“ЯКА ВЕЛИКА МИЛІСТЬ ТВОЯ!”

“Ліпша бо милість Твоя над життя, й мої уста Тебе прославляють” (Псалом 63: 4).
Бог має доброзичливі вдачу і ставлення, Він милосердний. Це видно повсюди і в певному значенні слова проявляється в стосунку до всіх Його створінь – не тільки розумних, але й нетямущих – які створила Його рука. Він добрий і милосердний до справедливих і несправедливих, посилає сонячне проміння і дощ на добрих і на злих. Але особлива Його милість, особлива любов захована для тих, хто має люблячі риси серця – прикмети характеру, які дозволяють Йому любити їх так, як кожна добра людина любить іншу, з добрим і шляхетним серцем людину.
Бог має таку любов до святих ангелів. Він мав таку любов до Адама перед його гріхопадінням. І відколи увійшов гріх, Він має почуття милості до тих з Адамового роду, хто, розуміючи свій гріх, прагне повернутися до Бога і виконувати Його волю. Милість спонукала Його створити для них дивовижний задум. Він передбачив, що частина з них буде земної природи, щоб отримати благословення вічного життя тут на землі після повернення до досконалості Едему. Для інших Він передбачив, що вони будуть мати духовну природу. Справді,
“Ласка Божа так широка,
Як найширший океан”.
При цьому Бог не любить свідомого грішника. Це співзвучне з праведністю. Ми можемо любити нетямущу людину, яка порушує Закон Бога через брак знання і відповідної інформації; але ми не змогли би належним чином любити того, хто злий, чиїм наміром серця, волі є робити зло. Бог не має любові до непоправно злих. “Безбожних усіх Він понищить”. Він постановив, що тільки ті, які прийдуть до згоди з Його праведністю, можуть мати благословення вічного життя. Вони повіки матимуть щастя; завжди матимуть Його люблячу прихильність.
Псалмист відчув Божу милість на власному досвіді. Коли він був помазаний на царя Ізраїлю, то знав, що знайшов милість у Божих очах. Пізніше, коли він робив зле, Бог картав його і карав у любові, бо Давид був людиною по Господньому серці – мав бажання чинити правильно, чинити Божу волю. Як стрілка компаса може в певних умовах відхилитися від правильного положення, в якому вона вказує на полюс, так і деякі принади час від часу зваблювали Давида і вели на хибний шлях. Та коли напасть минала, або ж Господь давав йому побачити його гріх, його серце наверталося до Єгови, як стрілка компаса повертається на своє місце і знову вказує на полюс. Ось чому цар Давид казав, що життя без Божої милості для нього нічого не варте, що він не буде його цінувати, якщо позбудеться милості Господа. Його уста завжди визнаватимуть Господа, будуть розповідати про Його милість, звіщати Його чесноти.

НАШЕ ПОМАЗАННЯ НАБАГАТО ВИЩЕ

Це ще вірніше, коли йдеться про нас, правдиво посвячених Господніх дітей, які щоденно намагаються служити Йому і йти слідом за Вчителем. Всі, хто благодаттю Божою увійшов у відносини угоди з Ним завдяки примиренню за гріх, стали синами Бога і були зачаті святим Духом. Ось так ми увійшли в помазане Тіло Христа. Ми не помазані на земний престол як Давид. Наше помазання дає щось більше: воно помазує нас на небесний престол, щоб разом керувати усією землею.
Жоден цар або імператор на будь-якому земному престолі не може сподіватися царювати більше, ніж кілька коротких років. Хто ж вважатиметься гідним царювати з Месією, ділити Його престол, той царюватиме тисячу років. І це тільки початок їхньої слави. Наш Отець на Небесах, Який сьогодні виховує і приготовляє нас до цього славного возвеличення через Свого Однородженого Сина, з Яким ми повинні царювати, дає запевнення, що Він буде з нами, щоб керувати нашим шляхом, щоб усе допомагало на добре нам, бо ми любимо Його і покликані згідно з Його постановою.
Отже, Бог проявив до нас милості більше, ніж до всіх інших людей за всю історію світу. Ми маємо Його надзвичайно великі і цінні обітниці, а також Його особливу любов. Чим більше ми оцінюємо цю любов, славні обітниці та щедрі дари Його благодаті, чим більше наші серця відповідають вдячністю, тим більше Його милість стає дійсністю для нас, тим більше ми готові класти своє життя в Його службі.
Так було з Ісусом. Він понад усе віддавав перевагу милості Отця, тож завдяки Його постанові Він відкрив нову і живу дорогу для нас, щоб ми, стаючи Його учнями, могли розділити з Ним особливу милість Бога і незрівнянні обітниці, даровані лише тим, які “йдуть за Агнцем, куди Він іде”. Наші уста справді будуть славити Бога! І не тільки вони, але й наші гаманці, рахунки в банку і наш вплив. Все, що ми маємо і все, що ми сподіваємося мати коли-небудь, буде славити Господа.

“ЛЮБЛЮ ЗВІЩАТИ ПОВІСТЬ”

Збагнувши невимовну милість нашого Отця до нас, яка краща від цього дочасного життя разом зі всім, що воно може дати, і з радістю поклавши на Його жертовник кожне земне добро, кожну надію і амбіцію, кожне вміння, ми раді розповідати Добру Вістку Спасіння іншим. Ми раді звіщати чесноти Того, Хто покликав нас із темряви до Свого дивного світла. Це Послання занадто добре, щоб тримати його при собі! Коли б ми не могли звіщати його, воно було б як палючий огонь, замкнений у наших костях. Тому ми повинні його розповідати. Ми готові до того, що розповідь про нього буде приносити нам труднощі, втрату грошей, нерозуміння і переслідування з боку колишніх друзів і, можливо, ламання наших сімейних уз. Ми готові, що світ і організоване християнство будуть дивитися на нас насупленими очима.

ВІРШ СТОСУЄТЬСЯ ТІЛЬКИ СВЯТИХ

Пророк Давид у нашому вірші пророчо говорить про Церкву Христа. Ці слова не можна віднести до когось іншого, окрім святих Бога. Тільки ті, які ходять і розмовляють з Богом, заслуговують на Його милість, яка є більш цінною і бажаною, ніж земне життя. Якби ми попросили пересічного номінального християнина зіставити цю річ і сказати, чи він проміняв би це життя на милість Господа, чи поклав би з одного боку на вагу всі добрі речі, надії, амбіції, сімейні узи, громадське становище, церковництво, повагу в людей, а з другого – Божу милість – він вагався б і остаточно вирішив би справу на користь речей цього життя.
Суть у тому, що такі особи не надто цінують Божественну милість. Вони чули і прийняли вірою дещо про Всемогутнього, дещо правдиве і дещо неправдиве; але неправильне висвітлення Божого характеру і Плану (разом з довколишніми світськими впливами) значно нейтралізувало, витіснило і зробило нечинною правду, якої вони навчилися, тому їм бракує довіри до невидимих речей. Відповідно, у співвідношенні десять до одного вони оцінюють світські інтереси більше, ніж Божественну милість.
Ті, які завдяки Плану Віків почали розуміти милість і ласку Господа, є поставлені на випробування, якщо вони взагалі Божі діти. Але якщо вони просто раді дізнатися, що не існує місця вічних мук і що повний любові Божий план охоплює весь людський рід, їхні серця недостатньо зворушені, щоб відгукнутися на такий прояв Його великої любові. Вони йдуть своїм шляхом, раді, що їм вдалося звільнитися від рабства неправди, наче ті дев’ять прокажених, яких зцілив Учитель, які так і не повернулися, щоб прославити Його або щоб запропонувати послужити Йому. Власне, таких, на жаль, є більшість! Ми знаходимося у великому дні випробувань. Хто зможе встояти у випробуванні цього злого часу?

БОГ – СОНЦЕ НАШОЇ ДУШІ

Ця любляча милість Бога, яку так цінують правдиві святі, не є милістю щодо самих лише майбутніх перспектив і надій, але блаженним надбанням також у теперішньому житті. Вони поступово починають цінувати спільність і єдність з Господом настільки, що будь-яке порушення цієї спільності несе зі собою тягар душі. Воно приносить болісну пустку, яку ніщо інше не може заповнити. Це відчуття чудово виражає гімн, який ми часто співаємо:
“Отче Мій, Сонце для душі,
Немає ночі при Тобі,
Хай темні хмари звідусіль
Не закривають образ Твій”.
Правдива Божа дитина буде ходити з Ним так уважно, щоб жодна річ, якою б солодкою або вартісною вона не була для тілесної людини, не змогла затулити від неї обличчя Отця, бо це вважалося б лихом, з яким ніщо не можна порівняти. Краще позбутися такої вартісної речі як права рука, або виколоти таку цінну річ в житті як око, аніж ця річ мала б опинитися між Божою дитиною та її небесним Приятелем, Якого вона полюбила понад усе. Для таких Бог справді є Сонцем душі, без якого життя було б темнішим від ночі.

ТЕМРЯВА НЕНАВИДИТЬ СВІТЛО

Дехто, називаючи себе учнем Христа, може вважати, що християнське життя не повинно коштувати земної дружби; що таке уявлення є перебільшенням; що вимагати цього від християнина є крайністю; що шлях, який веде до таких наслідків, є безглуздям. Але ж ні! Слова нашого Учителя такі ж вірні сьогодні, як і тоді, коли Він їх говорив: “Коли б ви зо світу були, то своє світ любив би. А що ви не зо світу, але Я вас зо світу обрав, тому світ вас ненавидить” (Ів. 15: 19). Також справджується вислів апостола: “Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані” (2 Тим. 3: 12).
Чому Учитель втратив громадське становище і прихильність церковництва за Своїх днів? Чому доктори богослов’я та знатніші з релігійних людей ховали від Нього своє лице? Чому вони врешті так розлютилися на Нього, що розіп’яли Його? Чи ж Він зробив щось погане? Ні, Він ходив скрізь і робив добро. Причиною було те, що Він казав правду. Він говорив про речі, які вони визнавали правдивими, але настільки змішали їх з “переданнями старших”, що стали запаморочені, сп’яніли і посліпнули, щоб сприймати щось, окрім викривленого погляду на діяльність нашого Господа і Його учення. Їхні серця не були в доброму стані перед Богом. “Темрява ненавидить світло”.
Переслідування Учителя прийшли не від зовнішнього світу, а від тих, хто за Його днів називав себе святим народом. Так було завжди відтоді, і так є сьогодні. Ті, хто чинить опір Правді, це не світські люди за межами церков (за невеликим винятком), а ревні сектанти, яких сатана осліпив фальшивими ученнями та кривотлумаченнями. Тому нас не повинно дивувати, що скрізь, куди йде Правда, вона є Мечем, який робить поділ, як про це говорив наш Господь. Такі умови стають випробуванням для послідовників Ісуса. Чи ми готові стерпіти ненависть, насмішки, образи, які приносить вірність Правді? Чи любляча милість нашого Отця є більшою, набагато більшою, від прихильності і привітності цілого світу, і навіть більшою від самого життя?

СЛАВНА АРФА ВІКІВ

Якщо так, то ми можемо йти вперед в Його імені, радіючи дорогою і славлячи Його нашими устами, співаючи Нову Пісню, яку Він вклав у наші уста: “Ліпша бо милість Твоя над життя, й мої уста Тебе прославляють”. Співати цю пісню коштує чогось. Тільки ті, хто навчився грати на Божій Арфі, хто настроїв всі струни в досконалій гармонії, можуть правильно відтворити цю “Пісню Мойсея і Агнця”. Ніколи досі не можна було заграти таку мелодію на цій чудовій Арфі, бо ніколи досі не були відомі як слід всі її акорди та звуки. Тепер її музика зачаровує! Тож берімо в руки цю чудову Арфу Віків і в супроводі акордів співаймо духом і розумінням дивну, радісну Нову Пісню!

R5440 (1914 р.)