ПРИТЧІ ПРО ЦАРСТВО

Луки 13: 18-30
“Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі” (Матвія 7: 21).
Деякі, мабуть, помітили, що майже всі Ісусові учення стосувалися Божого Царства. Справа в тому, що Боже Царство є великим Божественним ліком, обіцяним для звільнення людства від прокляття, а також для благословення охочих та слухняних шляхом підняття з гріха та умов смерті, повернення до гармонії з Богом та вічного життя, яке Він готовий дати всім люблячим Його. Усе, що відбувалося у світі до приходу Ісуса, було лише приготуванням. Навіть життя та безсмертя не були виведені на яв до першого приходу. Про це читаємо: “Христос... вивів на світло життя та нетління Євангелією”. До цього були натяки, підказки та обітниці грядущих благословень, але спосіб їх приходу і т. д. не був виведений на світло.
Образні жертви Ізраїлю давали великий урок: що перед отриманням цих благословень повинні бути складені кращі жертви. Образне царство Ізраїлю показувало, що Месія має бути могутнім Царем, правителем із великою владою. Та коли останній цар з лінії Давида, Седекія, був скинутий з престолу, Господь через пророка звістив: “Я зруйную, зруйную, зруйную, – і його не буде, аж доки не прийде Той, Кому він належить, і Я дам Йому” (Єз. 21: 25-27).
Праця Ісуса в Його першому приході, Його жертовна смерть як примирення за гріх людини, була потрібна як основа, як вступний крок до встановлення Божого Царства, щоб визволити людину від влади гріха та смерті. Та хоча Відкупитель помер вісімнадцять століть тому (написано у 1914 році. – прим. ред.), Царство ще не встановлене. Ми далі молимося “Нехай прийде Царство Твоє”. Однак, здобувши світло зі слів нашого Господа та апостолів, ми бачимо, що Божественний задум не зупинився. Іде пошук вибраної Церкви, яка має бути Нареченою Христа та Його співспадкоємицею у Його Царстві, і доки ця велика праця не завершиться, Царство не може прийти. Після того, як повне число Його вибраної Церкви буде вдосконалене у Першому Воскресінні, вони царюватимуть із Ним, як Він обіцяв – будуть “Царським Священством”, “царями, священиками Богові”.
Без сумніву, ці риси Божого Плану містять цілком достатньо пояснень того, чому Спаситель стільки проповідував і навчав про Царство. Різні притчі, які ілюстрували Царство, показували його з різних поглядів, так само як ми можемо фотографувати людей або будинки, або ту саму людину чи річ у різному віці чи стані розвитку, або під різним кутом. Так і притчі про Царство розповідають про переслідування, що мали прийти на тих, які повинні стати спадкоємцями Царства. Інші розповідають про велику зовнішню видимість процвітання, тоді як справжній клас Царства далі мав залишатися Малою Черідкою.
Принаймні одна притча розповідає про майбутню працю Царства, коли Церква буде укомплектована і сяде з Христом на Його престолі. Це притча про Овець та Козлів, про час виконання якої однозначно каже вираз: “Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі Анголи з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї. І перед Ним усі народи зберуться, і Він відділить одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів” (Мт. 25: 31, 32).
Цей поділ світу, поган, проходитиме поступово протягом тисячі років і остаточно принесе найбільш повне розділення, показуючи, де є вівці Господньої милості, даючи їм передбачені благословення, а також знищуючи клас козлів, які дійсно є слугами гріха та сатани. Вони підуть на вічне покарання, символічно зображене вогнем. Це покарання буде вічним, навіть якщо вони не будуть цього усвідомлювати, бо “заплата за гріх смерть”, а не муки. Тому вічним покаранням буде вічна смерть, від якої не буде відкуплення, ані повернення в майбутньому.

ГІРЧИЧНЕ ЗЕРНО

У цій лекції згадуються дві ілюстрації Царства. В одній Господь порівнює Царство до зерна насіння гірчиці, яке з малого виростає на доволі великий кущ, і птахи гніздяться на його гілках. Це, очевидно, мало зображувати зовнішній вигляд Церкви – настільки принадний, щоб привабити птахів. У іншому місці Ісус сказав, що ці птахи представляють лукавого та його знаряддя, завжди готові повидзьобувати насіння Правди і протидіяти євангельському задуму (Мт. 13: 4; Мт. 13: 19). Також в Об’явленні великий Учитель говорить про Церкву, що вона стала Вавилоном, безладдям, “пристановищем усякого птаха нечистого і ненависного” (Об. 18: 2, Хом.). Таке порівняння доречне.
Учитель також проілюстрував обставини Своєї Церкви як Царства в зародку. Його друга притча говорить про жінку, яка поклала трохи закваски до трьох мірок муки, доки весь заміс не вкисне. Це, як починають розуміти дослідники Біблії, означає зіпсуття Божественного Послання – духовного Харчу, який Бог приготував для Церкви. Жінка в символічній мові представляє церковну систему, і Вчитель говорить нам, що така церковна система домішає закваски, тобто дріжджів, до харчу Божої сім’ї, аж все місиво зіпсується. Зауважте, що в Біблії закваска завжди використовується як символ зіпсуття, гріха. Ця притча показує, що віра, раз передана святим, загубиться, зіпсується, змішається з неправдою, аж перестане бути поживною для сім’ї. Св. Павло описує цю саму річ, кажучи, що в останні дні “від віри відступляться дехто,.. ті, хто слухає духів підступних і наук демонів” (1 Тим. 4: 1).
Ці фальшиві учення сьогодні завдають клопотів Божому народові. Наше серце є кращим, ніж наша голова, бо серце посвяченого є в гармонії з Нескінченним, тоді як віровчення Середньовіччя таким не є. Благословення, які останнім часом приходять на дослідників Біблії, є, як правило, результатом полишення віровчень, сформульованих у Середньовіччі, і повернення до учень Ісуса, апостолів та пророків – єдиних натхнених авторитетів. Тільки їхні слова становлять потрібний харч, яким ми повинні годуватися. Божого Слова достатньо, щоб Божа людина була достатньо забезпеченою (2 Тим. 3: 16, 17).
Деякі дорогі нам особи з християнського народу, дивлячись на речі, очевидно, під неправильним кутом, далі є ведені в оману, думаючи, що Церква, Боже Царство в зародковому стані, може виконати працю, яку Бог призначив для Церкви у її майбутньому прославленому, удосконаленому стані. Вони заплющують очі на факт, що число язичників порівняно з числом християн подвоюється кожне століття. Рахуючи християн на сотні мільйонів, вони цілковито ігнорують факт, що, за словами Ісуса, Євангельська Церква, Вибрані, які йдуть слідом за Ним, загалом є лише Малою Черідкою (Лк. 12: 32).

СПАСІННЯ ПОКЛИКАНИХ

Благословення для язичників – це благословення не тільки для тих, які живуть зараз, але для всіх, які жили коли-небудь. Царство Месії матиме славний тріумф у властивому в Господа часі. Знання про славу Бога наповнить цілу землю (Іс. 11: 9), аж ніхто не потребуватиме казати своєму ближньому або братові: “Пізнайте Господа!”, бо всі будуть знати Його (Єр. 31: 33, 34). Щоб усі могли прийти до знання Правди, Бог обіцяв “воскресіння [мертвих] праведних і неправедних”, щоб “всі, хто в гробах, Його [Сина Людського] голос почули і повиходили”. Нечисленні вірні вийдуть до слави, честі та безсмертя і матимуть частку в Царстві. Натомість численні непримирені вийдуть пізніше, щоб їм була засвідчена Божа Любов, щоб вони отримали можливість мати нагороди і покарання Царства, які б допомогли їм повернутися до всього втраченого в Адамі і відкупленого на Голгофі.
Деякі запитували Господа: “Невже так мало спасеться?” Ісус не дав прямої відповіді на питання, мабуть, із двох причин: (1) Святий Дух ще не прийшов, і Його послідовники ще не були готові зрозуміти Божий План повною мірою. (2) Ще не був свій час пояснювати всі подробиці духовного спасіння Церкви, яка має бути схожою на свого Господа, а також наступної реституції світу до образу та подоби першого Адама. Ісус застосував цю річ до Своїх слухачів особисто, кажучи: “Силкуйтеся ввійти [до Царства] тісними ворітьми, бо кажу вам, багато-хто будуть намагатися ввійти, та не зможуть! Як устане Господар та двері замкне, ви зачнете вистоювати ізнадвору, та стукати в двері й казати: Господи, відчини нам! А Він вам у відповідь скаже: Не знаю Я вас, звідки ви!”
Якийсь час двері Високого Поклику Церкви стоять прочинені. Ісус відчинив цей новий шлях до життя через завісу, тобто через Свою плоть – Свою жертву (Євр. 10: 19, 20). Можливості увійти на цей шлях були спочатку запропоновані юдеям, та згодом Бог, знайшовши відповідних осіб серед цього народу, звернув Послання тут і там до поган, що продовжується вже понад вісімнадцять століть. Очевидно, що зібрання вибраних майже завершилося. Як тільки останній з них доповнить вибране число, закваліфікується до слави і перейде за двері, вони зачиняться.
Десь у світі у той час, посеред великого Часу Утиску, настане велике пробудження релігійної думки. Тоді багато почнуть казати, що вони знехтували великою Нагородою, не зуміли купити дорогоцінну перлину, запропоновану їм на вигідних умовах – ціною того незначного, що в них було. Тоді постане великий плач посеред цього класу і волання: “Господи, Господи, невже ми не належатимемо до класу Нареченої?” Та Господь не признаватиме їх як громаду Нареченої. Вони будуть у великому смутку. Скрізь буде чутно плач та скрегіт зубів. Це не буде десь у віддаленому місці вічних мук, як ми свого часу припускали, але, як дає зрозуміти розповідь, саме тут, на землі, серед класу, який, дізнавшись про Високий Поклик, знехтував його привілеями.
Представляючи справу Своїм слухачам (але потім пристосовуючи її до всіх, хто чув Послання в Євангельському віці), Господь дає зрозуміти, що деякі з них будуть у тісних стосунках із Ним та Його послідовниками. Вони мають вид побожності і твердять, що зробили багато великих справ, однак Господь не признається до них, коли це стосуватиметься привілеїв у Царстві. Вони навіть не матимуть частки у земному Царстві. Воно буде дане Гідним особам минулого, які жили і померли перед відкриттям Високого Поклику.
Авраам, Ісак, Яків та всі пророки і вірні минулого мають бути князями по всій землі, видимими представниками невидимого Месії та Його Церкви в славі. Спадкоємці Царства не будуть тільки з юдеїв, бо юдеї як народ не були достатньо святими, а Господь міг прийняти тільки святих. Коли поклик до співспадкоємства в Царстві завітав до поган, деякі прийшли зі сходу, заходу, півночі та півдня і отримали частку в Царстві. Юдеї перші мали Божу милість, а погани – останні, однак деякі з перших втратили привілеї та нагоди.

R5406 (1914 р.)