КОРИСНІ РОЗМОВИ ЗА СТОЛОМ

Луки 14: 7-24
“Хто бо підноситься, буде впокорений, а хто впокоряється, той піднесеться” (вірш 11).
Значна кількість передових християн, дослідників Біблії, недавно неформальним чином прийняла звичай розмовляти про Біблію під час споживання їжі. Знаємо багатьох, які вважають це корисним. Споживати небесну їжу в той самий час, коли ми засвоюємо тілесну, цілком слушно. Відволікти розум від речей цього світу і думати про небесне корисно у всіх відношеннях. Бачимо, що таким був звичай Ісуса.
Сьогоднішня лекція показує Учителя за столом на гостині у відомого фарисея, де Він розмовляв у притаманній тільки Йому манері. У притчі Учитель піддав критиці зібраних гостей, зазначивши, що вони самолюбно обирали почесні місця, і намагався дати їм зрозуміти, що самолюбний дух матиме відношення до побудови їхнього характеру і до їхньої придатності або непридатності до почестей Царства, яких вони сподівалися.
Коли запрошували на прийом, треба було скромно зайняти звичайні, непримітні місця, не знаючи, скільки може бути тих, кого господар вважатиме більш достойними. Тож якщо господар помітить тих, хто зайняв скромні місця, і проявить бажання, він може попросити їх пересісти на більш почесне місце. Так їм буде виявлена честь, і ця честь дістанеться їм належним чином, тоді як зайняти почесне місце непрошеним чином означало б, щонайменше, наразитися на невдоволення господаря або почути прохання зайняти гірше місце і, тим самим, досить осоромитися, коли більш почесне буде дане тому, хто вважається більш гідним.
Учитель сказав, що цього принципу дотримується Він і Його Отець: “Хто бо підноситься, буде впокорений, а хто впокоряється, той піднесеться”. Апостоли навели схоже твердження, кажучи: “Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать”; “Покоріться під міцну Божу руку, щоб Він вас Свого часу повищив” (Як. 4: 6; 1 Петр. 5: 6).
Думка у тому, що корисливим, пихатим духом Господь не може довірити високе становище. З таким духом вони можуть завдати шкоди собі та Його справі. І навпаки, Він шукає тих, у кого покірний розум і кому не зашкодить возвеличення, хто не буде в небезпеці відхилитися в майбутній праці, до якої покликано всіх із класу Царства.
Звертаючись до господаря, Ісус сказав йому щось на зразок компліменту: “Коли ти справляєш обід чи вечерю, не клич друзів своїх, ні братів своїх, ані своїх родичів, ні сусідів багатих, щоб так само й вони коли не запросили тебе, і буде взаємна відплата тобі. Але, як справляєш гостину, клич убогих, калік, кривих та сліпих, і будеш блаженний, бо не мають вони чим віддати тобі, віддасться ж тобі за воскресіння праведних”.
Фарисей зробив саме так, запросивши Ісуса на обід і, очевидно, Його учнів. Він добре знав, що вони бідні і не зможуть запросити його у відповідь. Слова Учителя, мабуть, підбадьорили його. У всякому випадку, вони виразили величний принцип, який повинні визнавати усі, багаті та бідні. Якщо ми здобудемо нагороду за добрі вчинки в теперішньому житті, то що нам дістанеться в майбутньому?
Тому дотримуймось поради Учителя і будьмо доброзичливими до тих, хто не може віддячитися, переконані, що Бог оцінить такі речі, як зроблені заради милості, заради праведності, і дасть відповідну нагороду. Ми не маємо на думці, немовби Учитель хотів сказати, що недобре запрошувати друзів або сусідів, або родичів, які, у свою чергу, можуть запросити нас, але ми не повинні думати, що, роблячи так, ми складаємо собі якийсь скарб на небесах.
За днів Ісуса було більше причин, ніж тепер, кликати вбогих, кульгавих, калік. Сьогодні цивілізовані люди визнають, за спільною згодою, обов’язок перед вбогими, каліками та сліпими. За громадські кошти, за рахунок загального оподаткування для них влаштовують будинки опіки. Той, хто у властивому дусі пристає до того, щоб оплатити догляд за вбогими, робить щось, що в Божих очах є похвальним; але той, хто платить такі податки тільки з примусу, не оцінюючи їх, очевидно не заслуговує поваги. Однак усіма подібними інституціями треба завідувати так, щоб це давало помірні вигоди і було достатньо добрим для нас та для наших родичів, коли б ми або вони були в потребі.
За таких умов було б майже недоречно не підтримувати такі заходи, відмовлятися від таких пропозицій і сподіватися на особисту підтримку з боку друзів та родичів – на додаткові витрати понад сплачені ними податки. Усе в Божому Слові, здається, прищеплює, перш за все, дух справедливості, а також дух любові, доброзичливості та співчуття, який сягає за межі справедливості. Але все це повинно бути добровільним, а не примусовим, і бути ознакою наявної міри Святого Духа.

ВЕЛИКА БОЖА ГОСТИНА

Хтось під час вечері, вислухавши Ісусові коментарі, зауважив, що було би благословенною річчю брати участь у великій Гостині, якою буде запроваджене Боже Царство. Ісус підхопив цю тему і виголосив ще одну проповідь у вигляді притчі. Його притча-проповідь стосувалася, звично ж, Божого Царства.
Один чоловік влаштував велику вечерю і запросив багато гостей. Коли настав час вечеряти, Він послав слуг повідомити їх, кажучи: “Ідіть, бо вже все наготовано”. Але ті, наче змовившись, почали відмовлятись. Один сказав, що купив поле, тому повинен піти і оглянути його, тож просить вибачення. Інший сказав, що купив п’ять пар волів і мусить їх спробувати, тож нехай йому вибачать. Ще інший сказав, що він недавно оженився, тому не може прийти. Коли слуга повернувся і розповів усе, Пан дому розсердився і сказав слузі: “Йди негайно на вулиці та провулки і приведи вбогих, кульгавих, сліпих та калік”.
Значення притчі не треба шукати далеко. Бог справді наготував велику Гостину. Багато років тому Він послав слово до юдейського народу, що свого часу їм відкриється велике благословення – привілей стати членами Божого Царства, учасниками в ньому з Месією. Та коли з’явився Ісус, і настав час на влаштування гостини, ті, кого запрошено, проявили недбалість.
Ісус та Його учні якийсь час ходили скрізь, розповідаючи, що наблизилося Небесне Царство і що всі, хто повірив, повинні поспішити приєднатися до нього – прийти на Гостину – здобути для себе якусь частку благословень. Проте запрошені були самодостатніми, скупими, грошолюбними. Коли вони почули Послання Царства, то сказали: “Ми занадто зайняті земними перспективами”. Отак вони поставилися недбало до Божого запрошення, яке поширилося на них через Ісуса та апостолів.
Особливо запрошеними були ті, хто в цей час вважав себе “святим народом” – фарисеї та законовчителі. Згідно з притчею, відкинення тих, хто був запрошений зі самого початку, дозволило вислати запрошення іншим – на вулиці та провулки міста. Це означало проповідувати Євангеліє вбогим. Наш Господь приймав митників та грішників, розповідав їм про Царство і запрошував полишити всі грішні та шкідливі речі, прийняти прощення гріхів, приходити і ставати спадкоємцями Божих обітниць, співспадкоємцями з Ісусом Христом, їхнім Відкупителем.
Майже всі проповіді Ісуса та Його учнів до П’ятидесятниці та після неї були до вбогих Ізраїлю – митників та грішників. Фарисеї, які відкинули нашого Господа, звинуватили Його у тому, що Він приймає грішників і їсть із ними.

ВЕЛИКА ГОСТИНА ПРЕДСТАВЛЯЄ БАГАТІ БЛАГОСЛОВЕННЯ

Велика Гостина з притчі образно представляє багаті благословення Божого провидіння для Церкви – знання Правди, виправдання від гріха, зачаття Святим Духом, привілей присвоювати собі великі та цінні обітниці Божого Слова. Все це становить Гостину, яку Господь давав протягом вісімнадцяти століть і до якої Він запрошував, тобто кликав, деяких. Запрошеними були, перш за все, фарисеї, “релігійні світила”, представники Мойсея, і, по-друге, вбогі, грішні, нещасні, покидьки Ізраїлю, клас блудного сина.
Деякі з цього класу прийшли, проте їх не вистачало, щоб заповнити запропоновані місця. Іншими словами, серед юдеїв було недостатньо “справжніх ізраїльтян”, прийнятних для Бога, щоб заповнити встановлене заздалегідь число вибраної Церкви. Тому Учитель послав Своїх слуг втретє, кажучи, щоб вони йшли за місто, на розхідні шляхи та загороди і вмовляли людей прийти, щоб Його Дім наповнився, щоб не залишилося вільних місць.
Це стосується, очевидно, послання Євангелія до поган. Протягом вісімнадцяти століть це Послання лунало тут і там по всіх розхідних шляхах та загородах, закликаючи, запрошуючи, притягуючи тих, хто має вуха, щоб слухати, і прихильне серце. У цілому вони не є великою громадою, ані не представляють багатьох світил цього світу. Апостол пише: “Дивіться бо, браття, на ваших покликаних, що небагато-хто мудрі за тілом, небагато-хто сильні, небагато-хто шляхетні”, вибрані Богом, але переважно “вибрав Бог бідарів цього світу за багатих вірою”, щоб бути спадкоємцями Царства (1 Кор. 1: 26, 27; Як. 2: 5).
Остаточно повне число, задумане великим Господарем, буде покликане, вибране і виявиться гідним через Христа зайняти місце за столом – брати участь у великій Гостині. Це буде Весільна Гостина на честь весілля Агнця, після того як Його дружина приготується (Об. 19: 7-9). На цій гостині, знаємо, буде допоміжна громада, яка не заслужила бути класом Нареченої. Їх образно можна назвати приятельками Нареченої, класом Великої Громади, оскільки після слів про зібрання Нареченої ми маємо Господнє послання до тих, які слідом будуть визволені з Вавилону: “Блаженні покликані на весільну вечерю Агнця!”
Можете собі уявити почесті та радість цього великого бенкету! Пахощі майбутнього добра вже доходять до нас до передпокою, перш ніж ми увійдемо в бенкетну залу. Ці аромати приходять до нас через надзвичайно великі та цінні обітниці Божого Слова, даючи запевнення у Його вірності і певності того, “чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало”, але що “Бог приготував був тим, хто любить Його” понад усе.
Запрошені першими не скуштують цієї вечері, хоча, дякувати Богу, Божественне провидіння влаштувало інший бенкет, який упродовж Царства пошириться на всі нації, племена, язики та народи – “гостину з страв ситих” (Іс. 25: 6-8).

R5414 (1914 р.)