НАША РОЗУМНА СЛУЖБА

“Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу” (Римлян 12: 1).
Це нагадування св. Павла ґрунтується на попередніх висловах з одинадцятого розділу того ж Послання, як про це свідчить сполучне слово “тож” – виходячи з того, що перелічено у цьому розділі. Одинадцятий розділ розповідає про Божі благодаті як для природного, так і для духовного Ізраїлю, а не для світу. Натомість десятий розділ розгорнуто розглядає Божі милосердя для всіх Його створінь. У цьому Посланні апостол звертається до тих, які були поганами. Беручи до уваги благодаті Бога (Його План Спасіння і покликання декого з поган зайняти місця в Тілі Христа, втрачені природним Ізраїлем), св. Павло закликає своїх слухачів представляти свої тіла на живу жертву, святу і прийнятну.
Природно виникає запитання: “До кого звертається апостол?” Очевидно, що він вживає ці слова як заклик до віруючих, а не до світу. Вступ до Послання свідчить про те, що воно було написане до посвячених. Але, мабуть, дехто, пов’язаний з Церквою в Римі, ще не вчинив посвячення. Дехто, будучи віруючим, прийшовши до знання про Господа і підраховуючи кошти самопожертви (хоча ще не віддав себе цілковито Господу), міг ще стати братом у Правді в повному значенні. Слова апостола однаково стосуються обох класів – тих, які віддали своє тіло на живу жертву, і тих, які думають це зробити. Тому цілком властиво було сказати: “Брати, ви вже віддали себе Господу, тож благаю вас, щоб ви виконували ваш Обіт посвячення, бо ваші тіла святі і прийнятні для Бога”.
Небесний Отець ніколи нікого не силує, а говорить, що Він готовий прийняти того, хто собою жертвує, і що тепер є приємний час віддати себе. Він викладає факт, що самовідречення і жертвування є єдиними умовами, на яких хтось може прийти до єдності з Ним. Та ніде Він не наполягає або наказує комусь чинити посвячення. Робити так означало би перетворювати жертвування на обов’язок, а думка про жертвування протиставляється вимозі.

УМОВИ УЧНІВСТВА

Найкращий приклад того, що ми повинні робити, дав наш Господь і апостоли, провідні члени Божої царської сім’ї. Наш Господь нікого не намагався заманити до Своєї служби, як це, бачимо, діється сьогодні. Навпаки, Він дотримувався високих і шляхетних засад. Він сказав: “Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені”. “Це – звернення до розуму. Якщо ви бачите, що хворі на гріх, прийдіть до Мене – в Мене є бажання і спосіб допомогти вам прийти до Отця”.
У розмові з молодим начальником синагоги наш Господь виклав умови учнівства. Він не казав: “Не звертайте на це уваги; не сприймайте це надто серйозно”. Навпаки, Він виклав умови посвячення. Жодна людина не може бути Його учнем, якщо не віддасть усе. Молодому чоловікові наш Господь показав, що з його моральністю щось негаразд. У нього було багатство, а це багатство треба було вживати Богу на славу. Не треба бути самолюбним, інакше неможливо бути Христовим учнем.
Молодий чоловік міг сказати: “У мене є діти, про яких я повинен дбати”. Але Господь промовив: “Віддай усе, що маєш, Богу”. Якщо мова йде про батька, він може посвятити своїх дітей. Господь не вимагатиме від когось те, що той не може зробити. Він сказав: “Іди вслід за Мною, узявши хреста”, якщо хочеш бути Моїм учнем (Мр. 10: 21).
Ще наш Господь казав: “Ніхто з тих, хто кладе свою руку на плуга та назад озирається, не надається до Божого Царства” (Лк. 9: 62). Ми повинні мобілізувати наш розум, щоб вжити всі наші сили, або ж відійти убік. Господній метод повинен бути нашим путівником. Ми не повинні когось заплутувати, ані вдаватися до хитрощів, щоб переконати. Ми не повинні посилатися на те, чого вдасться досягти у матеріальному відношенні, якщо хтось стане християнином. Ми повинні розповідати людям, що немає іншого шляху увійти в Христа, як через хрест. Ми не можемо досягти цього жодним іншим чином. Є Господній шлях і немає жодного іншого. Ми мусимо нести хрест, як Він ніс. Віримо, що ми зробимо людям більше доброго, якщо представимо Послання, в якому немає невизначеності, ніж коли будемо намагатися їх заманити. Тим не менше, кажучи їм про випробування та хрест, ми повинні також сказати про наступну славу.

ЗАСТОСУВАННЯ ВІРША ДО ПОСВЯЧЕНИХ

Для тих, хто вже вчинив посвячення, думка була би такою: “Ви увійшли в Угоду з Богом, щоб йти за Ісусом. Ви відмовились від своєї людської волі. Пам’ятайте, що це включає також ваше смертне тіло. Продовжуйте діло віддавання вашого тіла – вмирати щоденно. Тримайте в думках цю Угоду Жертви, бо вона ще не виконалася. Сама обіцянка виконати угоду ще не є її виконанням”.
Отець дає вам зачаття Святим Духом, а також великі привілеї, які належать тим, хто став Новим Створінням у Христі. Тепер нам треба йти вперед і день за днем класти своє життя в Його службі. Тому апостол цілком слушно сказав: “Кладіть своє життя щоденно. Пам’ятайте, що, власне, ваше смертне тіло треба жертвувати в Господній службі. Жертвувати треба себе як старе створіння, як людську істоту, а не як Нове Створіння. Ваша жертва є живою в тому значенні, що тіло, яке умовно вийшло з-під гріха, постійно віддається в жертву. Воно не віддане для того, щоб бути збереженим або стати вашим вічним надбанням. Ні, ваша угода і привілей у тому, щоб довести до кінця жертвування вашої плоті. Тому я благаю вас це робити”.

ЗАСТОСУВАННЯ ВІРША ДО УМОВНО ВИПРАВДАНИХ

Для тих, чиє виправдання ще не стало дійсним, вірш може означати: Ви бажаєте служити Богу. Про це свідчить те, що ви відвідуєте зібрання Церкви. Факт, що ви збираєтесь зі святими цієї громади, означає, що ви любите святі речі – що ви бажаєте знати волю Бога. Тому, браття, благаю вас вчинити повне посвячення себе Богу. Вважайте своє тіло живою жертвою – не з наміром вчинити самогубство або знищити тіло, але сприймайте його як живу жертву, день за днем використовуючи свої сили та своє життя у Господній службі.
Отже, заклик “повіддавайте ваші тіла”, здається, можна застосувати як до посвячених, так і до тих, які йдуть далі, щоб пізнати Господа. Наступний вираз треба розуміти як також відповідний – “святу, приємну Богові”. Якщо цей вираз стосувати до тих, які вже посвятилися, тоді апостол каже: “Вчинення дійсним вашого виправдання, яке дав вам Господь, зробило вас святими. А відколи Господь вважає вас святими, а ви себе – цілком прийнятними для Нього, – ви повинні далі робити добрі діла: завершити добру працю, яку почали. Якщо Бог вважатиме жертву святою і прийнятною, наслідки будуть величними і славними”.
Така пересторога, дивлячись із погляду того, хто ще не досяг повного посвячення, може означати (якщо ви зробили цей крок посвячення), що треба пам’ятати, що вам буде приписана заслуга Христа і що завдяки порядку, який Бог вчинив у Христі, Він готовий прийняти вас.

ПОСВЯЧЕННЯ ДО СМЕРТІ – НАЙБІЛЬШ РОЗУМНА РІЧ

 Кожен, хто розпізнає Божі милості та благословення, розуміє, що жертвування земними речами заради дорогоцінного привілею служити Йому є “розумною службою”. Якщо для Ісуса було розумною службою залишити небесну славу, стати людиною і пожертвувати Себе до смерті, тоді, безперечно, наша служба є найбільш розумною. Ми, будучи недосконалими, маємо зовсім мало, що могли би дати, і коли є нагода показати, як ми оцінюємо Небесного Отця, ми повинні з цим поквапитися.
Отець зробив пропозицію Господу Ісусу, і навряд чи порадить щось інше, окрім розумної служби. Просити Ісуса пожертвувати Його життям для людства без будь-якої нагороди майбутнього життя було би найбільш нерозумною річчю. Тому Отець запропонував Відкупителю велику радість, яка б винагородила Його слухняність. Так само з нами. Господь не запрошує нас жертвувати себе в цей час без нагороди від Нього. Він каже, що коли ми це зробимо, Він вчинить нас співспадкоємцями з Його Сином, учасниками з Ним у всіх радощах Царства.

ПОСВЯЧЕННЯ НЕ Є ЗАКІНЧЕННЯМ НАШОЇ ПРАЦІ

Вираз “браття” можна розглядати з двох різних поглядів. З одного боку його можна застосувати до тих, які є в стані сподіваного виправдання, у виправданому стані розуму, чиє виправдання зростає з кожним їхнім кроком до Бога. З іншого боку він стосується тих, які стали братами у найповнішому значенні, які зробили крок посвячення і чиє посвячення Отець прийняв через Господа Ісуса. У їх випадку бачимо постійне, щоденне віддавання себе. Цього ранку ми віддали себе Господу і попросили Його благословення на весь день. Це і є віддаванням – день за днем, година за годиною. Це є постійним підкоренням тим чи іншим шляхом нашої самоволі – щоденним колиханням нашим жертвоприношенням перед Господом. Саме так було з нашим Господом Ісусом. Він не тільки повністю посвятився на початку, але й день за днем клав Своє життя, доки жертва не закінчилася на Голгофі.
Коли хтось посвятить свій час і таланти, а потім забере своє жертвоприношення, той, напевно, не здобуде великої нагороди, за якою Отець запросив його бігти. Велика Громада буде складатися з тих, які віддали своє тіло, але занедбали нагоди класти своє життя – свій час, вплив, гроші та все інше в Господній службі. Таке нехтування приведе до втрати місця на престолі, привілею бути частиною класу Нареченої. Наречена буде складатися з тих, які не тільки віддали своє тіло на початку, але й вірно продовжували віддавати його аж до смерті.

СПОНУКАННЯ БОЖИМ МИЛОСЕРДЯМ

Апостол каже, що підставою, чому ми повинні віддавати себе, є “Боже милосердя”: “Благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла”. Певною мірою Боже милосердя є понад усе. Він посилає Своє сонячне проміння і Свій дощ на злих і на добрих. Багато століть особливе Боже милосердя було дароване тільки юдеям. Але порядок Божого Плану такий, що погани, а також юдеї, можуть потрапити тепер у Божу милість. Бог повалив серединну перегородку через Христа і дав усім людям можливість прийти назад до згоди з Ним, щоб вони сприймали Його як свого Отця, як свого Життєдавця, і щоб через Христа могли ділити Його благословення.
Ті, які бачать і чують, чиї очі розуміння розплющені, повинні вбачати в цьому підставу для повного посвячення, повного підкорення Господу. Це справді найрозумніша служба, як показує апостол, і нагорода, яку Він додає, робить її невимовно бажаною та цінною. Було би дуже нерозумно приймати Божі дивовижні милості і потім нехтувати жити згідно з вимогами, які їх супроводжують. Якщо ми дійсно віримо Богу, якщо ми маємо належну віру в Його надзвичайно великі та цінні обітниці, ми радо та вірно сприйматимемо ці вимоги.
Одна пані недавно сказала нам: “Ви кладете більший натиск на побожне життя, ніж це роблять у нашій церкві. Ви кажете: «Вірте в Господа Ісуса Христа і будете спасенні». Ви кладете особливий натиск на тому, щоб вірити”. “Так, – відповідаємо ми, – слово «вірити» у всьому цьому найважливіше. Коли б ми сказали вам, що якщо по дорозі до дому сьогодні ви зупинитеся в певному домі, під певним номером, і знайдете на розі під сходами невелику сумку, в якій знаходиться цінний скарб, який повинен належати вам, то якщо ви повірите нашим словам, то підете туди і знайдете цю сумку. А якщо ви скажете, що вірите, а тоді підете іншою дорогою, то ми, напевно, будемо знати, що ви не повірили нам. Ваша поведінка буде свідчити про це”.
Сьогодні Господь запропонував нам можливість стати співспадкоємцями з Ісусом Христом, нашим Господом, у “спадщині нетлінній й непорочній та нев’янучій”. Якщо ми віримо цьому, ми будемо намагатися знати, якими є умови. Хто справді вірить, той побачить, що умови дуже легкі порівняно з великою нагородою. Але хто не зуміє прикласти найбільших зусиль, щоб здобути цю велику нагороду, той покаже, що не повірив Посланню, бо коли б він розумів цю пропозицію і вірив їй, то напевно прагнув би скинути з себе кожний тягар та клопіт і біг би з терпеливістю до кінця, щоб здобути вінець (Євр. 12: 1, 2).

ПОВНОТА НАШОГО ЖЕРТВУВАННЯ

Отже, це розумна служба. Апостол розповідає нам про умови. Всі, хто хоче отримати це велике благословення, повинні віддавати себе в живу жертву, святу і прийнятну для Бога. Нам належить віддати наше тіло. Його віддає не Нове Створіння, бо в той час, коли віддається тіло, ще немає Нового Створіння. Наш природній розум збагнув із Господнього Послання, що існує набагато величніший шлях, в згоді з Господом, і ми запрагнули прийти до згоди з Ним. Ця нова, тобто змінена, воля віддає наші земні інтереси і все, що ми маємо, в жертву. Коли ми віддаємо себе Господу, ми ще є людськими. Далі ми є зачаті до нового розуму, нової надії, і стаємо Новими Створіннями.
Коли ми віддаємо себе Богу, ми не приходимо з тим, що віддаємо, прямо до Нього. Ми приходимо через великого Первосвященика так само, як в образі первосвященик чинив жертвоприношення Господнього козла. Ми приходимо до Отця через Відкупителя. Ми не приносимо виправдану жертву, а приходимо з усіма нашими гріхами, щоб очиститися в джерелі, відкритому для нас. Почуття нашого серця виражені словами:
“Немає виправдання в мене,
Та Ти пролив за мене кров Свою.
І кличеш Ти прийти до Тебе –
Агнець Господній, я іду!”.
Але Бог не може прийняти жертви в недосконалому вигляді. Він визнає нас тільки тоді, коли ми приходимо через Священика. Коли б ми були досконалі, ми б могли приходити у власному імені, але ми недосконалі і приходимо тільки через цього Первосвященика, Ісуса. Тоді великий Первосвященик приписує Свою заслугу і сприймає нашу жертву як частину Своєї власної. До нас приходить Божественне благословення – ми зачаті Святим Духом. Відтоді ми є Новими Створіннями у Христі. Ми були принесені Божим шляхом і прийняті.

ВІДМОВА ПРИЙНЯТТЯ ПОКАЗУЄ ВІДСУТНІСТЬ ОЦІНЮВАННЯ

Тепер ми мертві, і наше життя заховане з Христом у Бозі. Ми віддали наші тіла, і вони стали живою жертвою: були прийняті Богом та заколені з Христом, і піднялися, щоб ходити у новизні життя. Під виразом “тіло” маються на увазі також всі земні інтереси, теперішні, минулі та майбутні – всі інтереси, які ми коли-небудь мали або могли мати. Ми відмовляємось від усіх надій, тобто прав, які могли би мати у майбутній реституції. Така угода є повною. Наша жертва стає святою і прийнятною для Бога відразу після приписання заслуги Ісуса, і таке жертвоприношення продовжує бути прийнятним до кінця. Коли ми день за днем жертвуємо своє життя в Господній службі, це щораз більше приносить нам Господні благословення, і ми щораз більше наповнюємося Його Духом.
Віддати все, що ми маємо, в Господній службі є не тільки найрозумнішою річчю, але й зовсім малим жертвуванням. Це набагато менше від того, що ми готові радо віддати Тому, Хто проявив до нас таке дивовижне милосердя і благодать. Якщо Бог запропонував нам таку велику нагороду і благословення взамін за наше убоге життя, ми повинні відчувати, що відмова прийняти цю пропозицію свідчитиме не тільки про елементарне невміння оцінити безмежну доброту, але й про слабкість розуму. Це показуватиме дитячість сприйняття, коли ми не здатні зважити і порівняти нікчемні та минущі самолюбні задоволення цього короткого життя з вічністю радості, благословення та слави на Божественному рівні, набагато вище ангелів, початків, влади і всякого ймення, що назване, після нашого славного Господа та Голови, займаючи становище таке славне, таке величне, що жоден людський розум не може збагнути його безмежності. Тому будьмо вірні – аж до смерті!

R5422 (1914 р.)