ЩО ГОДИТЬСЯ В СУБОТУ?
ЛУКИ 13: 10-17; 14: 1-6
«Субота постала для чоловіка, а не чоловік для суботи» (Марка 2: 27).
Серед християн існує багато суперечностей щодо суботнього дня. Одним з явних джерел такого заколоту є те, що зовсім мало усвідомлює: Божі постанови для Ісусових послідовників цілковито відрізняються від тих, які Він дав тілесному Ізраїлю під Угодою Закону. Все під тією Угодою було образним і містило цінні лекції для християн. Тому сплутувати образ з позаобразом означає внести плутанину в свій розум і випустити з уваги красу та міць позаобразу.
До юдейського Закону не було жодного суботнього дня, за винятком того, що «субота» означає відпочинок, і нам сказано, що Бог відпочив сьомого великого Дня, тобто Епохи, Творчого Тижня. Енох, котрий ходив з Богом, Авраам, приятель Бога, та інші, котрі були до вподоби Господу, не знали нічого про Суботу, так само як вони нічого не знали про День Поєднання та його жертви, або про інші справи, які стосувалися ізраїльської Угоди Закону.
Апостол Павло пояснює, що ізраїльтяни були Домом Слуг, над якими був Мойсей; але Церква є Домом Синів, над якою є Христос (Євр. 3: 1-6). Божий спосіб поведінки з Домом Слуг мав би, власне кажучи, відрізнятися від Його способу поведінки з Домом Синів. Накази дають слугам без пояснення як і чому. Але апостол пояснює, що Бог має з нами справу як з синами. Справжньому християнину Небесний Отець дає пізнати Свої плани, Свої наміри, Свої постанови, щоб Його сини, які мають Його Духа, могли зі зрозумінням вникнути в ці плани, виявляючи слухняність, яка сягає самопожертви, не з наказу, а з радості чинити Отцівську волю.
Ісус та апостоли були юдеями і знаходилися під зобов’язаннями Угоди Закону до часу, коли Ісус Своєю смертю стався «кінцем Закону... на праведність кожному, хто вірує». Відтоді послідовники Ісуса, в жодному сенсі слова, не є зв’язані юдейським Законом. Вони проявляють інтерес до Десяти Заповідей, бо ці заповіді зовні показують Божу волю; а всі сини прагнуть знати Отцівську волю, щоб добровільно її виконувати. Але Бог не каже Домові Синів: «Не будеш вбивати, не будеш красти», бо відколи вони є зачаті Святим Духом, вони не хочуть ані вбивати, ані красти.
В Своїх стосунках з Домом Синів Бог, через Голову цього Дому, встановив новий закон, який є всебічний і означає набагато більше, ніж, як вважалося, означає Закон Мойсея. Це – Закон Любові. Як каже апостол: «Любов є виконанням Закону». Закон міститься в одному слові – Любов – найвища любов до Бога і любов до наших ближніх. Остаточно Ісус ствердив: «Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив...» Це Він сказав до нас, котрі кладуть власне життя одні за одних.
СЬОМИЙ ДЕНЬ – ПЕРШИЙ ДЕНЬ
З самого зарання Євангельської епохи послідовники Ісуса почали зустрічатися першого дня тижня. Мабуть, цей звичай був започаткований фактом, що Ісус встав з мертвих того дня і з’явився кілька разів того дня Своїм послідовникам, наступного першого дня тижня Він з’явився знову. Відтоді звичаєм учнів було спілкуватися того дня, і не тому, що про це наказав Господь, а внаслідок їхнього бажання згадувати Учителя і мати спільність один з одним. Цілком можливо, що якийсь час вони дотримувалися суботнього дня, а також першого дня. Очевидно, їм було важко збагнути, наскільки вони перейшли від епохи Мойсея та його Закону під головування Ісуса та під Його керівництво, адже «Христос для волі нас визволив».
Хоча християни сьогодні полишили дотримуватися сьомого дня на користь першого дня тижня, багато хто помилково вважає, що Бог санкціонував цю зміну. Це не так; християнин не є під законом, але під благодаттю. Те, що перші учні збиралися в перший день, було привілеєм, а не вказівкою Бога. Так має бути далі і так є у випадку декого. Справжні християни не мають надто багато нагод спілкуватися разом для вивчення Слова Небесного Отця і приносити Йому хвалу та пошану своїх сердець.
Справжні християни, безперечно, раді, що є виділений особливий день в тижні, в якому вони можуть, перш за все, присвятити себе молитві, поклонінню, віддаванню пошани, вивченню Біблії та добрим ділам – навіть якщо цю неділю примусово накинули людськими законами та помилковим розумінням. Скільки з Господнього народу були б раді, коли б їхні справи так влаштувалися, що це дало б їм дві неділі в тижні або й більше. Та щоб святкувати неділю належним чином, Господній посвячений народ має бути вільний від хибних уявлень, які загально панують.
СУБОТА ВІДПОЧИНКУ
Ізраїльський Закон передбачав дві суботи. Одна повторювалась кожного сьомого року і мала своє виконання в п’ятдесятому році – році Ювілею та повного звільнення. Інша була кожного сьомого дня, і, повторюючись, мала своє виконання в п’ятдесятому дні – дні П’ятидесятниці, що був образною тінню відпочинку, в який народ Бога може ввійти вже навіть тепер.
Апостол говорить про обидві в Євреїв 4: 1-11. Виконанням суботнього дня є відпочинок та мир серця, який мають позаобразні ізраїльтяни. Для них – це постійна субота. Вони входять у відпочинок.
Вони прийшли до місця, де мають мир з Богом, який керує їхніми серцями. Вони відпочивають від своєї праці, від всякого сподівання, що будь-якими своїми вчинками вони можуть догодити Богу: чи то дотриманням суботи, чи ще якось. Вони входять у відпочинок, бо бачать, що Бог подбав в Ісусі про допомогу потрібну всім, щоб вони «мали в Ньому повноту». Цей відпочинок, мир жодна людина не може в них забрати. Він належить їм доти, доки вони перебувають вірою в Христі, в Бозі.
Але апостол каже: «Отож, людові Божому залишається суботство, спочинок» – майбутній спочинок. Церква ввійде в цей спочинок тоді, коли зазнає переміни воскресіння, коли стане схожою до Спасителя і ввійде в радощі свого Господа. Це буде повний відпочинок. Що стосується світу, тисячолітнє царювання великого Месії буде суботою всього світу, в якій люди матимуть привілей досягти досконалість в кожному значенні слова і, таким чином, увійти у відпочинок, приходячи до згоди з Богом.
Ісус зробив багато Своїх чудес в суботні дні частково, мабуть, тому, щоб підкреслити факт, що велика субота, тисячолітній день, сьомий тисячолітній День історії світу буде часом Його Царства, в якому все людство матиме привілей зцілитися від гріха, хвороб, смутку та болю і прийти до повної досконалості людської природи, до всього того, що було втрачене в Адамі і відкуплене на Голгофі.
РОБИТИ ДОБРО В СУБОТУ
Оскільки Ісус по плоті був юдеєм, а значить, був зв’язаний всіма наказами юдейського Закону, Він не міг робити нічого всупереч Закону. Він не міг відсунути його вбік, але й не міг пояснити юдеям справжнє значення суботи. Все це мало статися пізніше, під навчанням Святого Духа, після П’ятидесятниці, після зачаття від Духа, бо «людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа... і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно». Але Ісус міг виправити і виправив деякі хибні уявлення про Закон, які закралися через вчення їхніх рабинів, докторів Закону та фарисеїв.
Вони, для показності, в деяких відношеннях перебільшували букву Закону, натомість повністю ігнорували його духа. Тож коли учні Ісуса, переходячи пшеничним полем, розтирали зерна в долонях до м'якоті перш ніж з’їсти, фарисеї висловлювали незадоволення тим, що вони ламають суботу, що вони молотять та відвіюють. Ісус показав, що про це не йшла мова в Законі. Це не робилося для того, щоб перешкодити якійсь добрій або потрібній праці, але для користі людей. За словами докторів Закону, ловити блохи в суботній день було гріхом, бо це було б «полюванням». Ось так, різним чином вони зробили мудрий Закон Бога нерозсудливим для людей. Вибагливі в дрібницях, вони зігнорували більш суттєві речі Закону, які стосувалися справедливості, любові та милосердя.
В нашій лекції ми маємо два приклади зцілення в суботу. Одна жінка мала недугу, яка горбила її вісімнадцять років. Ісус звільнив її від цього рабства в суботній день. Він поклав Свої руки на неї і сказав: «Звільнена ти від недуги своєї». Вона випрямилася і прославила Бога. Але старший синагоги обурився і сказав до людей: «Чи немає шести днів, в які ви можете приходити і бути зціленими, замість в суботній день?»
Це мало бути особливим докором на адресу Ісуса, даючи зрозуміти, що Він не є таким святим і дбайливим щодо суботи, як мав би бути, і є порушником Закону. Але Ісус «відповів і промовив до нього: «Лицеміре, хіба ж не відв'язує кожен із вас у суботу свого вола чи осла від ясел, і не веде напоїти? Чи ж цю дочку Авраамову, яку сатана був зв'язав вісімнадцять ось років, не належить звільнити її суботнього дня від цих пут?» І Його противники засоромилися.
Інший випадок стосувався чоловіка хворого на водянку. Ісус, знаючи настрій їхніх думок, обговорив цю річ наперед, запитавши книжників та фарисеїв: «Чи вздоровляти в суботу годиться, чи ні?» Вони ж не відповідали. Тоді взяв Він хворого чоловіка і зцілив його, та запитав Своїх критиків: «Коли осел або віл котрогось із вас упаде до криниці, то хіба він не витягне зараз його дня суботнього?» І вони не могли відповісти на це.
Правильне розуміння суботи, відпочинку, про який Бог подбав для Свого народу, є великим благословенням. «Бо до Його відпочинку входимо ми, що ввірували», – до тривалого відпочинку, постійної суботи. Всі такі є раді мати особливі нагоди, коли вони трапляються, збиратися в ім’я Господа для віддавання шани, хвали, для вивчення і спільності. Не кажучи, про який день йде мова, апостол радить нам не нехтувати збиратися разом, як це є звичаєм декого, і тим більше, як ми бачимо, що цей День наближається – славний День грядущого Месіанського Царства, а тіні ночі та темряви, неуцтва та забобонності минають. (Євр. 10: 25).
R5405 (1914 р.)