“І ВСЕ, ЩО ТІЛЬКИ МАЮ Я...”
“Господь дав, і Господь узяв... Нехай буде благословенне Господнє Ім’я!” (Йова 1: 21).
Все, що ми маємо, багато чи мало, потрібно вважати як дар від Бога. Божий дар нашим першим батькам був дуже щедрий – досконалість життя. Вони були створені на образ та подобу Бога у плоті тільки “трохи меншими проти ангелів” (Кул.). Через неслухняність ця досконалість втратилася. Слухняність була умовою, на якій Адам мав право залишатися в Саду Едему. Коли б він слухався, то міг би жити і радіти цим, міг би наповняти землю потомством та поступово приводити весь світ до благословенних умов, які сам знайшов у Саду.
Та коли Адам згрішив, Бог відмовився від нього як сина. З того часу жодна людина не називалася Божим сином до приходу Ісуса. І жодна людина після Ісуса не називалася Божим сином, окрім тих, які прийшли до Бога через Ісуса і яких Він прийняв. Адам був вигнаний з Едемського дому з тією ціллю, щоб це привело на нього кару за гріх – смерть. Господній ангел випровадив Адама геть. Пам’ятаємо Божий вислів: “В день їди твоєї від нього ти напевно помреш” (1 М. 2: 17). Процес вмирання почався одразу і тривав, доки не закінчився через 930 років.
Оскільки покаранням за гріх була смерть, Бог у Своєму милосерді дозволив першим батькам ще жити після непослуху. Хоча Він наклав на наш рід прокляття, коли вигнав Адама і Єву з Едему, тим не менше, з цим прокляттям було пов’язане певне благословення. Коли Бог виганяв їх зі Саду, Він сказав: “Проклята через тебе земля!.. Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову. У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, і до пороху вернешся”. Ось прокляття. Вони мали вмирати поступово.
ВСІ НАШІ БЛАГОСЛОВЕННЯ Є З БОЖОЇ МИЛОСТІ
Адам і Єва могли робити все, що в їх силах, щоб продовжити життя, але для них було неможливо прожити повну тисячу років, яка становить один із Господніх Днів. Адам прожив майже весь День, тим не менше, він поступово сходив до гробу. Його розумові, моральні та фізичні сили слабли. Тому весь його рід є стогнучим створінням.
Вирок не був ані несправедливим, ані нечесним. Те, що ми живемо взагалі, є милістю Бога. Привілей, який Він дає нам, прожити хоча б декілька років є великим даром. Про всіх нас вірно сказав пророк Йов, який згадує свій досвід, що він нагим прийшов у цей світ. Ми не маємо нічого, що би справді могли вважати своїм власним. І привілеї, які ми маємо, ми маємо завдяки Божому провидінню.
Про Йова відомо, що свої стада, отари та дітей він мав із дозволу та милості Бога. Коли вогонь зійшов із неба, то спалив його вівці та слуг, які їх пильнували. Вороги вбили верблюдів, волів та ослів, а також інших слуг. Прийшла буря і повбивала його дітей. Та Йов промовив: “Господь дав, і Господь узяв... Нехай буде благословенне Господнє Ім’я!” Він зовсім не претендував на вічне життя, хоча й мав надію на нього. Він розумів, що все, що в нього було, належало Богу, а не йому.
Життя та безсмертя були виведені на світло не раніше, як прийшов Ісус (2 Тим. 1: 10). Він чітко виклав велике Послання спасіння, на яке попередньо були тільки натяки. Він прийшов дати Своє життя як ціну викупу, дати життя, яке відповідало життю, що втратив Адам. Бачимо красу всього цього задуму, як через людину прийшла смерть, так через людину повинно також прийти воскресіння мертвих. “Бо як через непослух одного чоловіка багато-хто стали грішними, так і через послух Одного багато-хто стануть праведними” (Рим. 5: 19), – вільними від покарання смертю, і остаточно матимуть воскресіння.
Першою, хто здобуває користь від цього задуму в Христі, є Церква. Апостол каже, що ми підняті з Ним, щоб ходити в новизні життя. Ми маємо віру, що Бог здатний повністю завершити це воскресіння, як Він обіцяв. Ми не кажемо, що ми не помираємо, бо це суперечило би всім фактам та Святому Письму. Навпаки, ми стверджуємо, що помираємо, Але ми віримо, що Той, Хто підняв Ісуса з мертвих, підніме також нас через Нього. Ісус здійснив примирення за гріхи всього світу, на основі якого ті, які вірять зараз, можуть мати примирення з Богом. Згодом світ матиме користь із Христової праці примирення і можливість поєднання.
ЖИТТЄВІ ПРАВА, ВТРАЧЕНІ ДЛЯ ЛЮДСТВА
Надія Церкви полягає в тому, що вона царюватиме з Христом тисячу років, зв’яже сатану, підніме людство з гріха, болю та смерті і, як каже Святе Письмо, “витре сльозу... із обличчя усякого” (Іс. 25: 8). Це – діло Бога, бо Він усю цю річ запланував, задумав. Це – діло Христа, бо Він купив людський рід і є Посланцем Отця – “початком Божого творива”, “початком, первородженим з мертвих, щоб у всьому Він мав першенство” – не першенство над Отцем, а першенство над усіма іншими (Об. 3: 14; Кол. 1: 18).
Тому ми бачимо виразніше, ніж Йов, що всі наші благословення є від Бога, а не від нас. Ми бачимо виразніше, оскільки ми духовно зачаті. Знаємо, що ми не маємо жодних прав. Все, що ми можемо, це просити про Боже милосердя. Та не всі здатні чути це Послання милосердя: “Для невіруючих... бог світу цього осліпив розум” (2 Кор. 4: 4, Дерк.).
Тож бачити можуть тільки ті, чиї очі особливо помазані. Як сказав Ісус за Своїх днів: “Очі ж ваші блаженні, що бачать, і вуха ваші, що чують” (Мт. 13: 16). Також св. Петро підтверджує думку про засліплення тих, які розіп’яли Господа: “Браття, знаю, що вчинили ви це з несвідомості” (Дії 3: 17).
З нашого кращого становища ми можемо (більше ніж Йов) з повним підкоренням сприймати усілякі випробування, які Бог у Своїй мудрості та любові вважає за потрібне дозволити на нас. Якщо ми – Його діти – ми зобов’язані приймати всі наші випробування як Його провидіння, розпорядження і порядок.
“І все, що тільки маю я,
Даю Йому – це втіха.
Життя і серце, силу всю
Даю Йому навіки”.
R5417 (1914 р.)