ХРИСТИЯНСЬКА СВОБОДА, ЗАСНОВАНА НА ПРИНЦИПІ

МИ ніколи не повинні забувати, що наше право збиратися як брати міститься в Слові Учителя: “Бо де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, там Я серед них” (Мт. 18: 20). Якщо це – наша хартія вільностей, щоб збиратися як Господній народ, ми зобов’язані надати на її основі рівні права усьому Божому народові, який запрагне зібратися в Його імені в будь-якому місці або часі. Треба пам’ятати біблійну ілюстрацію цього принципу. Одного разу дванадцять учнів повернулися з проповідування, і св. Іван промовив до Ісуса: “Учителю, ми бачили одного чоловіка, що Ім’ям Твоїм демонів виганяв, і ми заборонили йому, бо він з нами не ходить. Ісус же йому відказав: Не забороняйте, бо хто не проти вас, той за вас” (Лк. 9: 49, 50). Той один, якому заборонив Іван, відповідав би тим, які сьогодні проводять інші зібрання, ніж ті, які відвідуємо ми. Що Ісус сказав? “Не забороняйте йому, бо немає такого, що Ім’ям Моїм чудо зробив би, і зміг би небаром лихословити Мене” (Мк. 9: 38-40).
Перед нами загальний принцип, який повинен вести Божий народ наших днів, навчати про Його волю в таких справах. Ми, звичайно, вважаємо наш порядок найбільш задовільним для Господа, інакше ми б його не дотримувались. Якщо ж інші думають по-іншому, то відповідальність лежить на них і на Господі. Не наша річ їм забороняти. Господь вирішує, чи благословити їм, чи ні згідно з Його мудрістю у завідуванні Його справами.
Хтось може висунути припущення, чи такий підхід, якщо його дотримуватись, не поділить зібрання Господнього народу на маленькі групи? Ми відповідаємо, що це повинно залежати від самих братів. Вони мають право збиратися удвох чи утрьох, чи в більшій кількості. Якщо вони бачать, що корисно збиратися більшими групами, то, без сумніву, будуть раді це робити. Це означає велику міру свободи в Церкві на основі слова і духа Ісусового вчення через і на основі Його апостолів.
Брати, збираючись як зібрання, повинні розуміти, що вони тим самим відмовляються від деяких своїх особистих свобод та привілеїв. Особисті переваги тією чи іншою мірою треба підкорити перевагам зібрання. Проте більшість зібрання повинна зважити на побажання меншості і, якщо можливо, спростити вимоги, щоб усі могли дійти згоди і бути задоволені щодо промовців, а також щодо місця і характеру зібрань. Ніхто не повинен самолюбно зважати тільки на власну думку і благополуччя. Повинен панувати дух співпраці, Золоте Правило, дух любові. Якщо так буде, то всі будуть наповнені Духом Учителя і, знаходячись близько до Нього, будуть мати спільність один з одним, поступаючись власними перевагами в інтересах усіх.

ТРЕБА ПОВАЖАТИ СУМЛІННЯ

Єдиною річчю, яка не може поступитися волі більшості, є сумління. Ніхто не повинен робити те, що він вважає гріхом, несправедливістю, лихою річчю, навіть якщо решта братів думає, що це правильно. І ніхто не повинен залишити невиконаним те, що йому підказує сумління, навіть якщо на цьому наполягають усі решта брати в зібранні.
Сумління треба завжди поважати. Його ніколи не можна заглушувати або порушувати. Жодна особа, яка вірно відстоює власне сумління, не повинна викликати до себе неповагу братів за це, навіть якщо їхнє сумління бачить справу по-іншому. Навпаки, відвага у відстоюванні переконань повинна здобути повагу.
На цих принципах тримається свобода в Тілі Христа, і ми отримаємо благословення в міру того, як, маючи один розум, матимемо спільність один з одним. Якщо не підтримувати спільність, то таке збирання не є ані бажаним, ані в згоді з Божественним улаштуванням. Якщо ж брати вважають за краще збиратися в різних зібраннях, то, як правило, переконані ми, з часом стає очевидним, що на початку було надто велике обмеження особистої свободи, і більшість виявилася надто недбалою до настроїв братів, які становили меншість.
І навіть якщо виявиться потрібним або бажаним мати кілька зібрань Господнього народу в одному місті, неодмінним є те, щоб вони мали одне серце і один розум і були одним братерством під Помазаним Головою. Вони повинні зважати на інтереси один одного і робити все, що в їхніх силах, щоб “уважати один за одним для заохоти до любові й до добрих учинків” (Євр. 10: 24).

R5501 (1914 р.)