НІКЧЕМНІ РАБИ
ЛУКИ 17: 1-10

“Хто хвалиться, нехай хвалиться Господом” (1 Коринтян 1: 31).
Сьогоднішня лекція складається з чотирьох частин, кожна з яких, безумовно, є окремою і відмінною. Нам не представлено навіть зв’язку між цими словами. Однак вони показують Мудрість згори. Розглянемо їх по порядку.
“Неможливо, щоб спокуси не мали прийти”. Слово “спокуса” більш правильно означає “спотикання”, або ще докладніше “заманювання в пастку”. Посвячені послідовники Ісуса названі “малими”, бо вони є Новими Створіннями, які тільки почали новий шлях повного посвячення Божій волі. “Немовлята у Христі” – називає їх св. Павло (1 Кор. 3: 1). “Діточки” – пише св. Іван.  Цей дитячий стан, однак, не повинен тривати весь час. Повинен бути зріст у благодаті, знанні, любові. Треба здобувати силу характеру, який не тільки має бути розумним, сильним і непіддатливим на заманювання в пастку, але має допомагати іншим, менш розвинутим.
Таким чином, у Церкві більш розвинуті названі старшими – буквально братами старшими. Вони в особливий спосіб представляють Господа між братами, тому небесна утіха, поради, докори і т. п. часом можуть бути послані через них їхнім молодшим товаришам. Існує небезпека бути заманеним у пастку, тому що сатана є князем цього віку і тією чи іншою мірою тримає більшість людей під своїм впливом – засліплює неправдою, забобонами, гріхом і т. п. “Для невіруючих, яким бог цього віку засліпив розум” (2 Кор. 4: 4). Те, що Ісус не мав на увазі немовлят, видно зі слів: “Одне з цих малих, що вірують в Мене”.
Ми не повинні думати, що Ісус несправедливо засудить або покарає когось за несвідому чи ненавмисну образу Своїх послідовників, Своїх малих. Припускаємо, що Він хотів попередити тих, які свідомо будуть намагатися вводити в оману, заманювати в пастку, заплутувати і знеохочувати Його послідовників, Його малих. Ми чули про випадки навмисного, свідомого влаштування змови проти послідовників Господа, і наскільки це правда, настільки воно свідчить про сатанинський дух.
Часом правдивий народ Бога втягують у служіння сатані, про що свідчать слова: “Кому віддаєте себе за рабів на послух, то ви й раби того”. Противник поневолив та певний час використовував Савла з Тарсу, але той пояснює, що Бог змилосердився над ним, бо він робив це ненавмисне. Коли б він робив це зі свідомим наміром, то, будьмо певні, Бог не проявив би до нього стільки милості, щоби визволити з допомогою чуда. Коли б він це робив далі у своїй запеклій притомності, то для нього було би краще прив’язати на шию млиновий камінь і кинутися в море.
Особа, яка би потонула в морі, втратила би тільки теперішнє життя, а не майбутнє у Тисячолітті, після пробудження зі сну смерті. Тоді вона матиме повну можливість просвітитися через слухняність та повернутися з гріха та смерті. Натомість ті, які свідомо переслідують послідовників Ісуса і намагаються відвернути їх від шляху праведності, викривляють власне сумління і деградують настільки, що їм буде після гробу набагато важче прийти до згоди з умовами Нової Епохи. Словом, той хто грішить проти світла і знання, ставить під загрозу свої шанси на вічне життя.

ВАЖЛИВІСТЬ ДУХА ПРОЩЕННЯ

Вірші 3 та 4, мабуть, є частиною тієї ж проповіді, яка занотована у Мт. 18: 15-22. Урок звернений до послідовників Ісуса, а не до світу. Він стосується передусім їхнього обов’язку перед братами з Дому Віри, проте у другому значенні він має ширше застосування. Часом йому можна надати це ширше застосування, однак у Мт. 18: 1-35 сказано спочатку порадитись із братами, а потім, якщо потрібно, представити справу Церкві. Отже, це доказує нам, що насправді дана річ не стосується нікого, окрім Церкви.
Уроком є милосердя – безмежне милосердя. Суть такого аргументу в тому, що всі потребують милосердя, Божественного милосердя, бо всі недосконалі; і щоб допомогти нам у розвитку цієї благодаті, Господь влаштував так, щоб Його благословення для нас, Його милість залежали від наших зусиль проявляти цю рису Богоподібності. “Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний”,  “добрий бо Він до невдячних і злих”.
Здається дивним, що наші прабатьки і ми самі були настільки введені в оману фальшивими ученнями, які св. Павло називає “науками демонів” (1 Тим. 4: 1). Свого часу ми думали, що Небесний Отець абсолютно нічого не пробачає, що Він повний ненависті до Своїх людських створінь за те, що вони згрішили, замість того, щоб пробачити їхній гріх. Ми наполягали на тому, що карою, покаранням, за гріх повинні бути муки, до того ж всю вічність. Як мало ми розуміли справжній характер Бога усілякої благодаті, Отця милосердя!
Дехто з нас, можливо, намагався виправдати власні помилки припущенням, що Бог, зрозуміло, був самою добротою, сердечністю і любов’ю, однак за Ним стояв невблаганний Закон, який вимагав тортур для Його створінь, від якого Він не може ніде подітися і який зобов’язує Його робити речі, які Його власний Закон засудив у людстві.
Інші з нас обманювали себе, думаючи, що всі люди одного разу, десь між народженням і смертю, мали повну можливість навернутися з гріха до праведності і стати святими. Тільки в останні роки дослідники Біблії починають усвідомлювати, якою абсурдною є така позиція. Зараз ми розуміємо, що за чотири тисячі років тільки один невеликий народ, юдеї, знав Бога, мав обітницю вічного життя, а також вказівки стосовно гріха і покарання за нього. І навіть юдеїв, яким був даний Закон, за словами Ісуса та Його апостолів, засліпив сатана. Ісус, звертаючись до Своїх апостолів, казав: “Очі ж ваші блаженні, що бачать, і вуха ваші, що чують”. Весь народ юдеїв ані не бачив, ані не чув. Те саме є правдою про дев’ять десятих мешканців християнства, не кажучи вже про язичників.
Не маючи найменшого підтвердження у Святому Письмі (а всупереч йому), багато хто з нас тримався жахливої теорії, що всі, які не чули про Христа в теперішньому житті, а також ті, які не стали святими послідовниками і не пішли Його слідами, будуть вічно мучені від рук демонів. Зараз ми бачимо, як Біблія навчає, що тільки відносно малий клас тих, які тепер мають вуха, щоб слухати, і очі, щоб бачити, і які увійшли у відносини угоди з Богом через Христа, може йти слідами Ісуса. Тільки для них теперішнє життя закінчує всяку можливість здобути вічне життя. Для решти людства Бог передбачив майбутнє життя через воскресіння суду.
Воскресіння є не тільки для класу Церкви (Перше, головне Воскресіння), але й для “праведних і неправедних” (Дії 24: 15). Клас Церкви здобуде славу, честь і безсмертя. Неправедні вийдуть із гробу на суди, випробування, винагороди і покарання. Щоб дати їм суди та нагоди здобути вічне життя, буде запроваджене Царство Месії. Власне, для того, щоб Він міг призначити відповідних суддів для допомоги людям, щоб справедливо нагороджувати і карати, Він тепер кличе Церкву в плоті. “Хіба ви не знаєте, що святі світ судитимуть?” (1 Кор. 6: 2).

СИЛА ВІРИ І СИЛА ЛЕГКОВІР’Я

Вірі приписують багато того, що є простим легковір’ям. Коли би хтось клявся нам, що Місяць зроблений зі зеленого сиру, вірити йому було би легковір’ям. Ми повинні запитати: “Хто він такий, щоб про це говорити, і що саме він знає краще від нас?” Віра, яку радить Біблія, стосується речей, які Бог обіцяв. Ми маємо заохочення бути повними такої віри в Бога – ні в чому не сумніватися, не ставити питання, чи Він може виконати всі Свої добрі обітниці.
Наші прабатьки занадто покладалися на людей. Те, що вони вважали вірою, було простим легковір’ям. Вони проковтнули віровчення Середньовіччя, і чим абсурднішим було твердження, тим більшу віру, на їх переконання, вони мали. Краще б вони сказали: “А де доказ? Де Бог казав про це?” Ті, які захищали віровчення, з недовір’ям ставилися до тверезої віри, звинувачували її в єресі, і спалили на вогнищі багатьох правдиво вірних. Урок у тому, що ми повинні приймати вірою тільки те, про що Господь дав запевнення у Своєму Слові, а це означає, що ми повинні бути особливо уважними, щоб мати чисте Боже Слово, відсіюючи хибний переклад і вставки.
Повернемось до нашої лекції. Учні Ісуса були, очевидно, вражені величчю Його учень, а також труднощами, які повинні лежати на шляху виконання всіх дивовижних речей, записаних у Законі та Пророках, про які розповідав Ісус, тобто про Його Месіанське Царство і т. д. Тож вони просили Ісуса, щоб Він додав їм віри. Ісус відповів словами, які значною мірою перекручують у наші дні. Він сказав: “Коли б мали ви віру, хоч як зерно гірчичне, і сказали шовковиці цій: «Вирвися з коренем і посадися до моря, то й послухала б вас»”. У двох інших випадках Ісус схожим чином згадав про гори, кажучи, що одного слова віри було би достатньо, щоб перенести їх у середину моря.

ЩО ВІН МАВ НА УВАЗІ?

Учитель не збирався вмовляти юдеїв пробувати наказувати горам перенестися в море, а радше хотів, щоб вони розуміли, що коли в них буде належна віра в силу Бога, і вони отримають наказ від Бога перенести гору в море, то повинні дати такий наказ із вірою, і це дасть результат. Але Бог не давав такого наказу переносити гори чи дерева. Тому віра не має підстави діяти в таких випадках.
Коли одного темношкірого брата запитали, що б він зробив, коли би Бог сказав йому стрибнути через кам’яний мур, він відповів: “Стрибнув би”. Словом, ми повинні мати абсолютну довіру до Божого Слова, а не тільки бути переконаними, що ми чули і зрозуміли Його Послання. Тоді з вірою, яка здатна пересувати гори, ми повинні виконати Його накази. Але Бог не дає безглуздих або непотрібних розпоряджень. Він залишає людській винахідливості викорінювати дерева і прокладати тунелі в горах, і ніколи не дає такі накази. Тому, якби якась людська істота сказала нам щось таке, ми поступили б легковірно, якби послухались її. Бог так не робить.

БУТИ НІКЧЕМНИМ ДЛЯ СВОГО УЧИТЕЛЯ

Деякі послідовники Христа, безумовно прогресивні, часом є надто наполегливі, самовпевнені. Коли вони стають Його учнями, ці риси не змінюються миттєво. Старі речі минають поступово, а на їхнє місце приходять нові. Ця лекція містить урок, який повинні пам’ятати всі Його учні і який особливо важливий для класів, згаданих тут. Вони повинні пам’ятати, що діяльність Божої благодаті, якій ми підкорені, є для них Його милістю. Їхня слухняність Його наказам має на меті, передусім, їхнє виправлення і розвиток, а також майбутнє благословенне життя. Вони повинні пам’ятати, що навіть їхня служба Господу є привілеєм, що Бог не має користі від їхньої служби.
Ми всі є нікчемними слугами в тому значенні, що Бог цілком може обійтися без нас, може краще виконати Свою працю по-іншому, не через нас. Він може використати як Своїх посланців ангелів або різне провидіння в житті. Ніхто з нас не є незамінним у Його праці і для Його слави. Зовсім навпаки, можливість увійти в Господній виноградник і трудитися в ньому є, передусім, нам на користь. Така служба приносить радощі, яких в іншому випадку ми б не мали. Вона приносить певні труднощі, потрібні для нашого розвитку та кваліфікації для вищої праці за завісою. Апостол каже: “Бо спасенні ви благодаттю [Божественною милістю] через віру”. До певної міри віра є справою нашого власного розвитку. Однак апостол поспішає додати, що віра є не від нас самих, що навіть вона – дар від Бога, і ми не можемо хвалитися навіть нашою вірою. Що ми маємо, чого б ми не прийняли від Господа? Початкова віра ґрунтувалася на деякому знанні, яке Боже провидіння дало нам, і можливо, що навіть до цього ми були приготовані через вдале народження.

R5445 (1914 р.)