ПАМ’ЯТКОВА ВЕЧЕРЯ

Ми святкуватимемо Пам’яткову Вечерю 21 квітня увечері. Віримо, що весь посвячений Господній народ скрізь скористається зі свого привілею згадати смерть Відкупителя за наші гріхи і, як наголошує апостол, нашу участь з Відкупителем у Його стражданнях та смерті для людських умов. Як Господь та апостоли зустрілися і символічно відсвяткували Його смерть напередодні самої події, так і нам належить зустрітися в річницю, щоб відсвяткувати Його жертву.

Щорічне святкування на основі виразного Господнього наміру у встановленні цієї Пам’ятки замість юдейської Пасхи робить цю подію дуже хвилюючою, порівняно з будь-яким іншим святкуванням, що ігнорує таку особливість і відбувається що-якийсь-час – щомісяця, щонеділі, щокварталу і т. п. Не шукаймо помилок у тих, які роблять по-іншому, а пояснімо їм, коли випаде нагода, наші аргументи щодо святкування цієї великої події у її річницю.

Кожного разу, як ми це робимо (щороку), ми звіщаємо Господню смерть, доки Він прийде. Хоча ми віримо, що наш Господь присутній вже багато років (під час жнив), це не перешкоджає нам продовжувати благословенну Пам’ятку Його смерті. На нашу думку, Господь мав на увазі, що ми повинні продовжувати святкувати Його смерть, доки у Другому приході вся жнивна праця віку не буде завершена і все Тіло Христа, Церква, не увійде в славу. Тоді, як Він сказав, ми будемо пити з Ним нову чашу.

Якщо зараз ми п’ємо Його чашу страждання, сорому, приниження, докорів, насмішок з боку світу, опозиції, то Його нова чаша буде чашею радості, благословення, слави, честі та безсмертя – Божественної природи. Отець, Який наливав чашу страждання нашому Господу, вже налив Йому чашу благословення та слави. Якщо ми привілейовані мати частку з Ним у цій чаші страждання, то з “переміною” у нашому воскресінні ми матимемо привілей ділити з Ним чашу слави та благословення. Щоправда, наша чаша сьогодні мішана, гірко-солодка, бо вірою ми вже приймаємо численні речі, які Він зберіг для тих, хто Його любить.

У Господньому задумі Місяць символізував юдейські сподівання, тоді як Сонце символізувало сподівання Євангельського віку. Епоха Закону була тінню, відображенням майбутніх речей, як світло Місяця є відбиттям проміння Сонця. Ми наближаємося до часу сходу Сонця Праведності, що принесе зцілення у Своїх променях та заллє світ світлом знання про Бога. Дивлячись на це, ми піднімаємо наші голови і радіємо, як велів нам Учитель. Оскільки всі члени Церкви, які перемагають, зараховані до цього Сонця Праведності, то з притчі нашого Господа (Мт. 13: 43) виникає, що вибрана Церква повинна вся бути зібрана і її прославлення повинно бути завершене до того, як повне світло Тисячолітньої слави засяє на світ.

Беручи участь у Пам’ятці, ми можемо дивитися очима віри вперед, на схід Сонця Праведності – на противагу умовам, які панували у той час, коли святкували першу Пам’ятку. Тоді Місяць (Угода Закону) був уповні. Одразу після відкинення Ісуса та Його розп’яття, юдейська державність почала никнути. Варто зауважити, що в той день, коли Ісуса розп’яли, Місяць був уповні, після чого почалося його зменшення. Так само цього року, 22 квітня, Місяць буде у самій повні і тоді почне зменшуватися. Отже, 22 квітня відповідає дню, в якому Господь був розп’ятий, натомість вечір 21 квітня відповідає ночі першої Пам’яткової Вечері.

ЇСТИ ТА ПИТИ ГІДНО

Як від розсудливого оцінювання факту, символічно представленого у Пам’ятковій Вечері, приходить велике благословення і радість, пропорційна вірі та слухняності учасника, так само осуд супроводжує негідну, невластиву участь у Пам’ятці. Ніхто не повинен брати участь за винятком тих, які прийшли до єдності з Господом через посвячення свого серця (всього, що в них є) для Нього і Його служби.

Ніхто не може прийти до цього посвяченого стану, якщо не визнав себе грішником і не вважає Спасителя Відкупителем від гріха, заслуги Якого достатньо, щоб компенсувати вади всіх, хто хоче прийти до Отця через Нього. Всі такі повинні споживати з великою радістю. Пам’ятаючи страждання Учителя, вони повинні радіти з цих страждань та благословень, які вони принесли в їхнє серце та життя. При цьому ніхто не повинен пити плоду виноградини, хто не засвоїв заслуги жертви Христа і повністю не усвідомив, що всі його благословення є через Нього. Ніхто не повинен пити з чаші, хто не віддав всього, що має, Господу, бо саме це означає чаша. Це – чаша страждань, чаша смерті – повне підкорення волі Бога. “Проте не Моя, а Твоя нехай станеться воля”, – молився Учитель, і такими повинні бути почуття та звернення тих, хто споживає Пам’яткову Вечерю.

Щодо інших, то їх участь у цій Пам’ятковій Вечері було би фарсом, помилкою і принесла би більший чи менший осуд, несхвалення від Бога та власного сумління настільки, наскільки вони усвідомлювали недоречність свого вчинку.

Але нехай ніхто не подумає, що потрібно залишатися осторонь Пам’ятки через недосконалості плоті. Це великий камінь спотикання для багатьох. Доки ми у плоті, можливі і навіть неминучі недоліки у слові, вчинку та думці. Св. Павло каже, що ми не можемо робити те, що хочемо. Оскільки ми потребуємо Божественної благодаті для прощення наших щоденних, ненавмисних, недобровільних провин, то всі, чиї гріхи пробачені і хто прийнятий до спільності з Христом, отримують підбадьорення приходити до престолу небесної благодаті в молитві. Апостол каже: “Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать” (Євр. 4: 16). Саме з огляду на наші потреби Бог відкрив шлях і влаштував для нас цей порядок.

Завдяки тому, що Бог подбав про прощення наших гріхів, у яких ми розкаялися і за які попросили пробачення в Ісусовому імені, ми можемо вважати себе вже не грішниками під осудом, а одягненими в одежу Христової праведності. Така думка ховається за висловом св. Павла і має відношення до щоденного життя: “Благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу” (Рим. 12: 1).

Всі християни повинні давати чесний звіт перед Господом. Якщо вони зробили помилку, то повинні, не гаючи часу, доповісти про це, отримуючи пробачення через заслугу жертви Спасителя. Такі справи перед Господом треба залагоджувати одразу ж в момент їх виникнення, або не пізніше, ніж в той самий день. Не можна дозволити, щоб вони накопичувалися та ставали стіною між душею і Небесним Отцем. Та яким би не був стан у минулому, пора Пам’ятки – це найкращий час, щоб переконатися, що між Господом і нами не позосталося жодної хмари, яка би ховала нас від Його очей.

Ось так, отримавши прощення, очистивши від усякої брудної плями нашу одежу Христової праведності, святкуймо Пам’ятку смерті нашого Господа. Під час неї знову пригадаймо і закарбуймо у своєму розумі важливість заслуги Його жертви та смерті; те, як вона представляє благодать Бога для нас і як з часом представлятиме цю саму благодать, що пошириться через Тисячолітнє Царство для всього світу. Пам’ятаймо також про нашу відданість, про наше посвячення бути мертвими з нашим Господом, бути ламаними як члени Його Тіла, як частини Однієї Хлібини, бути учасниками пиття Його чаші страждання, ганьби та смерті. “А коли терпимо [з Ним], то будемо разом також царювати” (2 Тим. 2: 12).

Віримо, що святкування Пам’ятки цього року буде дуже хвилюючим, буде нагодою скрізь для всього Господнього посвяченого народу здобути багаті благословення. “Бо наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений. Тому святкуймо” (1 Кор. 5: 7, 8).

R5420 (1914 р.)