ХТО ЧИНИТЬ ГРІХ НА СМЕРТЬ?
Частина 1

“Кожен, хто родився [зачатий] від Бога, не чинить гріха, бо в нім пробуває насіння Його. І не може грішити, бо від Бога народжений [зачатий] він” (1 Івана 3: 9).

ПРИВІЛЕЇ, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ТА НЕБЕЗПЕКИ НОВОГО СТВОРІННЯ

Існує певна міра непорозуміння, пов’язана з питаннями, які стосуються переміни Церкви з людської природи до духовної. Щоб добре зрозуміти вступний процес цієї переміни, зачаття Духом, ми повинні мати правильне уявлення про те, чим є людська воля, бо саме вона зазнає зміни.

В якості ілюстрації нам не приходить на думку нічого кращого, ніж законодавчий орган – Конгрес або Парламент. У цих зібраннях на сесії засідає велика кількість членів, але вони поділені на групи, відомі як партії. Деякі члени належать до однієї партії, деякі – до іншої. Найвпливовіша партія є при владі.

Так само з людським розумом. У ньому є різні ділянки, які представляють різні релігійні почуття, інтелект, моральність, враження тощо. Далі є ще інші, які відповідають за енергію, бажання щось здобути, войовничість. Ці різні риси, коли доводиться вивчати якесь питання, діляться на групи, де найсильніші схильні диктувати умови іншим.

Коли, наприклад, якась справа, що торкається наших власних інтересів, потребує розгляду, тоді бажання здобути може змусити войовничість боротися за бажану річ. Воно також може задіяти в боротьбі непримиренність. При цьому воно може певною мірою притлумити голос справедливості, тобто сумління, витіснити любов, бо прагнення щось здобути може вдатися до засобів, які суперечать поведінці любові.

У цілому ділянки, які мають домінуючий вплив у світі і відповідальні за самозахист, самозадоволення і т. п. – це ділянки, назви яких починаються на “само”. Навіть якщо ділянки, які відповідають за релігійність – шанобливість, надію, доброзичливість, духовність і т. д. міцні, то самолюбні нахили переважно беруть над ними гору, і вони починають співпрацювати зі самолюбством. Наприклад, доброзичливість, переможена самолюбними нахилами, казатиме: “Я дам трохи грошей на цю справу, бо буду мати прибуток, але не дам, якщо такого прибутку не буде”. Ось так користолюбні прикмети та інші, які мають відношення до власного “я”, укладають мирову з доброзичливістю, схиляючи її до служіння собі.

Бачити такі поєднання у світських людях сьогодні – буденна річ. Тому ми зустрічаємо добрих людей, які з природи мають шляхетні поривання, але люблять догоджати собі. У всьому, що вони роблять, “само” стає визначальним фактором і скрізь утручається – з’являється самоповага, своєкорисливість і т. п. Таке поєднання творить самолюбну людину. І хоча вона може мати достатньо доброзичливості, шанобливості тощо, ці шляхетні риси перебувають під контролем самолюбних нахилів.

ПЕРШИЙ КРОК ДО СПРАВЖНЬОГО НАВЕРНЕННЯ

До такої самолюбної людини приходить Євангеліє і дає виняткову, особливу пропозицію. Воно промовляє до неї через новий набір складових розуму, даючи зрозуміти, що на першому місці має бути Бог, а не власне “я”. Людина починає бачити, що найвищими і найбільш шляхетними ділянками розуму є ті, які визнають Творця і відповідальність людини як Його створіння. Воно звертає увагу людини на те, що вона не повинна думати передусім про себе, шанувати себе і робити все тільки для себе.

Така особа, вслуховуючись в євангельську пропозицію, може під її впливом вирішити справу в той чи іншій бік. Вона може сказати: “Мені ця думка не подобається”. Самолюбство може підказувати, що якщо вона прийме євангельську пропозицію, то доведеться відмовитися від сумнівних методів ведення бізнесу. Тоді вона вирішує, що її не цікавить такий крок, бо він вимагає більше, ніж вона може дати, адже при цьому вона мала би проблему з власним сумлінням. Та згодом може трапитись якесь лихо або нещастя, яке змусить особу по-іншому глянути на речі, і тоді вона сприйматиме справу в іншому світлі і буде рада виконувати Божу волю, признаючись: “Я усвідомлюю, що моє життя повинно бути іншим. Я – Боже створіння, тому буде правильно посвятити для Нього своє життя. Але посвячення зробить велику зміну в моєму житті. Мені доведеться змінити свій шлях і полишити деякі звички”.

Це перший крок дійсного навернення. Це навернення від гріха до праведності. Але це ще не означає, що особа, яка робить такий крок, наважиться виконувати Божественні вимоги, які є для учня Христа. Багатий юнак, який питав Ісуса, що йому робити, щоб здобути вічне життя, почув, що треба виконувати Божі заповіді. Він відповів, що робив це все своє життя. Ісусу це сподобалося. Юнак намагався все робити як треба. Чи цього вистачало? Ні! Ісус сказав: “Одного бракує тобі: «Іди, розпродай, що маєш, та вбогим роздай, і матимеш скарб ти на небі! Потому приходь та й іди вслід за Мною»”.

Молодий начальник задумався над такою дивною порадою, адже він жив зразковим життям. Від думав про себе в слушний спосіб, але таке життя було тільки виконанням обов’язку. Ніхто не має права вести погане життя; ніхто не має права робити зло. Практично Ісус сказав юнакові те саме і не більше, сказав, що він виконує свій обов’язок.

Продовжуючи, Учитель промовив: “У Мене є для тебе тільки одна пропозиція, але це дуже велика пропозиція – співспадкоємство зі Мною у Месіанському Царстві. Життя, в яке ти можеш увійти, ставши Моїм учнем, це життя слави, честі та безсмертя – Божественної природи. Якщо ти прагнеш такого високого становища, ти повинен робити щось більше, ніж просто уникати гріха. Бог кличе жертвувати собою. Якщо ти собою не пожертвуєш, ти не можеш стати Моїм учнем, бо Отець приймає тільки тих, які стали пожертвувані та зачаті Святим Духом, і тільки вони можуть мати Мою славу. Тільки їм буде дана частка у Першому Воскресінні. І молодий начальник “пішов, зажурившись, бо великі маєтки він мав”. На жаль, таких багато!

Полишити гріх означає зробити крок до навернення. Такі дії є образним наближенням до Намету. “Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас”, – ось пропозиція Отця. Боже Слово показує шукачеві, що до Отця можна прийти тільки через Христа, Який дав Себе як наш викуп.

Також сказано, що якщо він хоче зберегти Божу милість, то повинен стати учнем Христа, поклавши своє життя у службі Господу та братам і роблячи добро всім людям, коли є нагода. Таким чином він може стати членом Христового Тіла. Тоді, за якийсь час, за умови вірності до смерті, він матиме частку у славі та честі, які Отець дав нашому Господу. Він стане співспадкоємцем з Ісусом у Царстві.

ЧИМ Є НОВЕ СТВОРІННЯ?

Особа стає Новим Створінням тоді, коли приймає Божественну волю в жертовному значенні, тобто, як представляє Святе Письмо, коли повністю посвячується до смерті. “Позбирайте для Мене побожних Моїх, – каже Господь, – що над жертвою склали заповіта зо Мною” (Пс. 50: 5). Хто приймає це покликання складати жертву, того приймає Отець. Такі особи зачаті Святим Духом, і відтепер вони – Нові Створіння. Для них “стародавнє минуло, ото сталось нове” (2 Кор. 5: 17).

Може виникнути запитання: яка частина особистості стає Новим Створінням? Новою стає воля. Воля є рішучістю, постановою більшості складових розуму, які творять інтелект. Воля розсуджує, чи їй грішити? “Ні, – каже вона, –  я покину гріх. Чи мені йти далі і повністю посвятитися Богу? Так, я це зроблю”.

Коли особа це чинить, Бог приймає її і дає зачаття Святим Духом, яке робить її Новим Створінням. Вона налаштовує свій розум – робить постанову, змінює напрямок своєї волі. Свого часу її воля схилялася до гріха. Це було неправильно. Потім її воля звернулася до праведності, і це правильно, але такий крок ще не зробив її Новим Створінням. Тоді вона йде далі і каже: “Господи, посвячую Тобі своє життя – себе, всі свої цілі, надії і задуми”. Відтепер вона вважається мертвою для світу і живою для Бога, духовною істотою. Ця нова воля, цей новий розум з його небесними надіями і прагненнями становить Нове Створіння.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НОВОГО СТВОРІННЯ

Бути зачатим кимось означає стати його сином. Єдинородним Небесного Отця (Єдиним зачатим) – єдиним, Хто був безпосередньо зачатий, – був наш Господь Ісус, Божий Син. Вся Церква також вважається синами Бога: “А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі” з Ісусом Христом. Першим із класу духовно зачатих був наш Господь Ісус. Коли Святий Дух був даний Йому в Йордані (в сенсі зачаття), Бог вже не вважав Його Людиною Ісусом. Тепер Він мав цей скарб нової природи в земному тілі, земній посудині, доки не закінчив Свою жертву на Голгофі. Тоді, у воскресінні, Бог дав Йому досконале духовне тіло Божественної природи.

Так само є зі всіма Ісусовими учнями: вони запрошені підкоритися Богу, посвятити свої земні інтереси, щоб стати послідовниками Учителя. Ісус виклав ці умови так: по-перше, віра в Нього як Месію, Відкупителя; по-друге, самовідречення, щоб взяти свій хрест і йти за Ним. Нові Створіння є синами Бога, але світ не розуміє, що завдяки своїм стосункам з Богом вони відрізняються від інших. “Світ нас не знає тому, що Його [Учителя] не пізнав” (1 Ів. 3: 1). Цей новий розум повинен розвиватися, тобто Нове Створіння повинно зростати в знанні та можливостях.

Все це робить особу зовсім відмінною (іншою, ніж та, яка була старим створінням). Якщо з природи вона була зіпсутою і мала насильницькі наміри, які панували в плоті, то тепер, маючи кращий розум, вона є ведена Господнім шляхом і поступово стає копією дорогого Божого Сина. Ця копія – це передусім копія серця, хоча сама зміна крок за кроком торкається всього життя, приводячи тіло щораз більше до підпорядкування новому розуму.

НОВЕ СТВОРІННЯ НА ВИПРОБУВАННІ

Оскільки новий розум, нова воля, духовно зачате Нове Створіння, на даний час мешкає в старому тілі, і це тіло, як єдине дієве знаряддя Нового Створіння, далі має старі нахили до гріха – свої слабості, свої недоліки, – існує постійна боротьба між Новим Створінням і старим. Це – щоденна боротьба, і одне або друге має загинути. Якщо Нове Створіння не буде пильнувати, не буде діяльне, цілковито віддане Богу, слабості плоті поступово заявлять про себе, і Нове Створіння опиниться в небезпеці смерті.

І навпаки, якщо Нове Створіння буде вірне Богу, то старе створіння загине. Одне або друге повинно померти перед закінченням конфлікту. Це – війна до кінця. Конфлікт є пробою для Нового Створіння, а не для старого. Нове Створіння покликане до слави, честі та безсмертя. Щоб дійти до цього стану, воно повинно безапеляційно довести свою відданість Богу. Наскільки новий розум панує, наскільки ми любимо праведність та ненавидимо беззаконня, настільки зуміємо воювати з силами назовні, з умовами теперішнього часу, і настільки більшим буде наш успіх у боротьбі з власною плоттю.

Ця сутичка може вестися з перемінним успіхом. Але доки не буде здобута перемога, Господь не дасть нагороди. “Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною”. Потрібно показати відданість Богу, відданість принципам праведності та нашій угоді. Хто найбільш відданий і вірний Богу, той стане “більш ніж переможцем” і здобуде найвищу нагороду, буде сидіти з Ісусом на Його престолі.

Деякі будуть переможцями, але не на такому високому рівні, потребуючи особливих труднощів для допомоги. І хоч вони не зуміють досягти найвищого критерію, проте стануть переможцями, інакше вони б ніколи не мали частки у небесній нагороді, ані життя взагалі. Вони будуть утворювати Велику Громаду, яка вийде з великого утиску і обмиє свою одежу та вибілить її в крові Агнця (Об. 7: 14). Їм дістанеться великий привілей бути почесними слугами прославленого класу Нареченої, яка буде “більш ніж переможцями”.

ВПАСТИ В СПОКУСУ, АЛЕ НЕ В ГРІХ

Упродовж сутички між Новим Створінням і вадами тіла, в якому мешкає Нове Створіння, новий розум повинен розвиватися і ставати дедалі міцнішим. Воля тіла визнана цілковито мертвою ще перед тим, як особа могла вважатися Новим Створінням. Але тіло має старий розум, що керується тими ж тенденціями, що й попередньо. Тому праця нового розуму полягає у тому, щоб привести тіло до повного підкорення волі Христа. Однак Божа дитина може захопитися бізнесом або утіхами, які здатні впровадити її як Нове Створіння у свого роду заціпеніння. У такому стані заціпеніння Нового Створіння плоть, цілковито прокинувшись, може скористатися цим – не тому, що Божа дитина добровільно згрішила або навмисне була недбалою, а тому що вона певною мірою піддалася спокусі. Але одна річ – піддатися спокусі, і зовсім інша – свідомо поринути в гріх. Хто грішить свідомо, той є дитиною сатани, оскільки він має дух сатани, а не дух Бога.

Якби хтось, раз зачатий Богом, потрапив у такий стан, в якому свідомо прагнув би робити гріх, це свідчило би, що він перестав бути Божим сином, а став сином Белійяара. Це означало б, що іскра нового життя, до якого він був зачатий, згасла. “Кожен, хто народився [зачатий] від Бога, не грішить”. Якщо ж він грішить – свідомо, добровільно, то з цієї ж миті перестає бути сином Бога. Сини Бога не люблять гріх. Тому, якби хтось навмисне потрапив у гріх, він дав би доказ, що його новий розум цілковито зник, що він мертвий для Бога, навіть якщо попередньо при посвяченні став мертвим для плоті.

Віримо, що небагато хто наважився на такий крок сміливого протистояння Богу, добровільного та свідомого, і сподіваємося, що небагато хто піде на другу смерть. Як би там не було, Божий народ повинен триматися якомога далі від такого згубного стану. До цього стану доходять поступово, крок за кроком. Коли ми приходимо до Бога, то передусім відмовляємось від гріха. Згодом ми приходимо до стану, коли віддаємо наші тіла на живу жертву і є прийняті. І навпаки, ті, які покидають праведність, як правило відступають поступово. Догоджання гріху крок за кроком поступово веде геть від Бога, доки Нове Створіння не перестане існувати.

ПЕРЕШКОДИ НОВОМУ СТВОРІННЮ З БОКУ ПЛОТІ

Коли апостол Іван каже в нашому вірші, що зачаті від Бога не грішать, він має на думці, що вони не грішать добровільно. Чи ж можна грішити по-іншому, аніж добровільно? Відповідаємо, що можна. Добровільний гріх – це гріх на смерть. Святе Письмо каже нам, що “всі згрішили і позбавлені Божої слави”, що немає досконалого, “нема праведного ані одного”. Праведність, приписана членам Церкви, приписана їхній плоті. Само по собі Нове Створіння досконале. Але учень Христа як Нове Створіння прагне викинути зі своєї плоті всі колишні речі гріха та смерті і цілковито допасуватися до образу та подоби Бога. При цьому він натрапляє на ті чи інші перешкоди не тільки через недосконалості власного плотського тіла, але й через недосконалості інших. Йому доводиться змагатися зі злими тенденціями як своєї деградованої природи, так і природи тих, хто довкола.

Цей самий апостол говорить, що коли хтось каже, що він не має гріха, то правди немає в ньому, і він робить Бога неправдомовним (1 Ів. 1: 8-10). Обидва вирази того ж автора взаємно узгоджуються. Один вираз нашого вірша стосується безпосередньо Нового Створіння, а інший – його плотського тіла. Неможливо повною мірою уникнути гріха в плоті через слабості, а також обманливі та несприятливі оточуючі обставини.

Однак ці Нові Створіння можуть берегти себе в Божій любові, бути Божими синами. “Маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного” (1 Ів. 2: 1). Бог знає наші вади, тому Він подбав про нас. Апостол каже, що ми можемо тримати себе в Божій любові, якщо будемо зберігати чистоту. “Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої” (1 Ів. 1: 9). Щоденні провини треба визнавати перед Господом, а також просити і отримувати прощення. Щоденно ми молимось: “І прости нам гріхи наші, як і ми прощаємо боржникам нашим” (Гиж.).

РІЗКИ ЗА ЧАСТКОВО ДОБРОВІЛЬНІ ГРІХИ

 Якщо ці провини виникають лише зі слабостей плоті або з незнання чи легковажності, то вони є гріхами, які Господь прощає повністю після звернення до Нього. Якщо ж вони є гріхами, до яких новий розум був недбалий, в яких частково є його вина з причини браку рішучості, тоді Нове Створіння такою ж мірою несе за них відповідальність. За всі такі провини, в яких є та чи інша вина Нового Створіння, будуть різки, покарання. І саме за таку добровільну частку гріха Нове Створіння несе відповідальність. Вона не має відношення до первісного гріха і похідних вад.

Християнин може мати природну схильність до гніву, і йому, вочевидь, неможливо повною мірою контролювати цю тенденцію. Перш ніж Нове Створіння збагне дійсний стан справ, ця природна тенденція бути нестриманим може принести йому клопоти. У таких випадках Нове Створіння зобов’язане зробити все можливе, щоб це подолати: молитвою, наполегливим зусиллям і, якщо потрібно, накладаючи на себе покарання за кожну невдачу в цьому напрямку, і навіть самозреченням. Але якщо Нове Створіння каже: “Це моя плоть. Що я можу зробити?” – воно може отримати різки, і між ним та Господом може з’явитися земна хмара, воно може стати духовно хворим, доки не навернеться до Отця, не відшкодує збитків і не буде відновлене. Якщо таке відношення буде продовжуватися, це може не дозволити йому стати членом Малої Черідки. Тож треба вирішити однозначно, як бути: “за” чи “проти”.

Бачимо, що є гріхи, які не прощаються, а підлягають покаранню. Якщо провина сягає до краю, якщо вона є добровільним гріхом, це – гріх на смерть. Це означає, що Нове Створіння більше ним не є, бо Дух Бога, який діє в синах Бога, завжди спонукує до праведності і ненавидить гріх. Хто любить Бога, “той себе береже, і лукавий його не торкається” (1 Ів. 5: 18).

МЕТА ВИПРОБУВАНЬ

Як говорить апостол, ми маємо цей скарб нового розуму у земній посудині. Ми є поєднанням Небесного і земного – Небесної волі і земного тіла. Час від часу тіло ставить Нове Створіння на випробування, наполягаючи поступитися посвяченням. Отоді є клопіт, бо земне тіло тільки вважається мертвим. Та Бог, виходячи зі Своїх обітниць, ігнорує стару природу, земне, і визнає тільки небесне – доки воля є слухняною. І Він обіцяв достатньо благодаті в часі кожної потреби.

Як вже згадувалося, може трапитися, що нова воля на деякий час стане сонливою, пасивною. Це привід для поважної стурбованості, бо тоді Нове Створіння є в смертельній небезпеці. Тільки рішуча воля, яка твердо стоїть на боці Бога, може гостро відчувати жаль за будь-яке тимчасове відхилення, бо інакше це вже не Нове Створіння. У міру продовження боротьби між новою волею і старим тілом, нова воля стає дедалі міцнішою, якщо вона властиво оцінює ситуацію. Однак Бог може дозволити, щоб плоть мала більше спокус. Він може дозволити світу та противнику чинити тиск на плоть, щоб випробувати Нове Створіння, переконатись у його лояльності. Наш Господь виявився вірним “аж до смерті, і то смерті хресної”, і заслужив на Божественну природу. Так само має бути з Його послідовниками. Отець знає, скільки ми можемо витримати і ніколи не дасть бути спокушеними понад те, що ми можемо знести, але в кожній спокусі дасть шлях для втечі (1 Кор. 10: 13).

ЧОМУ ДЕХТО НЕ В ЗМОЗІ ПЕРЕМОГТИ

Отже, випробування продовжуються. Апостол нагадує, що ми підняті, щоб ходити в новизні життя, – наше воскресіння вже почалося (Рим. 6: 4; Кол. 3: 1). Ця нова хода повинна бути все сміливішою, успішнішою у відповідь на Господній дотик – труднощі, які нас виховують. Якщо ми дозволимо Йому формувати нас так, як Він хоче, ми остаточно закінчимо наш шлях і перейдемо у повному воскресінні від земної, людської природи до небесної, божественної. Тоді нова воля, яка весь час робила поступ у земному тілі, робитиме поступ у духовному домі. Вона матиме тіло, схоже на тіло піднятого і прославленого Ісуса (1 Ів. 3: 1, 2).

У тих, які не перемагають цілковито, ми знаходимо наступний стан: вони щораз більше поступаються напастям противника, намагаються не бути незвичайними, бояться образити своїх друзів. Тим самим їх щораз більше обтяжують турботи цього життя або омана багатства, утіх і т. п. Апостол наполягає, щоб вони відклали убік весь цей тягар і з терплячістю проходили належний їм шлях боротьби. Цей клас ані на мить не збирається зійти з цього шляху, але у своєму часі йому доведеться пройти крізь огняні труднощі, які знищать його плоть. Проте він загубить нагороду Високого Покликання, яку отримають більш вірні.

R5438 (1914 р.)