НАСТАНОВЛЕННЯ СІМДЕСЯТЬОХ ПОСЛАННИКІВ
Луки 10: 1-24
"Бо не ви промовлятимете, але Дух Отця вашого в вас промовлятиме" (Мт. 10: 20).
Настановлення служителів протягом століть було яблуком розбрату. В минулому воно посередньо привело до кривавих переслідувань. Дяка Богу, що, наскільки це стосується більшості християн, ці дні минули. Та оскільки маси людей ясно не розуміють предмету такого настановлення, завжди існує небезпека повернення переслідування по цій лінії. Пресвітеріани, баптисти, методисти, лютерани, єпископальні – всі мали частку в цих переслідуваннях, які базувались на неправильному розумінні настановлення служителів, – через те вони в минулих часах переслідували одне одного.
Висувались заяви, що ніхто не міг бути проповідником чи духовним наставником, якщо він не мав спеціального висвячення; що, коли не висвячений проповідував або навчав, то це було бунтом проти божественного улаштування; і що всі, котрі йшли за його наукою або надавали йому підтримку, були єретиками, і, як такі, не заслуговували на жодне співчуття, а швидше на переслідування.
Настановлення не є пов'язане з якоюсь церемонією або формою, як багато-хто вважає. Воно означає дозвіл, уповноваження проповідувати. Баптисти уповноважують тих, котрі згідні з їхнім віросповіданням, проповідувати його. Пресвітеріани уповноважують своїх учнів, так як чинять лютерани, методисти і т.д. Римо-католики і єпископальні претендують на висвячення від Бога – що всі їхні єпископи є наступниками апостолів і обдаровані апостольським авторитетом; тому ті, котрі якимось чином не є уповноважені, тобто висвячені їхніми єпископами, не мають жодного права проповідувати, а є єретиками. З їхньої точки зору, всі інші протестанти є єретиками, які проповідують без уповноваження.
Однак зростає дух толерантності. І в межах двох останніх років єпископальні зняли заборону з інших протестантів до такої міри, що єпископальний служитель може проповідувати з кафедри іншого віровизнання, а служитель, не настановлений єпископальними, може мати дозвіл проповідувати з їхніх кафедр. Але це дуже недавня поступка.
Правильна думка щодо настановлення є представлена в сьогоднішньому дослідженні. Ісус вже призначив дванадцятьох бути Його особливими апостолами; а тоді Він настановив, тобто призначив, ще сімдесятьох, не щоб вони були апостолами, а щоб були загальними служителями, тобто місіонерами. Наскільки показують записи, не було ніякої церемонії, пов'язаної з їхнім призначенням чи настановленням. Ісус просто послав їх, сказавши їм, що? говорити. Наш заголовний текст пояснює цю справу, говорячи: "Бо не ви промовлятимете, а Дух Отця вашого в вас промовлятиме".
Строго кажучи, апостоли безпосередньо ще не отримали Духа Отця. Духом Отця був наділений Син, а Син був Тим, Хто розділив цього Духа з тими, кого послав проповідувати в Його ім'я. До П'ятидесятниці Отець нікого прямо не визнав, не уповноважив, не настановив проповідувати Євангельське послання. Св. Петро пояснює, що Святий Дух, злитий на учнів, які свідкували, був від Отця і через Сина (Дії 2: 32, 33).
В іншому місці пояснено, що Святий Дух не був даний раніше, тому що Ісус ще не був прославлений. Ісусу потрібно було страждати, вознестися на висоту і представити Свою заслугу на користь Своїх учнів, перш ніж Небесний Отець визнав їх як синів нового рангу і дав їм сплодження з Святого Духа, помазання від Святого, уповноваження або настановлення бути Його посланцями і представниками в світі і, якщо будуть вірні, в майбутньому бути з'єднаними з Ісусом в небесному царстві, яке протягом тисячі років повинно благословити землю і розвіяти прокляття.
Лиш ті, котрих Бог настановив в значенні надання їм Святого Духа синівства, є якимось чином призначені, уповноважені промовляти в Господнє ім'я. Ніякі земні церемонії, ніякі покладання рук яких-небудь єпископів не можуть дати кому-небудь авторитету промовляти в імені Бога. Наш Господь Ісус не розпочав Своєї місії, доки не отримав Божого настановлення. В час Його посвячення і хрищення Святий Дух зійшов на Нього, помазуючи Його, посвячуючи Його, даючи Йому повноваження проповідувати радісну новину сумирним, перев'язувати зламаних серцем, звіщати свободу полоненим, проголошувати рік уподобання Господу, потішати засмучених (Ісаї 61: 1, 2).
Цей самий Святий Дух дає повноваження кожному, хто його отримав, говорити все, що він розуміє стосовно Божого плану, всім, хто має вуха для слухання, – особливо покірним, зламаним серцем, тим, хто навпомацки шукає Бога. Хоча апостол Павло дає зрозуміти, що члени церкви жіночої статі не повинні проповідувати публічно, однак це не суперечить факту, що всі, котрі отримали Святого Духа, мають помазання проповідувати і навчати в згоді з обмеженнями і нагодами своєї статі. І часом приватне навчання є таке ж ефективне, як більш публічне.
Сорок років, які завершили Юдейський вік, почавшись від Івана Христителя і закінчившись в 70 р. н.е. зруйнуванням Єрусалиму, були періодом жнива для образного Ізраїлю. Воно засвідчило збирання до євангельської клуні всієї правдивої пшениці і цілковите відкинення решти, полови, в великому часі горя, символічно названому вогнем. В Матвія 13 Господь заявляє, що в кінці цього Євангельського віку буде подібне жниво. Багато-хто вірить, що воно почалося в 1874 році і закінчиться в 1915 р.
Всі з Господніх вірних при кінці Юдейського віку мали усвідомити великий привілей бути зайнятими в жнивній праці, і те саме мусить бути правдою тепер. Послідовники Господа є порівняні з лагідними, мирними ягнятами та вівцями, тоді як самолюбний, не оновлений духовно світ Господь зображує як вовків. В юдейському жниві Він не бажав Собі, щоб вони тинялися від дому до дому, але мали розпитати про найбільш гідних людей в кожному селі і, якщо їх прийняли, залишались там, аж доки не дадуть свідоцтва в цьому селі. Вони мали повністю залежати від Господа і не робити жодної спроби забезпечити свої потреби. Це мало бути уроком для них, для їхнього майбутнього блага. Пізніше Ісус посилав Своїх учнів, говорячи їм при можливості якнайкраще подбати про свої потреби, – натякаючи, що перший досвід був особливим, щоб виробити в них довір'я і впевненість в божественній силі, яку вони представляли.
Дух Учителя був даний їм в такій мірі, що вони були здатні робити те, що робив Він – зціляти недуги, виганяти бісів і т.п. Ми не повинні розуміти, що сьогодні Господній народ має таке саме повноваження. Обставини змінилися. Сьогодні привілеєм Господнього народу є діла, більші від тих, – лікування духовних захворювань, сліпоти і глухоти.
Посланням учнів було, що Боже Царство наблизилося. На кого це послання могло вплинути, на того воно і мало вплинути. Ізраїльтяни очікували Божого Царства протягом багатьох століть. Але нажаль, коли воно було представлене, то лише порівняно мала кількість юдеїв була готовою прийняти його! Потім пропозиція царства була забрана від них і від того часу була дана скрізь по цілому світу, збираючи вибраний клас з усіх народів, щоб бути Нареченою і Співспадкоємицею Месії, через Якого царство незабаром буде встановлене на землі, а його благословення будуть даровані скрізь всім народам.
Учитель нагадав про Свої проповіді і могутні діла, які Він чинив в Капернаумі, Віфсаїді і Хоразіні. Про ці міста образно сказано, що стосовно привілеїв вони були вивищені, а оскільки вони відкинули Господні милості, то повинні були бути повалені до гробу. В приклад були поставлені міста Содома і Тир, які на той час були в руїнах – повалені в гадес, в порох.
Однак наш Господь дає зрозуміти, що проба, або випробування, або суд, який викликало Його проповідування, не був остаточним – що суд або випробування має бути в майбутньому. За словами Св. Павла, цілий Тисячолітній вік повинен бути тисячолітнім Судним днем, в якому весь світ повинен бути приведений до знання правди, до повної нагоди прийти до знання Бога (Дії. 17: 31). Однак ті, котрі слухали Ісуса байдуже, затверділи своїми серцями і подібно будуть в невигідному становищі в день Суду. Ісус дуже виразно представив цю справу, коли натякнув, що цей день буде досить добрий для цих людей, але кращий він буде для Содоми, тому що її гріх був проти меншого світла і привілею. Див. Єзек. 16: 48-63.
Закінчуючи, Учитель запевнив Своїх посланників, що кожен, хто слухатиме їх і знехтує, той знехтує Ним і Отцем. Те саме, без сумніву, є правдою про всіх, кого Господь настановив і послав як служителів Євангелії – настановив по-справжньому.