БОЖЕСТВЕННІ ПАРАДОКСИ

“Ліпша бо милість Твоя над життя, й мої уста Тебе прославляють” (Псалом 63: 4).
Є два способи, якими можна дивитись на цей вірш, і обидва цілком властиві. Перший розглядає його виключно з погляду псалмиста і того, що він мав на увазі. Інший – з погляду пророцтва. Бачимо, пророк Давид вважав, що Божа милість більш бажана, ніж життя, і він, так би мовити, був готовий краще померти, аніж жити без неї. З іншого боку, якщо дивитись на нього пророчо, то можна припустити, що тут, як і в багатьох місцях, псалмист представляв Христа, Ісуса, Голову, і Церкву, Його членів.
Наше посвячення є до смерті. Бог запросив нас віддавати наші тіла на жертву живу, святу і прийнятну для Нього, запропонувавши нам надзвичайно великі та цінні обітниці прийдешнього життя. Тому з любові до Нього та принципів праведності, які Він відстоює, ми не тільки готові класти наше життя, але й робимо це радо. Ми радо кладемо наше людське життя, щоб чинити речі, приємні Богу.
Інший псалом Давида наводить на думку, що вічне життя є в Божій ласці (Пс. 30: 6). Ці незвичайні вислови є в згоді з іншим божественним парадоксом, що той, “хто... погубить душу свою, той знайде її”. Хто відмовиться від земного життя, той здобуде славу, честь, безсмертя, Божественну природу. Ми раді, що можемо оцінити ці славні речі, представлені в Божественній милості, яка поширилася на Церкву, і радо кладемо своє життя. Ми вибрали кращу частку.
“Й мої уста Тебе прославляють”. Святе Письмо говорить: “Серцем віруємо для праведності, а устами ісповідуємо для спасіння” (Рим. 10: 10). Можемо сказати, що праведне життя – один з найкращих шляхів показати нашу слухняність Господу. Але деякі, хоча усіляко намагаються жити так, щоб подобатися Господу, стримуються говорити про Нього. Є причини, чому ми отримуємо благословення від визнавання Господа устами. Одна з них полягає в тому, що визнання є свідоцтвом для світу – можливістю звіщати чесноти Того, Хто покликав нас із темряви; а друга – свідкування має добрий вплив на нас самих. Ми використовуємо наші природні здібності на підтримку цього свідчення і таким чином приводимо до злагоди всі можливості нашої природи.
Проповідування Євангелія викликає опозицію. Коли би наш Господь ходив скрізь, виганяючи демонів, зціляючи хворих і т. п., і не говорив нічого про Божественний План, Його, напевно, вважали би доброю людиною, яка ходить скрізь і робить добро. А так як Він проповідував по-іншому, ніж книжники і фарисеї, і Його проповідування Правди важило на вчення тих, хто був поруч, це викликало їхню лють.
Так само сьогодні. Всі переслідування виникають з намагання представляти Правду. Так, як ми знаємо, було завжди. Впродовж Темних віків і весь Євангельський вік проповідування Правди приносило тим, які говорили Радісну Вістку, переслідування з боку кожного, чий розум був затемнений князем темряви. Наскільки ми відчиняємо уста і розповідаємо Господнє Євангеліє, настільки натрапляємо на опір сатани і тих, хто ним засліплений. Устами можна славити Бога і устами можна кривдити людей. Тому уста класу, посвяченого Богу, тих, які кладуть теперішнє життя в Його службі, повинні бути посвячені для Його хвали, щоб показувати славний характер і люблячу доброту нашого Бога, щоб звіщати чудеса Божественного Плану, який є дивним у наших очах.

R5475 (1914 р.)