ЧОГО ВИМАГАЄ ЄГОВА?
МАТВІЯ 7: 24-29
«І чого пожадає від тебе Господь, нічого, а тільки чинити правосуддя, і милосердя любити, і з твоїм Богом ходити сумирно» (Михея 6: 8).
Ісус намагався переконати Своїх слухачів, що їм недостатньо чути, що Боже Царство надходить і що воно принесе те чи інше благословення для світу. Недостатньо знати, що зі світу відбувається покликання класу Царства бути співспадкоємцями з Месією в цьому Царстві. З їхнього боку потрібно діяти, якщо вони хочуть здобути цей високий привілей, дарований їм Богом. «Покажи мені віру свою без діл твоїх, а я покажу тобі віру свою від діл моїх», – сказав св. Яків. Мова не йде про те, мов би ми маємо досягти Царства нашими вчинками, бо ми, недосконалі через гріхопадіння, не можемо робити досконалі вчинки, прийнятні для Бога. Перемогу нам принесе наша віра в Бога та в Господа Ісуса, якщо ми її здобудемо; але зарахованою віра може буде тільки тим, хто якомога краще виконує своє спасіння зі страхом та трепетом. Бог діятиме в них, і через Христа Він зробить їх переможцями і навіть більш ніж переможцями.
Ісус дав ілюстрацію, або притчу, кажучи, що ті, хто чув Його Послання і проявив слухняність до нього, будуть мов мудра людина, яка збудувала свій дім на скелі, де навальні зливи не змиють підвалин, ані жодним чином їм не зашкодять. Життєві бурі є неминучими; і великий переломний момент в житті – смерть, обов’язково прийде. Серед цих проб буде тиша, довіра та безпека для тих, котрі прийняли Господній порядок і ходять якомога краще слідами Ісуса. Для них смерть буде лише переходом від земного до небесного стану силою Першого Воскресіння – «раптом, як оком змигнути», бо «тіло й кров посісти Божого Царства не можуть» (1 Кор. 15: 50-52). Їхня віра та довір’я, збудовані на Божих обітницях, ніколи їх не підведуть. Для них є відкладена корона життя, яку Господь, праведний Суддя, дасть їм в той День (2 Тим. 4: 8).
З іншого боку Ісус дає зрозуміти, що багато, почувши Його слова та виразивши своє признання для них, не зможуть зробити правильні кроки, щоб здобути славні привілеї Царства, які Він запропонував. Вони дозволять звичаям, звичкам, любові до принад, любові до зручностей, любові до світу стати їм на заваді належним чином, повністю присвятити себе Богу або виконати цей задум. Вони в якійсь мірі підбадьорюють себе надіями Царства, які ніколи не здійсняться, бо вони ніколи не зробили належних кроків. Вони не будували свою віру на правильному фундаменті. Можливо, деякі з них будували на Законі і думали, що вони можуть представити себе Богу завдяки власним намаганням, без приписання заслуги Христа. Такі дуже помиляються, бо «ніхто бо не може покласти іншої основи, окрім покладеної, а вона – Ісус Христос». Його смерть є нашою викупною ціною, а Його з’явлення в славі, як нашого Заступника, є для того, щоб відшкодувати наші ненавмисні хиби.
Для них обов’язково прийде день неспокою та випробування, і будівля їхньої віри, не маючи відповідної основи, не встоїть. Вони зазнають втрат всіх своїх надій. Проте це не означає, як багато хто з нас вважали колись, що вони підуть на вічні муки. Судячи зі всього, майже всі християни, введені в оману віровченнями середньовіччя, читають в Божому Слові те, чого воно аж ніяк не містить.
ПОРІВНЮЮЧИ ПРИТЧУ СВ. ПАВЛА
Апостол Павло вжив схожу ілюстрацію, кажучи: «ніхто бо не може покласти іншої основи, окрім покладеної, а вона – Ісус Христос», «але нехай кожен пильнує, як він будує на ній», бо День, що близько, випробує працю кожної людини, якою вона є. Ті, котрі будували з золота, срібла та коштовного каміння Божественної Правди, розвиваючи віру та характер в згоді з божественними вимогами та постановами, не зазнають жодних збитків в великому дні проби в кінці цього Віку. Але інші, котрі будують з дерева, сіна та соломи людських традицій та самовдоволення, побачать, що вся будівля їхньої віри згорить, бо вогонь того Дня випробує працю кожної людини, якою вона є (1 Кор. 3: 10-15).
Проте апостол каже нам, що навіть ті, які зазнають руїни будівлі своєї віри, – якщо тільки вони будували на Христі, спасуться, хоча й через вогонь. Вони будуть, так би мовити, класом горя, описаним в Об’явленні 7: 14-17: «Це ті, що прийшли від великого горя, і випрали одіж свою, та вибілили її в крові Агнця... Тому то вони перед Божим престолом, і в храмі Його день і ніч Йому служать». Для них Бог має різне благословення. Вони отримають його відповідно до своєї слухняності, відданості та віри.
Клас, згаданий апостолом, який будує з золота, срібла та коштовного каміння, це – Мала Черідка, Царське Священство, яке сидітиме на Троні, зодягнувши корони і ставши співспадкоємцями з Ісусом в Царстві. Але клас, який будує на Скелі з невідповідних матеріалів, проте спасеться, мов би через вогонь, буде класом Великої Громади, позаобразних левитів, які, замість того, щоб бути на троні, будуть перед троном служити тим, хто на троні. Замість того, щоб носити корони, вони отримають пальмове віття, яке свідчитиме про перемогу меншого значення. Священичий клас буде позаобразним Храмом Бога; клас левитів, Велика Громада, служитиме Богу в цьому класі Храму і через нього.
Але це ще не все благословення, яке Бог задумав. Ці два класи містять лише духовно зачатих цього Євангельського віку. Древні Гідні мають складати ще інший клас спасенних – спасенних до земної досконалості, щоб бути князями по всій землі, славними представниками невидимого, духовного, Небесного класу Царства. Тоді врешті прийде благословення для всіх племен землі, які виявляться охочими та слухняними протягом тисячі років Царювання Царства і які поступово піднімуться з гріха та деградації – силою воскресіння – назад до всього того, що загубилося в Адамі і було відкуплене дорогоцінною кров’ю Ісуса. З іншого боку всі свідомі, добровільні противники Бога та праведності – після відповідного періоду нагод – будуть знищені Другою Смертю, не дивлячись на те, чи вони належать до класу, який є зараз на випробуванні, класу духовно зачатих, чи до класу, який буде на випробуванні протягом періоду Месіанського Царювання. «Всіх безбожних землі буду нищити».
НАРОД ДИВУВАВСЯ
Не дивно, що люди були вражені вченням, яке представляв Ісус, навіть якщо вони лише частково усвідомлювали їх, бо ніхто не міг зрозуміти цього досконало, хіба що завдяки освічуючому впливу Святого Духа, який ще не був даний, бо Ісус ще не був прославлений (Ів. 7: 39). Вчення Ісуса були переконливими, на відміну від різних спекуляцій та вигадок книжників. Так само є з Правдою. Там, де плутанина і містицизм, можемо бути певні, є неправда та неуцтво. Звідси виникає потреба в тому, щоб усі, хто проповідує Христа, мали помазання, ординацію проповідувати, яку Бог дає тільки через зачаття від Святого Духа.
НАШ ЗАГОЛОВНИЙ ВІРШ
«Чого пожадає від тебе Господь, нічого, а тільки чинити правосуддя, і милосердя любити, і з твоїм Богом ходити сумирно». На перший погляд, хтось може сказати: «Це щось зовсім інше! В цьому вірші Святого Письма нічого не сказано про те, що аби статися спадкоємцем Царства, треба взяти свій хрест, відректися себе і йти слідами Ісуса, з самопожертвою!
Це правда; але слід зауважити, що одне є вимогою, а інше – привілеєм. Бог не вимагає жертви. Він вимагає відданості та послуху, але не жертви. Все, що стосується жертвування, набагато перевищує вимоги Божественного Закону. Так в випадку Ісуса Божественний Закон не міг вимагати від Нього робити щось більше, аніж бути йому слухняним – любити Бога усім Своїм серцем, розумом, душею та силою, і любити Свого ближнього як Себе Самого. Але чи не міг Ісус все це зробити не поклавши Своє життя за всіх? Безперечно! Отже, Святе Письмо показує, що коли Ісус представив Себе в Йордані, Він посвятив все, що Він мав, щоб чинити волю Отця, аж до смерті – а не лише виконувати Закон. Він був радий чинити Отцівську волю, навіть понад те, що Отець вимагав по Закону (Євр. 10: 5-7). Так само має бути зі всіма, хто мав би бути прийнятий як послідовник Ісуса і досягти з Ним слави, честі та безсмертя на небесному рівні.
Пророк Михей звертався до юдеїв, і його послання було на основі Закону. Він заохочував юдеїв робити все, що в їхніх силах, щоб виконати його вимоги. Однак ми знаємо, що жоден юдей ніколи не виконав Закону, окрім Ісуса, бо всі, за винятком Його, були деградованими, недосконалими. Лише Він був «святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників».
Протягом Тисячолітнього Царства Месії цей самий Закон Бога, даний юдеям через Мойсея, буде даний всьому світу людства через Месію. Його вимогою буде поступати справедливо, любити добро, ходити покірно перед Богом. Що стосується приведення когось до досконалості, то служіння Месії цьому Закону виявиться успішним – на відміну від безуспішного служіння Мойсея – бо Месіанське Царство буде цілком правомочне та приготоване пробачати грішникам і допомагати їм позбутися недосконалості – повернутися назад до образу та подоби Бога, як це на початку було представлено в Батькові Адамі.
Привілей та право саме так прощати гріхи і підносити грішника з деградації належить Месії завдяки Його жертві за гріхи, яку Він завершив на Голгофі. Право до життя, яке Він там віддав, не втративши його, Він буде готовий дати людству протягом Тисячоліття. І лише ті, хто добровільно відмовляться, загинуть в Другій Смерті.
R5407 (1914 р.)