КОШТ УЧНІВСТВА
Луки 14: 25-35

“Бо хто хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її” (Матвія 16: 25).

Події відбувалися при завершенні місії Великого Учителя. Разом із Ним ішов великий натовп, і всі вони, як того вимагав Закон, прямували до Єрусалима на святкування Свята Пасхи, коли, про що Ісус знав наперед, Він помре як позаобразне Пасхальне Ягня. Часом під час подорожі Він зупинявся і промовляв до людей з натовпу. Нинішня лекція наводить деякі з Його учень. За звичаєм тих днів учителі брали собі учнів. Ті вважали їх великими вчителями і прагнули вчитися в них та користати з їхніх настанов. Дотепер християни називають себе учнями, послідовниками Ісуса, і кажуть, що вони прислухаються до Його Слова і шукають благословення, яке Він обіцяв Своїм вірним послідовникам.

Треба визнати, умови учнівства, які виклав Ісус, дуже відрізняються від умов, які проголошують деякі з тих, які іменують себе Його мовними знаряддями, Його служителями. Часом вони твердять, що достатньою ознакою учнівства є бажання піднятися в зібранні і попросити про молитву Божого народу. Такі особи вважаються наверненими. Для того, щоб вони зробили хоча б цей крок, потрібно застосовувати стимули. Часом ці стимули мають комерційний характер – більший комерційний успіх підприємця, більша прихильність до чиновника з боку працедавця, вступ у товариство або кращі перспективи політичної кар’єри.

Якщо ми порівняємо ці методи з тим, що Ісус представив у Своїй лекції, то побачимо, що переважна більшість номінальних християн, так би мовити, спокусилася на визнання чогось, що вона ніколи не збиралася визнавати. Багато хто потрапив у так зване християнство, ніколи не ставши християнином (виходячи з умов учнівства, які представив Учитель) і не слухаючись Його Слова.

“Коли хто приходить до Мене, і не зненавидить свого батька та матері, і дружини й дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі, той не може бути учнем Моїм”. Дійсно, для нас немає вибачення, якщо ми хибно зрозуміємо такі виразні умови та вимоги. Учитель не казав, що тільки Його учні можуть здобути вічне життя. Згідно з Його загальним вченням весь світ загубився, заблукав від Бога і не має права на вічне життя. Але Він прийшов померти, “Праведний за неправедних”, щоб всі неправедні мали можливість повернути собі Божественну милість. Він не казав, що ніхто, окрім Його послідовників, не матиме шансу на вічне життя. Той, хто так каже, додає до Слова і, в кінцевому результаті, ще більше заплутується.

Ісус навчав, що у своєму часі Він буде “Світлом правдивим,.. Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ”. Світ вже існував 4 000 років перед тим, як Ісус прийшов, і ніхто не заперечуватиме, що померлі до Його приходу не мали жодної можливості пізнати Його і бути Його учнями. Однак Він помер, щоб благословити їх, а також всіх, хто відтоді народився на світ. Це благословення світу, за Його словами, має відбутися через Його Царство, і Він сказав їм чітко, що Його Царство не з цього світу, віку, не з цієї епохи, а належить до майбутнього. Тим часом Він тільки запрошує учнів і ще не намагається вплинути на світ.

Учні були запрошені стати співспадкоємцями з Ісусом у Його Царстві, щоб сидіти з Ним на Його престолі та брати участь у Його великій праці підняття людей – реституції всього втраченого в Адамі і відкупленого на Голгофі. Він сказав їм виразно, що тільки через великі утиски вони можуть увійти в клас Царства; що ці утиски повинні показати їхню любов до праведності, їхню відданість Богу; що Бог спеціально зробив шлях настільки вузьким, щоб лише деякі, найкращі (в Божих очах) з-посеред людства, могли знайти його, лише нечисленні, які йдуть цим шляхом до самого його кінця, де знаходиться слава, честь і безсмертя.

Маючи це перед очима розуму, ми бачимо обґрунтованість важких умов учнівства. Тільки тим, які охочі пристати на ці умови і продемонструвати любов та відданість Богу, можна надійно довірити велику владу, славу і честь, що будуть дані класу Царства (разом з Відкупителем), як тільки він буде укомплектований. Давайте дослідимо ці слова уважно, при цьому оцінюючи себе – не за плоттю, а за духом, за нашими намірами, нашими прагненнями.

Добре сказав Генрі Вард Бічер (Henry Ward Beecher) про Учителя: “Ніколи перед тим і ніколи після того, наскільки я знаю, не було такого звернення до тих, які казали, що вони охочі і готові йти за Ним”. Аналогічний вираз знаходиться в Євангеліє Матвія (10: 37): “Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний”. Слово “ненавидіти”, мабуть, протиставляється слову “любити”. Отже, бути учнем Христа, означає любити понад усе Господа і принципи, які Він відстоює; тому любов до інших можна прирівняти до неприязні.

Така пропозиція зі самого початку означає відокремлення. У випадку людини, її волі, наміру, йдеться про відокремлення від кожної іншої любові, яка конфліктуватиме з нашою любов’ю до Господа та нашою слухняністю Його волі. Порівняно з нею нашу земну любов треба вважати нічим. За наказом Господа ми повинні бути готові пожертвувати кожною земною надією, ціллю, прагненням, і охоче, радо покласти наше життя. Кожному, хто показує відданість такого роду, можна довірити будь-що. Про них Господь пророчо каже: “Вони будуть Моїми,.. у той День, коли Я [прийду і] буду збирати Свої коштовності” (Мал. 3: 17, KJV).

Факт, що Ісус мав саме такий характер і ставив волю Отця вище від усіх інших міркувань, є запевненням, що всі Його співспадкоємці в Царстві будуть мати такий самий розум, такий самий дух. Він запевняє нас, що Царство не буде самолюбним: його царі, князі та судді не тільки матимуть непереборну силу, але й будуть непідкупними, непоступливими. Для них Божественний критерій буде основним і абсолютним.

Така посвята Господу, як змальована тут, неминуче (в той чи інший час) буде означати розрив багатьох земних уз. Послідовники Ісуса будуть вважатися особливими людьми, і багато хто сприйматиме їхню поведінку як дивну, неприродну, нерозсудливу. Отже, як сказав св. Павло, нас вважають цілий день нерозумними Христа ради за те, що ми проповідуємо Божу Мудрість і Божу Любов, ставлячи її вище від людської мудрості та любові. Про таких св. Іван пише, кажучи: “Бо який Він, такі й ми на цім світі”, – нас висміюють, перекручують, осуджують, лихословлять. Хто зможе вистояти в таких труднощах, той зможе здобути вінець, який мав на думці Ісус, коли говорив, що тому, хто переможе, Він дасть вінець життя і дозволить йому сісти з Ним на Його престолі.

Хто на це здатний? – питає апостол. І дає відповідь: “Наша здібність від Бога”. Вона виникає з обітниць: “Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила виявляється в безсиллі” (Хом.); “Я тебе не покину, ані не відступлюся від тебе”.

ЩО ОЗНАЧАЄ НЕСТИ ХРЕСТ?

Підкреслюючи суворість умов, Ісус сказав: “І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, той не може бути учнем Моїм”. Навіть якщо ми почали з хоробрими намірами, впевнено визнали Ісуса і сміливо сказали, що ми – учні, цього недостатньо. Після того як ми вірно стали на боці Господа, то повинні бути випробувані. Господь вважатиме гідними і остаточно прийме тих, хто не тільки на початку мав трохи ентузіазму, але показав, що він на це заслуговує своєю вірністю. Нести хрест треба щоденно. Нашим хрестом є опозиція з боку світу, плоті та диявола, яка суперечить Божественній волі, викладеній нам у Господньому Слові. Єдине правильне ставлення висловив Учитель, кажучи: “Не Моя, а Твоя нехай станеться воля”.

Як пересторогу, щоб не приймати учнівства без ретельного обмірковування, наш Господь дав притчу про чоловіка, який почав будувати вежу, заклав фундамент, але не зміг її завершити. Витративши зусилля, він виставив себе на посміховисько, показав нерозсудливість. Іншою ілюстрацією є похід на війну без відповідних приготувань, бо такий крок принесе катастрофічні наслідки. Всі послідовники Христа постановили будувати характер і “змагатися добрим змагом”. Той, хто вступив під знамено Ісуса, повстав проти сатани та гріха і повинен сподіватися важкої боротьби. Він не отримає переможного вінця і не почує слова “Добре”, якщо вірно не покаже наполегливості в добрих ділах.

Яким було би благословення, коли би всі, які віддалися справі Христа, робили це з повним, ясним розумінням того, що вони роблять, і з твердою рішучістю йти вперед правильним шляхом, не оглядаючись! Справа Христа зробила б ще більший поступ між людьми. І хоча їхня кількість була би значно меншою, їхні вплив та сила у світі були би, безсумнівно, набагато більшими.

“СІЛЬ ДОБРА РІЧ. АЛЕ...”

Сіль має консервувальний вплив на все, до чого її вживають. Вона також дозволяє краще відчути смак їжі. У древні часи її використовували як символ вірності, відданості, і сказано, що навіть тепер деякі араби вважають, що треба бути вірним до смерті особі, у чиєму домі вони споживали сіль. Для них це запорука відданості.

Ісус вжив сіль як символ Своєї відданості Богу, а також відданості, яку всі Його послідовники повинні мати і, більше того, повинні підтримувати. Якщо сіль втратить свої смакові якості, вона не надається на ніщо інше. Її не можна використати на добриво, бо це матиме протилежну дію. Тому, якщо вона не служить встановленій цілі, то стає абсолютно безкорисна. Так само християнин має особливу ціль у світі – бути запобіжним засобом, мати, так би мовити, антисептичні якості, викликаючи добрі риси в тих, з ким він пов’язаний. Така місія християнина у світі. Якщо він це не робитиме, то розминеться з метою, до якої був покликаний, і не матиме жодної особливої цінності в Господній службі.

“Хто має вухо, хай чує”, – сказав Ісус на завершення. Усі Його послідовники повинні прислухатися до цих слів. Хто ними нехтує, той нехтує Тим, Хто їх дав, і обов’язково розминеться з благословенням, яке міг би здобути. Що стосується світу, “вони мають очі, щоб бачити, та не бачать, мають вуха, щоб слухати, та не чують”. Ми не повинні міряти світ тими ж критеріями, якими міряємо себе і всіх, які кажуть, що вони послідовники Ісуса. Найвищим мірилом світу є Золоте Правило. Найвищим мірилом християнина є самопожертва, виконання Божої волі за всяку ціну.

R5425 (1914 р.)