ТРУДНОЩІ ЙОВА – ОБРАЗНА ІСТОРІЯ ЛЮДСТВА
“[Усе] це сталося з ними для прикладу, – і для нас воно написане як наука, для яких настали кінці віків” (1 Коринтян 10: 11, Тур.).
Книга Йова вважається найбільш вишуканим зразком літератури, написаної єврейською мовою. Це – поетичний твір, і всі науковці визнають, що жоден переклад, зроблений досі, не передає його повною мірою. Мартін Лютер, переглядаючи свою останню спробу перекласти його на німецьку мову, сказав: “Йов постраждав від мого перекладу більше, ніж від насмішок своїх приятелів, і його зруйнований маєток дорожчий йому від мого перекладу його багатостраждального плачу”. Книга Йова “визнана (і навряд чи хтось подасть голос проти цього) найбільш піднесеним релігійним утвором у літературі світу” – сказав Самуель Кокс. “Я називаю її найвеличнішою річчю, яка коли-небудь вийшла з-під пера... Ніщо, написане в Біблії чи поза нею, неможливо порівняти з нею у літературному відношенні”, – написав Томас Карлайл.
Ким би не була особа, вжита Богом як писар, її ім’я не згадується. Книга починається прозовим оповіданням про втрати та страждання Йова (опис розмови сатани з Богом про Йова слід вважати алегорією). Далі показана його терпелива витривалість. Після цього йдуть поетичні розмови між Йовом та трьома його приятелями, потім – аргументи Елігу, далі – звернення Всемогутнього, а ще пізніше – признання Йова. Прозовими є заключні слова про повернення Йова до милості та благословення, а також про його смерть.
Дехто висунув припущення, що Книга Йова є лише притчею, а Йов – лише вигаданим персонажем. Та коли б навіть так, учення цієї книги не стали б іншими. Однак ми не бачимо причини сумніватися, що така особа дійсно жила і переходила згадані випробування. У Єзекіїля 14: 14 та Якова 5: 11 Йов поставлений в ряд з іншими святими, чого не могло би бути, якби ця розповідь була тільки притчею. Крім того, в ній наведені подробиці, не характерні для притч.
Той факт, що Йов прожив ще сто сорок років після своїх нещасть, або понад двісті років у цілому, на додаток до того, що ані він, ані його приятелі не згадували жодних посилань на Ізраїль або Мойсея, або Закон, або на Авраама та Божу Угоду, укладену з ним, поза всяким сумнівом вказує на те, що він належав до Віку Патріархів. Мабуть, він жив у той самий час, що й Авраам. Його дім, очевидно, був в Аравії, недалеко від Палестини.
Йов показаний як людина великої вченості та впливу, як людина великого благочестя, яка знала та шанувала Бога та цінувала справедливість; як великодушна людина, що зважала на вдів та сиріт, як заможний купець, що володів численними слугами та трьома тисячами верблюдів, вів широку і успішну торгівлю.
Та несподівано на нього прийшло лихо, і він позбувся дітей, багатства, впливу та здоров’я. Даремно Йов намагався знайти пояснення, чому Бог дозволив на нього таке лихо. Та він далі довіряв Богу, кажучи: “Ось, Він убиває мене; але я буду сподіватися” (Гиж.). Його дружина твердила, що хоча він все життя намагався чинити справедливо та милосердно, це не знайшло Божественного признання, і врешті вона вигукнула: “Прокляни Бога і помри” (Гиж.).
Три приятелі прийшли відвідати його і, думаючи приблизно так само, виклали йому довгий, багатослівний аргумент, що він, мабуть, був великим грішником і лицеміром. Але Йов, свідомий своєї чистосердечності перед Богом, став на захист власної невинності, і хоч вдався до крайнощів, але змусив своїх критиків замовкнути. Він, здається, розумів, що йому потрібен хтось, хто представив би його справу перед Господом. Він переконував, що він настільки праведний, наскільки розуміє, яким повинен бути, хоча не може пояснити цього перед Богом, бо надзвичайно поступається Йому знанням та силою. Він сказав, що свідомі грішники не є такі збентежені, тоді як він, дотримуючись праведності, зазнав такого лиха, що життя більше йому не до вподоби і краще, коли б він не народився (розд. 9, 10 та 16). Відчуваючи власну неспроможність викласти свою справу перед великим Єговою, він сказав, що “поміж нами нема посередника” – поміж ним і Богом (9: 33; 16: 21).
Уміла відповідь Йова на фальшиві слова його приятелів (які багато хто помилково цитує як натхнені) і виявлена ним довіра до Бога та надія на своє остаточне визволення, виразно представлена у 13 розділі, вірші 1-16. Тоді з пророчою мудрістю (розділ 14) він наводить знаменні слова про Божі відносини з людством.
ПРОБЛЕМА ВІКІВ
Питання, яке хвилювало Йова та заплутувало його думки, було тим самим, яке століттями заплутувало інших з Божого народу, а саме: чому Бог дозволяє зло (лиха, нещастя тощо) на Своїх вірних слуг? Чому процвітають грішні? До Євангельської епохи ніхто не міг пізнати розум Бога щодо цього, бо це одна з тих глибоких речей, які могли бути об’явлені тільки Божим Духом і тільки для зачатих цим Духом, як пояснює св. Павло (1 Кор. 2: 9-14). А Святий Дух не був даний, як провідник та учитель, доки Христос не відкупив нас і не піднявся на висоту, щоб там представити Свою жертву як ціну нашого повернення до божественної милості, миру та спільності.
Хоча багато хто далі перебуває в темряві щодо згаданої речі, вона в даний час є відкритою та зрозумілою для всіх щирих, кому “дано пізнати таємниці Царства Небесного”, зрозуміти “Божі глибини” (Мт. 13: 11; 1 Кор. 2: 10). Вони бачать, що панування зла, панування Гріха та Смерті під владою сатани, князя цього світу, дозволене з двох причин: перша, щоб всі люди могли здобути повний досвід усієї гріховності гріха і гіркоти його закономірних плодів; і, друга, щоб Божий народ міг бути цілковито випробуваний і перевірений у своїй відданості Богу в тіні лихоліття та проб, а також у світлі здоров’я та достатку.
Хоча Бог прямо не був причиною поганого стану речей, який нас оточує в природі та серед людей, Він дозволив, щоб це прийшло на людей як законний наслідок, як плід непослуху, гріха. Однак Він використовує гнів людини, людські гріхи та злобу сатани, щоб втілити величні задуми, які вони не усвідомлюють і про які Його діти знають тільки завдяки вірі в Його Слово об’явлення. Наприклад, як мало знали сатана та сповнені люті юдейські священики та фарисеї, а також безжалісні римські воїни про те, що вони сприяють виконанню Божественного плану, коли били, висміювали і розпинали Божого Агнця!
Так само є з численними лихами Божого народу – особливо тих, хто з Малої Черідки, Нареченої Христа. Випробування мають на меті підігнати і відполірувати їх для більшої користі та почесті у майбутньому розвитку великого Божого Плану. Ось так, незалежно від зловмисності чи необізнаності переслідувачів, ці випробування віри та терпеливості достачають для них “у безмірнім багатстві славу вічної ваги”. Це робиться, щоб приготувати покликаних стати спадкоємцями слави через виховання терпеливості, досвіду, братньої доброзичливості та любові, яка є богоподібністю. Вони, і тільки вони, можуть радіти в горі та розуміти, що все – погане і добре, несприятливе і сприятливе – повернеться у Божому провидінні для їхньої остаточної користі.
НАДІЯ ЙОВА НА ВОСКРЕСІННЯ
Повертаючись до нашої мови про Йова, звернімо увагу на його пророчу мудрість, показану у 14 розділі. Перші чотири вірші яскраво змальовують речі, про які свідчить весь досвід – людське життя в нинішніх умовах повне труднощів та смутку від колиски аж до гробу. Йов показує розуміння того, що як син деградованих батьків, він не міг бути досконалим, вільним від гріха, чистим у повному значенні слова.
У віршах 5, 6 він каже до Господа, що знає, що влада і сила обмежити дні людини є в Його руках, та запитує (не розуміючи, для чого є труднощі): “Чому не дозволити мені та всім людям прожити свій короткий вік у мирі, так само як ми не дошкуляємо наймиту, який вже виконує важку, втомливу роботу?”
Вірші 7-10 є схожими думками про повну безпорадність людини перед смертю, коли йдеться про її сили. Дерево може померти, але його корінь зберігає життя, яке за сприятливих обставин може вирости як інше дерево. Та коли людина помирає, не позостається жодного кореня, жодної іскри життя. Вона віддає дух життя, і де вона тепер?
Признавшись, що немає підстав сподіватися, що в людині є якась надія, Йов починає говорити про єдину, справжню надію нашого роду – воскресіння (див. вірші 12, 13). Людина лягає в смерті і втрачає всяку можливість піднятися – ані не може опритомніти від сну смерті через когось до Божого встановленого часу. На ранок воскресіння, в Тисячолітньому дні, нинішні символічні небеса проминуть, а нові небеса, нова правляча духовна влада – Христове Царство – візьме контроль над світом. У цьому Йов повністю погоджується з ученнями Господа та апостолів.
Чим більше він думає про цей блаженний час, коли зло вже не матиме влади, коли Цар пануватиме у праведності, а князі виконуватимуть суд, тим більше йому хочеться померти і відпочити. Він вигукує (вірш 13): “О, якби Ти в шеолі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, та й про мене згадав!” Йов мав віру у воскресіння, інакше б він ніколи не сказав цієї молитви про смерть – про заховання в гробі. Але він віддавав перевагу смерті і хотів заснути (вірш 12) до ранку з однієї лише причини, щоб вже не мати нічого з гріхом та Божим гнівом – злом.
Короткий час у кінці Євангельського віку особливо названий “днем гніву та об’явлення справедливого суду Бога”, бо це буде “час утиску, якого не було від існування люду”. Однак весь період від часу гріхопадіння Адама названий часом божественного гніву, і так є насправді, бо весь цей довгий час “гнів Божий з’являється [різним чином] з неба на всяку безбожність і неправду людей”. Хоча контролюючим принципом Божественного Правління є Любов, вона може діяти тільки в згоді зі Справедливістю та Мудрістю. Було цілком справедливо та мудро дозволити людині відчути справжній тягар осуду на смерть, спровадженого добровільною провиною, щоб тоді, коли Любов у відповідному часі запропонує Викуп і Воскресіння, злочинець радо скористався зі запропонованих милостей Реституції та вічного життя. Ось так смерть та всі лиха, дозволені на обвинувачений рід, є проявами Божого гніву, який ще більше буде показаний у великому Часі Утиску. Після нього прийдуть повні та виразні прояви Божої Любові й милості в Христі та прославленій Церкві під час Тисячолітнього віку (Рим. 1: 18).
У віршах 14 та 15 він підкреслено ставить питання, немовби для того, щоб з’ясувати свою віру та зміцнити її, і одразу дає ствердну відповідь: “Кликав би Ти, то я відповів би Тобі [збудився зі сну Адамової смерті – порівняй з Ів. 5: 28, 29], за чин Своїх рук сумував би”, бо Його народ є Його майстерним витвором, створеним в Ісусі Христі (Еф. 2: 10).
НАДІЯ ЕЛІГУ НА ВІДКУПИТЕЛЯ
Коли Йов спростував доводи трьох своїх приятелів, Елігу (чиє ім’я означає “Бог Сам”) промовив з іншого погляду, докоривши трьом приятелям та Йову. Елігу звернув увагу Йову, що той розсуджує справи з хибної позиції – що він не повинен сподіватися цілковито збагнути всі шляхи Того, Хто високо над ним, а повинен довіряти Божій Справедливості та Його Мудрості. У 33 розділі, вірші 23, 24, він згадує одну річ, яка потрібна для виходу людини з-під влади смерті і відновлення до Божественної милості, кажучи: “Якщо ж Ангол-заступник при нім, один з тисячі [тобто Винятковий], щоб представити людині її [Свою] правоту, то Він буде йому [чоловікові] милосердний та й скаже: Звільни ти його, щоб до гробу не йшов він, Я викуп знайшов”.
І так є з людиною. Божу Мудрість та Любов не можна піддати сумніву. Вирок смерті прийшов справедливо на всіх людей через батька Адама (Рим. 5: 12). Та Бог передбачив для нас Відкупителя, нашого Господа Ісуса Христа, і Той, згідно з Отцівським планом, став людиною, а потім віддав Себе як ціну викупу за всіх, сплативши вирок смерті, який був на Адамі. І як тільки Наречена, по-іншому названа Його Тілом та Храмом, буде завершена, цей великий Посередник виступить вперед, щоб оголосити про Свою праведність (застосувати її) для кожного, хто її прийме.
Тоді настане черга на Реституцію, як показано у 25 та 26 віршах. Фізично ті, кого Посередник буде представляти, повернуться до вічної молодості, в якій не знайдеться місця смерті та зіпсуттю. Бог прийме їх, і вони матимуть спільність із Ним у радості та мирі, Він відновить їх до первісної досконалості, втраченої через гріх в Едені. Однак потрібно буде визнати, що Бог справедливий і що Реституція незаслужена. Про це свідчать вірші 27 та 28: “Вона [людина] буде дивитися на людей і говоритиме: «Грішила я і спотворювала правду, а мені не відплачено; Він визволив душу мою від могили, і життя моє бачить світло»” (Гиж.).
Слова Елігу були такими ж розумними, як і слова, що сказали розрадники Йова – і навіть розумнішими, проте вони були, наскільки ми можемо бачити, тільки людською мудрістю. У розділі 34: 29 він ставить запитання: “Чи дарує Він [Єгова] тишу, то хто може порушити?” (Гиж.). Очевидно, цей юнак намагався дотримуватися певної лінії у своїй критиці Йова, не погоджуючись ані з Йовом, ані з його приятелями, але прагнучи бути поміркованим. Він захищав Всевишнього, твердячи, що коли би Бог так не покерував, то лиха Йова не прийшли би на нього.
Для Елігу здавалося очевидним, що Бог причетний до труднощів Йова. Сатана не міг би послати всі ці лиха, якби Бог не дозволив на них. Ні людина, ні ангел того чи іншого рангу не може змінити Божественну волю. Бог, а не Йов, вирішує, що має статися. Тільки Бог має право розпоряджатися всіма життєвими справами. При цьому Елігу згадав, що Йов більш праведний, ніж його приятелі, і хоча він недосконалий, як всі інші, однак він покараний не за це.
ВАЖКА ЛЕКЦІЯ ДЛЯ БАГАТЬОХ
Християнин може взяти для себе добру лекцію зі запитання Елігу. Хоча ці слова не є натхнені, вони дуже мудрі. Можемо помітити правду, яку вони містять, – коли Бог захоче дати мир, спокій, тоді вся Вселена слухається Його законів, і ніхто не зможе потривожити.
Якщо ми маємо труднощі, якщо ми маємо переслідування, якщо ми маємо які-небудь клопоти, ми повинні звертатися до Бога. Ми повинні казати: “Це не могло би трапитися, коли б не Господній дозвіл”. Ми є під особливою Божественною опікою. Бог обіцяв, що все допомагатиме на добре нам, Його дітям. Урок довіри є одним з тих важких уроків для нас, які треба засвоїти і застосувати – усвідомити, що всі життєві випробування є під Божественним доглядом, і нічого не може трапитися з нами, що не було би для нашого найвищого добра. Це правда не про світ, а лише про Божу сім’ю. Згодом Бог вчинить так, щоб усе сприяло благословенням світу.
Щодо тих, які є Його дітьми, всі речі допомагають на добре. Коли нам важко, ми повинні звертатися з довір’ям та надією до Господа. Наш Небесний Отець хоче, щоб ми розвивали віру в Нього. Св. Петро говорить, що ми “бережені силою Божою через віру на спасіння”. Тому ми надзвичайно “тішимося з того, засмучені трохи тепер, якщо треба, всілякими випробуваннями” та спокусами. “Досвідчення вашої віри... дорогоцінніше за золото, яке гине” (1 Петр. 1: 5-7).
УДАВАНИЙ МИР БАГАТЬОХ
Є ще інший шлях здобути спокій. Багато людей у світі має трохи спокою, відпочинку від тривог. Однак вони не мають уявлення про великі правди, які ми маємо, і перебувають у засліпленні, неуцтві, забобонах, омані через ошуканства сатани. У них є відчуття безпеки та заспокоєння внаслідок засліплюючого впливу неправди та фальші. Але ті зі світу, які прийшли до єдності з Богом, час від часу прокидаються від примарного відчуття безпеки. Вони здобувають справжній мир і відпочинок серця. Господь каже: “Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою”. Здобути справжній відпочинок по-іншому неможливо.
Господній народ має мир та відпочинок розуму завдяки знанню Господнього Плану, Його Справедливості, Милості та Любові, а також блаженному усвідомленню того, що Він – наш Бог. Все це дає нам мир, спокій і відпочинок для розуму. Якщо світ так чи інакше стурбований, то Божі діти мають мир, про який світ не знає, якого світ не може ні дати, ні забрати. І коли всім випробуванням прийде кінець, Господь надолужить за всі труднощі теперішнього часу, яких зазнали Його діти. Тоді ми будемо оглядатися на ці випробування і вважати їх тільки легкими стражданнями, короткочасними (2 Кор. 4: 17).
ПРОБИ ВІРНОСТІ ТА ВІДДАНОСТІ
Коли Господь дозволяє на нас великі хмари утиску, ми повинні передусім глянути, чи не знайдемо якогось прогріху в собі, який заслужено міг би принести покарання. Ми повинні мати радість у Господі, але, можливо, ми не живемо достатньо близько до Господа. Проте ці хмари труднощів не обов’язково означають, що ми не живемо близько до Нього, як це бачимо на прикладі Йова.
Пам’ятаємо, що чогось подібного зазнав наш Господь Ісус у Саду Гефсиманії у ніч перед розп’яттям, коли Він промовив до Своїх учнів Петра, Якова та Івана: “Обгорнена сумом смертельним душа Моя”. Пам’ятаємо, що Бог не дав Йому перепочинку, дозволивши, щоб тривога мов велика повінь охопила Його душу. Він був стурбований, бажаючи знати напевно, чи Він був цілковито відданий, вірний і слухняний, що було умовою перебування в милості Отця. Апостол Павло говорить, що наш Господь Ісус “приніс був молитви й благання з великим голосінням та слізьми до Того, Який міг його спасти від смерті, і Він був вислуханий” (Євр. 5: 7, Хом.).
Знаємо, що Отець послав ангела послужити Своєму дорогому Синові у Його глибокій тривозі. Як тільки ангел дав нашому Господу запевнення від Отця, що Він догодив Йому Своїм життям та поведінкою, Він став абсолютно спокійний. Це запевнення підтримувало Його у всіх наступних важких випробуваннях – перед Синедріоном, перед Пилатом, коли Його зневажали воїни, по дорозі на Голгофу і під час жорстокої страти.
Тільки в кінці, коли Отець відступився від Ісуса у мить Його смерті (бо Той мав зайняти місце грішника), наш Господь виявив стурбованість. Він вигукнув в агонії душі: “Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?” Наш Господь повинен був зазнати повного відчуження від Бога і усієї спільності з Богом, щоб заплатити повну кару за гріх Адама. Цього Він зазнав в останню мить. Небесний Отець дозволив це, бо для нашого Господа було потрібно збагнути зміст відокремлення грішника від Бога.
Ми не думаємо, що для справжніх та вірних послідовників нашого Господа обов’язково у кожному випадку мати схожий досвід. Ми не беремо гріх світу, як це робив наш Відкупитель, Викуп, та не було би дивно, якби хтось мав випробування, схожі до тих, які мав наш Господь. Деякі святі вмирали, вигукуючи: “Я входжу в брами Нового Єрусалима!”, тоді як інші, вмираючи, мали передсмертні переживання такі ж як наш Господь, вигукуючи: “Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?”
Будьмо вдоволені тим, що ми залишили всі наші труднощі в руках Того, Хто любить нас, і можемо мати внутрішній мир, спокій та відпочинок душі, знаючи, що жодна навколишня буря не прийде без дозволу, а тільки така, яка, на думку Отця, принесе в нас мирні плоди праведності, якщо ми будемо відповідно навчені нею.
ЗОБРАЖЕННЯ РЕСТИТУЦІЇ ЛЮДСТВА
У заключних розділах Книги Йова Єгова звертається до Свого засмученого слуги, докоряючи його нерозсудливості, яка з малим знанням намагалася судити Бога. Йов признається в цьому і знаходить мир в довір’ї до Бога. Натомість три приятелі Йова отримали від Бога суворий докір. Та коли вони послухалися Його, прийшли до Йова, принесли від себе цілопалення, як Господь наказав, Йов помолився за них, як Бог сказав йому, вони повернулися до Божественної милості. Одразу Йов отримав назад свій достаток: його приятелі та його вплив, все повернулося, його багатство подвоїлося, бо він отримав вдвічі більше стад, отар та верблюдів. Тепер у нього було стільки ж синів і дочок, що й попередньо, і Святе Письмо зазначає, що “таких вродливих жінок, як Йовові дочки, не знайшлося по всій землі”.
Закінчення кар’єри Йова загальною реституцією незбагненне для тих, хто ніколи не розумів, що план Бога в Христі передбачає “Часи Реституції” всього втраченого в Адамі для всіх з його роду, хто прийме їх на умовах Нової Угоди (Дії 3: 19-21). Натомість ті, які розуміють цей План Бога, можуть також бачити, що випробування Йова були не тільки буквальними, але й образними. Він, очевидно, представляє людство. На початку людина мала Божественну подобу та милість, і все їй корилося (Пс. 8: 4-8). Через гріх Адама сатана здобув вплив у людських справах, який приніс деградацію, хвороби та смерть. Та Бог насправді ніколи не покинув Свої створіння і навіть сьогодні хоче бути ласкавим до всіх у Христі Ісусі, нашому Господі, і через Нього.
R5401 (1914 р.)