ПОМАЗАНЕЦЬ – МЕСІЯ – ХРИСТОС

Вчення Закону (образ і свідоцтво) твердить, що Бог запланував підняти великого Священика, Який має бути також Царем; що цей священицький Цар і царський Священик має скасувати гріхи людей і має бути наділений владою управляти та повноваженнями як Посередник, щоб допомогти їм повернутися до Бога. На превеликий подив образного народу, Ізраїлю, Він, замість того, щоб зайняти спільну посаду Священика і Царя, просто помер (Лк. 24: 20, 21).
Тоді настав час, щоб Святий Дух об’явив Церкві те, що попередньо було таємницею. Коли Бог через пророків говорив про Месію як про Царя на Своєму престолі, Він звістив річ, яка мала були таємницею для людей, яку нелегко було зрозуміти. Бог із наміром тримав Свій План у таємниці, щоб відповідного часу виявити, що він має виконатися. Таємницею було: “Христос у вас, надія слави” (Кол. 1: 26, 27).
Іншими словами, наш Господь Ісус є, передусім, Помазанцем і, як свідчить Святе Письмо, Його дуже високо звеличено. Але Він сам ще не був завершенням Божественного задуму щодо Помазанця. Небесний Отець задумав, що Ісус буде не сам, що Він повинен бути Головою Помазанця, тоді як Церква буде Тілом (Еф. 1: 22, 23; 5: 29-32; Кол. 1: 24). Це було таємницею. Великий Месія мав благословити світ як позаобразний Пророк, Священик і Цар. Бог призначив Ісуса бути Головою і вибрав нечисленних святих бути членами Його Тіла. Доки це Тіло Христа не буде комплектне, благословення, обіцяне Аврааму, не може прийти на світ (Гал. 3: 16; 3: 29).
Умова, на якій хтось може отримати членство у Тілі Христа – стати членом помазаного Священика і Царя – йти слідом за Ним. Якщо ми прагнемо цього привілею, ми повинні представити наше тіло живою жертвою, як Він представив Своє. Крім того, Він повинен стати нашим Заступником, щоб ми могли доповнювати те, що залишилося від страждань Христа. Отже, каже апостол, ми покликані страждати з Христом, щоб також царювати з Ним (Кол. 1: 24; 2 Тим. 2: 12).
Доки ця праця не буде довершена, не може бути реституції світу. Благословення світу не можуть початися, доки цей великий Священик-Цар не буде комплектний і введений на посаду. Тоді, як Посередник Нової Угоди, Він принесе обіцяні благословення всьому людству. Ціле Писання, здається, підтримує таку думку і тільки таку. Жодним іншим чином ми не можемо пояснити, чому праця реституції (Дії 3: 19-21) – після того, як Бог дав обітницю послати Відкупителя, як Відкупитель прийшов і помер, “справедливий за несправедливих” – не мала початися негайно. Весь цей вік проводилася праця вибору Церкви. Часи Реституції вже у найближчому майбутньому, коли Господь у Своєму другому приході прийме Своїх членів до Себе на рівень слави.
Святе Письмо говорить, що наш Господь Ісус був святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників. Тому Він не потребував жодного жертвоприношення за Себе. Натомість Святе Письма говорить, що Він повинен був скласти жертву спочатку за Себе, а потім за народ (Євр. 7: 26, 27). Тут ми чітко бачимо, що Церква є Його частиною – відмінною від світу в цілому.
Уся праця Церкви в теперішньому часі полягає у жертвуванні людського життя. І як Ісус буде Царем слави, так і ми будемо підлеглими Йому царями; як Він буде великим Священиком, так і ми будемо підлеглими Йому священиками. Ця паралель зустрічається скрізь у Святому Письмі. Коли би нас позбавити такого розуміння, ми б опинилися практично в такій самій темряві, як були до того, коли здобули Правду. Таємниця в тому, що ми повинні мати участь у стражданнях Христа зараз і у Його славі в майбутньому. Хто досі не знайшов цей ключ, той не збагнув для себе Божого Плану у його простоті та красі.
Бог наказав помазувати царів Ізраїлю. Також Первосвященик Ізраїлю мав бути особливим чином помазаний. Пам’ятаймо про позаобразного Царя і позаобразного Священика – Христа, великого Пророка, Священика і Царя – Який має принести благословення всій людській сім’ї. Знаємо, що в образі було також підлегле священство, і апостол показує, що існує позаобразне священство, пов’язане з Ісусом у Його праці.
Слово “Помазанець” – єврейське “Месія”, еквівалент грецького “Христос”. Тому наші думки, зрозуміло, звертаються до Христа як Божого Помазанця. Він має виконати велику працю, яку призначив Отець. Дивлячись назад, бачимо коли Він отримав Своє помазання. Це не відбулося ані тоді, коли Він перебував на Небесних подвір’ях, ані тоді, коли Він став людською істотою. Тоді Він ще не був Помазанцем, хоча перебував у повній згоді зі святим Духом Бога.
Та коли нашому Господу було тридцять років, із Ним трапилася певна подія. У той час Він посвятився виконувати Отцівську волю та працю. Саме тоді Він отримав особливе помазання. Це дозволило Йому стати в зачатковому значенні помазаним Царем і Священиком Бога. Але Він все ще не був готовий взяти Свою велику владу та панування. Та коли б Він виявився вірним у виконанні Своєї Угоди, то у властивому часі став би великим Божим Помазанцем у повному значенні, панував би над землею тисячу років і, відповідно, мав би ще інші великі почесті та привілеї. Все це ми можемо виразно простежити у випадку нашого Відкупителя.

ТАЄМНИЦЯ ХРИСТА

Отже, до кого апостол у 1 Ів. 2: 27 звертається словом “вас”? Небесний Отець запланував, як вже попередньо згадувалося, що Помазанець повинен складатися не тільки з нашого Господа Ісуса. Він запланував, що Господь Ісус має бути Головою помазаної громади, яка становитиме Його Тіло. Це виникає з образу підлеглого священства, яке отримало певну міру олії помазання. Воно образно представляло справжнє Священство майбутнього: “Але ви... священство царське, народ святий, люд власності Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого” (1 Петр. 2: 9).
Вивчаючи далі, знаходимо, що ця Таємниця згадана у Святому Письмі: а саме, що великий Месія, довго обіцяний, повинен складатися з багатьох осіб, і що ці численні особи, за винятком Голови, повинні бути зібрані з-посеред дітей гніву, з деградованого людства, і виправдані через заслугу їх Голови – заслугу Його людської жертви.
Отже, всі, які приєдналися до Господа, вважаються членами цього одного Тіла, “Церкви Бога Живого”, “Церкви первороджених”, імена яких “на небі написані” (1 Тим. 3: 15; Євр. 12: 23). Дивлячись у минуле на встановлення Церкви, бачимо, що вона не могла бути встановленою, доки Ісус не представив Себе як жертву, щоб заслуга Його жертви могла бути застосована за всіх, хто має стати членами Його Тіла – тих, які так само посвятяться до смерті, як Він посвятився, і які будуть йти Його слідами.
У той час деякі з цього класу були в очікуванні. Вони були Ісусовими учнями, прислухалися до Його слів. Вони вірили Його свідоцтву, що коли вони візьмуть свій хрест і підуть за Ним, то братимуть участь у Його славі. Під впливом цієї обітниці вони стали Його послідовниками. Та вони не могли отримати помазання, доки Він не вчинив відшкодування за їхні гріхи. Тому наш Господь наказав їм чекати в Єрусалимі, доки на них не зійде благословення. Святе Письмо розповідає, що це помазання прийшло у П’ятидесятницю. Воно прийшло від Отця через Христа після Його сходження. Справді, за словами св. Павла, всі благословення приходять від Отця, Джерела благословень, і всі приходять через Сина, Знаряддя (1 Кор. 8: 6).
Чим саме є помазання, важко збагнути або пояснити. Тільки поступово, як ми це усвідомлюємо, ми можемо витлумачити це іншим. Господь намагався, наскільки міг, пояснити це нам, використовуючи різні терміни та образи. Він називає це зачаттям в сенсі започаткування нового життя. Духовна природа починається в нас у ту саму мить, коли ми отримуємо це зачаття. Однак той, хто його отримує, не може його зберегти, якщо не буде рости і Господній Дух не вдосконалиться в ньому.

РІЗНІ ПРИКМЕТИ СВЯТОГО ДУХА

Про Дух говориться у Святому Письмі з різного боку – мабуть, із наміром дати нам уявлення про нього, і з думкою, що ця річ є важкою, щоб її збагнути. Він називається Духом Правди. Ніхто не може мати Святий Дух і при цьому не знати Бога, тому ріст у духовних речах пропорційний росту в знанні. Хто не росте в знанні, той не може рости в Дусі, тому цей Дух названий Духом Правди.
Він також названий духом здорового розуму, бо всі наші судження недосконалі, людські і, природно, у деяких відношеннях суперечать Господньому розуму. Перетворюючий вплив, який дає нам нове бачення речей та дозволяє дивитись на справи з Божого погляду, є впливом Святого Духа. Тому він називається духом, вдачею, здорового розуму.
Він названий духом любові, бо тільки в міру виховання цієї богоподібної риси ми можемо отримувати цей дух. Хто не має духа любові, той не може мати Святого Духа. Любов необхідна ще до того, як ми можемо отримати цей Дух. Бог є Любов. Тому всі, хто хоче бути Його, повинні мати цю вдачу – бути в згоді з Ним.
Він також названий духом слухняності в тому значенні, що кожний, хто володіє цим Духом, прагне виконувати волю Бога. Отже, це – помазання в тому значенні, що воно дає право Богу вважати нас Своїми дітьми, спадкоємцями Його обітниць, а нам – вважати себе Його послами. Він визнає тільки тих, які уповноважені Святим Духом. Вони мають зайняти становище царів і священиків.
Ці різні означення та описи сили і впливу Духа дозволяють краще зрозуміти дану річ. Вираз “Святий Дух” у широкому значенні відображає будь-який святий вплив, силу, вдачу, що походить від Бога. Цей вислів охоплює думку про дух Правди і дух праведності, бо все правдиве і праведне має Божественне походження і порядок. Тому Святий Дух, тобто святий вплив, свята сила, діє будь-яким шляхом, який обирає Бог. Це може бути через Слово Правди, дане нам на друкованих сторінках, або ж може проявитися через вплив життя та приклад деяких із Божого народу. Як би він не діяв, він завжди діє у напрямку добра.

ДАРИ І ПЛОДИ ДУХА

Оскільки цю річ важко було зрозуміти, Господь, перш за все, дав ранній Церкві особливі знаки, які називалися дарами. Деякі отримали дар мов, деякі – дар робити чудеса, а деякі – особливий дар зцілення. У той час були ще інші дари, які Господь дав, такі як апостольство і т. п. Але у той час ці різні дари були тільки проявами Святого Духа. Дари не були Святим Духом, а тільки проявами Святого Духа. І коли вони виконали своє завдання в ранній Церкві, вони проминули. Це не означає, що Святий Дух перестав бути силою серед Господнього народу, яка дає зачаття; та коли б не було таких проявів Божої сили на початку, ми б не могли добре зрозуміти факти. Ісус перед П’ятидесятницею передав Свій Дух учням і дав їм змогу робити чуда (Лк. 10: 17-20).
Певна міра Духа є дана всім Господнім дітям, щоб мати з неї користь, щоб уживати її. Тому бачимо, що коли дари Святого Духа проминули, плоди Духа залишилися, щоб проявлятися і розвиватися. “А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість” (Гал. 5: 22, 23), і особа, отримавши Святий Дух, почне показувати плід Духа. Якщо хтось не показує цього плоду, є всі підстави сумніватися, чи він був зачатий від Духа.
Якщо хтось має деякі з цих рис, то ми повинні пам’ятати, що дехто з природи є досить лагідним, покірним. Тому, якщо хтось має трохи покори та лагідності, ми не обов’язково повинні вважати це доказом Святого Духа, бо він може мати ці прикмети з природи. Але ми повинні сподіватися, що після здобуття знання Правди особа, замість того щоб бути самовпевненою і зарозумілою, ставатиме щораз більше лагідною та покірною. Скрізь, де ми бачимо хвалькуватий, зарозумілий, пихатий дух, позбавлений любові, вдячності і т. д., ми маємо підставу думати, що Святого Духа там немає або що він не отримав належного розвитку в серці.
Це те, стосовно чого Господь не дозволяє нам судити інших, а сподівається, що ми судитимемо себе. Хто має цей Святий Дух, повинен його розвивати. Якщо хтось був зачатий Святим Духом, це означає, що попередньо він здобув правильний стан розуму для його прийняття, і Господу подобається почати працю, яку нам важко зрозуміти. Цей Дух Бога приносить відпочинок, мир, радість, тому що ми підкорилися Богу. І цей мир та радість повинні множитися в міру того, як ми наповняємось Святим Духом.

ПЕРЕШКОДИ ДЛЯ НАПОВНЕННЯ ДУХОМ

Біблія говорить, що Господь Ісус мав Дух без міри. Але ми, у нашому недосконалому стані, не здатні прийняти Святий Дух у такій мірі. Якщо наші серця цілковито спорожнілі, то вони, відповідно, можуть більше наповнитись. Але якщо в наш розум і серце закралися доктринальні помилки, вони перешкодять нам отримувати повноту Святого Духа. Поступово Нове Створіння повинно витіснити земний розум і позбутися доктринальних неправд і т. п., які стали на перешкоді. Коли ми їх позбуваємось, ми стаємо учасниками Святого Духа щораз більшою мірою.
Святий Дух, який ми отримуємо від Нього, є запевненням для нас, що ми належимо Господу. І доки цей дух перебуває в нас, він є свідком і гарантією, що ми далі Господні. Обидва класи, Мала Черідка і Велика Громада, отримують помазання від Господа, зачаття Святим Духом. Апостол каже, що ми “покликані в одній надії нашого покликання” (Еф. 4: 4). Ми всі отримали помазання Святого Духа, інакше ми не можемо належати до Тіла Христа взагалі. Далі це справа розвитку.
Той, хто продовжить розвиватися у Дусі Господа, здобуде місце на престолі з Ісусом. Але деякі не заслуговуватимуть на те, щоб царювати з Ним, хоча вони отримали від Господа помазання, зачаття. Вони не будуть Тілом Христа, бо не зуміли зробити поступ через нестачу запалу у виконанні своєї угоди.
У випадку образного первосвященика олія помазання стікала по одежі. У позаобразі помазання нашого Господа Ісуса стікало на все Тіло від П’ятидесятниці, даючи нам особливий стосунок до Небесного Отця. Помазання, яке приходить на Господній народ, повинно рано чи пізно вплинути на його зовнішню поведінку, проявляючись у більшій покорі, терпеливості, братній доброзичливості, щирості та ввічливості в словах і вчинках. Все це проілюстровано у помазанні олією царів та священиків Ізраїлю, яка зображувала Дух, від якого ми маємо помазання, намащення.
Однак згладжування та пом’якшення характеру не можна сподіватися негайно, як це відбулося зі зміною нашого розуму. Навпаки, воно приходитиме поступово. Проте відновлена воля повинна взяти під контроль земне тіло і, наскільки можливо, наділити його духом і вдачею, починаючи робити це негайно. Якщо дух, тобто вдача, любові до Бога пробуває в нас рясно, це скоро проявиться до певної міри. Тому будьмо постійно напоготові, щоб зростати в дусі любові та слухняності і дозволяти Духу Христа рясніти в нас і примножуватися.

ПОСВЯЧЕННЯ І ЗАЧАТТЯ

Ніхто не може бути членом Нового Створіння перед помазанням Святим Духом, перед зачаттям Святим Духом. Святе Письмо дає зрозуміти, що потрібна подвійна праця: одна стосується плоті, друга – Нового Створіння. Як жертвуванню підлягає не Нове Створіння, так помазаним не є старе створіння. Повторюємо: помазаним є Нове Створіння, а пожертвуваним – старе.
Помазання і зачаття Святим Духом це практично одне і те ж, і наступає воно одразу після виправдання. Як виправдані люди ми охрищені в смерть, і як члени Нового Створіння ми становимо члени Еклезії, тобто Тіла Христа. Те, що Отець прийняв нас, є основою нашого зачаття Святим Духом, нашого помазання.
Хоча обидва вирази, зачаття і помазання, вживаються, щоб представляти практично одне і те саме, вони становлять два різні образи. Зачаття стосується стану нового життя, стану нової природи. Помазання стосується становища. Бог кличе певний народ стати співспадкоємцями з Христом у Царстві. Помазання є Божественним визнанням їх як царів та священиків. Що стосується нас, справа представлена обома виразами.
Слово “Христос” означає “Помазанець”. Бог ствердив, що Він матиме помазаного Царя та Первосвященика як Своє Знаряддя для благословення світу. Він ствердив, що цим великим Царем є, передусім, Господь Ісус Христос. Він також ствердив, що Помазанцем буде не тільки Господь Ісус власною особою, але Йому було угодно, щоб до Нього додалися члени. Додання членів є укомплектуванням цього Помазанця.
Наше входження у Тіло є нашим входженням під помазання. Як тільки хтось є помазаний, він стає членом Помазанця. Розглядаючи зачаття і помазання, ми дивимось на дану річ під двома різними кутами зору. Ми, які живемо сьогодні, не були помазані вісімнадцять століть тому, хоча на Церкву помазання зійшло ще у той час. Становище помазання можна втратити, не втрачаючи духовно зачатого життя, як у випадку Великої Громади.
Та як тільки ми особисто введені в це Тіло, ми в ту ж мить входимо під помазання. “А помазання, яке прийняли ви від Нього, воно у вас залишається”. Наша частка в ньому є такою ж особистою справою, як було зачаття. Повторимо це твердження: наше зачаття є особистим, натомість наше хрищення, тобто помазання, є колективним, хоча при цьому кожен є такою ж особою, як і інші.

ТЕ САМЕ ПОМАЗАННЯ ДЛЯ ІСУСА ТА ЦЕРКВИ

Помазання, яке зійшло на Церкву у П’ятидесятницю і стікало на всіх доданих юдейських членів відтоді, було тим самим помазанням, яке Ісус отримав у Йордані, тим самим помазанням, яке пізніше було злите на поган, як це проявилося спершу у випадку з Корнилієм та його друзями, коли “злинув Святий Дух на всіх, хто слухав слова” з уст св. Петра. Це було те саме помазання, яке сходило весь вік на всіх членів тіла – одне і те саме помазання.
І хоча це було те саме помазання, тобто хрищення, однак Корнилій не мав частки в цьому помазанні, хрищенні, у П’ятидесятницю, ані учні не мали частки в помазанні в Йордані, бо воно не стало особистою справою для будь-якого члена, доки він не був особисто зачатий і впроваджений у Тіло. Ми гадаємо, що обидві ці різні риси об’єднує одна думка, бо вони ілюструють різні частини процесу.
На початку Єгова Бог передбачив і постановив, що Помазанець, Головою якого є Ісус, має складатися зі ста сорока чотирьох тисяч. Він постановив, що всі зачаті Духом повинні увійти в це Тіло і вважатися його членами. Їхні імена вписані в Книгу Життя Агнця. Але Він також постановив, що коли хтось із них не зуміє виконати умови своєї угоди, він перестане бути членом класу Тіла. Цей клас, судячи зі всього, буде складатися у славі зі ста сорока чотирьох тисяч, хоча набагато більше тисяч були пов’язані з ним під час всього Євангельського віку. Проте не всі втримали своє становище.
“Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною” (Об. 3: 21). Величний наслідок цієї справи, її завершення є в майбутньому. Кожен, хто приходить до Господа, приходить через посвячення і до певної пори рахується членом помазаного класу. Помазання супроводжує його до того часу, доки він триває у цьому стані слухняності.

ПОДВІЙНИЙ СТОСУНОК ДО ХРИСТА

Отже, вираз “зачаття Духом” використовується у Святому Письмі для того, щоб описати особистий досвід, завдяки якому Бог приймає таку особу як Нове Створіння і дає початок новій природі. Потім ця нова природа досягає успіхів, розвивається і, якщо буде вірною, народиться з Духа. Вирази “зачаття” і “народження” використовуються символічно, щоб представляти початок і завершення Нового Створіння.
Хрищення, тобто помазання, Духом звичайно стосується того ж Святого Духа і до певної міри тих самих обставин, що й зачаття, але з іншого погляду. Хрищення Святим Духом приходить до нас не особисто, а в колективному значенні. Хрищення Святим Духом настало для Церкви у П’ятидесятницю і не повторювалося день за днем, ані завжди, окрім випадку з Корнилієм, першим наверненим поганином, а також з “ріднею й близькими друзями”, яких він покликав до свого дому послухати слова з уст апостола Петра. У той час було дане схоже хрищення, як у П’ятидесятницю – “злинув Святий Дух на всіх, хто слухав слова” (Дії 10: 24, 44), це свідчило, що погани також отримали можливість стати членами Помазанця.
Слово “хрищення” означає “занурення”. Св. Павло пояснює, що ми всі охрищені, тобто занурені, помазані, одним Духом в одне Тіло. Помазання, тобто хрищення, Духом зійшло спочатку на нашого Господа Ісуса, поширилося на Церкву в П’ятидесятницю і перебувало як помазання з Церквою з того часу. Всі з нас, які прийшли до Бога через Христа, визнаючи свої гріхи і благаючи про прощення через Його заслугу, які підкорилися, щоб бути мертвими з Ним через хрищення у Його смерть, занурені у членство в Його Тілі, тим самим входячи під помазання.
Наслідок цього чину подвійний: ми стаємо, перш за все, членами Церкви у плоті, і Він приймає нас і визнає як таких. Ми спершу охрищені, тобто занурені, у смерть – Його смерть, Його Хрищення. Тоді образ змінюється, і ми підняті з цього хрищення у смерть як Нові Створіння. Відтоді наша плоть сприймається як Його плоть. Ось чому наше відношення до Христа є подвійним: одне стосується плоті, інше – духа.
Багато хто не помітив цього подвійного відношення до Христа: як Нових Створінь, а також у справі плоті. Рація цього наведена нам у словах прославленого Христа до Савла з Тарсу: “Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?.. Я Ісус, що Його переслідуєш ти” (Дії 9: 4, 5). Ось так наш Господь дав зрозуміти, що переслідування Церкви у плоті було переслідуванням Його Самого. Страждання, яких зазнає Церква, є частиною страждань Христа. Тому страждання Христа не доповняться, доки останній член Його Тіла не закінчить свій шлях.

ГОСПОДНІЙ ВЕРДИКТ Й НАДАЛІ Є В МАЙБУТНЬОМУ

Наше членство у духовному Тілі Христа також є подвійним. Перш за все, ми маємо умовне членство в даний час, хоча прийняті Богом так, немовби воно є повноцінним. Таким чином мить прийняття нашого посвячення є миттю, коли ми отримуємо Святий Дух. Ми посвячені з Христом у смерть і підняті з Ним як Нові Створіння, учасники з Ним у Його воскресінні. Проте це число зачатих Святим Духом і, відповідно, пов’язаних із Христом у членстві в духовному Тілі, складається з трьох класів: (1) Малої Черідки, яка буде Тілом Христа за завісою, “більш ніж переможцями”; (2) Великої Громади, яка не зуміє належати до найвищого класу, але буде подругами класу Нареченої (Пс. 45: 15); (3) тих, які стануть нечестивцями і підуть на Другу Смерть.
Не наша справа в даний час виносити суд комусь із них. Не нам казати, що той чи інший належить до Малої Черідки або Великої Громади. Згідно з біблійними вказівками знаємо, що Господь не оголосить Свого рішення в цій справі до кінця Віку. Тоді Він прийме рішення щодо тих, які отримають вищу природу, і тих, які отримають нижчу.
Ми всі “покликані в одній надії нашого покликання” (Еф. 4: 4), і кожному з нас треба вчинити власне покликання і вибрання міцним. Наші випробування, наші труднощі, наші слабості настільки різні, що тільки Господь знає чи зможе визначити, хто гідний. Апостол казав, що він навіть себе не судить, не кажучи вже про інших. Є тільки один суддя – Христос.

ДВА КЛАСИ ПЕРВОРОДЖЕНИХ

Церква Первороджених, тобто всі, хто здобуде досконалість життя, вічне життя як громада Первороджених, є малочисельною порівняно зі світом. Образ людства, який наш Господь навів у проповіді на Горі, показує, що світ людства загально іде вниз широкою дорогою до знищення. Тоді Він змалював вузький шлях, який веде до життя, шлях, який Він сам відчинив і зробив доступним. Він каже нам, що з тих, які знаходять цей вузький шлях, відносно мало входять на нього і крокують ним.
У іншому вірші Писання нам сказано, що всі, які йдуть широким шляхом, остаточно будуть приведені до знання Правди; що Царство Месії просвітить їх і благословить можливістю прийти до згоди з Богом; що у той час буде велика дорога для повернення до людської досконалості. Отже, ми бачимо три шляхи. Але в теперішньому віці є тільки один, який веде до життя.
Вивчаючи, що Святе Письмо говорить про те, хто здобуде вічне життя в результаті теперішнього життя, ми бачимо, що це благословення одержує тільки Церква Первороджених. Життя, яке стане надбанням світу, буде здобуте поступово під час тисячі років, коли крок за кроком люди будуть підняті щораз вище до досконалості. Натомість за життя, запропоноване тепер, треба боротися в неприязних умовах. Ми повинні отримати його через (1) зачаття і (2) через воскресіння до досконалості. Це воскресіння ми отримаємо в кінці цього Євангельського віку.
Святе Письмо показує нам, що з двох класів, які здобудуть велике благословення, один вийде переможцем і отримає духовне життя, але не найвище. Інший клас стане “більш ніж переможцем” і отримає воскресіння на найвищому рівні. Він матиме Божественну природу. Ми змагаємось, щоб здобути місце в цьому класі – мати частку з Христом у Головному Воскресінні. Хто відстає і не дбає про свої обіти посвячення, той буде остаточно поставлений на випробування. У його випадку справа настільки звузиться, що йому доведеться вибирати: показати свою відданість Богу чи ні. Хто добровільно грішитиме, той піде на Другу Смерть. Хто шукатиме вічне життя, буде приведений до досконалості у великому часі утиску, навіть якщо втратить велику нагороду співспадкоємства з Христом.

R5391 (1914 р.)