НАША ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПЕРЕД ТЕПЕРІШНЬОЮ ПРАВДОЮ
“І стало це в серці моїм, як огонь той палючий, замкнений у костях моїх, і я змучивсь тримати його й більш не можу” (Єремії 20: 9).
Пророк Єремія вживає дуже переконливе порівняння. Він мав у своєму серці гарячий запал, всеохоплююче відчуття усієї важливості послання, дорученого йому, щоб передати його далі. Попереднє Боже Слово про Ізраїль, передане через нього, народ відкинув, знехтував ним, що дуже його засмутило. Він признався: “Сталося слово Господнє мені цілий день за ганьбу й посміховище... І я був сказав: «Не буду Його споминати, і не буду вже Йменням Його говорити!» І стало це в серці моїм, як огонь той палючий, замкнений у костях моїх, і я змучивсь тримати його й більш не можу”. Послання належало розповісти. Господь доручив передати Ізраїлю, що той буде відданий у руки ворогів.
Це слово Господа пророк Єремія передав ще перед сімдесятилітнім полоном юдеїв. У Ізраїлі були фальшиві пророки, які говорили, що цар Юди здобуде перемогу над своїми ворогами. Народ хотів чути запевнення, що саме так буде, тому знехтував справжнім пророком Господа, який передав справжнє послання від Бога. Єремія сказав, що народ не зміг виконати своєї угоди з Господом; що люди не виконали своїх обіцянок перед Єговою, народом Якого назвалися і Якому обіцяли вірно служити; що навіть тоді було ще не пізно для кого-небудь з них врятуватися, навернувшись; що народ напевно буде відданий своїм ворогам і забраний в неволю.
ОСОБЛИВЕ ВИПРОБУВАННЯ ЄРЕМІЇ
Єремія знав, що фальшиві пророки будуть підбадьорювати царя і що сам він стягне на свою голову царський гнів, повторюючи послання, яке Єгова велів йому передати. Він старався уникнути безчестя, докорів та переслідування, які, як знав з досвіду, прийдуть за вірність Господу, але переміг спокусу змовчати. Так, він буде говорити, як Бог наказав йому, і тоді будь-що-будь. Він ще раз скаже Ізраїлю слова, які були йому дані. Він ще раз попередить людей.
Коли б Єремія дозволив, щоб ним опанував страх, і приховав послання, то він, безперечно, перестав би бути мовним знаряддям Бога, і на його місце, щоб передати послання, був би призначений інший. Тоді огонь, що палав у серці пророка, ставав би щораз слабшим, аж врешті згас би цілковито. Якщо вогонь позбавити тяги на деякий час, він почне гаснути. Це настільки ж правдиво про світ моральних та духовних сил, як про фізичну природу. Ось чому апостол наполягав: “Духа не вгашайте”. Ми можемо дозволити Святому Духу згаснути в серці, якщо занедбаємо виконувати наш обов’язок, занедбаємо вірно дотримуватись нашої угоди. Світло в нас, священний вогонь, жеврітиме якийсь час, аж врешті згасне. Пророк Єремія не міг стриматися від того, що Бог доручив йому сказати; він не міг загасити вогонь у своїй душі, не втративши єдності з Єговою.
БОЖЕ ПОСЛАННЯ, ДАНЕ НАМ СЬОГОДНІ
Те саме відбувається з нами сьогодні. Бог дозволив нам проникнути в таємницю Його задумів. Він дав нам чудове духовне просвітлення. Він дав нам Послання великої ваги, щоб передати його Своєму народові. Господь сказав нам, що гряде велика зміна, що дозвіл на владу поганських народів незабаром вичерпається. Нам сказано, що теперішні релігійні системи християнства повинні впасти, що правління теперішнього ладу ось-ось закінчиться, і панування має бути дане Тому, “Хто має право” царювати. Царства цього світу мають незабаром стати “Царством Господа нашого і Христа Його, [Який] і буде царювати віки вічні” (Гиж.).
Це Послання не треба говорити нав’язливо, проте його треба говорити. Великий Цар, призначений Богом, повинен незабаром увійти. За часів Єремії послання полягало в тому, що Царство Бога, Його образне царство, скоро буде повалене. Мав бути даний дозвіл на владу поган під пануванням князя цього світу. Цей стан речей мав тривати певний означений час, і сьогодні цей час майже вичерпався. Царський Син скоро має отримати Свою давно обіцяну спадщину (Пс. 2: 7-9). Як ми радіємо, що наше Послання стосується не повалення Божого Царства, а, навпаки, повалення царства темряви і встановлення Царства Бога.
Тому ми повинні розповідати це славне Послання. Ми повинні розповідати його нашими вчинками, нашими словами, з допомогою друкованих сторінок, візуальним представленням, а також усіляким чином, на який Господь нам дозволить. Якщо ж через страх зазнати переслідувань або втратити престиж в очах людей, або з любові до вигод, або з якоїсь іншої причини ми не зуміємо передати це Послання від Бога, воно буде забране від нас і дане тому, хто заслуговує. Господь шукає тих, які готові хоробро відстоювати Його Самого, праведність, правду. Якщо ми виявимось заслабкими, ми не будемо придатними до Царства.
ЧИ МИ ДОТРИМУЄМОСЯ НАШИХ ПОВНОВАЖЕНЬ?
Чи це дивовижне Послання – Послання, подібне до якого ніколи не було дане ані людям, ані ангелам, щоб його розповісти іншим, – палає в нас? Чи ми говоримо про нього, щоб його надихаюча сила змогла запалити вогонь у серцях інших? Чи ми співаємо з поетом:
“Розказувати люблю,
Бо радість в ній моя,
І це якраз причина
Чому звіщаю я”.
Якщо ми будемо уникати розповідати Радісну Вістку, то, як наслідок, вогонь Божого Святого Духа почне згасати в нас. А якщо світло, яке є в нас, стане темрявою, то якою великою буде ця темрява! Володіння Правдою – Божим Посланням – несе зі собою велику відповідальність. Чи ми будемо вірні їй? Чи ми покажемо нашому Богу наше глибоке сприйняття Його люблячої доброти, що Він дав нам знання Свого чудового Послання Спасіння, Свого славного Плану з його часами і порами?
Є різниця між діяльністю Господнього Духа в Його дітях зараз і діяльністю за днів пророка Єремії та інших святих пророків. Під час Юдейського віку Святий Дух діяв на слуг та речників Бога механічним чином. Сьогодні Господній народ має Його Послання і Його писане Слово, а також зачаття Духа, яке дає нам духовне розуміння, недоступне для Його народу в минулих віках. Таємниці Бога сьогодні відкриті Його вірним дітям – тим, хто пильнує. Нам дано ясне розуміння “Божих глибин”, окремі риси яких ніколи не були виявлені раніше навіть найбільш вірним Господнім святим (1 Сол. 5: 1-6).
“ДЕНЬ НАБЛИЗИВСЯ”
Апостол Павло також говорить нам, що речі, написані про слуг Господа в минулі епохи, були написані для попередження, навчання і підтримки нас, “на яких кінці віків прийшли” (1 Кор. 10: 11, KJV). Дивлячись на все це, улюблені, “якими мусите бути в святому житті та в побожності ви”? З якою наполегливістю, з якою ретельною дбайливістю повинні ми звертати увагу на Слово, сказане до нас? Будьмо вірними у викладенні Послання нашого Господа, на яке зараз є пора. Переказуймо слова, які Він вклав у наші уста, не дивлячись на те, чи інші слухають, чи уникають нас, чи наша вірність приносить нам милість чи немилість світу та номінального духовного Ізраїлю. Однак намагаймось говорити Його Слово в покорі та любові, залишаючи наслідки нашому великому Головному Жниварю. “День наблизився”!
R5489 (1914 р.)