмі. Інший опис цієї події каже, що для очищення Храму Ісус взяв бича з мотузків і повиганяв продавців. Сьогоднішня лекція розповідає, що Він навіть не дозволяв носити посуд через Храм. Все це має подвійне значення:

Передусім, воно стосувалося тодішнього часу;
По-друге, воно образно представляло очищення позаобразного Храму, на яке, віримо, є час тепер.

Зазвичай було би цілком неввічливо увійти сьогодні в будь-яку церковну будівлю або храм і порушувати чиюсь свободу сумління або порядок, заведений віросповіданням, яке є власником будівлі. Якщо би хтось бачив заподіяне зло і хотів би це виправити, його обов’язком було би піти і добитися судового розпорядження в магістраті або викликати поліцейського, щоб той засвідчив порушення закону і зробив зауваження. Але під юдейським Законом було по-іншому. Кожен юдей мав право змусити до виконання Божественного Закону у випадку богохульства або святотатства. За Законом від батьків навіть вимагалося каменувати своїх дітей на смерть за богохульство.
Отже, Ісус зробив те, на що мав право кожний юдей, поперевертавши торгові ятки тих, хто занечистив Храм Господа, хто порушив його святість. Зауважте, що коли книжники і фарисеї намагалися висунути звинувачення проти Ісуса, вони нічого не згадали про те, що Він зробив Своїми руками у Храмі і що тут описано. Ісус діяв у межах Своїх прав, відстоюючи справу, честь Бога і Його Храму, і мав на це усі повноваження.

Висловом “а ви з нього зробили печеру розбійників” Ісус дав зрозуміти, що відповідальність за існуючий стан речей лежить на тих, хто при владі – книжниках і фарисеях. Заради хабарів та з інших міркувань вони дозволили, щоб особливо посвячений Дім Бога став місцем торгівлі. Більше того, деякі стверджують, що Храм часто використовували для мінової торгівлі ще в більших масштабах. Тут шахраї перестрівали людей, які у своєму горі приходили в Храм помолитися. Ісус згадав, що вони обдирають вдів, однак для видимості моляться довго напоказ. Іншими словами, Ісус виніс суд, що дехто за Його днів використовував релігію як личину, як удавання, щоб мати з цього користь і видурити гроші. Тому Храм став “печерою розбійників”
У древні часи (як і до багатьох осіб сьогодні) слово “злодій” застосовували буквально, що лише частково відображало його значення. Шахраї громадилися в Храмі, показуючи співчуття до тих, хто в горі, і позичали їм грошей на обтяжливих умовах, що приводило до відчуження законним шляхом майна вдів та сиріт. Побоюємось, що те саме діється сьогодні – релігія далі використовується як личина для приховання самолюбства. Люди, які не збираються займатися буквальним злодійством, шахрайством, часто поступаються аргументам перекрученого сумління. Учитель, який так обурювався зловживанням Божим Домом в ті часи, так само відноситься до цього сьогодні. Намарно називати себе Його послідовниками, Його учнями, Його друзями, членами правдивої Церкви Христа і водночас лицемірно використовувати релігію.

Ісус часто ходив молитися на гору або в Гефсиманський Сад; фарисеї часом молилися на розі вулиць, а св. Петро пішов помолитися на дах будинку, однак Храм усі юдеї вважали особливим Домом молитви. Наприклад, читаємо, що св. Петро та св. Іван пішли в Храм на молитву (Дії 3: 1). Він був тим місцем з-посеред інших у світі, де душа могла відчути, що вона може особливо наблизитися до Бога. У Святая Святих була Ублагальня, на якій перебувало світло Шекіна, уособлюючи Божественну Присутність.
Чим ближче хтось міг знаходитися до Святая Святих, тим більше він усвідомлював свою близькість до Бога. Тільки священики могли входити в Святая та Святая Святих. Іншим з народу Ізраїлю не дозволялося заходити далі, аніж на Подвір’я. Цих Подвір’їв було три: перше – для юдеїв; друге – для юдейських жінок; і третє, зовнішнє Подвір’я, було для віруючих поган, щоб вони могли поклонятися правдивому Богу, однак вони були відгороджені “серединною перегородою”, як говорить св. Павло (Еф. 2: 14). Ці Подвір’я представляли різні ступені наближення до Божої милості. В позаобразі, який ще не є повним, Христос і Його Церква будуть власне Храмом, і все людство, яке бажатиме наблизитися до Бога, наблизиться через Христа, Храм Бога. І чим більше люди наблизяться, тим більшим буде їхнє благословення.
Св. Петро та св. Павло обоє розповідають нам про цей позаобразний Храм: “Хіба ви не знаєте, що ваше тіло то храм Духа Святого” (1 Кор. 6: 19). “Бо храм Божий святий, а храм той то ви” (1 Кор. 3: 17). Церква, зростаючи з роками в плодах та благодатях Святого Духа, “росте в святий храм у Господі” (Еф. 2: 21). “І самі, немов те каміння живе, будуйтеся в дім духовий” (1 Петр. 2: 5). “Ви разом будуєтеся Духом на оселю Божу”, “збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос” (Еф. 2: 20-22).
На цей позаобразний Храм можна дивитися з чотирьох різних кутів зору. На основі останнього процитованого вірша він далі є у процесі будівництва. Живе каміння видобувається зі світу; воно набуває форми і шліфується для місця у славному Храмі, Головою якого є Христос. Цей Храм буде духовний, невидимий для людей, де кожний член буде схожий на прославленого Ісуса, набагато вище ангелів.
У цьому Храмі Бог через Свій Святий Дух мешкатиме в найповнішому значенні. Через нього все людство у Тисячолітті матиме привілей наблизитися до Бога, одержати Божественні милості, піднятися з гріха та смерті до первісного образу та подоби Бога, втрачених в Едемі, відкуплених для всіх на Голгофі і запропонованих усім під час тисячі років правління Царства Месії. Тоді це буде Святе Місце Бога в найповнішому значенні слова. Ніщо занечищене не потрапить до нього. У ньому не буде мови про торгівлю та шахрайство. Це буде Дім Молитви, Шлях Молитви, дорога, якою людство наближатиметься до Бога за прощенням гріхів та прийняттям усіх благословень та милостей, які Бог передбачив у Христі для всіх бажаючих.
А так як Храм у Єрусалимі був образом славного Храму у його досконалості, то ділові справи (у будь-якому вигляді) в ньому були оскверненням – позбавленням образу його чудової досконалості – хибним представленням майбутнього, дійсності, Божого заміру.

А тепер глянемо ще по-іншому на цю річ – не всупереч сказаному, а для підтвердження. Як у майбутньому Церква буде Храмом Бога, досконалою на Небесному рівні, так і кожний окремий член Церкви Христа, зачатий Святим Духом як Нове Створіння, такою ж мірою може сказати, що Бог мешкає в його смертному тілі. Усі люди в світі не є храмами Святого Духа, якими б моральними, добрими, лагідними чи вдячними вони не були.
Ніхто не може стати храмом Святого Духа, якщо він не зачатий Святим Духом. Зачаття Духом робить його Новим Створінням, сином Бога, навіть якщо зачатою знову є тільки воля, розум, а тіло далі є недосконалим тілом з плоті. Цей новий розум, який мешкає в старому тілі і використовує його, веде до того, що старе тіло відтепер є храмом Бога, і надає цьому тілу святості, освячення, якого воно досі не мало.
Щоправда, оскільки Нове Створіння мешкає в смертному тілі, це тіло можна швидше назвати наметом (а не храмом), послабленим гріхом та деградацією, а не славним. Крім того, слово “намет” означає щось тимчасове, не постійне, не вічне. Наш небесний дім, наше духовне тіло, буде Храмом, але ніхто не може увійти в цей досконалий стан Храму, якщо він не матиме частки в Першому Воскресінні, як сказав Ісус: “Блаженний і святий, хто має частку в першому воскресінні! Над ними друга смерть не матиме влади, але вони будуть священиками Бога й Христа, і царюватимуть з Ним тисячу років” (Об. 20: 6).
Ніхто не може знати вдачі серця – чи то мова йде про нове серце, чи тільки про серце тілесного чоловіка або жінки, яке навчилося ввічливості, моральності тощо. Єдиний шлях, яким нам дозволено судити один одного – по зовнішніх плодах. Якщо Дух Господа мешкає усередині, плоди повинні бути добрі, корисні іншим. Така людська істота повинна бути благословенням у своєму домі, у своєму оточенні (як був Ісус) завдяки своєму характеру, своїй доброті – чи люди загалом визнають це, чи ні. Плодами цього Божого народу є святість, покора, доброта, довготерпіння, братня ввічливість, самопожертва в інтересах інших і особливо в службі Богу та Його Правді.