ХТО МОЖЕ МОЛИТИСЯ І ПРО ЩО?
ЛУКИ 11: 1-13

«Просіть, і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам» (Луки 11: 9).
Ісус переважно молився на самоті. Читаємо, що Він інколи проводив цілу ніч в молитві до Бога. Яким непослідовним було б все це, коли б Він Сам був Отцем, Котрий певний час перебував з людьми і зовні виглядав як «Людина Ісус Христос»! І, навпаки, якою послідовною є думка про молитву Ісуса до Отця, коли поєднати її з Його власним висловлюванням: «Бо більший за Мене Отець» (Ів. 14: 28). «Бо Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене» (Ів. 6: 38). «Я нічого не можу робити Сам від Себе. Як Я чую [від Мого Отця], суджу» (Ів. 5: 30).
Ісус не був Отцем, який вдавав людину, Ісус був Логосом, Словом, Посланням Бога, Котрого Отець освятив і послав у світ бути Відкупителем світу, і Котрий згодом має бути його Царем, щоб визволити його від влади сатани та гріха і відновити охочих та слухняних до Божественної подоби, Отцівської милості та вічного життя (Іс. 25: 6-8; Рим. 8: 21).
Усвідомлюючи важливість Своєї місії, Ісус мав постійний зв’язок з великим Автором Плану Спасіння, Своїм Небесним Отцем. Його молитви були не удаваними а щирими. Він поклонявся Отцю в дусі і правді, як Сам казав адже всі повинні так робити, якщо хочуть бути прийняті Отцем.
Безперечно, учні зауважили, що Вчитель часто перебуває в молитві, і зауважили благословення, які Він отримує з неї. Замість переконувати їх молитися, Ісус власним прикладом навчав їх прагнути привілею та благословення молитви. У властивому часі вони попросили Його поради, кажучи: «Господи, навчи нас молитися». Було б добре запитати про те, хто ж справді може молитися і про які речі можна звертатися до великого Творця, бо інакше ми можемо молитися, не маючи такого права, або ж молитися недоречно, як, за словами св. Якова, роблять деякі.
Є різниця між поклонінням – віддаванням хвали, шани – і молитвою. Кожен може віддавати шану Господу, падати на коліна і висловлювати вдячність та належне визнання. Але що стосується прохань Бога, молитов, то цей привілей є дуже обмежений. Юдеї мали привілей приносити молитви, бо вони як народ були в образних стосунках з Богом під Угодою Закону – як «Дім Слуг». Водночас погани не мали жодного привілею наближатися до Бога в молитві, доки не завершилась милість для юдеїв – через три з половиною роки після розп’яття Ісуса.
Згідно з Біблією, першим поганином, чиї молитви були прийняті, був Корнилій. І навіть його молитви не були прийняті, доки його не навчено про Христа та про Його викупну працю і доки він не став послідовником Ісуса. Тоді його молитви та його посвячення сталися прийнятними для Отця, і він був прийнятий до Божої сім’ї як син. Відтоді він як син мав право, привілей молитви (Дії 10: 25-48).
І хоча сьогодні будь-хто може віддавати поклоніння та пошану Богу, ніхто не має привілею молитися, якщо він не стався посвяченим учнем Ісуса, – за винятком неповнолітніх дітей таких посвячених осіб. Скрізь по світу сьогодні цю тему перекручують. Слова Ісуса, «Отче наш», перекручують і кажуть, що вони означають «Батьківство Бога і братерство людей». При цьому сам контекст ігнорують. Ігнорують також факт, що йдеться про посвячених учнів, яких було навчено молитися «Отче наш», а не про людство загально.
Скрізь поширилася тенденція ігнорувати особисту віру в викупну кров – ігнорувати факт, що жодна людина не може прийти до Бога інакше, як через Сина (Ів. 14: 6). Адам справді був створений як Божий син, але непослух та вирок смерті позбавили його такої спільності, яку можливо було відновити лише визначеним Богом шляхом – через Христа. Молитва є чудовим привілеєм. Вона не є для грішників, а для тих, хто був виправданий великим Заступником, якого призначив Отць, – Ісусом.

«КОЛИ МОЛИТЕСЯ, ГОВОРІТЬ [НА ЗРАЗОК ЦЬОГО]»

Зразок молитви, який Ісус дав Своїм послідовникам, є велично простим. Він позбавлений самолюбства. Замість слів «я» та «мене», молитва охоплює в будь-якій формі слова усіх, хто справді є Господнім народом – «ми», «нас», «нам». Вона несамолюбна ще й тому, що не є молитвою про земні блаженства. Лише одне звертання «хліба нашого насущного дай нам на кожний день» можна пояснити таким чином, що воно стосується найпростіших земних потреб. Але також варто зважати, що воно означає перш за все духовний харч.
Молитва починається шанобливим визнанням величі та святості Імені Небесного Отця, тобто характеру. Далі йде визнання існуючого стану гріха в світі та визнання віри в обітницю, дану Богом, що остаточно на землі буде встановлене Його Царство, і воно скине панування Гріха та Смерті, яке існувало протягом шести тисяч років, та зв’яже сатану, «князя цього віку» (Об. 20: 1-3). Звернення «Нехай прийде Царство Твоє» не тільки показує віру в Бога та Його обітницю скасувати гріх і встановити праведність на землі, але й означає ще щось, а саме, що той, хто прохає, перебуває своїм серцем у згоді з Богом та Його праведністю і виступає проти панування Гріха та Смерті.
Далі йде звертання «Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі». Воно означає повне довір’я до Божої обітниці, що Його Царство, коли воно буде встановлене, не зазнає невдачі, що сатана буде зв’язаний; що царюванню Гріха та Смерті прийде кінець; що світло знання слави Бога наповнить всю землю і затріумфує, стаючись нищівним для всіх, хто добровільно чинитиме опір, аж врешті кожне коліно схилиться і кожен язик визнає на славу Богу.
Це – вираз довір’я, що Царство здійснить повне відновлення землі до її едемського стану, а людину – до її первісної досконалості на образ її Творця, бо доки не запанують такі умови, доти неможливо, щоб Божа воля виконувалася так само досконало на землі, як вона діється в небі. В цьому міститься думка, що лише тоді, коли гріх та смерть будуть стерті, світ людства стане таким же щасливим від Божої милості, як є сьогодні ангели. Про це Ісус виразно сказав згодом, запевнивши нас, що остаточно вже не буде ані зітхання, ані плачу, ані вмирання, бо всі колишні речі, пов’язані з гріхом та смертю, минуться (Об. 21: 5).
Прохання про щоденний хліб означає усвідомлення того, що наше утримання, тілесне та духовне, має бути від Бога. А відсутність згадки про якусь особливу їжу свідчить не лише про голод та велике бажання з нашого боку, але й про повну згоду з тим, що нам пошле Божественна Мудрість.
Коли виправдані особи моляться «прости нам провини наші», вони не посилаються на Первісний Гріх, бо їх звільнено від того осуду через їхнє виправдання. Під провинами маються на увазі ті незумисні недоліки, які характерні для всіх і які всі послідовники Ісуса намагаються подолати. Прохання, щоб нам прощено наші вади, бо ми великодушні і прощаємо тим, хто провинився перед нами, є нагадуванням про загальні вимоги щодо наших стосунків з Богом. Ми не можемо зростати в благодаті та пробувати в світлі Божої милості, якщо не практикуємо духа любові, який є духом Бога – духом прощення, духом великодушності в наших стосунках з іншими. Таким чином, Бог має намір виявити більше милості, перш за все, до тих, хто особливим чином намагається брати приклад з Його ласкавої доброти.
«І на залиши нас у спокусі» означає, що ми обізнані з тим, що нас оточують сили зла і що ми, як Нові Створіння, були б нездатні успішно їм протистояти, коли б не Божественна допомога. «Визволи нас від [того] лукавого» є визнанням, що сатана є нашим великим Ворогом, що ми пильнуємо і готові дати йому відсіч, однак при цьому ми усвідомлюємо нашу власну недостатність і нашу потребу в Божественній допомозі. «Відомі бо нам його [сатани] задуми» (2 Кор. 2: 11). «Бо ми не маємо боротьби [лише] проти крови та тіла, але... проти піднебесних духів злоби» (Еф. 6: 12).

«ШУКАЙТЕ, СТУКАЙТЕ, ПРОСІТЬ – І ОДЕРЖИТЕ»

В заключних віршах нашого дослідження Ісус застерігає, що молитва має бути палкою та наполегливою, а не нудною та формальною. Він наводить ілюстрацію чоловіка, який спочатку не хотів, щоб його турбували – навіть його приятель – але остаточно був зворушений щирістю прохання свого приятеля. Отож, коли ми молимося, щоб прийшло Боже Царство і виконалася Його воля, однак все це довго зволікає, ми не повинні думати, що наші молитви не вислухані. Ми молимось згідно з Божественною обітницею, і хоча ми не прискорюємо Царство нашими молитвами, ми входимо вірою в блаженство відпочинку, постійно приводячи собі на розум Божі обітниці і чекаючи, коли Господь виконає свою обіцянку.
Насправді Бог хоче дати Своєму народу Свого Святого Духа. Через недоліки плоті жоден з нас не може відразу наповнитись цим Духом, як було у випадку нашого досконалого Учителя. Та коли ми приходимо до Бога, прагнучи наповнитись Його духом, прагнучи бути в згоді з Ним, прагнучи мати подобу Його характеру, то, шукаючи, ми знаходимо, і на наш стукіт двері відчиняються.
Також не слід боятися, що на наші прохання наш Небесний Отець дасть нам незадовільну відповідь. Чи може земний батько дати зголоднілій дитині камінь, коли вона просить хліба, або дати змію, коли вона просить риби, або скорпіона, коли вона просить яйце? Аж ніяк! Ми повинні знати, що наш Небесний Отець набагато кращий від нас, набагато привітніший, більш справедливий та люблячий, і що Йому приємно давати добрі дари, Свого Святого Духа, тим посвяченим учням Ісуса, котрі наполегливо прагнуть цього.
R5378 (1914 р.)