“ПІДІЙШОВ САМ ІСУС”

Луки 24: 13-35
“Христос Ісус помер, але й воскрес” (Римлян 8: 34, Гиж.).
Ми збираємося сьогодні розглянути одне з найбільш знаменних з’явлень Ісуса Своїм учням після воскресіння. Рано вранці в день Свого воскресіння Він з’явився жінкам, які прийшли з пахощами бальзамувати Його тіло. Вони розповіли св. Петру та св. Івану про те, що Господь був із ними. Ці два найенергійніші апостоли подалися навипередки до гробу, та побачили тільки порожню могилу.
Учні Ісуса були вражені, приголомшені. Хоча Він казав їм, що Його розіпнуть і Він встане з мертвих третього дня, вони не зрозуміли сказаного. Навіть почувши про Його воскресіння, вони ніяк не могли це погодити з тим, що Він говорив їм попередньо.
Пополудні двоє з громади вирушили додому, розмовляючи про своє розчарування Ісусом – як Він, замість того, щоб стати великим царем, був розп’ятий, а їхні сподівання мати з Ним почесті та високе становище зникли. Ісус виявився ошуканцем, на радість правителям. А те, що Його розп’яли, здається, пояснювало справу, що Він не міг бути Месією, як про це казав і як вони в це повірили.

НЕПРИЙНЯТНО, ЩО ІСУС ДАЛІ Є ПЛОТТЮ

Коли вони розмовляли, Ісус наздогнав їх. Вони не впізнали Його через зміну у воскресінні. Апостол Петро говорить нам, що Він був “умертвлений тілом, але Духом оживлений”. Ми розуміємо це у світлі пояснення, даного про зміну Церкви у воскресінні. Апостол Павло стверджує: “Сіється в неславу, у славі встає, сіється в немочі, у силі встає, сіється тіло звичайне, встає тіло духовне” (1 Кор. 15: 42-44). Тож, зрозуміло, якщо Церква має зазнати такої зміни у воскресінні, щоб бути подібною до Господа, то і Він мусив зазнати такої зміни.
Така ж думка виникає зі слів апостола, що ми “всі перемінимось, раптом, як оком змигнути”, бо “тіло й кров посісти Божого Царства не можуть”. Зміна, якої Церква має зазнати, щоб бути придатною до Божого Царства, є такою ж зміною, якої зазнав Ісус, коли був піднятий з мертвих як життєдайний Дух – вже не як людина.
Титул нашого Господа “Син Людський” далі належить Йому, так само як титул “Слово Боже”, Логос. Коли Логос став плоттю, Його індивідуальність не була втрачена. Про людський досвід нашого Господа читаємо: “Ти... тіло Мені приготував” – для перетерплення смерті (Євр. 10: 5-10). Коли Він виконав цей задум, то більше не потребував людської природи, а, як звістив наперед Своїм учням, зійшов туди, де був раніше – на духовний рівень, до духовної природи, а згодом у саме небо.
Вважати, що Ісус є плотською істотою в небесах, яка всю вічність матиме рани і шрами та буде оточена духовними істотами вищого, ніж людина, рівня, означало б припускати, що Отець ніколи насправді не звеличив Його знову до слави, яку Він мав у Бога, поки світ не постав (Ів. 17: 5), і є немислимим. Тому ми повинні тримати в розумі вірші, які показують, що Отець високо звеличив Відкупителя, не тільки повернувши Його на рівень духовного існування, вищий від людського, але й звеличив Його “вище від усякого уряду, і влади, і сили, і панування, і всякого ймення, що назване” (Фил. 2: 9-11; Еф. 1: 20-23).

“ВІН ПОКАЗУВАВ ЇМ СЕБЕ” (Хом.)

Св. Лука говорить, що Ісус показував Себе живим після воскресіння (Дії 1: 3). Також він каже про Нього, що Він з’являвся. Розповідь показує, що обидва вирази виправдані фактами. Він з’являвся і щезав. Він показував Себе одним і не показував іншим, усім видом свідчачи про факт, що після цих трьох днів із Ним сталася певна велика зміна. Він не тільки з’являвся і показував Себе у різному вигляді, у різних тілах, не схожих одне на одне, але й у різному одязі. І коли Він несподівано зникав, то зникав також одяг.
Коли ми говоримо, що Ісус, духовна істота, матеріалізувався, то не подумайте, що ми якимось чином підтримуємо клас, званий спіритуалістами, який претендує на матеріалізацію мертвих. Якщо ми шукаємо ілюстрації, то звернімось до біблійної повісті про те, як Ісус, коли ще був Логосом, до того, як Його природа була змінена з духовної на людську, з’явився Аврааму в товаристві двох ангелів. Читаємо, що Господь і два ангели справді їли і розмовляли з Авраамом, який їх не впізнав, але, “не відаючи, гостинно був прийняв ангелів”, доки, врешті, не стало зрозумілим, хто вони.
Так само з двома учнями по дорозі до Еммаус: Чужинець, який наздогнав їх, доброзичливо запитав, чому в них такий стурбований вигляд, і про що вони розмовляють. Вони відкрили йому своє серце, здивовані, що Він нічого не знає про те, що трапилося. Розповівши про Ісуса Назарянина, пророка могутнього в чині та слові перед Богом та всіма людьми, вони пояснили, як первосвященики та правителі видали Його і розп’яли. Вони пояснили Йому своє подвійне розчарування, що вони втратили не тільки Приятеля, але й надії, що Він є Месією, який має відкупити Ізраїль. Далі вони розповіли про події цього ранку, що деякі жінки з їх громади знайшли могилу порожньою і бачили ангелів, які казали, що Він живий і т. д.
Це дало Ісусові нагоду, якої Він шукав – пояснити учням спокійно, без емоцій, що ті події, які вони пережили, були частиною Божественного Плану. Він сказав до них: “О, безумні й запеклого серця, щоб повірити всьому, про що сповіщали Пророки!” Далі Він розповів, що Йому потрібно було постраждати, щоб увійти в Свою славу, що без таких страждань Він ніколи не міг би бути Царем Слави з владою благословити згодом і відновити людство (Дії 3: 19-21).
Тоді Він почав показувати з писань Мойсея та всіх пророків, що Бог провістив, чого мав зазнати Месія. Він, мабуть, нагадав їм, як Авраам пожертвував Ісака, пояснюючи, що Авраам зображував небесного Отця, а Ісак – Його Самого; що жертвоприношення, хоча й не доведене до кінця, представляло Його смерть, яка відбулася, а наступне життя Ісака представляло воскресіння Ісуса, щоб знову бути з Отцем.
Він, напевно, розповів їм про удар скелі, з якої потекла вода, що ця скеля представляла Його – Того, Кого потрібно було вдарити, щоб дати Воду Життя вмираючому світу. Він, напевно, розповів їм про те, як Мойсей підняв змія в пустині, і пояснив, що змій представляв гріх; що Він, розп’ятий, зайняв місце грішника, щоб цей грішник міг вірою стати праведним у Божих очах через жертву Відкупителя.
Він, напевно, пояснив їм жертву Дня Примирення, під час якого телець, що помер, представляв Його в плоті; під час якого первосвященик, який жив і який увійшов у Святеє Святих та покропив кров’ю для прощення народу, також представляв Його Самого, духовну Істоту, Який після воскресіння мав увійти в саме небо і остаточно представити повне примирення за гріх на користь світу і потім вийти знову у Своєму Другому Приході, щоб благословити тих, за кого помер.

“ВИЯСНЯВ... ПИСАННЯ”

Він, напевно, пояснив їм про пасхальне ягня, про те, що воно символізувало Його Самого, “Агнця Божого, що на Себе гріх світу бере”. Можемо припустити, що Він далі перейшов до Псалмів, Ісаї та інших пророків, пояснюючи всі пророчі місця, які стосувалися страждань Христа і майбутньої слави. Не дивно, що ці учні згодом сказали, що їхні серця палали, коли Він відкривав їм Писання!
Як перші учні були підбадьорені Посланням Божої благодаті та виконанням Його обітниць, так, безсумнівно, буде з усіма послідовниками Ісуса. Господь пророчо звістив: “Народ мій гине через брак знання” (Хом.). Очевидно, якщо Боже Слово не розуміти і не засвоювати, то християнське життя затримається у рості та розвитку. Тому ми маємо часті нагадування з боку Ісуса та апостолів, що народ Бога повинен зростати в благодаті та знанні, повинен досліджувати Святе Письмо тощо. Нехай холодні та збайдужілі приєднаються до пригнічених та зневірених і приходять до Учителя по “харч у пору”. Вони, напевно, не будуть відправлені з порожніми руками Тим, Хто сказав: “Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам”. Наскільки їхні серця палатимуть, наскільки вони розумітимуть виконання Божих обітниць у минулому, настільки вони розвиватимуть віру у виконання обітниць, які стосуються майбутнього.
Ісус міг показатися Своїм учням по-іншому, ніж Він це зробив. Замість того, щоб з’явитися як садівник, як подорожній і т. п., у різному вигляді, а тоді зникнути, поспілкувавшись із учнями, Він міг зробити докладно так само, як зробив зі Савлом із Тарсу – останнім, кому Він з’явився. Читаємо: “А по всіх Він з’явився й мені, мов якому недородкові” (1 Кор. 15: 8). Зачаті Святим Духом повинні народитися з Духа у воскресінні. Тоді вони будуть духовними істотами, подібними до Відкупителя, будуть бачити Його таким, яким Він є, і будуть ділити Його славу. Це і буде відповідний час, щоб всі Його послідовники бачили Його таким, яким Він є, а не таким, яким був (1 Ів. 3: 2).
Але Савло з Тарсу бачив Його як духовну істоту, “яснішу від світлості сонця” опівдні, бачив Його перед часом. Наслідки були фатальними для його очей і вимагали чуда, щоб повернути зір. І навіть тоді певна вада була дозволена як колючка у його плоть аж до дня смерті, як нагадування про велике Боже милосердя до нього, щоб тримати його покірним у його могутньому служінні (2 Кор. 12: 7).

“ВОНИ ЙОГО ПІЗНАЛИ, А ВІН ЗНИК ВІД НИХ”

Коли подорожні прибули до Еммаус, Ісус, як вони наполягали, скористався з їхньої гостинності. У нас є всі підстави припускати, що коли б вони не наполягали, Він не залишився б з ними, бо “удавав, ніби хоче йти далі”. І так само є досі: Він не нав’язує Себе Своїм учням. Радше Він заохочує нас відчувати потребу в Ньому і просити, щоб ми могли отримати, щоб наша радість була повна. Так само було з братами в Еммаус. Вони оцінювали те, чого навчилися. “Чоловік ще ніколи так не промовляв, як Оцей Чоловік”. Якщо Він приніс їм стільки духовної радості, то вони, мабуть, прагнули проявити до Нього усіляку привітність, на яку були здатні, а це могло дати наступні можливості для розмови.
І так було. Коли вони сіли до вечері, їхній гість скористався однією зі звичок Ісуса: спосіб, яким Він просив благословення для їжі, пригадав їм, очевидно, Ісуса. Очі їхнього розуміння почали розплющуватись. Вони одразу збагнули, що ніхто інший, окрім їхнього Учителя, не міг дати їм лекцій, які вони отримали під час подорожі. Та тепер, досягши мети Своєї матеріалізації, Він умить зник з-перед їхніх очей разом з одягом та всім іншим.
Їхня радість була надто великою, щоб дати їм заснути. Треба було поспішити, щоб донести радісну вістку до інших учнів. Тож вони вирушили назад до Єрусалима і знайшли там інших, які раділи з того, що Господь показався Симону Петру. Потім ці двоє розповіли історію пережитого, від чого віра, надія і радість почали наповнювати всі серця.
Хто ще не бачить, що Господній спосіб проявити Себе після воскресіння був у кожному відношенні найкращим! Коли б Він з’явився багатьом із них, або й усім, так, як згодом з’явився Савлу з Тарсу, вони були б спантеличені, приголомшені. Вони навряд чи змогли б ототожнити “світло із неба, ясніше від світлості сонця”, з їхнім Учителем, Ісусом. Навіть коли б голос із неба звістив про факт Його воскресіння, Ісус не мав би такої можливості пояснити їхньому розумові пророцтва, і вони, збентежені та схвильовані, навряд чи змогли би прийняти вказівки.
Треба пам’ятати, що під час менш ніж десяти з’явлень протягом сорока днів між воскресінням нашого Господа і Його сходженням, Він тільки двічі з’являвся у вигляді, схожому на той, у якому вони Його бачили, зі слідами від розп’яття, і що в обох цих випадках Він з’являвся, коли двері були зачинені, а потім зникав, коли двері ще були зачинені, щоб Його послідовники могли засвоїти подвійну лекцію:

R5415 (1914 р.)