“БЛАЖЕННІ СУМИРНІ”

“Провадить покірних до правди і навчає упокорених ходити шляхами Своїми” (Псалом 25: 9, Гиж.).
Навіть досконала людина потребує Божественного керівництва щодо того, як розсудити речі, щодо своїх рішень, своєї поведінки, своїх доріг. І якщо досконала людина потребує Божественного проводу та догляду, щоб не зробити помилки через власне обмежене знання, не знаючи цілковито, якою є воля Отця щодо неї, то тим більше цього потребує недосконала людина! Добрі і погані, мудрі і нерозумні – всі класи людства потребують такого повчання. Та тільки один клас є тепер у властивому стані розуму, щоб прийняти його, і цей клас у Святому Письмі названий покірними.
Не можна казати, що покірними є ті, які відчувають себе гіршими, і що завжди є хтось кращий, на кого треба зводити свої очі. У такому випадку Адам не міг бути покірним; Ісус не міг бути покірним; Небесний Отець не міг бути покірним. Хоча у Святому Письмі не сказано, що Небесний Отець покірний, однак Ісус був покірним, а Він був докладним відбитком у плоті особи Отця. Отже, припускаємо, що Небесний Отець володіє покорою на відміну від гордовитості.

БОГ ПРОТИВИТЬСЯ ГОРДИМ

Наш Господь сказав: “Я тихий і серцем покірливий”. Він був покірливий у тому, що був готовий вчитися. Він розумів, що навіть у Його досконалості були речі, яких треба було навчитися; і Він навчився слухняності з того, що вистраждав. За те, що в Нього була ця риса покори – вміння вчитися – Йому запропоновано стати нашим Спасителем. Можемо припустити, що без цього Він ніколи не був би нашим Відкупителем. Без цієї риси Він був би самовпевненим та гордовитим, не готовим до виконання волі Отця. І як було з Учителем, так є з Церквою.
Навіть малі таланти, правильно задіяні, більш цінні, ніж великі таланти, вжиті неправильно. Стежка життя показує, як можна зловживати великим талантом через відсутність знання та керівництва. А ця відсутність керівництва, можемо припустити, виникає з браку духа навчання – браку бажання знати якомога краще Отцівський шлях. Бачимо, що навіть язичники, якщо вони покірні, мають змогу більше дізнатися про Господню волю, ніж той, хто думає, що йому не треба вчитися. Хто знає все зі самого початку, той не готовий прийняти будь-яке повчання.
Господь каже, що Він противиться гордим. Навіть якщо вони стануть Його дітьми, то Він триматиме їх на відстані. Якщо гордим дозволити наблизитися до Господа, то це зробить їх ще більш гордими, але якщо їх стримувати, вони можуть стати покірними, готовими вчитися і смиренними. Тому, бачимо, всі потребують повчання. Але єдиними, які є в стані прийняти його, є ті, які розуміють свою потребу і є в стані скористатися з Господньої пропозиції керувати їхнім розумом, їхньою поведінкою, їхнім шляхом у житті. Хто користується таким привілеєм, той здобуває правильне оцінювання всіх речей – як в теперішньому житті, так і в прийдешньому.
Є особи, яких Господу до вподоби повчати і вести до знання про Його Сина, а також до всіх Його благословень. Якщо вони далі будуть покірні, Він здатний зробити їх спадкоємцями Божими і співспадкоємцями з Ісусом Христом, їхнім Господом. Читаємо у Святому Письмі, що покірні успадкують землю. Вони успадкують її на умовах головної, первісної Угоди. Вони будуть насінням Авраама. Від них благословення перейде на все людство, яке буде слухняне під час Тисячолітнього панування. Після остаточного випробування в кінці Тисячолітнього віку весь світ буде охочий вчитися. Люди навчаться великої лекції, що Бог є Джерелом усякої Мудрості, і матимуть користь із цього навчання.

R5370 (1913 р.)