ДОБРЕ І ПОГАНЕ ВИЗНАННЯ
Луки 12: 1-12
“Кожного, хто перед людьми Мене визнає, того визнає й Син Людський перед ангелами Божими” (вірш 8).
Великий натовп оточив Спасителя, охочий послухати Того, Хто “ще ніколи так не промовляв, як Оцей Чоловік”. Не звертаючи уваги на натовп, Ісус промовив до Своїх учнів, кажучи: “Стережіться розчини фарисейської, що є лицемірство”. Тут, як і скрізь у Його ученнях, Ісус вжив розчину як символ, образ поганого впливу. Не знаємо жодного випадку, коли б розчина була вжита, щоб представляти щось добре або чисте. Під час пасхальної пори юдеям було заборонено використовувати її, що символізувало відмову від гріха.
Ісус ствердив, що лицемірство, практиковане фарисеями, вченими людьми того часу, було розчиною, нечистотою, гріхом, забрудненням від їхнього впливу. Учні мали бути чесними, щирими, чистими, вільними від святенництва та обману. Їхні слова та діла мали бути такими, щоб їх не треба було приховувати. Ісус сказав, що остаточно всяке лицемірство та гріхи будуть відкриті, виявлені. Безперечно, Він мав на думці Його Царство, коли проявиться сила воскресіння, і всі заховані речі темряви перестануть бути такими, а таємниці людства будуть оприлюднені. Без сумніву, це буде підставою для сорому та ганьби і стане покаранням для багатьох, як про це сказано наперед.
Тож читаємо, що у воскресінні деякі вийдуть, щоб сяяти, як зорі небесні, тоді як інші – на сором і вічну ганьбу (Дан. 12: 2). Однак як відрадно дізнатись, що єврейський текст містить вираз “тривалу”, а не “вічну”. Сором та ганьба триватимуть доти, доки продовжуватиметься осудливий та ганебний стан – доки не відбудеться реформування особи або, якщо цього не станеться, доки вона не буде знищена Другою Смертю.
НЕ БІЙТЕСЬ ПЕРЕСЛІДУВАНЬ
Ісус дав зрозуміти, що порядне життя принесе Його послідовникам переслідування з боку лицемірів, але їм не треба боятися, навіть якщо переслідування закінчаться смертю. Нинішнє життя в кращому випадку скороминуще. Варто брати до уваги лише вічне життя, яке Бог передбачив для всіх охочих та слухняних і яке можна остаточно досягти через заслугу Ісусової жертви. Хто так вірить, не повинен боятися, що йому щось зробить людина, а радше повинен боятися чогось, що може відокремити його від Бога та Його милостивих щедрот майбутнього життя.
“Бійтесь того, хто має владу, убивши, укинути в геєнну”. Грецьке “geenna” є передусім назвою долини обабіч Єрусалима, в яку скидали трупи з міста для повного знищення і найгірших злочинців після страти – не для того, щоб їх катувати, а щоб показати символічно, що злі люди не мають майбутнього. Ісус вжив Геєнну як образ Другої Смерті, яка стане уділом усіх, хто добровільно, свідомо, навмисне грішить проти світла та знання.
Страх перед Богом є початком мудрості, а шанобливий страх завжди доцільний. Та коли Божий народ близько пізнає Його, навчається Його Справедливості, Мудрості, Любові та Сили і усвідомлює, що Він є Другом усіх, хто любить праведність, він починає любити Бога, і тоді, як каже апостол: “Досконала любов проганяє страх [острах схибити] геть” і дає відпочинок. Господні учні мали усвідомити опіку Небесного Отця над ними та Його Мудрість; якщо Він не забуває про горобців, то не забуде про них, і навіть волосся на їхній голові не буде пошкоджене без Його відома та дозволу; всяка річ, яку Він дозволяє на Свій народ, на Своїх дітей, принесе їм, як Він переконує, значне благословення.
ВИЗНАЄ МЕНЕ ПЕРЕД ЛЮДЬМИ
Хто перебуває в згоді з Богом, повинен визнавати Його, а також Ісуса, Його представника, Якого Він послав у світ. Хто визнає Ісуса, той визнає Отця, Який послав Його. Такі перебуватимуть у Господній милості, і Отець остаточно визнає їх у воскресінні членами Нареченої Христа, а також святі ангели. Але той, хто, ставши учнем Христа, зречеться Його, того Він не визнає учнем у славі.
Слова Ісуса були адресовані учням, а не масам. Хто визнаватиме Христа, той стане Його учнем. Ніхто не може зректися Його, якщо ніколи Його не визнавав. І визнати треба не тільки через хрищення або якусь іншу зовнішню форму. Послідовники повинні визнавати Його своїм життям, поведінкою, словами. Вони повинні мати Його Дух і “звіщати чесноти Того, Хто покликав їх із темряви до дивного світла Свого”. Хто вважає себе учнем, а тоді ігнорує учення Вчителя, той хибно представляє Його, лихословить, зрікається і не матиме участі у славному представленні Нареченої в кінці віку.
Маси, звичайно, перебували у сумнівах, і тому не ставали Його учнями. Деякі навіть висміювали Ісуса, кажучи, що Він має демона і зійшов із розуму. Учитель дав зрозуміти, що таке неправильне розуміння Його і лихі слова цілком можуть отримати пробачення, якщо це зроблено ненавмисне. Та коли хтось переступив межу і сказав, що Його добрі діла, спонукані Святим Духом, робляться владою сатани, Вельзевула, той зробив непростимий гріх, мимо якого не можна пройти.
Такий гріх є неминуче добровільним, бо звинувачення не мали підстави. Учення Господа були самою чистотою. Його поведінка, всі Його висловлювання і чудеса були добрими. Тільки свідомо спотворена уява могла приписати їх сатані. Факт, що їх неможливо пробачити, не означає, що наклепники були безнадійно пропащими. Вони будуть покарані відповідно до міри злочинного умислу. Якщо покарання принесе виправлення, дуже добре, але якщо не принесе, це закінчиться повним знищенням – Другою Смертю.
Небагато питань так малозрозумілі, як гріх проти Святого Духа. Слово “дух” у таких випадках має на увазі силу, вплив. Наприклад, дух сатани є його силою, впливом, ворожим Богу та праведності. Дух неправди є силою, впливом фальші. І навпаки, дух Правди, Дух Бога, Святий Дух представляє Божественний вплив та силу скрізь, де його можна помітити. Відповідальність кожної особи залежить від обізнаності. Розумово та морально сліпі порівняно менш відповідальні, бо вони не оцінюють виразно різниці між духом Правди і духом обману, Духом Бога і духом сатани.
Людину не створено в стані нездатності розрізнити правильне і неправильне, добро і зло. Її створено досконалою, на образ і подобу Бога. Гріх спричинив смерть не лише людського тіла, але й розуму, сумління. Отож вміння розрізняти між правильним і неправильним є різним. Крім того, деякі мають більше можливостей отримати вказівки, і їхня відповідальність більша. Світ у цілому не знає Бога, тому не може грішити проти Святого Духа в повному значенні або повною мірою, яка була би покарана Другою Смертю. “Для невіруючих... бог цього віку засліпив розум” (2 Кор. 4: 4).
Щоб нам оцінити Христа, Якого послав Бог, потрібне деяке знання. Тоді, якщо ми приймаємо Його і стаємо Його посвяченими учнями, послідовниками, ми одержуємо зачаття Святим Духом. Це веде нас до важливого пункту, де очі нашого розуміння розплющуються більш широко, відповідно до того, наскільки ми наповнені Святим Духом. Наша відповідальність зростає враз із нашою радістю в Господі і нашими приготуваннями до небесної слави, до якої ми покликані. Проте ці успішні учні Ісуса є в небезпеці засмутити Святий Дух, яким були запечатані – загасити Дух святості у своєму серці (Еф. 4: 30; 1 Сол. 5: 19). Хоча засмутити і загасити неможливо вмить, це шлях, який веде до Другої Смерті. Кожний християнин, отже, повинен наполегливо прямувати до досконалості святості – наповнення Духом.
Апостол представляє цю думку в Євр. 6: 4-6, стверджуючи, що тих, які скуштували доброго Божого Слова і сили майбутнього Віку, які стали учасниками Святого Духа, неможливо відновити до покаяння, якщо вони з повною свідомістю та цілком обдумано відкидають Христа та праведність і повертаються до гріха. Пізніше він каже (Євр. 10: 26, 27): “Бо як ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви, а страшливе якесь сподівання суду та гнів палючий, що має пожерти противників” Бога. Апостол особливо згадує відкинення Христової праці примирення, кажучи, що такі особи вважають кров угоди, якою були освячені, звичайною річчю і нехтують Духом милості, який досі їх вів.
Той, хто загашає Дух святості, тобто “засмучує Духа”, описаний св. Яковом (5: 14) як духовно хворий. Відокремлений від спільності з Богом, він має останній засіб, а саме, звернутися по допомогу до освячених старших Церкви, щоб ті помолились за нього і помазали його олією, символом Святого Духа. Молитва віри спасе такого духовно хворого, і Господь піднесе його, а якщо він вчинив гріхи, вони будуть йому пробачені.
“ДУХ БО СВЯТИЙ ВАС НАВЧИТЬ”
Господні вірні послідовники мали сподіватися, що серед різних труднощів будуть також фальшиві звинувачення, внаслідок яких їх поставлять перед магістратами. Учні у більшості випадків були неграмотними і відчували трепет у присутності освічених посадовців. Однак вони мали знати, що їх супроводжуватиме Господнє благословення, і вони будуть мати мудрість, яка перевершуватиме ту, яку вони мають від природи. Вони повинні не переживати завчасу, що відповісти, а доручити все Господу, сподіваючись на Божественну підтримку.
З цього зовсім не виникає, що служителі Христа – за кафедрою чи в зібранні – повинні намагатися представляти Господа без вивчення теми. Навпаки, кожен повинен приймати для себе слова св. Павла, сказані до Тимофія: “Силкуйся поставити себе перед Богом гідним, працівником бездоганним, що вірно навчає науки Правди” (2 Тим. 2: 15). Є різниця між тим, щоб стояти перед зібранням Божого народу як мовне знаряддя Його Слова, і бути викликаним у магістрат.
R5390 (1914 р.)