“КОЖЕН, ХТО НАРОДИВСЯ [ЗАЧАТИЙ] ВІД БОГА, НЕ ГРІШИТЬ”

“Діточки мої, це пишу я до вас, щоб ви не грішили! А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного” (1 Івана 2: 1).
Як подає історія, апостол Іван під час написання цього Послання був особою похилого віку. За переданням, з-посеред апостолів він помер останнім. У своєму зрілому віці він мав, чого й треба було чекати, милі, батьківські почуття до всієї Церкви і здобув через труднощі дуже лагідний характер. На основі оригіналу наш вірш, властиво кажучи, звучав би так: “Мої любі, це пишу я до вас”. Перекладачі, натомість, обрали довільно “діточки мої”. Мала дитина завжди вважається любою.
Про св. Івана особливо згадується, як про “учня, що Ісус його любив” – про що свідчить сам апостол. Він, як виникає з цього, мав надзвичайно люблячу вдачу і одночасно велику силу характеру. І ось, коли його паломництво наближалося до кінця, його серце виказало повне любові піклування про Божих “діточок”. У попередньому розділі він вказує на те, що гріх є негативною річчю, проявом зіпсуття, і має вплив на всіх. Апостол стверджує, що коли хтось каже, що не має гріха, він обманює себе – є брехуном і робить Бога брехуном. Ми всі – грішники, і це факт, як свідчить Святе Письмо. Св. Іван дає зрозуміти, що коли ми кажемо, що в нас немає гріха, ми стаємо Богу не до вподоби, бо Він бажає, щоб ми признавалися в наших гріхах, зверталися по очищення, намагаючись позбутися гріха наскільки це можливо.
Апостол говорить: “Це пишу я до вас, щоб ви не грішили”. Він не каже: “Так, ми всі грішні – що тут вдієш – і повинні перебувати в гріху”. Ні! Він каже: “Розуміючи, що ви робите прогріхи, які суперечать бажанням вашого серця, пам’ятайте, що є місце, куди можна прийти – Ублагальня, де ви можете признатися у ваших гріхах і отримати прощення. Пам’ятайте, що ми «маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного». Пам’ятайте, що Він дав себе Ціною відкуплення за всіх і що заслуга цієї ціни застосована за нас. Пам’ятайте, що всі гріхи плоті можуть бути прощені через віру в Його кров. Майте на увазі також, Він знає, що у недосконалій плоті ми, як Нові Створіння, не можемо поводитися досконало, і задля цього Бог поставив Його нашим Заступником і Головою над усім”.

НАШ ПЕРВОСВЯЩЕНИК ДАЄ ПРОЩЕННЯ

Наш Отець знає, що причиною всіх наших помилок є слабості плоті. Ісус віддав Своє життя, щоб звільнити нас від гріха і повернути до Отця, та з’явився в присутності Бога як Заступник за всіх тих, які протягом Євангельського віку відвертаються від гріха і посвячують своє життя Його службі. Бачимо, що праведність Христа, завдяки великому жертвоприношенню за гріх (Його власного тіла з плоті), яке Він склав, є основою для прощення наших гріхів. Нам належить благословення та привілей приходити до Престолу Благодаті по милість і прощення за щоденні промахи, бо ми – Божі діти, і ми увійшли в синівські стосунки з Ним. Своїм становищем перед Отцем ми завдячуємо приписанню заслуги Ісуса. Ісус не заступається за нікого, окрім Божого народу. У наміри Отця не входить заступництво за світ, бо Божі стосунки зі світом будуть цілковито іншими.
Той, Хто сьогодні є нашим Заступником, скоро забере клас Церкви до Себе. Як великий Священик за чином Мелхиседека, Він царюватиме над світом тисячу років – але не як Заступник, а як Посередник між Богом і грішною людиною. Він виконуватиме працю реституції для світу під час цього царювання тисячі років і приведе до досконалості всіх, хто скористається з привілеїв та благословень, даних під час цього періоду часу. У кінці Тисячоліття, коли людство дійде до досконалості, Месія поверне його Отцю: люди, які стануть досконалими, вже не будуть потребувати посередника. Тому бачимо різницю між заступництвом Христа за Церкву і Його майбутньою працею посередника для світу людства.

УЗГОДЖЕННЯ УЯВНИХ ПРОТИРІЧЬ

Апостол Іван у тому ж посланні говорить: “Кожен, хто народився [зачатий] від Бога, не грішить”. Як це так? Чи ж апостол собі суперечить? Чи ж не каже він, що той, “хто народився [зачатий] від Бога, не грішить”, і при цьому говорить у нашому вірші, що ми є в небезпеці грішити? Чи ж він не говорить, що ми будемо казати неправду, якщо заперечимо, що ми грішимо? То що він має на увазі під виразом “Кожен, хто народився [зачатий] від Бога, не грішить”?
Відповідаємо, що зачатим від Бога Новим Створінням є свята воля, нова душа. Але це Нове Створіння має смертне тіло, в якому діє, і Бог обіцяє дати Новому Створінню нове тіло у воскресінні. Тим часом від нас вимагається жити в умовах нинішніх вад людського тіла і показувати шляхом доброї боротьби зі слабостями та гріхами, які укріпилися в нашій плоті, свою вірність Богу та принципам праведності або ж, навпаки, свою невірність. Якщо ми потрапили в прогріх через незнання або спокусу, яку не зуміли проконтролювати, то це не є гріх з боку Нового Створіння, а недолугість плоті. Однак ми повинні звертатися до Бога по прощення за такі прогріхи.
Натомість Нове Створіння не грішить – “не чинить гріха”, як передає цей фрагмент Emphatic Diaglott. Хто любить гріх, той буде грішити, а хто не любить гріха, той не грішитиме добровільно. Він може спіткнутись через слабкість плоті або потрапити в пастку противника, але це вважатиметься ненавмисним з його боку. Ісус, наш Заступник, благає за такі гріхи, але не за свідомий гріх. Ісус вмирав не за добровільні гріхи Нового Створіння, а за гріхи, що виникали з гріхопадіння – за Адамів гріх. Тому, якщо хтось, як Нове Створіння, грішить добровільно, він гине. Наше перше життя було в Адамі; наша перша смерть була Адамовою смертю. Коли ми прийняли Христа і відбулося зачаття Нового Створіння, почалося наше друге життя. І якщо тепер хтось винний у свавільному гріху, він більше не зможе встояти перед Богом, а знову потрапить під вирок смерті – Другої Смерті.

СПОВІЛЬНЕННЯ ХОДИ НОВОГО СТВОРІННЯ

При нагоді варто відзначити, що часом буває свого роду мішаний стан: коли Нове Створіння недостатньо пильнувало перед спокусою, поступилося і тепер певною мірою відчуває вину. Тож наскільки Нове Створіння було халатним, недбалим, настільки Господнє лице виражатиме невдоволення. Якщо плоть починає робити погано, нова воля не повинна на це погоджуватися, не повинна дозволяти робити зло. Нове Створіння зобов’язане умертвляти плоть, завдавати їй смерті. Наскільки воно бездіяльне, настільки це – гріх. Повний гріх це повна згода нової волі, повне залишення Бога.
Але плоть має деякі забаганки і спокуси, і мова може йти про частково добровільний гріх. У такому випадку будуть дані різки в залежності від усвідомлення. Особа може опинитися в стані, коли вона стає духовно хворою, і Господь може цілковито позбавити її світла Свого лиця. Апостол Яків показує, що єдино правильним кроком для такої особи було би покликати старших Церкви, старших за віком, які мають духовний розум, щоб вони разом з нею прийшли до Престолу Благодаті, де б вона здобула милість і відновилася до попереднього стану.
Звичайно, особи старшого віку, духовно зрілі, хоча й не старші зібрання, могли би послужити такому хворому, але бажано, щоб це були старші зібрання. Такий порядок може бути дуже принизливим для хворого на гріх брата, але цей крок може врятувати душу від смерті через належне упокорення себе “під міцну Божу руку”. І тоді він підніметься і знову стане справжньою Божою дитиною.

ХРИСТИЯНИНЕ, БУДЬ УВАЖНИЙ

Якщо ми усвідомлюємо, що через брак належної пильності або через слабкість плоті ми зробили неправильний крок, всупереч Господній волі та нашим, як Нових Створінь у Христі, інтересам, то не зволікаймо, а перегляньмо свої кроки і звернімось до Отця по прощення. “Маємо жертівника, що від нього годуватися права не мають ті, хто скинії [образній] служить”, освяченого не кров’ю тельців та козлів, а дорогоцінною кров’ю Христа, і нам сказано “приступати з відвагою [зі святою відвагою і довірливою вірою] до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать” (Євр. 13: 10; 4: 16). Яким блаженним є цей Престол Благодаті, ця Ублагальня, про яку подбала для нас любов Отця! Якими занапащеними були би ми без неї! Так, улюблені, ходімо з великою обережністю – ніколи не розраховуймо на милість нашого Бога, якщо ми були недбалі в наших кроках. Замість цього зі щирою молитвою та пильністю, “зо страхом і тремтінням виконуймо своє спасіння”, бо то Отець “викликає в нас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю” (Фил. 2: 12, 13).

R5491 (1914 р.)