ДЕВ’ЯТИЙ І ШІСТНАДЦЯТИЙ РОЗДІЛИ 3-ї КНИГИ МОЙСЕЯ

Ми, мабуть, не змогли виразно викласти нашу думку щодо вчення цих двох розділів. Наші твердження у “Тінях Намету”, що вони обидва змальовують жертви Дня Примирення, зрозуміли неправильно. Ми не збиралися казати, що ці два обряди відбулися у той самий День Примирення. На нашу думку, позаобраз цих двох подій мав місце у тому ж часі, під час позаобразного Дня Примирення – Євангельського віку.
Запис у 9 розділі стосується посвячення священиків. Змальована в ньому служба зображує посвячення Аарона і повинна була повторюватися у випадку кожного священика, який вступав на посаду первосвященика. Інакше кажучи, ця служба мала проводитися повторно тільки тоді, коли помер первосвященик, і на його посаду приходив його наступник. Цей обряд міг проводитися навіть кілька разів на рік, якщо кілька первосвящеників помирали один за одним у тому ж році і на їхнє місце приходили інші. Також цей обряд з 3 М. 9: 1-24 могли не повторювати кілька років, як, наприклад, у випадку Аарона, який жив майже сорок років після призначення на посаду, і ця служба не повторювалася, доки його син Еліезер не став первосвящеником. Натомість День Примирення, описаний у 16 розділі, відбувався щороку.
Про узгодженість обох обрядів свідчать жертви, якими в обох випадках були телець і козел. Вони представляли в позаобразі ці самі жертви – телець представляв первосвященика, а козел – підлеглих священиків, бо Ісус умер тільки раз, а не двічі. Тому смерть тельця в обох випадках представляла одну жертву Ісуса. Оскільки Церква вмирає тільки раз, тому жертва козла в обох випадках представляє смерть Церкви як членів позаобразного священства під головуванням його великого Первосвященика.
Хтось може запитати, для чого потрібні два образи?. Відповідаємо, що смерть Ісуса мала два різні аспекти, і так само смерть Церкви має два аспекти. Тільки через смерть земної природи було можливо для Ісуса та Церкви здобути небесну природу та становище Царського Священства – право виконувати працю Месії. Тому, навіть якби світ не потребував відкуплення від гріха, цей Священик мусив скласти саме таку жертву, щоб зайняти Своє високе становище. Так само зі священиками. З іншого боку, оскільки люди є грішними і потребують відкуплення, примирення за гріх було обов’язкове перед проведенням праці реституції, цілком незалежно від звеличення Христа та Церкви до небесного рівня.
Ось так “кращі жертви” Месії охоплюють дві цілковито різні, однак важливі праці. Було потрібно, щоб Ісус та Його послідовники зазнали страждань і увійшли у свою славу. На цьому наголошується у 3 М. 9: 1-24. Також було потрібно принести жертву за гріхи на користь людства, щоб дозволити йому скористатись з благословення реституції, що образно показано у 3 М. 16: 1-34. Тому повторюємо, що жертви з 3 М. 9: 1-24 і жертви з 16 розділу є ідентичними, складеними в тому самому позаобразному Дні Примирення – Євангельському віці.

R5391 (1914 р.)