ПРИЯТЕЛЬ ГРІШНИКІВ
ЛУКИ 18: 9-14; 19: 1-10

“Я не прийшов кликати праведних, але грішників” (Марка 2: 17).
У Своїх притчах наш Господь переважно згадував фарисеїв та митників, бо садукеї були юдеями тільки номінально, не маючи віри в Святе Письмо і не сподіваюсь вічного життя. Фарисеї були ортодоксами, поважали Закон і навчали про нього людей. Зовні вони робили все правильно, але Ісус у різних притчах показав, що для багатьох із них релігія була тільки церемонією, дотриманням Закону у вигляді зовнішньої слухняності, яка не поширювалася на серце. Митники не претендували на святість, а радше признавалися, що вони далекі від Бога і не мають єдності з Його Законом.
Фарисеї відносились до митників так, немовби ті були поганами: уникали їхнього товариства і навіть не хотіли їсти з ними. Фарисеї вважали Ісуса взірцевим, а Його учення – у повній згоді з найвищими принципами. Тому їх дивувало, що Він не приєднується до них, і ще більше дивувало, що Він має справу з митниками – відвертими грішниками.
Таємниця була в тому, що Ісус дивився не на зовнішність, а на серце. Він любив митників не за те, що вони були грішними, і ставився несхвально до фарисеїв не за те, що вони тільки зовні дотримувалися Закону. Пригадаймо випадок із молодим фарисеєм, який прийшов до Ісуса. Коли Ісус запитав його про Закон, він сказав: “Це все виконав я ще змалку”. Читаємо, що “Ісус поглянув на нього з любов’ю”. Це був щирий фарисей.
Притча з нашої лекції ілюструє, власне, цю річ. Вона показує стан серця одного фарисея і одного зневаженого митника. Обидва пішли до Храму помолитися. Один промовив у серці: “Який я вдячний, що не такий грішний, як більшість людей і як оцей нещасний митник! Дякую Богу, що я – фарисей, що я – праведний!” Натомість митник відчував щось зовсім інше. Його гнітив тягар гріха, і він не міг звести очей до неба. Б’ючи себе в груди, він вигукнув: “Боже, будь милостивий до мене грішного!”
З погляду Бога обидва чоловіки були грішними – обидва потребували прощення гріхів. Але один покладався на свої недосконалі вчинки і не просив про прощення, тоді як другий розумів власні хиби і молився про милосердя. З цього ми не повинні робити висновок, що Богу більше подобаються люди, які живуть у гріху, аніж ті, які намагаються жити якнайкраще в згоді з Його Законом. Урок зовсім протилежний. Ми всі повинні усвідомлювати власну недолугість і потребу в Божественному милосерді. Грішник, який це розуміє, більше до вподоби Богу і ближче до прощення, ніж ті, які більш моральні, але не бачать власних вад.
Іншого разу Ісус згадав про цей самий недолік фарисеїв, кажучи: “Лікаря не потребують здорові”, і “Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покаяння”. Цими словами Він намагався звернути увагу на факт, що хоча фарисеї вважали себе праведними, вони такими не були. Вони хворіли на гріх, були недосконалі, потребували Спасителя, але не були в стані зрозуміти свої потреби і прийти до Господа за прощенням. І так буде, доки вони не зрозуміють, чого їм не вистачає, що вони та всі інші члени деградованого роду хворі на гріх і потребують ліків, які може дати тільки Ісус.
Тому, не розуміючи своїх потреб, фарисеї не приходили до Ісуса, не ставали Його учнями а, тим самим, втратили велике благословення. І, навпаки, більшість Ісусових послідовників складалася з митників і грішників – людей, які не жили правильним життям, однак були щирими, признавались у своїх помилках, полишали їх і приймали прощення та зцілення з рук Доброго Лікаря.

ФАРИСЕЇ НАШИХ ДНІВ

Обидва класи далі фігурують у світі, серед християн. Деякі покладаються на членство у своїй церкві, на свою доброчинність та загальну моральність заради спасіння, ігноруючи факт, що всі грішні, що прощення гріха можна здобути тільки через віру в Розп’ятого. Тепер інші, не такі відомі в релігійних колах, готові бачити власні слабості, визнавати їх і приймати прощення гріхів та вічне життя як незаслужений дар Бога, що ґрунтується на Жертві Голгофи. Ці останні, можемо бути певні, матимуть багато користі на всякий спосіб понад інших щодо Божественного прийняття до співспадкоємства з Христом у Його Царстві.
Загальний урок для всіх нас висловили апостоли Яків та Петро: “Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать”, тим, які каються. “Тож покоріться під міцну Божу руку, щоб Він вас Свого часу повищив”. Визнавайте свої гріхи, мужньо опирайтесь їм, майте віру у визволення, в остаточну перемогу та вічне життя через заслугу Того, Хто був розп’ятий, і Чиїми слідами ви намагаєтесь іти.

МАЛА ЛЮДИНА – ВЕЛИКЕ СЕРЦЕ

Остання частина нашої лекції стосується Ісусової подорожі з Єрихона до Єрусалима напередодні розп’яття. Натовп мандрував у тому ж напрямку на свято Пасхи. Ісус, як завжди, був у центрі уваги; всі хотіли бачити і чути Того, про Кого читаємо: “Чоловік ще ніколи так не промовляв, як Оцей Чоловік”.
Закхей, багатий чоловік з околиці, був одним із тих, хто дуже хотів бачити Ісуса, про Якого стільки чув. Він не був фарисеєм, не казав, що живе святим життям, а був одним із тих, кого фарисеї засуджували та висміювали. Давши згоду на незначну посаду під римським панування, він був збирачем податків для римлян, митником. Через це до нього ставилися з презирством і вважали невірним юдаїзму.
Низького зросту, Закхей не міг бачити Ісуса, бо цьому заважав натовп. Отож він забіг вперед і виліз на фігове дерево, щоб звідти було добре видно, як Той проходитиме шляхом. Він навіть не здогадувався, що Учитель знав про нього, бачив його серце і знайшов у ньому щирість, маючи намір вельми його вшанувати. Коли Ісус підійшов туди, де був Закхей, Він звів очі на митника, назвав його по імені і повелів зійти вниз, кажучи, що Він збирається бути Його гостем. Закхей радо прийняв таку пропозицію. Будьмо певні, вся ця подія дуже не сподобалася фарисеям. Вони ремствували, що Ісус пішов у гості до неортодокса.
Напевно, ремствування дійшли також до вух Закхея, бо він звернувся до Господа за захистом, немовби переконуючи, що звинувачення проти нього не повинні перешкодити Учителю прийти і бути його гостем, даючи зрозуміти, що він хоче всім серцем бути тим, ким повинен і може бути. Він сказав: “Господи, половину маєтку свого я віддам ось убогим, а коли кого скривдив був чим, верну вчетверо”. Ось так Закхей дав знати про свою відданість Богу та праведності, що він прийняв Ісуса як свого Господа, свого Учителя.
Як все це сприйняв Ісус? Він відповів Закхею: “Сьогодні на дім цей спасіння прийшло, бо й він син Авраамів”. З Господнього погляду всі Авраамові сини мали стати учнями. Було потрібне тільки щире признання власної недосконалості, відмова від гріха, прийняття всім серцем Христа і намагання йти слідом за Ним.
Безперечно, цей самий принцип далі діє, що б люди не думали або не казали всупереч. Господь готовий прийняти того, хто розкаюється. Більше не треба бути буквальним насінням Авраама, щоб бути прийнятим як учень Ісуса. Серединна стіна між юдеєм та поганином вже зламана, як пояснює св. Павло. Всі, в кого є віра Авраама, можуть вважатися дітьми Авраама, набуваючи стосунок до Божественного Плану як учні Ісуса.
Наша лекція закінчується словами нашого Господа: “Син бо Людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло”. Деякі, заперечуючи, що Адама створено досконалим, що він втратив Божественну милість, заперечуючи потребу у викупі, який дав Ісус, намагалися зберегти своє становище, кажучи, що Ісус ніколи не згадував про гріхопадіння, хоча про це говориться в Книзі Буття і особливо про це згадує св. Павло та інші апостоли. У цьому вірші, натомість, ми маємо вислів самого Ісуса про причину, чому Він взагалі прийшов у світ. Він прийшов у світ не для того, щоб підтримати задуми противника а щоб стати, за Його словами, відкупителем людини, щоб шукати, повернути і відновити те, що загинуло.
Загинуло вічне життя, загинув Едем, загинула людська досконалість, загинув образ Божественного характеру. Людство не могло це відновити, бо знаходилося під вироком смерті – прокляттям. Боже співчуття влаштувало план, на основі якого Ісус прийшов у світ і дав Себе як викуп за всіх.
Вже той факт, що Вчитель говорить про Свою працю як про відкуплення (Мт. 20: 28), засвідчує правильність твердження, що людина була під вироком смерті і потребувала відкуплення від нього. Без Викупу не було би жодного воскресіння мертвих, жодного майбутнього життя. Біблія надзвичайно послідовна і гармонійна, якщо їй дозволити промовляти самій за себе. Вона показує, що вона – Слово Бога, написане під Божественним наглядом.

ДВА СПАСІННЯ – ОДИН СПАСИТЕЛЬ

Хоча є тільки одне людство, і всі розділили той самий вирок смерті, однак Богу було до вподоби передбачити два різні спасіння від цього прокляття смерті. Обидва спасіння ґрунтуються на великій жертві, яку Ісус завершив на Голгофі. Перше з цих спасінь є для класу Церкви, покликаної зі світу в Євангельському віці, покликаної до зміни природи з людської на духовну. Навіть це перше спасіння ще не завершилося і не завершиться, доки вся громада Церкви не буде вибрана зі світу і через Перше Воскресіння прославлена з Христом. Вони будуть співспадкоємцями з Христом у Його Царстві, і це Царство почне свою працю на користь решти світу.
Друге спасіння належить до Тисячолітнього віку, під час якого Царство Месії контролюватиме справи землі і сатана буде зв’язаний. Тоді знання про Господа наповнить цілу землю. Тоді розплющаться всі сліпі очі, і всі глухі вуха почують. У той час друге спасіння прийде до всього людства. Це не буде духовне спасіння – до нової природи, як ангелів, – а спасіння до людської досконалості, піднесення з гріха та смерті до образу Бога, що його мав на початку батько Адам.
Обидва спасіння будуть величними, славними, хоча спасіння Церкви буде славнішим. Тільки це спасіння відкрите зараз, і стежка до нього веде через низьку браму та вузький шлях посвячення та самопожертви слідом за Ісусом.

R5464 (1914 р.)