НЕСПРАВЕДЛИВИЙ СЛУГА
ЛУКИ 16: 1-13

“Хто вірний в найменшому, і в великому вірний; і хто несправедливий в найменшому, і в великому несправедливий” (вірш 10).
Оскільки фарисеї були провідними інтерпретаторами Закону, Ісус звертав багато Своїх притч саме до них, ігноруючи нерелігійних юдеїв – садукеїв, які не виявляли жодної віри. Нинішня лекція погоджується з цим. Згадана притча була сказана як докір на адресу духа фарисеїв, що в’язали важкі оберемки іншим, але самі уникали їх, при цьому вдаючи, що в серці залишаються слухняними Закону.
У древні часи, більше ніж зараз, було звичним, що багаті люди призначали розпорядників. Розпорядник мав такий самий нагляд над маєтком свого пана, як сам пан, – мав, так би мовити, владу повіреного. Деякі розпорядники були вірними, інші – марнотратними. Той, кого згадує Господня притча, був марнотратним, недостатньо вправним. Пан вирішив звільнити його зі служби і зажадав звіту.
У його книгах були рахунки деяких боржників, які, очевидно, вже не мали можливості виконати свої зобов’язання. Розпорядник вирішив, що він зменшить ці борги, щоб боржники мали змогу сплатити їх ще перед тим, як його посада перейде до наступника. Так він і зробив. Одному, винному сто кадок олії, він сказав, що борг може бути зменшений до п’ятдесяти. Ще іншому, який заборгував сто мірок пшениці, було повідомлено, що його борг може бути списаний на двадцять відсотків. І так він продовжив за списком. Таке використання свого права принесло йому друзів серед тих, до кого він був прихильний, і пан похвалив його за проявлену мудрість.
Застосовуючи цю притчу, Ісус, відповідно, засудив фарисеїв, що вони поводяться не так. Він сказав, що книжники і фарисеї сіли на сидінні Мойсея як викладачі Мойсеєвого Закону, і коли б вони дотримувалися поведінки цього розпорядника, то здобули би друзів серед митників та грішників, намагаючись применшити їхні вади і заохотити до якомога більших зусиль, щоб дотримуватися вимог Закону. Замість того, вони в’язали важкі оберемки людям і знеохочували їх.
Все це було лицемірством, адже вони не могли допомогти, знаючи, що самі не можуть виконати вимог Закону, який є повною мірою досконалих можливостей людини. Дня них було би правильно признатися у власних провинах, намагатися робити все, що в їх силах, благати Бога про милість і навчати поводитись так простих людей. Тоді вони були би краще приготовані прийняти Євангельську милість у кінці віку. Але своїм лицемірством вони заважали собі стати учнями Ісуса і шукати благодаті та прощення гріхів. Вони також заважали іншим стати учнями, переконуючи, що Божу милість можна здобути шляхом виконання Закону.

ЗАСТОСУВАННЯ ПРИТЧІ

Тоді Ісус промовив до Своїх учнів: “Набувайте друзів із допомогою багатства неправедного, щоб коли ви минетесь – у кінці вашого розпорядництва, при смерті, – ви були прийняті за вашу доброзичливість [у воскресінні] до вічних осель” (вірш 9, перефразовано).
Можна дискутувати над лекціями цієї притчі, але для нас виглядає очевидним, що Ісус мав на думці: Його учні повинні скористатися мудрістю несправедливого розпорядника у своєму поводженні з мамоною (багатством) у теперішньому житті. З того часу, як Божий народ присвячує себе Йому, він віддає також свої земні права та інтереси і стає лише розпорядником свого часу, таланту, впливу, маєтку і т. д. “Ви не свої, бо дорого куплені ви, отож прославляйте Бога”. Використовуйте все, що маєте, енергійно в Божественній службі.
Ці розпорядники Божих милостей мають Його дозвіл на використання всього земного для просування своїх духовних інтересів і не будуть вважатися несправедливими марнотратниками, якщо скористаються зі своїх земних нагод для просування цих небесних інтересів. Навпаки, це зарахується їм як мудре розпорядництво, і якщо вони виявляться вірними у використанні земних речей у Божій службі, їм безпечно можна буде довірити більші речі в майбутньому. Вони будуть прийняті до вічних осель і отримають частку з Месією у Його славному Царстві. Їм будуть довірені всі Божі милості, щоб ними обдарувати людство. Їхнє несамолюбне ставлення в теперішньому часі, їхня готовність жертвувати будуть основою для Божественного схвалення та майбутньої слави.
Невірність у цей час у речах, порівняно малозначних, вказуватиме на невірність у майбутньому у великих речах. Тому, хто самолюбно присвоює речі, яких є розпорядником, в майбутньому не довірять великих речей, натомість той, хто жертвує, тим самим покаже свою вірність, свою відданість Богу, і йому довірять більші речі. Чи ж Бог довірить багатства майбутнього життя, слави та честі комусь, хто зараз показує себе невірним, самолюбним, жадібним, використовуючи теперішні благословення тільки для самозадоволення? Звісно ні!
Ісус питає: “Отож коли в несправедливім багатстві ви не були вірні, хто вам правдиве довірить?” Для послідовників Ісуса всі речі теперішнього часу є Божими – належать Богу, бо ми посвятили їх, присвятили. Речі майбутнього життя належать нам, тому що Бог обіцяв їх нам. Однак для цього існують умови, а саме: наша вірність, наша відданість. Якщо ми невірні в речах, які посвятили Богу, то Він пізніше не дасть нам того, що, як Він обіцяв, повинно бути нашим на умовах. Отож якщо ми будемо неправильно вживати речі, посвячені Богу, якщо ми зловживатимемо нашим розпорядництвом і використовуватимемо нагоди самолюбно, то чи ж можна сподіватися, що Бог дасть нам речі, які Він обіцяв дати тільки вірним?

СЛУЖИТИ ДВОМ ПАНАМ

Існують дві рушійні сили: зло і добро. Вони відомі під різними назвами, але у всьому протилежні. Бог є Добрим Паном, сатана – злим паном, але кожен має представників і відмінні інтереси. Бог, Його Дух і Його учення представлені словом Любов, тоді як сатана і його поведінка представлені самолюбством, жадібністю, мамоною. Через гріхопадіння людини весь світ втратив Дух Бога і століттями перебував під пануванням сатани. Всі стали так чи інакше злими. Дух самолюбства, жадібності, який в цілому веде до втрати праведності, охопив наш рід, і навіть якщо ми бачимо помилковість шляху, нам із великими труднощами вдається зламати його владу над собою. Ми не можемо робити те, що хочемо.
Та ось з’являється пропозиція Євангелія: Бог шукає вірні душі, які разом з Ісусом роздавали б Його благословення. Він пропонує цю велику нагороду Царства тим, які продемонструють, що в них правильний дух. Ця нагорода є дорогоцінною перлиною. Ніщо не може зрівнятися з нею. Хто розсудливо приймає євангельське покликання, той відвертається від гріха, самолюбства, всіх вчинків плоті та диявола і звертає своє лице до Бога, до любові, до праведності.
Однак недостатньо укласти угоду, щоб полишити світ і йти слідом за Ісусом. Недостатньо, щоб Бог прийняв цю угоду і зачав нас Своїм Святим Духом. Потрібно ще щось. Потрібно показати, що ми не тільки віддаємо перевагу правильному над неправильним незалежно від умов, але й готові у всьому зазнати втрат, щоб тільки бути на боці правильного, на боці Бога.
Тоді приходить випробування. Ми прагнемо служити Богу і здобути нагороду слави, честі та безсмертя у Царстві з Ісусом, але бачимо схильність своєї плоті дивитися за нагородою мамони, самолюбства і захоплюватися нею. Це приносить велику сутичку. Одне або друге повинно перемогти. Крім зростання в благодаті, знанні та любові Нове Створіння в Христі повинно знаходити для себе харч у Божественних заохоченнях та обітницях Біблії. Інакше воно потрапить у знеохочення і цілковито відмовиться від боротьби зі світом, плоттю та дияволом.
Господь обіцяв вірним благодать, достатню для своєчасної допомоги. Він каже нам, що знає, що ми – порох. Він пам’ятає наше створення, що ми не можемо робити те, що хочемо. Водночас Він вимагає, щоб ми робили все від нас залежне, даючи запевнення, що для всіх нас Його благодаті буде достатньо, тобто Він зрівноважить нестачу.
У нашій лекції Ісус попереджає нас, що вибір, який ми робимо, повинен бути постійним, тому припущення, що можна одночасно служити Богу і мамоні, є помилковим. Наскільки ми вірні одному, настільки невірні іншому. Тому ми повинні вибрати служіння Богу, вважаючи його найбільшим нашим привілеєм, а нагороду за це – найбільшою зі всіх нагород, до того ж на всю вічність.
У кінцевому підсумку багато буде залежати від міри нашої віри. Якщо ми маємо віру в Бога, в Його обітницю великої нагороди, якщо ми маємо віру в обітницю Спасителя дати нам благодать та своєчасну допомогу в потребі, ми зможемо вести добру боротьбу віри і здобути корону, яку Господь зберіг для всіх тих, які люблять Його понад усе.

R5436 (1914 р.)