“ГОРЕ ВАМ, ФАРИСЕЯМ”
Луки 11: 37-54

“Не обманюйтеся, Бог осміяний бути не може” (Галатів 6: 7).
Маємо усіляку підставу вірити, що серед різних сект юдеїв за днів Господа фарисеї вважалися найкращими – найбільш відданими Богу та Його Закону. Садукеї признавалися, що не вірять у майбутнє життя. Вони були недовірками та політиканами. Ессеї, невелика секта, про яку Біблія не згадує, були щось на зразок прибічників Вищої Критики, маючи мало віри, заплутані мішаниною язичництва та юдаїзму. Фарисеїв можна було би назвати ортодоксальними юдеями. Їх назва означає “святий народ”. У нашій лекції Ісус, не удостоївши згадкою інші секти, які цілковито відійшли від Бога, звернувся до фарисеїв, вказавши, в чому вони, при всій їхній хваленій святості, не зуміли стати прийнятними для Бога.
Один фарисей запросив Ісуса до свого дому на обід. Ісус, не зволікаючи, прийняв запрошення, прибув і сів при столі з іншими, обминувши церемоніальне обмивання, звичне для фарисеїв. Із цього не треба робити висновок, що Ісус був недбалим. Радше, треба признати, що вмивання рук фарисеями було обрядом, який Ісус свідомо проігнорував, щоб мати змогу піддати критиці дух, який демонстрував цей обряд.
Господар вважав Ісуса святою людиною, а не митником чи грішником, і був здивований, що Той не виконав звичного обряду обмивання. Це зауваження дозволило виголосити промову на цю тему. Ісус вказав на те, що значна частина їхньої релігії, якої дотримуються навіть найсвятіші юдеї, є лише обрядом, формальністю, а не справжньою релігією. Зовні вони чисті, але всередині їхні серця нечисті – повні здирства, духовно аморальні. Господь намагався показати, що в Божих очах серце є важливою річчю, натомість зовнішня чистота є другорядною. Спочатку треба подбати про внутрішнє кухля, а потім про зовнішнє.
Насправді ті, які прийшли до єдності серця з Господом і очистилися через слухняність Господньому Посланню та його духу, тим самим очистили кожну п’ядь ззовні і зсередини. Можна сказати, що кожний, хто чистий серцем, намагатиметься, залежно від обставин та нагод, бути чистим особисто, чистим у мові тощо. Принцип, який діє у нашому серці, матиме вплив на всі слова, думки і вчинки упродовж всіх днів та годин.
Із висловлювань нашого Господа тут і там видно, що одним із великих недоліків фарисеїв була жадібність. Судячи з грецького тексту, Ісус назвав їх “грошолюбами”. Одного разу Він сказав їм, що ця жадібність, скупість, любов до грошей, підштовхувала їх до безсовісного нехтування правами інших. Він сказав: “Ви вдовині хати поїдаєте”, маючи на увазі, що вони обманюють вдів, щоб громадити для себе багатство. Можна припустити, що багато хто з фарисеїв був досить заможним.
Ісус дав зрозуміти, що з таким поганим станом серця вони не подобаються Богу, навіть якщо завжди дбайливо дотримуються зовнішніх постанов юдейського Закону. Він звернув увагу на факт, що, дотримуючись зовні десятини (даючи десяту частину річного прибутку), вони прискіпливо враховували навіть дрібне насіння, яке вирощувалося в мізерній кількості. Однак старанно даючи десятину зі всього, вони занедбали важливіші речі Закону – поводитися справедливо з іншими і бути милосердними до них. Учитель нічого не говорив проти десятини зі всього, але казав, що, роблячи це, вони не повинні залишати невиконаними більш важливі речі.
Іншого разу Він докорив їм, кажучи, що вони цідять комара і ковтають верблюда. Це була переконлива гіпербола, образна мова, яка показувала, наскільки непослідовними були їхні міркування та вчинки. Цідити комара означало бути обачним, щоб уникати задушеного, натомість ковтати верблюда означало, навпаки, що хтось, дбаючи про дрібні речі, цілковито нехтує Божим Законом у більш вагомих справах. Ісус сказав, що треба бути милосердним, а не жадібним і самолюбним, і якщо таким буде нахил серця, то зовнішня чистота менш істотна.
Ісус сказав. що вони займають головні місця в синагогах та люблять привіти на ринках. Їхня жадібність прийняла форму пихи, а також нечесності. Вони прагнули бути відомими в справах релігії і мати популярність, щоб їх називали “Равві” – учитель, вчений. Ісус сказав, що вони подібні до гробів, зовні чистих і побілених, але всередині повних смерті, зіпсуття, нечистоти, порочності. Вони були святим народом тільки на вигляд, коли це стосувалося обрядів.
Не нам судити секти християнства чи якусь окремо взяту з них і пристосовувати до них слова Учителя. На відміну від Ісуса, ми не маємо влади читати людські серця, ані права називати їх лицемірами. Господнє звернення до нас таке: “Тому не судіть [засуджуйте] передчасно нічого”. У Його Другому Приході, каже Він, все виявиться. Буде показано дійсний стан кожного. Ісус говорить, що в той час багато хто скаже: “Господи, хіба ж ми не робили численні могутні діла у Твоєму імені?” Однак Він відповість їм: “Я не визнаю вас. Ви чинили беззаконня у Моєму імені – поступали нечестиво”.
Хоча ми не судимо особисто, проте побоюємось, що апостол Павло влучно описав саме більшу частину християнства нашого часу. Говорячи про наші дні, він каже: “Вони мають вигляд благочестя, але сили його відреклися” – є християнами тільки зовні, тоді як усередині – скептики, жадібні, здирницькі, несправедливі. Сьогодні люди не здатні судити такі речі правильно. Деяких, відданих та повних запалу для Господа, клеймили як лицемірів та обманщиків, тоді як інших, віроломних, побілені гроби, вихваляли до небес як ідолів віросповідань або доброчинців земних систем.
Деяких фарисеїв, передусім освічених, талановитих та добре обізнаних з ученнями Закону та Пророків, називали законниками – Докторами Закону, що рівнозначне нинішньому виразу Доктори Богослов’я. Звертаючись до них, Ісус затаврував їх, кажучи, що вони вкладають на простолюд важкі тягарі, які не хочуть нести самі. Він мав на увазі, що вони представляли такі вимогливі інтерпретації Божого Закону, що це знеохочувало простих людей: висували митникам і грішникам критерії довершеності та досконалості, за якими самі ані не жили, ані не збиралися жити. Тим самим вони, мабуть, намагалися створити в простих людей враження святості духівництва, щоб люди відносилися до них ще з більшою повагою. Вони будували надгробки для пророків древності, забуваючи, що їхні батьки, чий дух вони мали, були тими, хто вбивав цих пророків – переслідував до смерті.

ГОРЕ! ГОРЕ! ГОРЕ! ГОРЕ! ГОРЕ!

Хоча Ісус пророчо сповістив про горе для фарисеїв, не треба думати, що Він засудив їх на вічні муки або що таке лихо прийде на них. Горе фарисеїв було в тому, що вони мали незабаром розминутися з великим благословенням, яке Бог обіцяв юдейському народу – виконувати головні обов’язки в Царстві Месії (1 М. 12: 3). Ця обітниця в першу чергу належала Ізраїлю. Та оскільки вони не були готові до неї, вона була забрана в них і передана іншому Ізраїлю. Коли би серед них було достатньо “справді ізраїльтян”, щоб укомплектувати передбачених Богом вибраних, Наречену Христа, пропозиція Царства не перейшла б до поган.
Зі всіх юдеїв фарисеї перебували у найсприятливішому становищі, щоб здобути співспадкоємство з Месією. Та вони не розуміли, що саме вони втрачають, як це розумів Ісус. Тому Його слова “горе вам” треба вважати сказаними зі співчуттям, із жалем. Саме така думка міститься в контексті, в якому далі говориться про великий час утиску, який прийшов на їх народ тоді, коли вони розп’яли Ісуса, і досяг свого завершення у 70 році н. е. у вигляді повного знищення їх міста та державності.
Як говорить Господь, цей жахливий утиск був зведенням Єговою порахунків з юдейським народом за всю праведну кров, пролиту і не спокутувану. Як мало здогадувались фарисеї, що їхнє лицемірство не тільки заважає їм самим готуватися до співспадкоємства з Месією у Його Царстві, але й заважає масам, які звертались до них за радою. Ісус згадує про це у наступному вірші (в. 52), кажучи: “Бо взяли ви ключа розуміння: самі не ввійшли, і тим, хто хотів увійти, боронили” – збили з пуття тих, хто довіряв вашій думці.
Дослідники Біблії загально вірять, що великий час утиску, який завершив Юдейський вік, був гарною картиною (пророцтвом) значно більш широкого Часу Утиску, який завершить цей Євангельський вік і принесе горе багатьом фарисеям наших днів, а також утиск всім лиходіям внаслідок повалення нинішніх інституцій, як прелюдію до встановлення Справедливості – Месіанського Царювання Слави.

R5389 (1914 р.)