ХТО ЧИНИТЬ ГРІХ НА СМЕРТЬ?
Частина II
Окрім двох класів спасенних з-посеред духовно зачатих є ще третій клас – ті, які йдуть на Другу Смерть. “Гріх на смерть” – це не тільки невдача у чинені добра, але вперте намагання робити щось погане. Хоча Велика Громада не повертається, щоб валятися в калюжі гріха, однак клас, про який іде мова, є духовно зачатими особами, які поступово полишають свою угоду, аж врешті цілком впадуть. Вони ламають цю угоду, адже перед тим вони обіцяли віддавати своє життя. Тепер же вони ламають угоду і повертаються до гріха та безнадійної темряви. Такий шлях, оскільки він є гріхом проти ясного світла та знання, є гріхом на смерть.
Хто грішить на смерть, і що є гріхом на смерть? “Кожен, хто родився [зачатий] від Бога, не чинить гріха [добровільно], бо в нім пробуває насіння Його. І не може грішити”. Новий розум, який зачав Бог, нова воля і особа, яка має цю нову волю та прагне бути в згоді з Богом, не може грішити гріхом на смерть, доки вона має цей розум, цю волю, цей Дух Бога. Доки її воля є в згоді з Богом, вона не може грішити добровільно і за власним бажанням. Вона не може бути в згоді з гріхом. Новий розум не може погодитися на гріх. Якщо існує згода на гріх, то це доводить, що старий розум взяв гору.
Дану річ ми можемо зрозуміти виразніше на прикладі роботи Конгресу. Припустимо, що республіканці представляють тілесну людину, і республіканська партія має перевагу довгий час. Тоді приходить черга на зміну адміністрації. З’явилося нове ставлення, нове бачення, тому є нові прагнення. Тепер інша партія є при владі, і більшість Конгресу стає демократичною. Що змінило роботу Конгресу? Нове голосування. Більшість виграла голосування і прийняла демократичну форму правління, щоб контролювати Законодавчий Орган. Але якщо Конгрес знову проведе зміни і проголосує за старий шлях, то він вже не буде демократичним.
Так само Нове Створіння взяло під контроль наше смертне тіло. Однак якщо нова воля знову зміниться і буде захищати плотське як попередньо, то Нове Створіння переміниться назад у старе. Нове Створіння не валяється в гріху. Гріх на смерть чинить воля. Тоді Нове Створіння мертве.
ВТРАТА ІСАВА ЯК ЗАСТЕРЕЖЕННЯ ДЛЯ ЦЕРКВИ
Ілюстрація, що вжив апостол Павло – як Ісав марно зі сльозами намагався повернути втрачене первородство, – є лекцією, яка становить для нас глибокий інтерес. Певним чином її можна пристосувати до стану юдейського народу, який, втративши великий привілей, тобто нагоду, стати духовним Ізраїлем Бога, вже не міг як народ повернути втрачене. Цей привілей залишив їх, вони не могли отримати його назад, хоча це не заважало окремо взятому юдею розкаятися і особисто стати членом класу Церкви.
Однак слова апостола (Євр. 12: 16, 17), здається, стосуються особливо Церкви і нашої небезпеки як Нових Створінь втратити первородство. Ісав “за одну лиш страву запродав власне первородство” (Хом.). Він зображував тих християн, які обмінюють свою славну спадщину як майбутні спадкоємці Божественної природи та Месіанського Царства на захоплення скороминущими утіхами теперішнього життя – “стравою”.
ХТО ЧИНИТЬ НЕПРОСТИМИЙ ГРІХ?
Щодо загальної думки відносно непростимого гріха, то ми намагалися показати у Викладах Святого Письма, що гріхи є непростимі настільки, наскільки вони добровільні. Але єдиними, хто може вчинити непростимий гріх, є ті, які увійшли в Церкву, які посвятили своє життя і були зачаті Святим Духом. Якщо вони відпадуть, для них це буде кінець.
Перед входженням у Христа, перед прийняттям Святого Духа теж, мабуть, є провини, проте ці провини не тягнуть за собою такої ж відповідальності, як провини посвяченого християнина, бо після входження в Господню сім’ю приходить більше світло і знання, а значить, більша відповідальність. Господь сказав, що ті, які знали Його волю, а не чинили, отримають багато різок, але ті, які її не знали і не чинили, отримають менше. Багато хто з Господнього народу вчинив більш-менш добровільний гріх і отримав за це досить суворі різки.
Святе Письмо говорить про ступінь добровільного гріха, який є на смерть, і такий гріх згаданий як гріх проти Святого Духа. Це, як ми розуміємо, є гріхом проти ясного знання – усвідомленням зла і порушенням Божого Закону добровільно, свідомо. Юдеї, які розп’яли Христа, згрішили проти світла і мали велику відповідальність. Однак апостол Петро каже: “А тепер, браття, знаю, що вчинили ви це з несвідомості, як і ваші начальники” (Дії 3: 17). Вони не розуміли, що розпинають Господа слави. Та коли б хтось, зачатий Святим Духом, приєднався до такого злочину, тоді, зрозуміло, це була би зовсім інша річ. Покаранням такої особи, духовно просвіченої, було би ніщо інше як Друга Смерть.
Апостол Павло пояснює, чому Церква може грішити гріхом на смерть. Він каже, що коли ми грішимо добровільно після здобуття знання Правди (після того, як ми скуштували доброго Божого Слова і стали учасниками Святого Духа) і відпадемо (не просто спіткнемось, а цілковито відпадемо, повернемось до гріха), то це буде схоже на те, як помита свиня йде знову валятися в калюжі. У такому випадку провина буде повною.
ЧИ АДАМ ГРІШИВ ПРОТИ СВЯТОГО ДУХА?
Відповідаючи на це запитання, ми повинні мати ясне уявлення про Святий Дух. Святе Письмо відповідає, що Святий Дух – дух інтелігентних Божих створінь, є духом синівства. Тварини не мають духа синівства. Вони не були створені на моральний образ свого Творця. Ангели мають дух синівства. Адам був створений на моральний образ і подобу свого Творця як Божий син. Тому ми повинні знати, що він мав цей Дух Отця, Дух синівства.
Коли Адам проявив неслухняність, це свідчило про втрату Духа синівства і позбавило його всілякої єдності з Отцем. Ця єдність із Богом була втрачена для всього його потомства. Але Бог влаштував так, що Адам може повернутися до Нього, і всі його діти можуть повернутися при бажанні. Про цей чин підняття і відновлення людства у Святому Письмі сказано як про давання, тобто злиття, Святого Духа.
Ця річ ще не стала надбанням світу, але тепер виконується в Церкві. Церква, прийнята до нової природи, в певних особливих умовах зачата в Євангельському віці до синівства і названа Божими синами. Про прийняття Церкви до єдності синів сьогодні і про благословення світу згодом йде мова у пророцтві Йоіла. Пророк говорить, що Господь “за тих днів” виливає Свій дух на рабів та невільниць, а потому, каже далі, виллє Свій Дух на кожне тіло, щоб люди теж могли повернутися до синівства, до єдності з Богом (Йоіл. 3: 1-5; Дії 2: 16-18).
Адам мав Дух Бога. Він прийняв його природнім шляхом, і коли б не гріхопадіння, цей стан тривав би далі, як у випадку святих ангелів. Ці ангели, не втративши згаданих відносин, не потребували особливого наділення Святим Духом.
ЧИ МІГ АДАМ РОЗКАЯТИСЯ?
Чи для Адама було можливо розкаятися після скоєння добровільного гріха? Слово “розкаяння” можна вживати подвійним чином. Ми часто вживаємо його в значенні каяття, жалкування за промах тощо, але таке загальне застосування цього слова не відображає його повного змісту. Воно означає “повернути втрачене”, “повернутися до попереднього стану”, тобто “обрати протилежний шлях до того, яким хтось рухався досі”. Адам міг розкаятися в значенні виявлення каяття, але він не міг розкаятися в тому значенні, щоб повернутися до становища, в якому знаходився до гріха. Це вимагало, щоб інший сплатив ціну за його гріх. Св. Павло сказав про Ісава, що той був “нечестивцем” (Хом.), і “потім, як він хотів одержати благословення, він був відкинутий, бо не було в нього змоги змінити рішення, хоч його і просив про це з сльозами” (Євр. 12: 17, Хом.). В Ісава було вдосталь можливостей плакати і жалкувати, але він не мав змоги повернути назад те, що втратив. Так само з Адамом.
Однак така неспроможність розкаятися цілковито відрізняється від того, що апостол має на увазі, говорячи про Церкву. Він каже: “Бо як ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви, а страшливе якесь сподівання суду та гнів палючий, що має пожерти противників” (Євр. 10: 25, 27). Для таких не може бути покаяння. Їхні серця стали занадто твердими. Їх неможливо “оновлювати до покаяння” (Євр. 6: 4-8, Хом.). Але для Адама Бог влаштував так, щоб Христос скуштував смерті за нього. Тепер же Христос більше не вмирає, і той, хто раз здобуває користь від Христової смерті і зловживає нею, потрапляє під вирок смерті вдруге, і від неї (Другої Смерті) немає порятунку.
БЕЗПІДСТАВНІ ПОБОЮВАННЯ ДЕЯКИХ
Віримо, що більшість людей, які думають, що вони скоїли гріх на смерть, мучить страх, і вони у більшості випадків потребують тільки кращих вказівок стосовно Господа, Його характеру та діяльності. До нас приходили люди з панічним страхом у розумі, переконані, що вони скоїли гріх на смерть і що в них немає надії помиритися з Богом. Часом вони розповідали тільки про свої побоювання, збентежені до краю, але їхнє відверте каяття і жалкування було добрим знаком. У деяких випадках, коли вони розповідали нам про те, що трапилося, нам вдавалося за п’ять хвилини заспокоїти їх і показати, що вони неправильно сприймають речі. Це давало їм великий мир. Одна особа розповіла, що це мучило її вісімнадцять років. Тепер же вона радіє в Господі і служить Йому якомога прийнятним чином.
Властива думка полягає в тому, що когось не можна повернути назад, якщо він добровільно та свідомо полишив Господа. Бог шукає відданих, і якщо хтось виявляє добровільний, навмисний непослух, то він взагалі не буде придатний до життя. Однак, коли ми бачимо розкаяння, ми можемо дивитися з надією.
ГРІХ ПРОТИ СВЯТОГО ДУХА НЕПРОСТИМИЙ
Ми повинні бачити різницю між гріхом проти Святого Духа і гріхом на смерть. Іншими словами, гріх проти Святого Духа може бути різного ступеня огидності в очах Бога. Ми можемо говорити про малі гріхи і про великі гріхи проти Святого Духа. Жодний гріх проти Святого Духа непростимий. Деякі з цих гріхів можуть бути покарані різками, а інші – смертю.
Фарисеї, до яких Ісус звертав Свої слова, не мали Святого Духа синівства. Але вони мали певне знання про світло Святого Духа в особі нашого Господа. Святий Дух був явний у Ньому знаменним чином. Юдеї перебували під різним ступенем осуду, залежно від того, наскільки очі їхнього розуміння були відчинені. Ті, які отримали мало знання і відкинули його, мали менше відповідальності, ніж ті, які бачили більше і відкинули. А ті, які перекручували Його, грішили не стільки проти Нього, скільки проти Святого Духа в Ньому.
Наш Господь сказав, що всякий гріх і богозневага простяться людям, окрім гріха проти Святого Духа. Цей гріх не пробачиться. Фарисеї, хоч не були прийняті до Божої сім’ї, тим не менше мали велику міру світла і, відповідно, велику міру відповідальності. І коли вони, маючи стільки світла, перекручували його, це свідчило про велику міру злочинного умислу з їхнього боку, який, за словами Ісуса, обов’язково отримає покарання. Однак мало хто, можемо сказати, у той час мав настільки повне знання, щоб вважатися винуватим повною мірою.
ГРІХ ЮДИ
Гріх на смерть є повним гріхом проти Святого Духа, гріхом проти повного світла та знання, навмисним, добровільним гріхом. Ми знаємо тільки одну особу, яка мала повне світло і повну можливість ще до воскресіння нашого Господа і приходу благословень П’ятидесятниці, і цією особою був Юда. Його особливе світло полягало не тільки в тому, що він бачив Ісуса, Його чуда і був свідком Його шляхетного характеру, але Юда особисто отримав цей святий Дух, що дав Ісус, і скористався з нього, виганяючи демонів і т. п.
Ісус сказав: “Горе тому чоловікові, що видасть він Людського Сина! Було б краще тому чоловікові, коли б він не родився” (Мр. 14: 21). Юда мав достатньо світла, яке засудило його не тільки до різок та покарання, але й до того, щоб більше не мати жодної можливості та надії. Він згрішив проти дуже великого світла. Крім Юди ми не знаємо нікого, хто коли-небудь згрішив гріхом на смерть, окрім тих, які виявилися невірними після зачаття Святим Духом як Нові Створіння і отримали Божий розум, Святий Дух.
ЛІКУВАННЯ ДУХОВНОЇ ХВОРОБИ
Святе Письмо також дає зрозуміти, що кожен, хто потрапив у стан дуже низької духовності, може мати можливість відновитися, але не сам, а через служіння вірних осіб із Царського Священства. Апостол Яків каже, що дехто є “хворий”. Він каже, щоб такий покликав старших Церкви, щоб вони помолилися над ним і щоб молитва віри повернула Його до спільності з Богом, а потім додає: “Той, хто грішника навернув [врятував] від його блудної дороги, той душу його спасає від смерті” (Як. 5: 20). Мабуть, ця душа є у смертельних муках; але якщо вона проявить достатньо віри, покличе кількох вірних братів і покірно визнає свій гріх та попросить про молитви, вона, очевидно, зробить крок, який буде прихильно сприйнятий Господом. І Господь може дати їй ще нагоду і випробування.
Ми вважаємо, що така особа, як правило, не має жодної потреби визнавати свої провини перед ким-небудь, за винятком того, проти кого вона провинилася і перед ким належало би вибачитися. В інших випадках наші гріхи потрібно визнавати тільки перед Господом, хіба що склалися крайні обставини, коли особа втратила спільність із Ним і відчула, що інакше її чекає повне відчуження від Бога. В останньому випадку ми би радили такому брату покликати старших Церкви і зізнатися, щоб його гріх проти Святого Духа міг бути скасований.
КАЗАТИ НЕПРАВДУ СВЯТОМУ ДУХУ
Дехто запитував: “Чи гріх Ананії та Сапфіри був непростимим?” Відповідаємо: дійсно, це був непростимий гріх, бо Ананій та Сапфіра далі мертві. Наскільки ми знаємо, вони будуть мати можливість у майбутньому. Не нам встановлювати ступінь добровільності, пов’язаної з їхнім поганим вчинком. Тільки Господь може це знати, і Він ще не об’явив Свого рішення. Можливо, що вони були тільки позбавлені теперішнього життя і матимуть нагоду в майбутньому. Якщо ж вони справді були зачаті Святим Духом, то такого не буде, тому що всі, хто матиме частку в Малій Черідці або Великій Громаді, отримують свої картання та труднощі для очищення в цьому житті, і ніхто з них не прийме жодного покарання в майбутньому житті. Апостол каже, що ми не прийдемо на осуд зі світом. Ми отримуємо наше випробування стосовно вічного життя або вічної смерті в теперішньому часі.
За днів апостолів, коли визначилася певна єдність інтересів, деякі вірні продавали маєтки і складали до загальних коштів. Хоча в такому продаванні майна і віддаванні до спільної скарбниці не було нічого примусового, факт, що тих, які це робили, високо цінували в Церкві, сам по собі ставав сильцем для декого, хто, не маючи дійсного духа допомоги і пожертви, прагнув мати схвалення братів.
ПЛАЧЕВНІ НАСЛІДКИ СВІДОМОГО ОБМАНУ
Ананій та Сапфіра були з цього класу. Хоча вони прагнули схвалення від Церкви, проте їм не вистачало справжнього духа жертви. У них був маєток, який вони вирішили продати. Щоб виглядати в найвищому значенні святими перед віруючими, вони збиралися додати до загальних коштів повну суму, отриману від майна. Але потайки від інших вони плекали менш шляхетні почуття. Порадившись, обоє вирішили залишити частину грошей від продажу для майбутніх потреб, але при цьому віддати так, немовби вони пожертвували всю суму.
Неправильність їхньої поведінки очевидна. Як ствердив апостол Петро, маєток був їхнім, і, продавши його, вони далі мали право робити з ним так, як їм було до вподоби. Але у цій справі треба було залишатись чесними, і якщо вони хотіли дати десяту частину або половину, або всю суму, то це була їхня особиста справа, і ніхто не мав найменшого права шукати в цьому помилку або критикувати їх. Зло полягало у вчиненому обмані – намаганні видати частину заробленого за повну ціну з наміром обдурити Церкву і отримати похвалу за пожертву, більшу, ніж та, яка була насправді. Як сказав св. Петро, вони обманули не людину, а Святий Дух Бога. Це, і тільки це, було гріхом, за який вони померли.
Запис подає, що “обгорнув страх великий всю Церкву” – велике пошанування до Бога та Його представників, апостолів. Це принесло усвідомлення, що посвячення Господу дуже відрізняється від безцільних форм. Це означало (не тільки для тих, хто вже задіяний в Господній справі, але й для тих, хто згодом мав приєднатися до Церкви), що кожному, хто нещирий, було би краще не намагатися претендувати на учнівство. Цілком можливо, що ця лекція довгий час мала вплив – упродовж життя апостолів.
Можемо розглянути певну лекцію, яку Господній посвячений народ може засвоїти з цієї події минулого. Передусім Бог прагне бачити “правду в глибинах” – у серці, і кожний, в кого немає цієї риси, – відвертості, чесності, правдивості не може подобатися Богу і, відповідно, не може мати частки у славі, що незабаром буде роздана вибраному класу цього Євангельського віку (Пс. 51: 8).
Коли ми дивимось на себе, то усвідомлюємо, якими недосконалими є всі члени деградованого людства. Коли ж ми роздумуємо над Божою досконалістю, то приходимо до висновку, що є тільки одна риса, яку можуть мати деградовані створіння і яка може отримати Божественне схвалення. Цією рисою є чесність. Справжній християнин повинен чесно признатися у своїх помилках, у своїх вадах. Він повинен чесно визнати, що його здібність є від Бога через Христа, а не від нього самого. Він повинен чесно намагатися досягти критерію, виставленого перед ним в Євангеліє. Він повинен чесно погодитися з тим, що не може робити те, що хоче. Він повинен щиро і цілковито прийняти праведність Бога у Христі Ісусі як прикриття його вад. Ми схильні вірити, що найбільшим гріхом у Церкві, серед посвячених віруючих, є гріх нечесності, тобто гріх, стосовно якого Божественне несхвалення так яскраво проявилося у випадку Ананія та Сапфіри.
Це далі особиста справа – як було за днів апостолів. Кожна особа з Господнього народу повинна відповісти за власну поведінку перед Господом. Тому всім, хто шукає Божественного схвалення, потрібно бути пильними, щоб не потрапити під вплив поширеного лицемірного ставлення, а ставитись до Господа з чистим та чесним серцем. Треба пильнувати, щоб, віддавши все, згідно з угодою, Богу та Його службі, нічого не брати назад; вважати весь свій час, вплив, засоби, життя повністю присвяченими Господу, використовувати їх як Господні, і в такий спосіб, в який, віримо, Він хотів би, щоб ми застосовували їх як вірні слуги.
R5451 (1914 р.)