НЕОБХІДНІСТЬ САМОВЛАДАННЯ

"Людина, що стриму не має для духу свого, – це зруйноване місто без муру" (Приповісті 25: 28).

В давні часи міста були особливими місцями сховку, куди мешканці краю сходилися, щоб врятуватись. Коли землі були менше заселені, і потреба в уряді оцінювалась менше, ніж тепер, кожна грабіжницька банда могла захопити все, що було відкрите для її нападу. Отож міста стародавніх часів мали міцні мури. Пригадуємо, що так було в Єрусалимі та Єрихоні. Так було в древній Трої, а також в містах Європи. У Відні старий міський мур стоїть ще досі, і схоже є з іншими колись оточеними муром містами.

Але коли були прийняті кращі форми правління, міста більше не потребували охоронних мурів. Охоронним муром сьогодення є поліція. Наш текст говорить про мур, який використовувався раніше, про місто, яке занепало, і про зруйнований мур. Цар Соломон дає це як приклад людської істоти, яка не має ніякої влади над своїм власним духом. Вона нездатна захиститися від злих впливів ззовні і зсередини внаслідок того, що була зламана її воля.

Всі люди від народження є більше чи менше рішучі. Деякі мають рішучість в дуже помітній мірі, інші в меншій мірі; віримо, що ніхто не є повністю позбавлений цієї вольової, цілеспрямованої риси. Однак бачимо, що незалежно, чи наша воля є сильною, чи слабкою, їй потрібне керівництво. Уроки спрямування нашої волі приходять з різних сторін; наприклад, ми маємо закони міста, закони штату, закони країни, які керують особою, вказуючи, що вона може робити і що вона не може робити, – особливо, що вона не може робити. Якщо хтось гляне на походження та історію цих законів, то побачить, що вони відображають накопичену волю довгого періоду часу. Тепер людство має дуже добрі закони. Часто ми думали, як дивно, що зіпсуті люди створили такі справедливі закони, які знаходимо в статутах сьогодення.

Але хоча й були створені дуже добрі закони, однак люди можуть не звертати уваги на закон. Присяжні можуть відсунути закон убік. Суддя може перекрутити закон. Таким чином речі, які є незаконні, можуть ставати практикою особи, містечка чи міста. Розвивати в комусь схильність до беззаконня означає розвивати дух анархії – дух байдужості до прав та інтересів інших. Є декотрі, які проявляють розсудливу пошану до людських законів, тому що обов'язок або громадська думка робить іншу поведінку неможливою або недоцільною, які в серці можуть бути анархістами стосовно закону Бога, великого Життєдавця всесвіту.

ЖАЛЮГІДНЕ СПОТВОРЕННЯ РОЗУМНОГО СУДЖЕННЯ

Чи ми слабохарактерні, чи вольові, поступитися похоті, дозволити їй запанувати над нами і подолати нас, є згубним. Слабохарактерні мають обмеження; вольові мають надмір сили і є більше схильні до зла. Ми чуємо як багато-хто, коли втратив контроль над своєю запальною вдачею, або був роздратований, або похмурий, або недоброзичливий, або неввічливий, говорить: "Ну що ж, така моя вдача. Я не мав наміру завдати жодної шкоди". Вони усвідомлюють в чому річ і стараються виправдати себе, кажучи, що це є природно для них. Але жодна людина не повинна жити в згоді з тим, що є притаманне його чи її зіпсутій природі. Істота, створена на образ Бога, яка все ще втримує деякий відбиток своєї первісної Богоподібності, повинна жити вище рівня законів тварин, які слідують лише за своїми природними інстинктами і потягами.

Деякі, здається, величаються тим, що з приємністю називають своєю відвагою, яка завжди спонукує їх відстоювати свої "права". Вони не є такі слабкі і дитинячі, щоб дозволити кому-небудь топтати себе! Якщо їм не подобається щось, що інші роблять або говорять, то вони прямо скажуть, що? вони думають про інших. Вони мають певну силу характеру! О, як великий противник і його воїнство, разом з зіпсутою упалою природою, може ввести в оману, збити з дороги, засліпити розум, котрий не є керований і навчений єдиним правдивим провідником – Словом Бога! Як вони можуть вчинити, що те, що є шляхетним, дійсно сильним і Богоподібним, здаватиметься слабким і пустим – вчинити, що те, що є слабким, низьким, самолюбним і тваринним, здаватиметься сильним і мужнім!

ВСІМ ПОТРІБНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕЯКИМ КРИТЕРІЄМ

Всі повинні усвідомлювати, що схильності, потяги і те, чому надає перевагу зіпсута людська природа, часто є протилежне тому, що є правильне, шляхетне, дійсно бажане. Всі повинні бути регульовані певним мірилом – або громадським мірилом, яке править світом, або мірилом Бога. Але особа може жити згідно з буквою закону, однак порушувати його дух. Закон Бога є найвищим мірилом закону. І дух Божого закону є втілений в Золотому Правилі. Цілий світ визнає це мірило правильним; і Господній народ, безперечно, повинен вимірювати цим мірилом всю свою поведінку і слова, більше того, навіть свої думки. Таким чином вони будуть панувати над своїм власним духом.

Слово "дух" в тексті, який ми розглядаємо, представляє розум, пориви чиєїсь природи. Ми повинні керувати нашим розумом, нашими природними поривами. Це означає, що якщо в розумі з'являється думка, або якщо ми відчуваємо деякий потяг, ми повинні швидко розрізнити природу цієї думки чи цього потягу; і, якщо вони не є в згоді з принципами праведності чи з нашою угодою як дітей Бога, ми повинні негайно протистояти їм. Якщо ми самі нездатні успішно це зробити, як часто трапляється, то серце повинно негайно знестись до Господа за Його обіцяною ласкою допомагати в час потреби. Якщо ми відчуваємо потяг до деякого вчинку чи способу дій, то ми повинні ретельно виважити справу і прийняти рішення щодо її праведності чи доцільності в даних обставинах, звертаючись за ласкою до нашого невичерпного джерела допомоги.

Світ сказав би, що це є надто обтяжливо – що їм більш приємно чинити свою власну волю. Але ми знаємо, що, чинячи свою власну волю, вони часто опиняються в труднощах. Християнин склав угоду не слідувати за своєю власною волею; він відмовився від своєї власної волі і прийняв взамін волю Бога. Чим більше розвинутим є християнин, тим більше ми повинні сподіватися, що він буде в змозі керувати своїм духом – "руйнуючи задуми, і всяке винесення, що підіймається проти пізнання Бога, і полонячи всяке знання" для волі Бога в Христі. І якщо ми керуємо нашим розумом, нашими думками, ми будемо керувати нашим язиком. Якщо б думки не було в розумі, то язик би її не вимовив.

Існує серйозна небезпека сказати або зробити щось під впливом хвилевого імпульсу, котрий не був би схвалений нашим серцем, нашою посвяченою розсудливістю; отже необхідно впокорювати наші думки і наші імпульси. Ми повинні роздумувати: "Який вплив на інших матимуть мої слова або мій вчинок? Чи не буде це шкідливим? Чи не буде раною або причиною зайвого болю, якщо я скажу або зроблю це; чи це буде добре?" Так критично вивчаючи себе, беручи таким чином себе в руки і керуючи своїм духом, Божа дитина показує своє щиросердечне бажання бути приємною Господу і вірною своїй угоді. І ті, котрі вчаться керувати своїм власним духом згідно з волею Отця, є тими, кого Йому до вподоби вчинити співспадкоємцями з Його Сином в Його царстві.

ЯК ДОСЯГНУТИ СИЛИ ХАРАКТЕРУ

Яким чином християнин може розвивати це вміння володіти своїм власним духом? Спочатку особа не має сили контролювати себе в усьому; але коли вона вчиться здійснювати контроль в малих речах, більше і більше роблячи те, що може, в цьому напрямку, в думці, в слові і ділі, то вона збільшуватиме силу характеру. Ми повинні пам'ятати історію чоловіка, котрий хотів розвинути свої м'язи і для цього почав кожен день тренуватись, піднімаючи теля. Він розпочав, коли теля було дуже мале, і піднімав його день у день на протязі тижнів і місяців. В належному часі теля стало биком, і тоді він був здатний підняти бика. Його щоденні тренування зміцнили його м'язи; вони збільшувалися в силі із збільшенням ваги тварини, доки чоловік не став настільки сильним, щоб підняти дорослого бика.

І схоже є з християнином в розвитку його характеру: якщо ми щоденно практикуємо самоконтроль, то поступово досягнемо по цій лінії сильного характеру, який буде неоціненною користю для нас в нашій християнській боротьбі. Власне, виховання самовладання повинно починатися в людині до її народження, більше того, в час зачаття. Мати повинна старатися володіти собою, щоб ця схильність могла відбитися на розумі її ще не народженої дитини, щоб таким чином дитина могла, в цьому напрямку, ввійти в світ у більш сприятливому стані. І під властивим вихованням батьків цей дух самовладання зростатиме в дитині після народження, так що дитина, стаючи повнолітньою, буде здатна більше розвинути природне самовладання. Така особа, якщо вона стає дитиною Бога, дійсно буде дуже шляхетним християнином; вона буде міцною в Господі і корисною для інших. Але не всі мали цю природну перевагу і тому повинні боротися більш рішуче.

ДУХОВНА СИЛА Є БІЛЬШ БАЖАНА, НІЖ ФІЗИЧНА

В жодному місці наша здатність керувати своїм духом не є виявлена краще, ніж в нашому власному домі. Це важлива річ між чоловіком і дружиною, між батьками і дитиною, між братом і сестрою. Боротьба з собою є найбільшою боротьбою, якою ми боремось; і Боже Слово говорить, що той, "хто панує над собою самим, ліпший від завойовника міста". Він є кращий, тому що навчився використовувати волю, рішучість справжнього характеру в правильному напрямку, в напрямку самовладання.

Духовна сила є нескінченно шляхетніша і більш бажана, ніж найвищий степінь фізичної сили або найхитріша стратегія. І лише після того, як ми перемогли себе, лише після того, як ми стали володарями над своєю власною плоттю, лише після того, як ми вийняли колоду зі своїх власних очей, подолавши гнів, злобу, ненависть і незгоду в своєму серці, ми є здатні, з допомогою цих суворих битв з власними слабкостями, допомагати братам, допомагати нашим ближнім, підтримувати їх – нашим прикладом – в подоланні їхніх перешкод і немочей.

МИ ПОВИННІ БОРОТИСЯ ДО КІНЦЯ

Керувати власним духом, розумом, вдачею означає сутичку, схожу в деякому відношенні до того, щоб завоювати місто; бо де б ми не починали якусь справу, ми знаходимо в собі укріплені війська і супротивні сили. Вони мають владу через спадковість – вони існують як наслідок падіння. І якщо минули дні нашої молодості, то ці сили є міцніше укріплені, і потрібно більше спритності і військової майстерності, щоб розбити їх. Але чи хтось почав раніше, чи пізніше, щоб добитися панування над своїм духом, він повинен "провадити добру війну". Він повинен "змагатися добрим змагом віри", аж до самого кінця теперішнього існування.

Якщо б Божа дитина мала стати переможцем в цій боротьбі, то вона повинна не лише штурмувати всі фортеці успадкованого зла, яке, здається, є частиною її справжньої природи, але, здобувши володіння і засівши на троні цього символічного міста (своєї волі), вона після цього повинна постійно бути в обороні, бо старі вороги незмінно є напоготові і раз у раз намагаються повернути назад своє володіння, так що той, хто продовжує керувати своїм духом, є тим, хто не лише вигнав ворога, Гріх, з трону, на якому він перебував, але постійно не підпускає його до себе.

Це управління своїм духом в жодному значенні не є легким завданням; і як в ілюстрації, це не може бути зроблене без сторонньої допомоги. Отже, мудрий "генерал" буде закликати в своє розпорядження всю допомогу, пам'ятаючи слова апостола: "Ми не маємо боротьби проти крові та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби" (Ефесян 6: 12). Ці сили світу, тіла та диявола є тісно пов'язані, і тому той, хто планує завоювання, а потім встановлення правління, мусить шукати союзу з іншою і могутнішою силою. Ця сила є надана всім, хто ревно береться за цю велику працю. Цією силою є ніщо інше, як могутня рука нашого Бога, Котрий говорить до тих, які приймають Його силу: "Більший є Той, Хто з вами, – Котрий за вас – ніж всі, котрі будуть проти вас; підпережіться, як муж, будьте міцні, не бійтесь" (Див. 1 Івана 4: 4; Ісаї 35: 4).

Управління цим символічним містом – власним духом – ніколи не буде доведене до кінця, доки спершу "командуючий генерал", Воля, категорично не вирішить змінити своє підданство Гріху на підданство Богу, і не розіб'є бунтівників, котрі опираються цій зміні. Але, говорячи відомими словами: "Де є воля, там є дорога", – до доброго чи до злого. Бог різними засобами буде допомагати до добра; сатана різними засобами – до зла. Якщо Воля говорить: "Це повинно бути зроблене", – то вона звертається за необхідною, дієвою допомогою; і вона негайно скеровує всі інші здібності розуму на працю, спочатку поневолення, а потім управління і контролю цілою істотою. Сумлінню наказано зберігати пильний нагляд над всіма розумовими процесами. Розсудливість, під впливом Сумління, мусить вирішувати щодо праведності чи неправедності будь-якої справи і доповідати Волі, яка є під тим самим моральним впливом.

ТРИ ВІДДІЛИ ДУХОВНОГО ПРАВЛІННЯ

Таким чином ми маємо встановлені три гілки правління – законодавча влада, якою завжди повинно бути Сумління; судова, Розсудливість; і виконавча влада, Воля. В кожному добре врегульованому і правильно керованому розумі всі інші відділи повинні подавати свої прохання до Конгресу і, як наполягає Воля, у відповідний час та в належному порядку. До прохання, щоб Воля виконала їхні бажання до підпорядкування їх спочатку Сумлінню, а потім Розсудливості, ніколи не можна відноситись толерантно; але, коли вони схвалені там, то можуть вільно відстоювати свої права перед виконавчою владою, Волею. Управляє Воля; і якщо Воля слабка, то правління є мляве, і апетити, пристрасті та нечестиві прагнення використовують цю ситуацію. Вони намагаються переважити Розсудливість, примусити замовкнути Сумління і гучно крикнути Волі, щоб діяла по-їхньому, недоладно.

Якщо Воля слабка, але намагається триматися впливу Сумління і голосу Розсудливості, то вона буде поривчата і непостійна в своєму керуванні; і правління буде нестійке і в кінцевому результаті повністю опиниться у владі зіпсутих апетитів, пристрастей та прагнень. Стан такої душі є станом анархії, який, якщо його безладний спосіб дій не буде своєчасно припинений, буде нашвидкуруч тягнути цілу істоту до загибелі. Тому дуже важливо, щоб Воля була цілковито посвячена Богу і праведності, щоб вона зміцнялася в Господі і в Його імені та силі керувала твердою рукою, розвиваючись при допомозі Сумління і Розсудливості у визначенні доброї, приємної, досконалої волі Бога, яка виражена в Його Слові (Римлян 12: 2).

Воля має до виконання найбільш важке завдання, і Господнє схвалення буде для людини з непохитною Волею, навченою освіченим Сумлінням і Розсудливістю. Благословенним є християнин, котрий приводить до порядку свої справи, і котрий підтримує цей порядок до кінця своїх днів. Терен та осот його старої природи був винищений; були розведені чудові квіти миру, праведності та любові; і тепер вони процвітають і прикрашають його характер. Непримиренні елементи його старої природи були підпорядковані його новій Волі. Чудово виразив це поет Уітьєр:

Зливаються, немов би у псалом,
Всі ноти дисгармонії в житті,
І тишею та спокоєм стають
Всі відтінки, всі відзвуки борні.