БЛУДНИЙ СИН
ЛУКИ 15: 11-32

“Устану і піду я до батька свого та й скажу йому: Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе” (вірш 18).
Стосовно притчі про блудного сина були такі коментарі: “Це один з майстерних творів Великого Учителя” (Дейвід Грег); “Притча слушно названа вінцем і перлиною всіх притч. Це – Євангеліє в Євангеліє” (Д. С. Кларк); “Її красі і пафосу не знайти рівних у світі художніх творів” (Р. Г. Маккім); “Вона схожа на завершену алегорію більше, ніж яка-небудь з притч нашого Господа” (New Century Bible); “Жодна інша притча так не зворушила стільки сердець” (В. Е. Бартон).
Місце цієї притчі показує ціль, чому Господь дав її. У ній Він хотів показати фарисеям, що вони неправильно ставляться до митників і грішників. Він дав зрозуміти, що їхнє погане відношення до простого народу правдоподібно буде коштувати їм участі в Царстві.
У притчі батько, який мав двох синів, очевидно, представляє Бога Єгову. Два сини представляють два загальних класи, на які поділився юдейський народ. Старший син представляв тих, які сіли на сидінні Мойсея, залишилися відданими Богу, принаймні, на словах і у своїх намаганнях зовні дотримувалися Його Закону. Молодший син представляв простих людей, які за своїми переконаннями не були аж такими побожними. Цей клас – молодший син – неправильно використовував свої привілеї та можливості, які належали народові Ізраїлю, спадкоємцю Божественних обітниць. Він розгубив власні можливості, догоджаючи собі. Його називали (та й він сам вважав себе) митниками і грішниками – тими, які не збираються вести побожне життя.
Клас молодшого сина – митники і грішники – розумів власну деградацію, як це описує притча. Митники і грішники були духовно голодні, ходили в лахмітті, відчували бажання повернутися до Батьківського Дому, однак вагалися йти назад. Власне такі характери особливо підбадьорював Ісус, кажучи: “Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою”. Ісус був представником Дому Отця і переконував клас молодшого сина з числа юдеїв мати довіру до того, що Отець прийме їх, якщо вони прийдуть до Нього з розкаянням.
Притча розповідає, що деякі з цього класу, каючись, наверталися до Бога, щедро отримуючи прощення. І не тільки прощення, адже через їх розкаяння їм були даровані особливі прояви Божої милості. Повертаючись до притчі, бачимо, що все це було проілюстровано в тому, як блудний син знемагав від голоду і злиднів, кажучи: “Устану, і піду я до батька свого”. І коли він був ще далеко, батько угледів його, підбіг, обняв, пожалів і поцілував. Блудний син промовив: “Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе і недостойний вже зватися сином твоїм”. Тоді батько сказав слугам: “Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги. Приведіть теля відгодоване та заколіть, будемо їсти й радіти, бо цей син мій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся”.

ЗАСТОСУВАННЯ ПРИТЧІ

Як велично це ілюструє любов Бога – її довжину, ширину, висоту і глибину! Найкраща одежа та інші прояви уваги до того, хто розкаявся, вдало ілюструють приготування, які Бог зробив для всіх, які навернуться до Нього з грішних доріг. Одежа та всі благословення є дані через Христа – прикриття всіх вад деградованої природи. Відгодоване теля представляє “гостину зі страв ситих”, яку Бог приготував для класу, що розкаюється (Іс. 25: 6-8).
Застосовуючи притчу більш детально, можемо сказати, що час, коли Отець прийняв блудного сина, поцілував його і одягнув в одежу Христової праведності, здобуту через Його жертву і щедро дану всім, хто під час цього віку приходить до Отця через Нього, настав у П’ятидесятницю. Гостина і святкування можуть представляти блаженні Божі обітниці, які стосуються тих, що вкриті одежею Христової праведності та прийняті в Божу сім’ю через зачаття Святим Духом.
Ця весільна гостина показана в іншій притчі нашого Господа (Мт. 22: 2-14). Старший син з нашої лекції справді був запрошений, але відмовився. Він не хотів прийти. Його охопила заздрість, що батько збирається прийняти молодого вітрогона. Цей заздрісний дух із боку фарисеїв не дозволяв багатьом із них оцінити Божий дар у Христі. Тому вони, як показано в притчі, відмовилися увійти.
У притчі батько вмовляє старшого сина прийти і приєднатися до гостини, радіючи з того, що його брат змінився, однак той розгнівався і не захотів. Так само клас старшого сина з числа юдеїв не проявив належного духа до тих, кому призначалися царські привілеї, і хто мав бути покірним, люблячим, копією дорогого Божого Сина у своїй доброзичливості до всіх, хто бажає прийти до Отця.
Відмова старшого сина брати участь у святі пригадує нам ще одну притчу нашого Господа про весільну гостину (Лк. 14: 15-24). Ті, що були запрошені на початку, не оцінили запрошення: один пішов на своє поле, а другий – до свого товару. Вони легковажно поставилися до господаря, який запросив їх на бенкет. Тоді він послав слуг на вулиці та на завулки, щоб зібрати кожного, хто забажає прийти, а потім послав запросити всіх, хто хоче брати участь у гостині, де б вони не були, аж врешті зібралося повне число цього класу, як було заплановано.

ШИРОКЕ ЗАСТОСУВАННЯ ПРИНЦИПІВ

Хоча притча, про яку йде мова в нашій лекції, ілюструвала два класи юдеїв, принципи, викладені в ній, мають ширше застосування. Наприклад, у світі є шляхетні характери, які люблять поводитися правильно – люди з гарної сім’ї, що виховувались у сприятливих умовах і мали би стати першими, кого Бог бажав би вибрати для співспадкоємства зі Своїм Сином у великому Царстві, що має благословити все людство. Однак Святе Письмо дає зрозуміти, що у класі Царства можна сподіватися знайти небагато таких людей. Не подумайте, що Бог їх не хоче через те, що вони освічені, багаті та моральні. Ні, просто саме ці якості роблять їх менш готовими до прийняття згаданих умов.
Всі є грішні, знають вони про це, чи ні. Всі повинні бути достатньо чесними, щоб визнати цей факт. І Бог вимагає саме такої чесності, саме такого визнання наших потреб, перш ніж заслуга Христа може бути приписана нам як покриття наших вад. Цей кращий клас, показаний в старшому сині, мабуть, вважав, на відміну від нижчого прошарку суспільства, що він є однією досконалістю і що Бог, напевно, хотітиме саме таких. Натомість сказано, що не багато великих, не багато шляхетних, не багато вчених, не багато мудрих, а переважно нікчемні цього світу, багаті вірою вибрані на спадкоємців Царства.
Бог, очевидно, хоче мати клас, достатньо чесний для того, щоб признатися, що він недосконалий і не заслуговує на Його милості. Він благословить його знанням про Себе та про Свою праведність, тоді як інші, самовпевнені і неготові прийняти благодать Бога в Христі або визнати потребу у прикритті власних вад, є недостатньо покірні, щоб належати до класу, який Господь прагне мати для славної великої праці згодом.
З цього виникає, що більшість, яка приймає милість Бога і стає Його дітьми, є з класу молодшого сина, про який апостол пише, що серед нього не багато заможних, не багато шляхетних, не багато вчених і не багато мудрих, а переважно вбогі цього світу, багаті вірою. Вони мають вуха, щоб чути запрошення: “Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою”. Вони мають також серце, щоб відповісти на це запрошення, і розуміють свій нещасний стан та потребу в допомозі, тоді як інші, які живуть більш відкритим життям, не бачать потреби у прощенні та допомозі.
Мабуть, жодна інша притча не допомогла так вбогим та нужденним, грішним та слабким, які мали бажання повернутися з грішних доріг і бути прийнятими назад до Божої сім’ї. Вони бачать себе в цій притчі і підбадьорені тим, як Отець у ній готовий прийняти їх. Все це досить суперечить думці, загальноприйнятій грішниками. В їхніх очах характер Небесного Отця був спотворений віровченнями Середньовіччя настільки, що вони бояться Його і не сподіваються доброзичливого прийняття. Та коли до вбогих та деградованих доходять правдиві думки про Божий характер, вони бачать, що ця притча та інші вірші Писання пропонують надію. Ця надія веде багатьох із них, допомагає повністю повернутися і підкоритися Богу усілякої благодаті.
Сказано, що блудний син отямився, почав усвідомлювати свої нагальні потреби, почав розуміти, що його батько має всього удосталь, і, мабуть, з готовністю поділиться благословеннями (навіть якщо син на них більше не заслуговує). Його слова “Устану, і піду я до батька свого” показують, яким повинен бути стан усіх, хто розкаюється – стан, який весь християнський народ повинен допомогти їм здобути. Ним є довіра до любові та милості Небесного Отця, а також до задуму, який Він учинив у Христі Ісусі задля прощення їхніх гріхів і їхнього прийняття назад до Його любові та опіки, задля їхнього повернення до кошари і до згоди з Тим, від Кого приходять усі благословення.

R5434 (1914 р.)