ПОСВЯЧЕННЯ В НИНІШНІХ УМОВАХ

Посвячення є іншою назвою освячення і означає відокремлення. Освячення, тобто посвячення, тісно пов’язане з виправданням, бо хоча існує часткове виправдання – коли особа відвертається від гріха до Бога, повне виправдання, тобто виправдання до життя, неможливе, доки особа не вчинить повного посвячення. Отже, з того часу, як хтось звертається до Бога, полишає гріх і намагається знати та виконувати Божу волю, здається, існує певна міра посвячення, відокремлення для Бога, яка є протилежністю наслідування зла. Кожен крок до Бога є кроком до освячення і виправдання.
Оглядаючись назад на образ, який це ілюстрував, бачимо, що левит або священик, вперше наближаючись до Намету і маючи бажання увійти, бачив здаля білу огорожу, яка оточувала Подвір’я. Знаючи трохи, що знаходиться за нею, він підходив ближче. Дійшовши до брами, він бачив, що Подвір’я є священним місцем, і туди нікого жодним чином не впустять, доки він не визнає жертви на мідному жертовнику всередині.

ПОСТУПОВІ КРОКИ ВИПРАВДАННЯ ТА ОСВЯЧЕННЯ

Так само є з особою у напівпосвяченому, напіввиправданому стані. Її першою лекцією біля брами Подвір’я є розуміння того, що вона грішна, що Бог не приймає грішних, що прийнятими можуть бути тільки ті, які наближаються до Нього через визнання великої Жертви. Визнавши Жертву, прийнявши смерть Христа для виправдання від гріха, її наступним кроком буде більше посвячення, а значить, більш повне виправдання. Якщо йти далі, то це приведе до мідної умивальниці на Подвір’ї, яка представляє обмивання з тілесного бруду – можливість стати більш чистим у житті, роблячи все можливе, щоб звільнитися від гріха. Це також приємне Богу.
Однак така особа ще ані не виправдана повністю, ані не освячена повністю. Коли вона йде вперед, наполегливо прагнучи бути ближче до Бога, вона приходить до дверей Намету, де усвідомлює, що далі йти неможливо, хіба що через смерть – смерть людської волі, підкорення всіх людських прав та інтересів. Вона бачить, що її смерть повинна бути жертовною смертю, що її повинен визнати Первосвященик, що Первосвященик повинен надолужити її недоліки через приписання Своєї заслуги, перш ніж Небесний Отець прийме її повне посвячення.
Таким чином, її посвячення відбувається перед її виправданням до життя. Вона повинна віддати себе на жертву ще до того, як Ісус може її прийняти, ще до того, як Він може представити її Отцю, ще раніше, ніж вона може стати одним із Його членів. Це має бути членство в земному Тілі Христа задля страждання та смерті і членство в духовному Тілі заради життя та слави. Запечатання посвячення стане Божественним прийняттям цього посвячення, про що свідчитиме зачаття Святим Духом. А про зачаття Святим Духом свідчить оцінювання Божих глибин, як це показано в жертовнику кадіння і столі з покладними хлібами, у випробуваннях обтісування та полірування, а також у нагодах служби. У деяких випадках ці різні кроки робляться майже одночасно.
Після Божого прийняття треба тривати у посвяченні, підтримувати його. Ми повинні перебувати у Христі, щоб стати учасниками Царського Священства за завісою, спадкоємцями Бога і співспадкоємцями з Ісусом Христом, нашим Господом. Якщо в цей час ми страждаємо з Ним, то будемо також царювати з Ним у славі.

ЩОДО ТИХ, ЯКІ ПОСВЯТИЛИСЯ ПІСЛЯ ТИСЯЧА ВІСІМСОТ ВІСІМДЕСЯТ ПЕРШОГО РОКУ

Дехто виявив цікавість, який доказ має той (якщо має), хто посвятився після 1881 року, що його посвячення прийняте Богом. Ми б сказали, що це залежить від того, як давно особа посвятилася. Якщо зовсім недавно, то в неї ще немає переконливих доказів для підтвердження. Але якщо минув рік або два, і вона за цей час не отримала жодних доказів зачаття Святим Духом – не здобула більше вміння розуміти і оцінювати Правду, не відчула любові до Правди і бажання служити їй, не знайшла нагод служити Правді і не мала відповідних випробувань – у такому випадку в неї повинні бути причини сумніватися в Божественному прийнятті її посвячення.
При цьому ми схильні сумніватися, чи це було належне посвячення. На нашу думку, Бог так чи інакше приймає кожне посвячення, і зламаним та упокореним серцем Він жодним чином не погордує. Він не гордував у древні часи тими, хто посвятив Йому своє життя – пророками та вірними ізраїльтянами давнини. Він не знехтував ними і не відкинув їх. Вони знайшли нагоди для служіння і отримали свідоцтво (Євр. 11: 7), що подобалися Богу. Вони отримали особливе благословення як нагороду за свою слухняність та всі жертви, які приносили. Але це не означає, що вони мали зачаття від Святого Духа.
У цей час ми маємо всі підстави вірити, що число Вибраних ще не завершене, бо багато вінців втрачено. Бачимо, як день за днем, тиждень за тижнем приходять ті, які дають доказ прийняття їх Господом, які дають свідоцтво, що Господь дозволяє їм класти життя в Його службі. Але, безумовно, у близькому майбутньому прийде час, коли число вибраних буде завершене. Тоді залишаться тільки ті вакансії, які можуть з’явитися, коли хтось відпаде. У такому випадку багато може бути у стані посвячення, і Бог запросить їх зайняти місця тих, хто відпав. Вони отримають зачаття від Святого Духа і здобудуть нагоди служити Правді і страждати для неї.
Факти, очевидно, свідчать про те, що ще достатньо вакансій у вибраному числі, оскільки є люди, які приходять до Теперішньої Правди і посвячуються, які прийшли прямо зі світу. Це, здається, свідчить про те, що зараз немає достатньої кількості повністю посвячених, щоб завершити 144 000. Коли б вона була, вони мали б першість порівняно з непосвяченими.

ПЕРЕСІЧНЕ СТАНОВИЩЕ НИНІШНІХ ХРИСТИЯН

Видається, що сьогодні у християнстві можна бачити велику кількість тих, які тією чи іншою мірою зробили більш-менш свідомі кроки посвячення. Деякі визнають Відкупителя і потребу у Його ділі спасіння, а також факт, що Він дав Своє життя як відшкодування за гріх. Деякі пішли ще далі і доволі свідомо “обмились в умивальні”.
Та переважна більшість, мабуть, не зайшла так далеко, бо не бачить причини йти далі. Більшість так званих християн сьогодні вважає, що достатньо жити моральним життям і все. Вони не досягли стану посвячення Богу і, відповідно, не дійшли до пункту життєво важливого виправдання. Більшість, очевидно, дійшла тільки до умивальні, де прагне обмитися і бути чистою.
Дізнаючись про послання Царства, яке лунає зараз, – що повне посвячення до смерті є єдиною умовою, на якій хтось може стати послідовником Ісуса, – деякі радо використовують це знання і віддають себе. Вони радо йдуть вперед до повного посвячення, повного виправдання. Якщо брати під увагу їхнє оточення і той факт, що більшість так званих християн у різних віросповіданнях поступається їм здобутками (а не випереджає), на них дивляться як на особливих. Більшість не бачить, що ця особливість є саме тим, чого Бог вимагає від усіх, хто має бути співспадкоємцями з Христом, тих, хто має прямувати стежкою відданості та вірності, щоб вважатися гідним царювати з Христом у Його славному Царстві.

ВЕЛИКА ГРОМАДА

Варто звернути увагу на клас, згаданий у Святому Письмі як Велика Громада, який вийде з великого утиску і обмиє свою одежу та очистить її у крові Агнця (Об. 7: 14), щоб остаточно здобути становище позаобразних левитів. Ті, які належать до нього, пройшли різні етапи повного посвячення та Божественного прийняття і зачаття Святим Духом. Вони стали Новими Створіннями у Христі Ісусі і увійшли у Святе. Але через недостатність запалу та відсутність витривалості, через несприятливе оточення у Вавилоні вони не йдуть далі, не бачать, що єдиною умовою, на якій можна здобути небесні речі, є повне пожертвування земних речей.
Вони намагаються бути послідовниками Христа і послідовниками Мамони, прагнуть подобатися Господу і догодити світу, мають трохи Духа Господа і трохи духа світу, і в цілому не роблять поступу, не скидають зі себе плотські речі – гнів, ненависть, злобу та сварки, заздрість та лихослів’я, вчинки плоті та диявола, а, значить, не зодягаються у плоди Духа – віру, стійкість, знання, самовладання, терпеливість, побожність, братню доброзичливість, покору, доброту, любов.
Треба визнати, що вони не мали добрих наставників і не позбулися хибних уявлень – кривотлумачень Господнього Слова. Тим не менше, ми можемо тільки надіятися, що Бог вестиме тих, хто справді є Його дітьми, і через страждання переконає їх зайняти правильне становище.
Ми не думаємо, що Святе Письмо навчає, що Велика Громада досягне такого ж ступеня духовного розвитку, як Мала Черідка. Зрозуміло, Бог має лише один критерій досконалості для будь-якого зі Своїх створінь, але багато хто показує своїм життям, що коли б усе було гаразд, вони були би дуже віддані Господу і праведності. Та оскільки вузький шлях стрімкий, нерівний і веде круто вгору, в них немає сміливості йти далі. Вони не в змозі проявити таку любов та запал, які Господь дав як мірило для участі в Царському Священстві.
Віримо, що Господь, мабуть, не сподіватиметься від класу Великої Громади більше, ніж Він сподівається від ангелів. При цьому Він немовби говорить про кожного з них: “Без сумніву, ця особа за сприятливих обставин вважатиме за краще бути Моєю дитиною і жити в згоді зі Мною. Вона і не подумає жити в гріху, і швидше зазнає смерті, ніж зречеться Мого імені”. Якщо таким буде випробування класу Великої Громади, то, мабуть, був із мільйон тих, які показали згадану ступінь вірності в минулому, під час Євангельського віку. Деякі з них, опинившись на кінцевому випробуванні, можливо, навіть стали мучениками.

ОПОЗИЦІЯ, ЯКА СТАЛА БЛАГОСЛОВЕННЯМ

Думаємо, є добра підстава вірити, що значна кількість посвячених ще є у Вавилоні. Однак ми не знаємо. Ми є близько до Битви Армагедону, близько до часу повалення Вавилону і намагаємось якомога більше поширювати Послання Правди, щоб цей клас міг почути і вийти, навіть якщо вже надто пізно здобути велику нагороду. Те, що їх досить багато, показано в 19-у розділі Об’явлення, де сказано, що під час падіння Вавилону число звільнених у той час буде великою громадою, голоси якої будуть “наче шум великої води”.
Віримо, що в цей час у номінальному християнстві є багато таких, чиї розуми щораз більше прокидаються до Правди. З різних кафедр, вороже настроєних проти Правди, лунають слова про Євангеліє Царства, і це матиме ефект пробудження та сповіщення декого з цього класу. Навіть якщо представлення цих правд є на зло і через заздрість, тим не менше, Послання Євангелія проповідується (Фил. 1: 15-18). Таким чином, увага багатьох звертається до певних правд, які б ми ніколи не змогли донести до них, бо до багатьох ми б не дісталися.
Наприклад, деякі з цих служителів згадують, що ми переконані в тому, що номінальна церква є Вавилоном; ще інші кажуть, що ми віримо, що наш Господь зараз присутній у Своєму другому приході і збирає Свої коштовності (Мал. 3: 17). Ще інші розповідають, що ми віримо, що кінець Часів Поган настане у жовтні 1914 року. Всі ці правди викладаються наклепницьким чином, але ми не здивуємося, якщо Господь поверне багато цього на добро для Свого народу.
Недавно один брат дуже здивував мене, розповівши, що його перше знайомство з Правдою відбулося через брошуру Морхеда. Ще інший чув, як його проповідник казав, що ми – Антихрист. Він захотів глянути, як виглядає Антихрист, і прийшов, щоб побачити і почути нас, а почув Правду власне про те, чого стосувався наклеп. Отже, ми стали мішенню, щоб звіщалося Господнє Послання. Не дивуймося цьому, немовби трапилося щось незвичайне, що ми стали предметом загальної уваги і переходимо крізь огняні випробування. Радіймо, що ми вважаємося гідними страждати з Христом, і коли Його слава відкриється, ми також зможемо радіти великою радістю (1 Петр. 4: 12-14; Євр. 10: 32, 33).

R5410 (1914 р.)