МАЮЧИ ДОБРІ НАМІРИ, НЕ ШКОДЬМО

Ми переконані, що весь Господній народ має тільки найкращі мотиви. А хіба можна мати інші мотиви, окрім добрих, щоб мати признання Господа? Самолюбство може підкрастися і непомітно для Нового Створіння заявити про себе, але після його викриття його треба обмежити, поставитися до нього з презирством і знищити. Весь шлях Господніх послідовників є одним великим досвідом щодо власних вад розуму і тіла, а також щодо правильного сприйняття слів і поведінки інших.
Перед нами дві речі, які ми прагнемо довести до відома тих братів, які зайняті публічним проповідуванням, виголошують вступне слово, мають промови на похороні і т. д. Наші пропозиції та критику треба сприймати як бажання допомогти самим братам, а також Справі, якій ми всі раді служити.
(1) Нам розповідають, що під час служіння на похороні деякі брати, повні запалу розповісти Добру Новину про смерть і покарання нашого роду за гріх, про відкуплення і воскресіння як звільнення від вироку, є в небезпеці дійти до крайнощів. Часом вони промовляють надто довго, намагаючись розповісти більше, ніж це властиво в такому випадку. Іншого разу вони настільки захоплюються представленням Євангельського Послання і біблійного пояснення про смерть, що забувають сказати слова потіхи засумованим членам сім’ї померлого, або щось згадати про нього, про його характер, його ревність до Бога, його відданість Біблії, або ще щось правдиве, щоб потішити засумовану сім’ю.
Ми зовсім не хочемо сказати, що звичні промови на похороні, які є суцільним вихвалянням і не приділяють жодної уваги біблійному вченню про смерть, є правильними. Ми тільки хочемо нагадати, що треба бути поміркованими – трохи представити пояснення Божественного Плану, а трохи згадати про померлого, його сім’ю і т. п.
(2) Особливо уважним треба бути з вибором брата, який би представив промовця. Краще, якби не було жодного представлення, аніж невластиве. Особі, яка думає, що це – зручна нагода, щоб показати себе, своє красномовство, своє знання Біблії, не треба доручати вступні слова взагалі. Особа, яка думає, що перед нею нагода розповісти все, що вона знає про Божественний План, повідомити присутніх наперед про те, що саме промовець збирається сказати їм, поводиться так само недоречно, як той, кого попросили помолитися на початку, а він перетворює молитву на промову, витрачає цінний час і викликає незадоволення відсутністю такту. Особа, яка представляє промовця, може за дві хвилини завдати більше шкоди, ніж сам промовець може відшкодувати це пізніше за дві години.
Покора, стриманість і стислість є великими рисами скрізь, однак особливо вони потрібні тим, які представляють промовця – чи то на виїзному зібранні, чи на зібранні за участю пілігрима, чи на будь-якому іншому.
З такої нагоди той, хто має вступну молитву, повинен тільки зробити коротке звернення до Бога. Присутні на похороні зійшлися слухати не молитву, а промову. У зверненні треба подякувати Богу за привілей такої години, за свободу, даровану в наші дні, за прагнення сердець знати Правду і за відкриту Біблію. Треба попросити Господа про Божественне благословення на це зібрання – на присутніх і на промовця, щоб Господнє ім’я прославилося, щоб була можливість представити Правду і щоб усі, хто любить праведність, отримали благословення.
Вступ повинен бути також короткий. Не треба казати: “Промовець говоритиме вам про те, у що ми віримо”, – немовби проводячи поділ між присутніми і маленькою групкою тих, які збираються бути вчителями. З великою покорою треба сказати щось на зразок: “Моїм привілеєм і честю є представити вам того, хто говоритиме до вас цього пополудня. Він представить вам, віримо, послання Божого Слова. Думаємо, що воно буде переконливим, підбадьорливим, помічним. Слухаймо уважно, пам’ятаючи слова Учителя, що ми повинні освячуватися Правдою і що Його Слово – Правда. Радіймо настільки, наскільки ми слухаємо Господнє Слово своїм серцем. А зараз я представлю вам____________, чия тема з цієї нагоди називається______________”.

R5474 (1914 р.)