ДОБРИЙ САМАРЯНИН
ЛУКИ 10: 25-37
«Люби свого ближнього, як самого себе» (Марка 12: 31).
Наші дослідження від початку року охоплюють останні шість місяців служіння нашого Господа. Він знав, що наближається Його смерть, що Він, як позаобразне Пасхальне Ягня, повинен бути відданий на смерть навесні, чотирнадцятого дня першого місяця. Його місія лише почала пробуджувати людей.
Сімдесят, призначення і повноваження котрих ми розглядали тиждень тому, були послані за Йордан в околиці, звані Перея. Сам Ісус пішов туди згодом. Метою Його служіння було цілковито пробудити всіх юдеїв до усвідомлення факту, що час їхніх відвідин настав. Апостол Павло сказав, що на час Господньої смерті було близько п’ятисот осіб, яких можна було назвати братами. Окрім цього, згадані свідки принесли ще інший плід після П’ятидесятниці.
За якийсь час сімдесят повернулися з виявом радості та довір’я, стверджуючи, що навіть демони корилися їм в ім’я Отця. Учитель скористався цим випадком і сказав їм, що вони випустили з уваги головну причину радості, говорячи: «Тіштесь, що ваші ймення записані в небі», – а не тим, що демони підкоряються вашим наказам. Так само з усіма нами. Спасіння є нашою особистою справою, а діла та проповідування є лише супутніми, пов’язаними з цим ділом особистого спасіння. Великий час для вчинків буде в майбутньому. Тоді, якщо ми виявимось вірними, нам буде даний привілей разом в Відкупителем бути зайнятими в Його праці відродження людства, ламаючи кайдани Гріха і Смерті та даруючи визволення в’язням, як це провістили пророки.
Незалежно від того, чи є гідними похвали суспільні починання теперішнього часу, вони є нічим порівняно з великими суспільними та моральними починаннями, які Бог запланував і які Месія запровадить разом зі Своїм Царством. Отже, першим ділом усього посвяченого Божого народу є особиста праця, тобто приготування власного серця та характеру для того, щоб мати Божественне схвалення, щоб мати частку в стражданнях теперішнього часу і в славній праці майбутнього.
В цьому місці ми розпочнемо наше сьогоднішнє дослідження. Один законник вирішив упіймати Учителя на слові, поставивши питання: «Учителю, що робити мені, щоб вічне життя осягнути?» За тих днів, коли тільки закон Ізраїлю був Божим, кожен законник був добре обізнаний з вченнями книг Мойсея. Тому Ісус відповів цьому доктору теології: «А ти як розумієш справу?». «Що в Законі написано, як ти читаєш?». Законник відповів: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе». Ісус схвалив це, кажучи, що так є насправді. Роби це – виконуй Закон – і будеш жити. Ти ніколи не помреш.
Законник упіймався, ще сам цього не розуміючи. Він знав, що народ Ізраїлю вмирає протягом століть незважаючи на Закон, однак він сам та інші зовні вважали, що вони виконують Закон. Ісус показав йому з його власних слів, що він не виконує Закон, так як він собі думав, або, так як думали загально фарисеї. Суть в тому, що жодна недосконала, зіпсована людина не може виконати досконалий Закон Бога, бо він такий всеосяжний, що лише досконала людина могла виконати його повністю.
Законник намагався використати якнайкраще свій невдалий аргумент і, замість визнати власну поразку, знову звернувся з питанням до Ісуса: «А хто то мій ближній», котрого я маю любити як самого себе? Це був один із закидів, які Ісус особливим чином висував проти фарисеїв, що зовні були побожними, релігійними, молилися, постили і т.д., однак в своєму серці були несправедливими та несправедливо використовували вдів та сиріт – не любили їх так, як себе. Законник вважав, що Божий Закон не вважає його ближнім кожного, а тільки когось особливого.
Ісус, однак, знову поставив його на місце, кажучи: Я розкажу тобі притчу. Один чоловік ішов до Єрихону і на пустинній дорозі попався розбійникам, що обдерли його, завдали йому ран та й покинули ледве живого. Проходив випадком тією дорогою священик, один з найвищих представників Закону, побачив його і проминув. Так само й Левит надійшов, наступний в служінні Закону, в службі Богу. Він підійшов ближче, поглянув на нещасного і не зробив нічого. Проходив же там якийсь самарянин, сторонній, взагалі не юдей, і, побачивши, змилосердився. Він обв'язав йому рани, посадив його на власну худобину, доставив в гостиницю та й клопотався про нього, пожертвувавши власний час та сили для пораненого. Потім він зробив ще більше. Він заплатив за утримання цього чоловіка до часу, аж коли вертатиметься з Єрусалиму.
А тепер, промовив Ісус до законника, Я поставлю питання тобі: Хто з цих людей поступив як ближній для того, хто попався розбійникам? Котрий з цих вчинків, на твою думку, є виконанням вимог Закону? Законник відповів, що той, хто виявив милосердя чоловікові, і був тим, хто, безперечно, вчинив приязний вчинок. Ісус відказав, що це має бути прикладом для законника і що він має робити схожим чином – має бути добрим, уважним, великодушним до будь-якої людської істоти, котра є в клопотах, потребує допомоги.
ЛЮБОВ Є ВИКОНАННЯМ ЗАКОНУ
Було б добре пам’ятати справжню ціль Бога в наданні законів, заповідей і т.д. Його радість не в тому, скільки разів ми схиляємо коліна чи голову, чи скільки разів ми відвідуємо богослужіння, чи робимо щось на знак поклоніння. Господь особливо радіє, коли бачить, що ми розвиваємо Його духа любові, доброти та великодушності. «Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває» (1 Ів. 4: 16). Як каже апостол: «Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить? Як йому знати, що він любить Бога?» (1 Ів. 4: 20). Добре каже апостол Павло, що любов є виконанням Закону (Рим. 13: 10).
Не треба вважати, що апостол думав, мов би проста наявність любові була виконанням Божого Закону і давала нам вічне життя. Ні! Любов є виконанням Закону лише для тих, котрі прийняли Христа. Для всіх, котрі стали учнями Ісуса, Бог зробив особливе приготування – заслуга Ісусової жертви прикриває їхні вади. Якщо вони розвивають в собі і мають в своєму серці таку рису як любов (Богоподібність), вона буде прийнята, бо Ісусова жертва залагоджує всяку недостачу. Ми є «прийняті в Улюбленому» (Ротергем). «...Виконалось виправдання Закону на нас, що ходимо не за тілом, а за духом».
Св. Павло зауважує, що в Божественному сприйнятті любов є фундаментальним принципом нашого характеру. Він каже нам, що коли б навіть ми віддали весь наш маєток, щоб нагодувати бідних, і віддали наше тіло на спалення якимось гідним чином, але не з любові – коли б ці речі не були від духа любові і не були викликані любов’ю – все це рахувалося б в Божих очах нічим (1 Кор. 13). Мабуть, великий урок для християнського народу полягає в тому, щоб скинути з себе всіляку злобу, ненависть, заздрість, гнівливість, сварню і зодягнутися в покору, доброту, довготерпеливість, братню ввічливість, любов. Св. Петро каже, що коли ми робитимемо це, то ніколи не впадемо, і нам буде дарований вхід у вічне Царство нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа (2 Петр. 1: 10, 11).
R5369 (1913 р.)