ПРАЦІВНИКИ У ВИНОГРАДНИКУ
МАТВІЯ 20: 1-16

“Він... наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних” (Матвія 5: 45).
Цю притчу важко пояснити так, щоб всі її факти знайшли своє виконання. Великий Учитель дав її як притчу про Царство. Отже, ми знаємо, що вона стосується випробувань Церкви протягом Євангельського віку. Коли би ми застосували згадані різні відрізки часу до різних епох цього віку, ми би зіткнулися з труднощами, бо апостоли та інші, покликані на початку віку, не жили і не працювали впродовж всього періоду. Застосовуючи її таким чином, ми би прийшли до переконання, що тільки ті, які жили на початку віку, мали виразну обітницю нагороди, а всі інші отримали тільки запевнення, що отримають те, що їм буде належатися.
Інша трудність, з якою ми зіткнемося при поясненні притчі, – як застосувати нарікання покликаних першими і нагороджених останніми. Інші вірші показують нам, що апостоли й ті, кого покликано першими в Євангельському віці, зазнають зміни у воскресінні перед тими, які житимуть у Другому Приході Христа. Св. Павло говорить, що мертві в Христі встануть першими, а потім ті з нас, які житимуть, будуть перемінені. Крім того, немислимо, щоб апостоли та інші з першої Церкви нарікали на дану їм нагороду.
Про всі ці складності треба пам’ятати, коли ми намагаємось знайти пояснення притчі, яке б відповідало тому, чого зазнала Церква в цілому під час Євангельського віку.
Якщо ми спробуємо застосувати притчу до особистих випробувань Божого народу, ми також матимемо труднощі. Застосовуючи її подібним чином, ми могли би сказати, що ті, які почали своє християнське життя доволі рано і виявились вірними в Господній службі на схилку життя, власне, і є тими, кого покликано першими, кому обіцяно нагороду. Інші, які прийшли пізніше і служили Господній справі тільки частиною свого часу, своїх сил і талантів, відповідали би тим, які почули поклик пізніше – деякі навіть об одинадцятій годині. Якщо ми пояснюємо значення притчі таким чином, що всі вони здобудуть подібну нагороду, незалежно від часу, проведеного в Господній службі, ми і далі матимемо проблему з фактом, що покликані на самому початку нарікали, скаржилися, показували невдоволення.
Навпаки, ми твердо переконані, що кожен, хто нарікає на Господню волю, на Його справедливі та повні любові постанови для Його народу, ніколи не здобуде нагороди Царства за завісою. Знаймо, що кожен, хто почує “Добре, слуго” від Учителя і отримає переміну воскресіння, є далеким від того, щоб нарікати. Вони будуть радіти і веселитися, розуміючи, що і так надто щедро нагороджені за незначну службу і жертву. Як в такому випадку застосувати цю притчу розсудливо, в згоді з ученнями інших віршів про нагороду класу Царства? На думку приходить тільки один спосіб: застосувати притчу цілковито до випробувань класу Царства в цьому житті, особливо до тих, які житимуть наприкінці Євангельського віку.

ЧАСТКОВЕ ЗАСТОСУВАННЯ ДО ЮДЕЇВ

Шістнадцять століть і навіть більше юдеї чекали на перший прихід Месії та блаженні нагоди, які прийдуть в той час. Коли Ісус почав Своє служіння, Він проповідував: “Наблизилось Царство Небесне”, – і дав юдеям привілей увійти в нього. Цей привілей був “динарієм”, тобто винагородою за вірне намагання дотримуватися Закону у своєму житті. Коли була проголошена пропозиція Царства, на неї відгукнулися деякі митники і грішники, ті, які раніше нехтували Божою службою і працею у винограднику. Цих нових працівників Господь Ісус прийняв і дав їм можливість стати Його учнями.
Привілей учнівства був “динарієм”, винагородою. Книжники та фарисеї, вірні Господу Богові у своєму житті, думали, що вони повинні мати першість, перевагу над митниками і грішниками, і нарікали, вважаючи несправедливим будь-який крок, який не давав їм кращих нагод у Царстві. “Якщо митники і грішники, – думали вони, – мають здобути блаженний привілей учнівства з Месією, тоді до нас має бути ще більша прихильність”. Вони нарікали на Ісуса, що Він приймає митників і грішників і їсть з ними.
Одна з притч Учителя передбачалася як особливий докір фарисеям. Марнотратний син представляв клас юдеїв, який не жив згідно зі своїми привілеями, тоді як старший брат представляв тих, які весь час намагалися наполегливо і енергійно займатися справами Отця. Коли деякі з класу марнотратного сина прийняли Послання Божої Любові з уст Ісуса та Його учнів, повернулися до Отцівського Дому, були прийняті доброзичливо і отримали такий самий привілей синівства, як ті, які не віддалялися від дому, але вірно трудилися, особи з класу старшого брата образилися. Вони нарікали і відмовлялися брати участь у гостині. Ось так деякі перші отримали можливість, але виявилися останніми щодо благословень, натомість інші, які були останніми і найменшими, здобули можливість отримати Божественне благословення раніше і більшою мірою.

СТОСУЄТЬСЯ ТАКОЖ ХРИСТИЯН

Загальний урок цієї притчі, очевидно, в тому, що ми повинні оцінювати факт, що будь-яка річ, запропонована Богом, це – дар. Ми повинні увійти в Його службу, маючи повну любові відданість принципу, праведності. Якщо ми вже служимо багато років, то повинні оцінювати привілей, а зацікавленість Господньою справою повинна робити нас щасливими. З погляду оцінювання привілею служити ми повинні радіти, дивлячись як Господня праця рухається вперед, як інші входять в службу і отримують таку саму нагороду, якої ми сподіваємось для себе. Хто має такий широкий дух, хто оцінює привілеї виноградника, хто признає тих, “кого б тільки покликав Господь, Бог наш”, той (і тільки той) буде придатний до Царства, готовий прийняти особливі привілеї знання та нагод, коли надійде час проголосити Царство.
Як образне царство було запропоноване юдеям за днів Ісуса, і новаки в Божественній службі отримали однакові нагоди мати частку в Царстві з тими, які були зайняті довгий час, так, мабуть, буде в кінці, тобто в жнивному часі, цього Євангельського віку. Хто все своє життя намагався бути вірним Господу і служити Його справі, повинен пам’ятати, що він має набагато більше привілеїв та благословень. Хто увійшов у Божественну службу пізніше, той повинен радіти зі співслугами.
Справді, всі слуги, як подає Слово Господа, повинні молитися до Господаря, щоб Він послав ще більше працівників у виноградник, а не мати почуття заздрості до тих, хто може прийти. Оскільки більше знання Теперішньої Правди приходить як нагорода до всіх, хто трудиться у винограднику Господа, то не дивуймося, якщо обов’язки будуть порівну розподілені між тими, хто увійшов тільки недавно, і тими, хто в службі Господарю вже давно.
Радше радіймо з Господніх шляхів. Нехай наші серця не наповнює гнів з приводу Його милості до тих, які увійшли до служби лише об одинадцятій годині. Хіба вони не брати? Чи на основі Золотого Правила ми не повинні бажати їм того самого благословення, яке маємо? Будь-яка відчуженість з боку тих, хто є давніше в Господній службі, будь-яке почуття з їхнього боку, що вони обов’язково повинні мати більше проявів Господньої прихильності, є однозначно поганою річчю. Господь хоче, щоб ми були щораз більше схожі на Нього. Тому будьте такими, як ваш Отець, Який добрий навіть до невдячних. “Він... наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних” (Мт. 5: 45).

УРОКИ ЗАГОЛОВНОГО ВІРША

Ми щораз більше дізнаємося, що наші прабатьки в Середньовіччі втратили у великому та істотному значенні правильне уявлення про Божий характер та про План спасіння людства. Замість того, щоб показувати Його у своїх віровченнях як люблячого і ласкавого, вони змалювали Його в зовсім інших кольорах. Віровчення Середньовіччя, які дійшли до нас, представили нам перебільшене, спотворене бачення учень Біблії. Тільки в останні роки її дослідники починають зауважувати цей факт. Сьогодні майже всі розсудливі люди відкидають ці учення як нераціональні в тому, чого вони навчають – у своєму представленні, що Бог від початку задумав огняне пекло і вічні муки практично для всіх людських створінь, яких налічуються мільярди, і рай блаженства для жменьки святих, небагатьох вибраних.
На жаль, хоча ми зрозуміли помилковість наших віровчень і відмовились від них, багато хто з нас так і не зміг побачити, наскільки ці учення відрізняються від учень Біблії! Але Біблію вивчають знову. Рожеві окуляри-віровчення, які спотворювали наш зір, розлітаються на шматки. Ми вчимося читати Біблію у її власному ясному світлі, і до нас, відповідно, приходять благословення.
Зверніть, наприклад, увагу на слова: “Щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі”. Брат Кальвін, Кривава Мері та тисячі інших чинили в Середньовіччі жахливі злочини в ім’я релігії, в ім’я Ісуса, в ім’я Отця, думаючи що вони наслідують Бога, що вони є як їхній Отець, що на небі. На жаль, вони Його так і не пізнали, бо дивились на образи, намальовані демонами, які зображують Всемогутнього, милостивого Бога, Отця милосердя, найбільш диявольським у планах та задумах щодо Своїх людських створінь. Тепер ми намагаємось побачити, що Ісус мав на думці, коли казав: “Щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі”. До цього додаймо інші Його слова: “Добрий бо Він до невдячних і злих”, і “наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних”.
Двоє з найбільш шляхетних Ісусових учнів неправильно зрозуміли Його слова, хоча багато часу провели з Учителем. Тим більше ми з розумінням ставимося до тих, які під час довгого періоду енергійного творення віровчень і нехтування вивченням Біблії загубили всяке правильне уявлення про Божественний характер!
Згадані учні це – Яків та Іван, сини Заведеєві. Коли Господу та Його учням забракло їжі, Яків та Іван пішли до міста в Самарії купити хліба. Самаряни почали випитувати, чому Ісус не прийшов до їхнього міста, щоб уздоровити одного їхнього хворого, а також юдеїв. Дізнавшись, що Його місія в той час була тільки до юдеїв, вони образилися і сказали: “То купуйте хліб в юдеїв; ми вам нічого не продамо”. Тоді Яків та Іван, обурені, що їхнього Учителя, спадкоємця всіх речей, принизили таким чином, запитали в Ісуса дозволу звести додолу вогонь на самарян і спалити їхнє місто. Учні думали, що вони мають дух Бога. Натомість Ісус відповів: “Ви не знаєте, якого ви духа. Бо Син Людський прийшов не губити душі людські, а спасати!”
Тож якщо двом дорогим учням потрібно було докорити, показавши, що в них поганий дух, якщо вони хочуть знищити самарян, – то наскільки більше докору з боку Ісуса заслуговують ті, хто в ім’я Бога відправляє всіх опонентів на вічні муки!
Але такими були деякі з нас у своєму незнанні, у своїй забобонності, у своєму сп’янінні віровченнями, внаслідок споживання вина фальшивого вчення (Об. 17: 1-5; 18: 3). Які ми вдячні Богу за визволення! Нехай буде слава Його імені за більш розсудливе бачення, яке здобуває Його народ! Світанок Ранку Нової Епохи дає просвітлення. Сонце Праведності піднімається; страховища минулого утікають перед його яскравим промінням. “Розкажіть усьому світу цю блаженну вість”.

СЛАВНИЙ ХАРАКТЕР НАШОГО БОГА

Тож коли читаємо наш заголовний вірш, бачимо, що він розповідає про нашого Бога – доброго, люблячого, милосердного, ласкавого навіть до невдячних, несправедливих, грішних; тому ми повинні бути добрими, великодушними, люблячими, повинні робити добро всім, коли є нагода, і особливо Дому Віри. Такий погляд на Бога промовляє до нашого серця, і чим більше ми дізнаємося про цього Бога Любові, чим більше розуміємо, що Він є єдиним люблячим і справжнім Богом, що всі наші попередні неправильні уявлення були вигаданими, позбавленими любові, неправдивими, що ми вигадали собі богів, тим більше розуміємо, що цивілізовані землі створили собі ідоли-віровчення пером і друкарською машиною, чорнилом і папером – більш жахливі, ніж погани створили зі заліза, каменю, міді або глини.
“Бо як у душі своїй він обраховує, такий є”. Якщо ідеал його серця (Бог, якому він поклоняється) жорстокий, мстивий, ненависницький, диявольський, то було би дивом, якби такий чоловік (жінка), що поклоняється фальшивому божеству, не забруднився і не почав думати і робити погано. Та коли ми маємо перед очима розуму люблячого і справжнього Бога (свій ідеал), ми щораз більше підлягаємо зміні через відновлення нашого розуму, щораз більше переконуємось у добрій, прийнятній та досконалій волі Бога в нашому щоденному житті.
Тримаймося міцно того, що добре – вірного Божого Слова. Полишмо людські теорії Середньовіччя, які так хибно представляли нам Божественне Послання. Цим ми будемо прислухатися до слів Учителя: “І пізнаєте Правду, а Правда вас вільними зробить”.

R5473 (1914 р.)