ДЕ І ЯК МЕНІ СЛУЖИТИ?

“Браття, кожен із вас, в якім стані покликаний був, хай у тім перед Богом лишається” (1 Коринтян 7: 24).
У КОНТЕКСТІ апостол розглядає справу шлюбу та його відповідальність. Він також веде мову про рабів та їхнє становище. Він запитує: “Чи покликаний був ти рабом? Не турбуйся про те”, – додаючи, що коли би раб мав можливість здобути свободу, він повинен радо скористатися нагодою мати більше поле для служіння як вільна людина. Але раб не повинен казати до свого пана: “Я став Божою дитиною, тому твої розпорядження для мене – ніщо, і ти більше не можеш тримати мене як раба”.
Апостол представляє думку, що Господній народ не повинен добиватися негайної зміни стану, в якому був покликаний. Він немовби каже: “Ви не повинні думати, що неодмінно треба залишити те, що ви зараз робите. Ви можете бути зайняті роботою як слуга або як раб, але не переймайтесь – нехай ваш розум буде спокійний. Якщо Господь відчиняє двері, то вам потрібно дивитися що й до чого. Якщо ваше становище дуже важке, варто попросити Господа, щоб Він у Своєму часі зробив його легшим, якщо Йому це до вподоби. Він обіцяв, що разом зі спокусою відкриє шлях для втечі або ж влаштує так, щоб ми могли це знести (1 Кор. 10: 13). Це стосується нашої зайнятості і всього іншого”.
Якщо хтось одинокий, він повинен дуже уважно підходити до прийняття на себе додаткової відповідальності. Він повинен міркувати так: “Я покликаний як одинокий. Чи Господь хоче, щоб я одружився?” І якщо він прийде до висновку, що Господь цього хоче, то повинен пам’ятати раду апостола: “Тільки в Господі”. Якщо він був одружений, коли був покликаний, то не повинен казати: “Як жаль, що я одружився. Я би міг зробити набагато більше і краще, коли би не одружувався”. Але він зробив це перед покликанням і тому зв’язаний обіцянкою. Цю обіцянку, цю угоду, треба брати до уваги.

ВХОДЬТЕ В ДВЕРІ, А НЕ ВПИХАЙТЕСЯ В НИХ СИЛОЮ

Тим не менше, апостол у попередніх віршах того ж розділу звертає увагу на те, що якщо невіруючий чоловік або дружина хоче розлучитися, то нехай так робить. Не намагайтесь їм заперечувати, якщо вони цього хочуть. Господь здатний подбати про ваші справи. Тому, якщо таким є Господнє провидіння для вас, то прийміть його. Якщо ж у вас виникла думка залишити роботу і зайнятись працею розповсюдження літератури, чи стати пілігримом, чи їздити відвідувати зібрання, чи робити ще щось, правильно було би обдумати це і запитати себе: “Чи справді Господь це відчиняє переді мною?” Якщо виявиться, що на цьому шляху для нас з’являється краща нагода служити, більше можливостей працювати на жнивному полі, і що двері справді відчинені, ми повинні радіти і входити в ці двері.
Але якщо виявиться, що відчинених дверей немає, і їх треба відчиняти силоміць, порушувати певний принцип, щоб зайнятися такою працею, це повинно нас зупинити. Ми повинні відстоювати принцип. Маючи бажання зайнятися Господньою службою, ніколи не треба порушувати жодний правильний принцип. Завжди можна служити тим чи іншим чином. Апостол звертається до братів, і його слова не можуть стосуватися когось, хто був зайнятий у той час ганебними справами.

ЖОДНИЙ БРАТ НЕ ПОВИНЕН ЗАЙМАТИСЯ СУМНІВНИМ БІЗНЕСОМ

Але припустимо, що хтось, перш ніж прийняти Правду, утримував ігорний дім або займався ще якимось сумнівним бізнесом. Припустимо, він мав бар (кілька братів прийшли з такого бізнесу). Після прийняття Правди він, напевно, скаже: “Досить! Чим я займаюсь?! Чи ж я не поширюю серед людей те, що їм шкодить? З цим треба покінчити”. Тому варто, щоб він залишив такий бізнес ще до того, як стане Божою дитиною, і позбувся безвідповідального стану розуму. Слова апостола звернені до братів: “Браття, кожен із вас... хай у тім перед Богом лишається”. Він не може бути братом у Христі, доки зайнятий бізнесом, несумісним з його сумлінням та шкідливим для його співгромадян.
Вся справа, звичайно, найбільше стосувалася рабів за днів апостола. У той час і у всі часи класи покірних, класи слуг, класи рабів, мабуть, з готовністю приймали Послання. Наш Господь звернувся до багатих (як класу): “Горе ж вам, багатіям!” А до бідних Він казав: “Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені”. І ми бачимо, що небагато мудрих, небагато заможних, небагато шляхетних приходять до Світла.

БРАТИ В КРИМІНАЛЬНИХ ОРГАНАХ

В’язень у закладі для відбування покарань міг би сказати: “Що ж, у Божому провидінні це Послання знайшло мене у в’язниці. Можливо, я б ніколи його не зустрів, якби не був тут”. Коли би ми були такою особою, то замість того, щоб силоміць виламувати двері, посилаючи листи з проханням про помилування, ми би добре подумали, перш ніж братися за такий лист. Ми би сказали: “Можливо, в мене є нагода послужити Господу між співв’язнями. Можливо, в мене є нагода проповідувати їм”. І навіть коли би ми подали таке прохання про помилування і у відповідь отримали відмову, то повинні прийняти таку відмову як Господню відповідь в нашій справі. Ми би намагалися бути цілковито задоволеними і цілковито щасливими, кажучи: “Я буду старатися звіщати чесноти Бога, Який покликав мене з темряви до дивного Свого світла”. Не знаємо, але, здається, що така людина мала би таку ж добру нагоду для служіння в згаданому місці, як і скрізь. Господь дасть усім Своїм вірним те, що найкраще.

R5498 (1914 р.)