НЕБЕСНЕ ЗАЦІКАВЛЕННЯ ГРІШНИКАМИ
ЛУКИ 15: 1-10

«Так само, кажу вам, радість буває в Божих Анголів за одного грішника, який кається» (вірш 10).
Дослідники Біблії завжди повинні намагатися бачити перлини Господнього Слова в тій оправі, в яку їх вставлено. Знехтувати цим означало б втратити частину запланованого уроку. Книжники і фарисеї трималися осторонь від простолюду: книжники – бо маси людей були неграмотними, а фарисеї – через твердження, що люди є грішниками, позбавленими спільності з Богом, і тому фарисеї, які вважали себе святими, не можуть їх признавати.
Однак Ісус не цурався простолюду і навіть митників, спілкувався й з грішниками. Вище знання не робило Його зарозумілим, а більша праведність – пихатим та байдужим. Він дав Своїм послідовникам приклад того, як вони мають йти Його слідами. Чим ретельніше вони йдуть за Ним, тим приємнішими будуть Отцю і більш готовими мати частку в Царстві, про яке ми молимось, «нехай прийде Царство Твоє».
Наш урок розповідає про те, як фарисеї та книжники ремствували на Ісуса, висуваючи проти Нього звинувачення в гріху що Він приймав грішників та їв з ними. Все, що не погоджувалося з їхніми критеріями, вони просто заперечували. Частково їхня проблема полягала в тому, що вони були надто високої думки про себе. Їхній дух був поганим, започаткував його противник. Тому Ісус інколи говорив про них як про дітей диявола, бо вони робили його вчинки і мали його духа. Та навіть це не означає, що фарисеї були за межами надії спасіння. Чи ж Ісус не звернувся одного разу до св. Петра, кажучи: «Відступися від Мене, сатано [противнику]»? Петро був противником, бо в той час мав ворожого духа, але, відколи він виправився в згоді зі Святим Духом, все змінилося.
Так само з нами. «Ви... – раби того, кого слухаєтесь». «Ото ж бо, по їхніх плодах ви пізнаєте їх», – сказав Учитель. Застосовуючи Його слова до тих багатьох, хто вважає себе Його учнями, ми змушені припустити, що свідомо, чи несвідомо вони є в опозиції до вчень та Духа Учителя, є противниками Його вчень.
Ісус, знаючи думки фарисеїв, і можливо, спостерігши їхні жести та погляди або почувши їхні слова, відповів притчею, кажучи: «Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустині тих дев'ятидесяти й дев'яти, та й не піде шукати загинулої, аж поки не знайде її?» А знайшовши, він кладе її на свої рамена, радіючи, і розповідає про це переможно своїм знайомим. Така поведінка пастуха, за словами Ісуса, ілюструє поведінку Бога та всіх святих ангелів, які є з Ним. Вони особливо зацікавлені тими, хто заблукав, і дуже радіють, коли вони навернуться. Є більше радості від одного грішника, що розкаявся, аніж від дев’яноста дев’ятьох справедливих осіб, які не потребують покаяння.
Як нас підбадьорює, коли ми знаємо, що таким є настрій небес, що гріхопадіння людини і наша недосконалість не є постійною перешкодою для того, щоб Господь прийняв нас, якщо повертаємось до Нього! Він милосердний, Він з готовністю пробачить і віддалить від нас гріхи, як Схід є віддалений від Заходу. Але таке зацікавлення є лише до тих, хто кається, або згрішив так, що може ще розкаятися. Кожна вівця, яку знайшов Пастир і яка потім віддає перевагу вовкам, більше не цікавитиме тих, хто на небі.
Багато застосовують цю притчу неправильно. На їхню думку, весь світ людей є представлений в отарі зі ста овець, а заблудла вівця – це земні грішники, яких є відносно мало. Це, звісно, не може бути правильним поясненням! Мабуть, треба згадати слова пророка: «Усі ми блудили, немов ті овечки», «Нема праведного ані одного».
Навпаки, намагаймось тлумачити цю притчу в ширшому значенні, на основі фактів та Святого Письма. Зрозуміймо, що вівця, яка заблудилася, представляє Адама та його рід, а дев’яносто дев’ять справедливих, які не потребують покаяння, – святих ангелів. До такого бачення схиляє кожна подробиця притчі. Добрий Пастир залишив небесну отару і прийшов на землю, щоб знайти, відкупити, відновити людство – загублену вівцю. В небі є більше втіхи від повернення людини з гріха та відчуження між нею і Богом, аніж від святих собою чи тих, які ніколи не блукали, ніколи не потребували відкуплення.
Урок для фарисеїв зрозумілий. Вони мали іншого духа, аніж мали святі. Вони мали земне бачення, самолюбне, горде та пихате, що не погоджувалося з Божественним духом, було не до вподоби Богу. Ісус хотів, щоб всі Його учні були схожі на Бога. «Отож, будьте... як... Отець ваш Небесний», «добрий бо Він до невдячних», «бо навіки Його милосердя», – до повного звершення.
Його милість послала Сина, підлеглого Пастиря, щоб Він став нашим Відкупителем і допоміг нам повернутися назад до Його милості. Його милість шукатиме загублену вівцю, доки кожен член Адамового роду не буде приведений до знання Правди та до повної можливості повернутися до Божого стада. Для цього має бути встановлене Месіанське Царство. З цією ж метою є теперішній поклик до Церкви, щоб стати Царським Священством, щоб під проводом великого Визволителя вона могла співпрацювати з Ним, щоб донести Вістку Божої благодаті до всіх членів Адамової сім’ї.
О, як відрізняється цей погляд на нашого люблячого Творця від того, який нам передали з Середніх Віків! Як він відрізняється від того, який представляв Всемогутнього розгніваним і злісним, мов би Він приготував наперед місце вічних мук для людського роду, за винятком небагатьох, котрі матимуть вуха до слухання і котрим пощастить почути це Послання в теперішньому житті. Навпаки, ми бачимо, що задум, приготований люблячим Отцем, лише починає проявлятися в Його милості до Христа та Церкви; і що остаточно знання слави Бога наповнить всю землю, аж кожне коліно схилиться і кожен язик визнає, на славу Бога.

ЗАГУБЛЕНИЙ ГРІШ

В міру того, як ми стаємо Богоподібними, ми стаємо зацікавлені грішниками, перш за все тими, котрі через спадковість або погане оточення глибше загрузли в грісі, неуцтві та забобонах. Маючи Божого Духа, ми раді робити усе, що в наших силах, щоб здобути цих грішників. Однак ми не повинні бути мудрішими від того, що написано. Ми не повинні сподіватися знайти всіх овець. Радше нам треба приготувати тих, кого наш Господь Бог покличе і притягне, щоб бути разом з великим Головним Пастирем в праці, яку Він незабаром запровадить, – праці пошуку загублених овець, праці знайти та відновити всіх охочих та слухняних.
«Син бо Людський прийшов, щоб знайти та спасти [відновити], що загинуло». Загубився людський рід, а не лише деякі, Церква: відновлення має охопити усіх, хто загубився. Це зовсім не має на думці універсалізм і виконається в приведенні кожного члена роду Адама до повного знання Бога, до повної нагоди відновитися від гріха та смерті (1 Тим. 2: 3, 4).
Ісус дав ще іншу притчу, яка мала схоже значення та проілюструвала таку саму велику правду, але під іншим кутом. За звичаєм юдейські жінки одягали прикрасу з монет, яка опоясувала чоло. Вона могла бути з золота або срібла і часом становила їхнє придане. Втратити одну з цих монет означало втратити щось більше, аніж саму її вартість, бо відсутність монети зіпсувала б красу оздоби. Пошуки монети свідчили про те, що її не залишать без уваги, але дбайливо шукатимуть, доки не знайдуть. Сусідські дівчата дізнаються, що вона загубилася, але дуже радітимуть, коли вона знайдеться. Це ще одна ілюстрація радості в присутності Божих ангелів над одним грішником, що розкаявся.

ЦІННІСТЬ ЛЮДИНИ

Ісус сказав: «Бо вартніші ви за багатьох горобців». В нинішній лекції Він дає зрозуміти, що людина є набагато вартнішою від численних монет і від багатьох овець. Ми всі погоджуємось, що важко переоцінити, важко повністю збагнути вартість людського життя, особливо коли йдеться про наше власне життя або життя когось, хто нам дорогий. Але наскільки ми проявляємо це в нашому щоденному житті?
Кожен повинен поставити це питання насамперед самому собі, і лише тоді застосувати його до ближніх. Як я проявляю Божого духа до моїх ближніх, ставлячи на першому місці людське життя? Що я роблю з дня на день, щоб довести моє істинне зацікавлення людством загально? Як я цікавлюся моїми приятелями, моїми родичами, моїми дітьми, моїми братами та сестрами?
Той, хто щось виробляє, повинен підхопити цю тему і запитати себе: «Наскільки я ставлю гріш вартіснішим від людства? Наскільки я громаджу гроші, які перешкоджають створювати і запроваджувати належні міри захисту для тих, кого я наймаю, для всіх, про кого я повинен дбати, перед ким маю відповідальність?» Їхні пальці, їхні очі, їхні руки та ноги, їхнє здоров’я та життя мають бути дорогими для кожного, хто хоч в найменшій мірі має Божого Духа.
Кожен християнин повинен запитати себе, скільки він має Божого Духа? Скільки свого часу я віддаю, щоб допомагати своїм ближнім вибратися з їхніх клопотів та випробувань і повернутися до Бога? Скільки я жертвую свого часу та сил, щоб йти по загублену вівцю? Прислухаймось до апостола: «Не обманюйтеся, Бог осміяний бути не може». «Хто чинить правду, той праведний», – а не лише той, хто каже, що він послідовник Ісуса.
Однак не слід забувати, що Бог є Тим, Хто понад усе зацікавлений цією великою працею, і що Він послав Свого Сина для її виконання. Не слід забувати, що не тільки ми проявляємо інтерес. Божественне зацікавлення та любов є більшими від наших, а Божественна мудрість є вищою. Щодо нас, то ми повинні пильно слухати Того, «Хто з неба звіщає», – йти Його шляхом та за Його прикладом.
Це може означати, що нас багато хто зрозуміє неправильно. Існує багато теорій спасіння світу: суспільного, політичного, морального відродження, боротьби з пороками і т.д. Безперечно, завжди залишається вірним принцип, що є лише два великі Вожді в сутичці між гріхом і праведністю: Христос та сатана. Також є правдою, що хто воює за одного, той воює проти іншого. Тож нам, перш за все, слід переконатися, що ми є на Господньому боці, на боці праведності, правди, чистоти та доброти. Є ще інший крок: переконатися, що ми боремося так, як наш Вождь хоче, щоб ми боролися; що ми трудимося так, як Він хоче, щоб ми трудилися; що ми віддаємо себе так, як Він хоче, щоб ми себе віддавали.
«Бо це воля Божа [для вас], освячення ваше». Отож наше особисте спасіння є першим в Божому порядку. Поєднані з Богом і посвячені Його службі ми запитуємо себе: «Який наступний крок?» Ось відповідь: «Паси вівці Мої; паси ягнята Мої». Можливо, що спочатку ми схильні вагатися, кажучи: «Господи, чи не варто спочатку пошукати блукаючих, загублених овець?» Відповідь є дана Господом через апостола, що ми повинні, «поки маємо час, усім робити добро, а найбільш одновірним». Тому, якщо Дім Віри вимагає всього нашого часу, коли ми маємо таку нагоду, ми, можливо, нічого не зможемо зробити для загублених овець, лише вдосконалити тих, кого Господь вже знайшов.
Навіть самі обставини Господнього провидіння можуть керувати нашим шляхом. Якщо при цьому ми бачимо Його наміри, Його ціль, то все добре. Він вибирає зі світу особливих людей, щоб бути співспадкоємцями з Його Сином в Царстві. Всі вони потребують навчання в духовному напрямку для свого розвитку, щоб бути придатними і приготованими статися Царським Священством, бути царями та Священиками для Бога, і згодом судити, карати, підносити та благословити весь світ в міру того, як люди виявляться охочими та слухняними.
R5426 (1914 р.)