ВИПРОБУВАННЯ, ІСТОТНІ ДЛЯ РОЗВИТКУ ХАРАКТЕРУ

“З великою радістю приймайте, браття мої, коли впадаєте у різноманітні спокуси” (Якова 1: 2, Гиж.).
Всі, яких Господь покликав у Євангельському віці, є покликані “високим покликом” (Фил. 3: 14), “небесним покликанням” (Євр. 3: 1), як його називає апостол Павло. Це – покликання до участі з Ісусом у Його славі, честі та безсмерті. Але саме покликання не є вирішенням справи, а тільки запрошенням на певних визначених умовах. Ми покликані не тільки до праведності, але й до того, щоб йти слідом за Учителем дорогою страждання і самопожертви. Це – єдині умови, на яких хтось є прийнятий як учень Христа. Ми розуміємо, що, згідно з Писанням, в Тисячолітньому віці світу будуть запропоновані інші умови Божого прийняття. Натомість зараз не пропонуються інші умови, окрім тих, щоб стати послідовниками і учнями Ісуса, щоб ходити так, як Він ходив.
Апостол Яків дає зрозуміти, що цих послідовників Христа можуть охопити спокуси, в які вони впадуть як у пастку. Як ворог на війні ставить пастки, так великий противник розставляє пастки і сильця для нас. Він намагається спантеличити наш розум і відвести від правильних уявлень про правду та праведність. Треба бути дуже уважним, щоб уникнути цих силець. І все ж, навіть уважні можуть потрапити в пастку.
Апостол каже, що ми повинні радіти, коли впадаємо у різні спокуси. Це не означає, що ми повинні радіти, коли впадаємо у гріх під час спокуси, але ми можемо радіти, коли несподівано потрапляємо в спокусу. Сама спокуса не є гріхом. Якби ми могли тримати в розумі, що кожна спокуса, кожне випробування, кожне переслідування, кожен клопіт у житті, дозволений на тих, які уклали угоду жертви з Господом, має намір випробувати нас, засвідчити нашу любов, переконатись, що наші характери утверджені, закорінені і основані у праведності та збудовані в любові, всі ці випробування, труднощі та спокуси постали би перед нами в новому світлі, дуже допомогли би боротися доброю боротьбою віри і перемогти. Коли ми несподівано опиняємось у спокусі, випробуванні, ми повинні сказати: “Якщо через ці спокуси, через ці випробування Господь прагне упевнитися в моїй любові і відданості до Нього, то якими б дріб’язковими або значними вони не були, я намагатимусь дбайливо скористатися з них, як зі сприятливих нагод, щоб показати моєму Господу повноту любові і відданості Йому та Його справі. Я повинен вести добру боротьбу проти цього – проти світу, плоті та диявола – якою б не була причина, яка створила пастку.
Так дивлячись і сприймаючи, ми можемо радіти в кожному такому випадку. Кожне випробування і кожні труднощі стануть благословенням, оскільки ми, передусім, матимемо можливість показати Господу, що будемо відстоювати Його справу і наше становище як слуг, і не підемо на поступки. Ми можемо радіти також, знаючи, що у таких випробуваннях наш характер ставатиме більш кристалізованим (якщо ми перемагаємо), що Господь не дозволить нам впасти в жодну спокусу, яку б Він не обернув для нашого благословення, якщо ми цілковито віддані. Частіше довіряймо словам апостолів: “З великою радістю приймайте, браття мої, коли впадаєте у різноманітні спокуси [peirasmos]” (Гиж.). “З того радійте, навіть якщо тепер належить бути трохи засмученими всілякими напастями [peirasmos – спокусами], щоб випробування вашої віри, набагато ціннішої від золота, – яке гине, хоч і гартується вогнем, – було на похвалу і славу, і честь в об’явленні Ісуса Христа” (Тур.). “Блаженна людина, яка витримає спокусу [peirasmos], бо, будучи випробуваною, одержить вінець життя, який обіцяв Господь тим, які люблять Його” (Дерк.). “Теперішнє легке наше горе достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги”, якщо його правильно сприймати і якщо правильно навчитись від нього (1 Петр. 1: 7; Як. 1: 2, 12).

“ХТО ВИТЕРПИТЬ”

Маємо запевнення, що ті, які люблять Господа і за це отримають Царство, це ті, чия любов пройде випробування у пробах та спокусах на шляху. Хто не любить Господа всім своїм серцем, в кому власне “я” або інший ідол займає перше місце, той буде зведений світом, плоттю або противником до якоїсь форми бунту проти Божественного Слова або Божественного провидіння. Він матиме плани та теорії, яким віддаватиме перевагу над Господнім Планом. Але якщо їх проаналізувати, то, як правило, виявиться, що вони ґрунтуються на самолюбстві, амбіції та злому дусі заздрості, ненависті тощо. Господній провід і Господні слова втрачають для таких осіб свою привабливість, і вони, відповідно, гублять своє зацікавлення. Як ті, які відвернулися від Господа у першому приході, кажучи: “Жорстока це мова!” – так і ці більше не ходять із Ним.
Як бувають нетривкі та крихкі матеріали, так є матеріали, що містять волокна, є міцними та стійкими. Господь вибирає для Себе характери, які мають сильні, стійкі риси – мужність, витривалість, довготерпіння тощо. Тих, які тримаються близько Господа, не можуть відтягнути від Нього жодні хитрощі та лукавства противника. У своєму серці вони цілковито Господні – не свої; вони йдуть скрізь, куди їх веде Господь, бо в них немає іншої волі, окрім Божої. Вони готові йти за Господом вузьким шляхом випробувань, дисципліни та труднощів у теперішньому житті, і згодом, як Він сказав, “в білій зо Мною ходитимуть, бо гідні вони” (Об. 3: 4).
Хто уникає всіх випробувань, спокус та труднощів, той має всі підстави сумніватися, чи він справді споріднений з Богом як син. Коли б він був сином, Господь обов’язково вважав би за потрібне дати йому випробування та труднощі. Якщо ж він їх не має, то повинен йти до Отця і упевнитися, чи з його боку немає якої завади, упевнитися, що він є у властивому стані, в якому може приготуватися до Царства. “Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б’є кожного сина, якого приймає” (Євр. 12: 6).

НЕВДАЧІ – “СХОДИНКИ ВГОРУ”

Всі радітимуть, коли випробування закінчаться і ми будемо прийняті як переможці, щоб ділити з Господом Його престол. Але терпеливість, довіра та любов спочатку повинні виконати працю очищення в нашому серці, роблячи нас м’якими, покірливими і слухняними Богу. Нехай добра праця продовжується! Радіймо, якщо наші випробування зробили наш характер міцнішим, більш смиренним і Христоподібним, більш уважним до наших вад та недоліків, більш пильним і наполегливим у наших намаганнях виправити їх наскільки це можливо.
Навіть конфлікти, в яких ми здобули тільки часткову перемогу, можуть стати благословеннями для нас. Навіть у тих труднощах, в яких ми зазнали повної невдачі, може прийти (через упокорення і біль від поразки) зміцнення нашого характеру, тверда рішучість більше пильнувати в цьому напрямку і більш палка молитва про Господню благодать для підтримки, потреба в якій ще глибше закарбувалася на нашому серці. Отже, навіть невдачі можуть стати “сходинками”, якими ми піднімаємось до Бога і до неба. Тільки через великі утиски можна взагалі увійти в Небесне Царство. Тому, якщо Господній народ бачить, що він є у спокусах, утисках, він повинен відчувати радість замість пригнічення, кажучи: “У мене є докази, що Господь готує мене до місця в Царстві”. Це повинно принести відвагу боротися доброю боротьбою проти світу, плоті та противника. Плоть страждає, але новий розум, нова воля має радість, і Нове Створіння може радіти, знаючи, що ці випробування є на добро, а не на шкоду (1 Петр. 4: 13).

ШЛЯХ ДЛЯ ВТЕЧІ

Разом із кожною спокусою Небесний Отець пропонує шлях для втечі. Тому коли ми опиняємося в труднощах, ми повинні казати: “Небесний Отець дозволяє це випробування, і Господь Ісус допоможе мені. Я радий, що Господь не дасть мені впасти, бо Він обіцяв, що все буде мені на добро”.
Наш вірш виразно говорить, що ми повинні уважати за велику радість, коли впадаємо у спокуси, а не тоді, коли входимо в них поступово. Ми не повинні шукати спокус. У нашому деградованому стані і стані тих, хто довкола, при наявності противника, який прагне завдати нам шкоди, ми знаємо, що матимемо вдосталь спокус навіть не входячи в них. Але коли ми впадаємо в спокусу, то повинні казати: “Я боровся, але Господь це дозволив, тому з цього повинно прийти для мене якесь благословення”. Не треба недооцінювати навіть ті спокуси, які приходять через необачність. Деякі найбільші уроки дбайливості стали наслідком нашої недбалості.
Наша радість переважно залежить від вивчення Слова і нашого знання про цінні обітниці, які містяться в ньому для тих, хто перемагає. Господь шукає тих, хто здатний витерпіти запеклу боротьбу страждань, хто зносить її терпеливо, навіть якщо спокуси тривають довго і утиски стають все більш суворими. Та коли б вони втратили віру, всі їхні попередні добрі постанови та відстоювання того, що правильне, не зробили б їх переможцями.
Ці випробування мають на меті розвинути в нас терпеливість, щоб ця риса глибоко укоренилася. Ми будуємо характер на всю вічність, і терпеливість не можна розвинути і зберегти інакше, як тільки через повторні труднощі, проби – через нашу рішучість раз за разом ставати міцнішими і стійкішими у виробленні характеру на подобу нашого Небесного Отця і нашого Господа Ісуса Христа.

СЛОВО ПЕРЕСТОРОГИ

Для тих, хто входить до цієї помазаної громади, хто намагається здобути славу, обіцяну вірним послідовникам Христа, апостол Петро дає слово перестороги. У першому розділі свого Другого Послання він наполягає, щоб Церква, приготовляючи характер, додавала одну рису до іншої і могла стати придатною до славних речей, які Бог обіцяв вірним. Він виділяє віру як першочергову рису. До неї, каже він, ми повинні додати стійкість, знання, терпеливість, самовладання, побожність, братню ввічливість і широку, повну доброти, любов до всіх людей. Причина, чому, за словами Святого Письма, наш суд має бути на основі нашої віри, полягає в тому, що доки ми у плоті, ми ніколи не зможемо робити діла, які Бог здатний схвалити.
Бог схвалює тільки Нове Створіння. Проявляючи віру і показуючи відданість, ці Нові Створіння можуть подобатися Йому і випрацьовувати відповідний характер, до якого Він заохочує у Своєму Слові, розвиваючи плоди і благодаті святого Духа. “Роблячи так, – каже апостол, – ви ніколи не спіткнетесь. Бо щедро відкриється вам вхід до вічного Царства Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа”.
Віра потрібна весь час. Без віри ми б не мали відваги йти далі. Якщо в нас немає віри, то яким може бути джерело заохочення? Спіткнутися, мабуть, означає – як про це згадано в наведеному вірші (2 Петр. 1: 10) – втратити становище, до якого ми запрошені і на запрошення до якого відгукнулися. Ми покликані до співспадкоємства з нашим Господом. Якщо будемо слухняні Слову Господа і навчені як слід труднощами в Школі Христа, ми здобудемо Його похвалу, бо “вірний Той, Хто вас кличе”. Якщо ж ми спіткнемось, то тільки через невдачу з нашого боку. Якщо ми перестанемо розвивати характер, ми не зможемо осягнути Царства.

ПРИЧИНИ СПОТИКАННЯ

Серед тих, хто спотикається, дехто спотикається більш серйозно. Ті, які не йдуть вперед, отримають певні випробування, які визначать, чи вони повернуться до світу, чи будуть продовжувати йти вузьким шляхом. Деякі зазнають невдачі, бо проявляють недостатньо запалу. Їм доведеться перейти крізь великі утиски. Якщо ці труднощі приведуть їх до повної відданості Господу, їм буде дано вічне життя, але не на такому високому рівні, як у випадку,  коли б вони показали запал до Господа, віру, активність та наполегливість у виконанні Господньої волі.
Через відсутність запалу до Господньої служби або через виховання в собі духа гіркості можна погіршити своє становище, аж врешті стати ворогом Господа, маючи більше любові до гріха, аніж до праведності. Як опонент Бога така особа зазнає повної невдачі. Але якщо хтось спіткнувся тільки тимчасово, а потім перемагає у випробуваннях, які Господь дозволяє на нього, він, показавши свою відданість Господу, повністю повернеться до свого становища. Хто впаде цілковито, той ніколи не повернеться. Він втратить усе. Він пожертвував свої людські надії ще до того, як був прийнятий, тому відпасти від цього становища Нового Створіння означає безнадійне падіння.
Падіння таких набагато гірше від гріхопадіння Адама, яке виникало з обмеженого знання і відсутності досвіду наслідків зла, адже вони прийшли до виразного знання Правди та отримали частку у відкупленні. Для таких відпасти означає з жахом чекати на суд та палаючий гнів – знищення ворогів Бога. Адам мав зовсім мало знання про благодать Бога, і якщо він має повернутися до єдності з Богом, то повинен бути відкуплений та остаточно відновлений.
Тому, дорогі брати, пильнуймо наших доріг. Наполегливо плекаймо плоди Духа, щоб Він міг нас “поставити перед Своєю славою непорочними в радості”.

R5459 (1914 р.)