ПАЛКІ В МОЛИТВІ, “А ДЛЯ ТОГО ПИЛЬНУЙМО”

“Усякою молитвою й благанням кожного часу моліться духом, а для того пильнуйте з повною витривалістю та молитвою за всіх святих” (Ефесян 6: 18).
Молитва є чудовим привілеєм. Яка велика честь мати право наблизитися до Верховного Правителя Всесвіту з нашими проханнями! Тому ми повинні приходити в дусі глибокої пошани, щирості, покори і благоговіння. Чим більша наша щирість, тим більш прийнятними будуть наші молитви і більш щедрими отримані благословення.
Існує багато формальних молитов. Святе Письмо говорить про це, як про наближення до Бога устами, тоді як серце далеко від Нього (Іс. 29: 13; Мт. 15: 7-9). Краще не наближатися до Господа взагалі, аніж робити це невластивим чином. Людина, яка просто вимовляє слова своїми устами, насправді не молиться. Християнин повинен не говорити молитви, а молитися. Ми не повинні казати жодного слова, якого не мали намір або не думали казати. Багато людей завдає собі шкоди молячись формальним чином.
Коли ми приходимо до Отця, наближаймось до Нього в дусі – зі серцем, з розумінням, з розумом, незалежно чи ця молитва довга чи коротка. Приходьмо зі справжньою і щирою відданістю, з благаннями, щоб Він міг бачити наше наполегливе бажання. Як сказав наш Господь, Отець прагне таких поклонників, які би поклонялися Йому в дусі і в правді. Без духа молитви наші прохання нічого не значать.
Ніхто не може принести молитву до Отця, якщо він не прийняв Його умови і не увійшов у синівські стосунки з Ним через великого Заступника. Інші є чужими і далекими. Існує різниця між віддаванням пошани, тобто висловленням вдячності, і молитвою. Кожен може віддати Йому пошану – поклоніння, повагу. Кожен може схилити коліна і виразити вдячність та признання. Але привілей звернутися з проханням до Бога є строго обмежений до тих, які були прийняті в Христі.
Також існує різниця між молитвою і благанням. Вираз “молитва” стосується будь-якого звертання, великого чи малого, тоді як вираз “благання” означає особливе, нестерпне прагнення чогось – прохання з великою наполегливістю. Та незалежно від того, чи це – молитва в звичайному значенні, чи палка молитва – благання – ми повинні завжди приходити в дусі, оцінюючи факт, що ми стаємо в присутності великого Творця і, тим самим, отримуємо великий привілей.

“ДЛЯ ТОГО ПИЛЬНУЙМО”

Св. Павло додає: “для того пильнуймо”. Пильнування є, очевидно, станом розумового зосередження. Якщо ми насправді віримо, що Господь сказав нам молитися про речі, яких ми потребуємо, і що Він дасть нам ці речі, ми повинні бути пильними, щоб зауважити, коли ми їх отримаємо. Ми повинні звертати увагу на те, про що ми просимо, і бути певні, що ми просимо саме про те, що нам обіцяно, про що ми маємо право молитися.
Ми повинні також стежити за Господнім провіденціальним керівництвом. Особа, яка, помолившись, забула, про що вона молилася, і яка не може сказати, чи вона отримала відповідь на своє прохання, втрачає велике благословення, яке повинна отримати.
Молитву треба говорити з наміром, щоб її чув Бог, а не люди. Вона є для того, щоб підбадьорити наше серце і оживити в нас сподівання на певні речі. Вона повинна бути щирим намаганням втримати наше життя в згоді з нашими проханнями. Коли Ісус сказав учням молитися до Господа Жнив, щоб Він послав більше робітників на Свої Жнива, Він зовсім не мав на увазі, що вони повинні казати Небесному Отцеві, що Той має робити. Ні, вони повинні переживати за те, щоб і інші зайнялися цією працею, щоб Бог послав працівників на Своє жнивне поле, і що учні самі повинні стежити за нагодами служби, виходячи з їхніх молитов.
Господь часто звертав увагу на факт, що ми повинні бути наполегливими в молитві. Наполегливість – важлива риса в очах Бога. Вона містить терпеливість, уважність і зацікавлення. Коротше кажучи, вона має відношення до кожного плоду Духа, який Господній народ повинен плекати. Терпеливість є доброю річчю, але вона потребує наполегливості. Любов є доброю річчю, але вона потребує наполегливості.
Наполегливість не виховує волю. Воля вже присутня. Цю волю Бог визнає на початку. Але через різні обставини, випробування, труднощі, проби витривалості Господь прагне переконатися в нас і розвинути нас. Він хоче, щоб в усьому цьому ми здобули дуже гарний характер, який отримає Його схвалення. Тому всі наші молитви повинні бути в дусі, з цілого серця. Ми повинні щоденно пильнувати з наполегливістю, доки Господь не побачить, що ми здобули характер, який Він може ушанувати часткою в Царстві.

ЗВОЛІКАННЯ ГОСПОДА – ЧОГО МИ ПОВИННІ НАВЧИТИСЯ?

Можливо, причиною, чому Господь не відповідає швидко на наші прохання, є Його бажання навчити нас пильнувати за відповіддю і, тим самим, засвоїти урок вміння цінувати Його і бути вдячним, коли ми усвідомимо, що Він дав відповідь на наше прохання. Тому ми повинні молитися з усією наполегливістю, пильнуючи за відповіддю, аж вона прийде, а не чекати тільки кілька хвилин, чи день або тиждень. Господь може вважати за краще зволікати з відповіддю на наше прохання – чи то, щоб випробувати нашу віру, чи збільшити наш запал і привести до кращого стану для прийняття благословення. Потрібен час, щоб позбутися свого “я” і приготуватися до прийняття розуму Христа, і дехто потребує цього часу більше, ніж інші.
Ми переконані, що Господь дотримуватиметься шляху, який є найкращий для нас – так само, як поводиться вчитель з учнями і батько з дітьми. Батько проявляє розсудливість, коли вирішує, що є найкраще для дитини. Так само наш Небесний Отець прагне дати нам добрі речі. Інколи Він вважає за краще, щоб ми чекали довго, перш ніж отримаємо відповідь на наші прохання; іншого разу Він може дати нам негайну відповідь на нашу молитву. Проте, як говорить апостол Павло, ми знаємо, що все разом допомагає нам на добре, бо ми любимо Бога і покликані згідно з Його постановою. Також ми повинні завжди тримати в розумі умови, які наш Господь висуває: “Коли ж у Мені перебувати ви будете, а слова Мої позостануться в вас, то просіть, чого хочете, і станеться вам” (Івана 15: 7).
Ми повинні досліджувати Святе Письмо, щоб знати розум Господа, знати, що Він обіцяв, а чого ні. Повністю посвячені не хотітимуть нічого, що не було би у повній згоді з волею Того, Кого ми так любимо і шануємо, Хто заслуговує на нашу любов і відданість. Ми повинні пам’ятати також, що в той самий час, як ми молимося з наполегливістю і вірою, Господь готує для нас не тільки благословення і нагоди служіння, яких ми прагнемо, але й обставини та умови, які принесуть це благословення або нагоду в найкращій формі. Це вимагатиме чекання на Господа і має бути з абсолютною довірою та терпеливістю, що Господь у Своєму часі дасть нам те, чого прагне наше серце. “Багато може щира молитва праведного” (Як. 5: 16, Дерк.).
Молитва сім’єю також дуже бажана в домах Господніх святих – там, де це можливо. І надзвичайно властивою є молитва серед Божих дітей, коли вони збираються разом. Наш Господь дав нам на це право, коли молився зі Своїми учнями і молився за них. Також це радять апостоли. Ми повинні молитися не тільки за себе, але й за всіх святих і в інтересах Господньої Справи. Святе Письмо радить Божим дітям привселюдну молитву і особисту молитву. Але молитва на самоті є абсолютно невід’ємною для життя християнина.

ПОБОЖНОГО СТАНУ ПІД ЧАС МОЛИТВИ НЕДОСТАТНЬО

Час від часу ми зі здивуванням чуємо, як деякі послідовники Христа переконують, що форма слів у молитві не має значення, що прийняття тієї чи іншої особливої постави під час молитви або молитва у певний визначений час, або клякання на коліна у молитві необов’язкові – що ціле життя повинно бути молитвою. Ми вражені такою заявою, і логіка цього незбагненна. Так, ми дійсно повинні завжди молитися, завжди бути в дусі молитви, бути такими відданими Господу, щоб завжди проявляти в нашому житті красу святості, бути сяючими світилами у світі. Але ми вважаємо, що жодний християнин не може підтримувати цього стану серця, тобто прославляти Бога у своєму житті, якщо він не приходитиме до Господа в певний час особливим чином, в певній формі – бажано на колінах і, якщо, можливо, самотньо. “А ти, коли молишся, увійди до своєї комірчини, зачини свої двері, і помолися Отцеві своєму, що в таїні” (Мт. 6: 6).
Постійний стан молитви нашого дорогого Учителя не перешкоджав Йому більш особливо проявляти благочестя, коли Він полишав турботи щоденного життя, щоб порозмовляти з Отцем наодинці – часом коротко, а часом проводячи цілу ніч на молитві в безлюдному місці в горах. Вже саме відлюддя допомагало Господу бути ближче і частіше з Отцем в молитві і єдності. Так само є, або повинно бути, з усіма правдивими послідовниками Учителя. Якщо ми будемо зростати на подобу Його характеру, то, як і Він, будемо безперестанку молитися, за все дякувати, співати і грати в нашому серці Господу, вбачаючи в Ньому осередок всіх наших надій і радощів.

НАШЕ “БЕЗЛЮДДЯ”

Час від часу ми всі усвідомлюємо нездатність навіть найдорожчих нам осіб вникнути цілковито в наше горе та наші потреби і оцінити їх. Вони неспроможні нам співчувати повною мірою в нашій боротьбі і наших випробуваннях. Усвідомлення цього повинно скеровувати нас, як скеровувало нашого дорогого Господа, частіше до Престолу Благодаті, де, впевнені, нас завжди вислухає Той, Хто цілковито нас розуміє і може зважити на всі наші недоліки, Хто знає межі наших можливостей робити щось і бути чимось в нашій недосконалій плоті, Хто може, як ніхто інший, проявити до нас досконале співчуття. Він ніколи не перестає слухати і вислуховувати зойк Своїх дітей, навіть якщо для мудрої цілі, в любові зволікає якийсь час давати видиму відповідь на їхні благання.

ЯКІВ ЯК ПРИКЛАД

Молитву Якова, коли він сподівався зустрітися з Ісавом після повернення з Падану арамейського, можна розглядати як найбільш чудовий приклад щирої, наполегливої молитви, яку можна знайти в Господньому Слові. Ця молитва повна довір’я до Бога і впевненості в Ньому. Вона нагадала про Божу Обітницю для його прабатька Авраама, для його батька Ісака та про відновлення цієї обітниці для нього самого. Він нагадала також Господу про обітницю привести його назад на батьківщину. Про його покору свідчать слова: “Я не вартий усіх отих милостей і всієї вірності, яку Ти чинив був Своєму рабові, бо з самою своєю палицею перейшов я був цей Йордан [коли втікав з дому], а тепер я стався на два табори [великі відділи]” (1 М. 32: 11).
Яків сказав Господу про свій страх перед Ісавом, але показав, що його страх відступає перед довір’ям до Всемогутнього. Саме тоді (і, без сумніву, у відповідь на цю молитву) Якову з’явився Господній ангел. Яків був настільки повний віри в Силу Бога та в Його Обітницю захистити його та зробити з нього великий народ, що він силоміць ухопився ангела, говорячи: “Не пущу Тебе, коли не поблагословиш мене!” Хоч ангел з’явився як людина, та Яків упізнав в ньому представника Господа, посланого, щоб зустрітися з ним.
Не думаємо, що ангел не мав сили звільнитися від рук Якова. Радше Богу було до вподоби благословити Якова, і ці обставини були сплановані, щоб показати його прагнення здобути Господнє благословення, показати глибину і силу цього прагнення. Коли це стало очевидним, коли він показав, як глибо цінить благословення, яке може дати тільки Бог, і що це велике прагнення є в згоді з Ним, – прийшло благословення – перемога Якова. Богу було до вподоби нагородити таку віру, силу і запал.

УРОКИ ДЛЯ ДУХОВНОГО ІЗРАЇЛЮ

Яків був тільки людиною, проте його молитва містить урок, який може принести багато корисного Новим Створінням у Христі. Ні, ми не повинні боротися з Богом, як це робив Яків, бо ми – сини Бога, а сини мають набагато ближчі стосунки від слуг, і нам не потрібно боротися з Богом, щоб здобути Його милість. Покійний єпископ Філіпс Брукс (Phillips Brooks) дуже гарно і стисло виразив саме таку думку, коли сказав: “Молитва – це не спроба побороти небажання Бога, а сприйняття Його доброї волі”. Ми маємо Його прихильність, і Він обіцяв нам Свої добірні благословення. Щирий запал Якова, його віра, покора і наполегливість розуму варті того, щоб їх наслідувати та копіювати. Ми повинні завжди молитися і не занепадати духом, як нагадав нам Господь. Бог хоче, щоб ми були наполегливими, мали непохитну віру в Його готовність дати нам Свої найкращі дари.
Якщо благословення у відповідь на нашу молитву не приходить в ту ж мить, коли ми просили, ми повинні бути “в молитві непереставаючі” (Кул.), терпеливо чекаючи на властивий у Господа час в стані повного, неремстивого підкорення Його волі, переконані, що зволікання з відповіддю виникає з того, що наш Отець у Своїй мудрості бачить причину для цього і в серці тримає для нас найкраще благословення. Він ніколи не байдужий до Своїх дітей, ані не недбалий до їхніх потреб, до благання про допомогу і спільність з Ним. Але пильнуймо передусім, щоби нашим найбільшим прагненням була слава для Бога.
На жаль, багато духовних ізраїльтян, здається, менш гостро усвідомлює потребу в молитві, аніж Яків! Він просив Божого благословення, яким би чином Богу не подобалося його дати. Яків навіть не згадував про земне добро, яке Бог йому обіцяв. Він хотів, щоби у виконанні великої Угоди для нього і його потомства прославився Господь. Багато Божих дітей просить і не отримує, бо просить на зле, щоб відповідь послужила бажанням плоті. Господь обіцяв подбати про дочасні потреби Своїх дітей і напевне дасть їм те, що найкраще – чи цього буде мало чи багато.
Небагато хто пам’ятає, що наші бажання і прохання, як Нових Створінь, повинні бути перш за все про речі, які відповідають нашим духовним інтересам, що саме такого роду благословення Отець прагне і обіцяв дати нам! Він запевняє нас, що так само, як земні батьки охочі давати добрі дари своїм дітям, так і наш Отець охочий дати нам Свій Святий Дух – Свій найкращий дар, який охоплює всі благословення і славу, які принесуть нам бажане в найвищому значенні. Якби Господній народ, який посвятив для Нього все, міг дійти до такого стану, щоб його єдиною метою в житті, єдиним мотивом всіх його молитов, було бажання мати більшу міру Святого Духа, Духа святості, Духа Христа, Духа здорового розуму, яким невимовним благословенням це було би.

ІЗРАЇЛЬ – МОГУТНІЙ У БОГА

Яків отримав благословення, а з ним і зміну імені. Відтепер його звали Ізраїль, що означає “Могутній у Бога” або “Князь у Бога”. Це нове ім’я завжди було для нього джерелом натхнення, стимулом до нового запалу та довіри до Господа. Всі потомки Якова прийняли це ім’я. В позаобразі ним є Ісус Христос, наш Господь, справжній Ізраїль, Той, Хто через віру та слухняність Отцю восторжествував, Хто переміг світ, плоть та противника і отримав найвищі благословення від Бога як результат Своєї великої боротьби. Тепер Він дуже високо возвеличений і названий Князем царів землі. Він сів з Отцем на Його Престолі.
Також ми, послідовники Ісуса, носимо ім’я Ізраїль. Ми, як і Він, якщо збережемо вірність, будемо возвеличені Отцем. Ми будемо ділити з нашим Господом і Головою Його Престол. Ми станемо вищими від ангелів, початків та кожної влади, як став наш Учитель. Яка славна думка! Яка чудова думка! Чи ж ця велика надія не повинна надихати нас до найбільшої старанності та дбайливості, щоб нам вчинити наше покликання і вибір певними?
Якщо ми виявимось вірними до смерті, ім’я Переможець, тобто “Могутній у Бога”, стане нашим іменем. Воно стосуватиметься кожного Господнього вірного, як стосувалося нашого Голови. Та тільки ті, які проявляють Його Дух, які люблять Бога так, що триматимуться Його обітниці і не дадуть Йому піти не поблагословивши їх, здобудуть виконання цієї обітниці і царюватимуть з Христом в славі та ділитимуть Його Престол.
У Якова був метод відзначати особливі прояви Божественного провидіння. Так він назвав місце, де боровся з ангелом, Пенуїл, “Обличчя Бога”. Це було нагадування, що тут він мав привілей отримати від Господа особливе благословення, знаменну відповідь на молитву. Так само для Духовного Ізраїлю корисно відзначати якимось особливим чином Господні милості та провидіння. Деякі відчувають себе нещасними навіть маючи прихильність та благословення від Господа по тій простій причині, що не зуміли дозволити цим благословенням справити належне враження на їхнє серце в той час, коли вони його отримували. Ми всі є дірявим посудом, і якщо особливим чином не позначити ці милості від Господа і не записати їх на таблицях пам’яті або ще якимось чином, ці уроки, заохочення і сила, яку вони дають, будуть великою мірою втрачені для нас.
Ми би, напевно, мали більше “Бет-Елів” та “Пенуїлів”, якби дотримувалися способу встановлення своєрідних монументів вірності нашого Отця у Його відповідях на наші молитви і вступали в угоду або давали обітницю Господу взамін за ці милості. Якщо кожен з нас буде стежити щоденно за новими проявами любові та особливої опіки над нами з боку нашого Бога, він побачить, що ми маємо набагато більше причин для заохочення та вдячності, ніж тоді, коли би ми знали про них, але не нотували їх і не пильнували. Нехай кожен з нас щоденно, щотижня і щороку будує для Бога свої “Евен-Єзери”, якщо ми хочемо збільшити нашу віру, радість і любов.

R5480 (1914 р.)