ІСУС І ДІТИ
Марка 9: 30-41; 10: 13-16

"Один одному корячись, смирністю підпережіться, бо "Бог гордим противиться, смирним же дає благодать" (1 Петра 5: 5, Кул.).
Учитель знав, що час Його смерті наблизився. Він хотів лагідно повідомити про це Своїх відданих учнів. Тому по дорозі до Капернаума Він поспішно пройшов через Галілею, стараючись, як говориться в нашій лекції, уникнути цікавих. Він хотів мати цю можливість повідомити Своїм учням звістку про Свою жертву, яка незабаром буде закінчена. Хоча раніше Він заявляв, що ніхто не міг схопити Його, тому що не настала ще година Його, тепер Він проголосив, що буде відданий людям до рук, і що вони вб’ють Його, і третього дня Він встане з мертвих.
Але учні не зрозуміли і боялися попросити пояснення. Вони були всього лиш природними людьми, бо ніхто не був зачатий святим Духом до П’ятидесятниці (Івана 7: 39, Дії 1: 8). Як юдеї вони думали перш за все про Месіанське царство. Ісус уповноважив їх проповідувати, що царство наблизилось, і обіцяв їм частку в царстві. До того часу вони не були готові отримати подальшу інформацію, що юдейський народ не зможе прийняти Його, і що таким чином благословення царства будуть відкладені на багато століть.
Апостоли чули, як Ісус виголошує багато "загадок" і притч, тому вони були збентежені і дивувались, яке пояснення дати цим словам про Його смерть і воскресіння. Але їхні розуми природно схилялися до великих надій, які були перед ними, – що Ісус невдовзі буде Царем, а вони тоді будуть на почесних становищах як Його спільники в царстві. Вони пішли навіть далі цього, вони сперечалися між собою про почесні становища, які вони займуть, і хто буде найбільшим – Господнім прем’єр-міністром. Як мало вони знали про великі випробування і розчарування, які мали прийти всього через кілька днів!
Ісус покликав їх до Себе і запитав, про що вони розмовляли. Але вони соромились зізнатися Йому. Тоді Він дав їм пораду такого змісту, що честолюбні егоїсти, які шукають більше почестей, ніж служби, будуть розчаровані. В його царстві своєкорисливі матимуть найнижче місце. Щоб проілюструвати це, Він взяв дитину, поставив її серед них і промовив: "Коли хто в Ім’я Моє прийме одне з дітей таких, той приймає Мене. Хто ж приймає Мене – не Мене він приймає [не тільки Мене], а Того, Хто послав Мене".
Цим Учитель старався показати Своїм учням, що вони повинні роздумувати не про свою власну велич, а про Божу ласку. Найбільш покірний з-поміж них, якщо буде удостоєний, буде мати високе становище. Вони повинні були мати духа прихильності і пошани до божественної праці милості один в одному. Вони повинні були приймати один одного як представників Ісуса; більше того, як представників Отця. Якщо б вони плекали такі погляди один про одного, то, безперечно, були б добрими і лагідними до всіх і старалися б допомагати – "випереджаючи один одного пошаною".

БЛАГОСЛОВЕННЯ ДІТЕЙ

Друга частина нашої лекції розповідає, що великий Учитель любив дітей, хоча й, наскільки показують записи, в загальному не присвячував їм Свого часу. Коли люблячі батьки приносили своїх дітей, бажаючи, щоб Він поблагословив їх, учні, відчуваючи, що час Господа занадто дорогоцінний, щоб витрачати його таким чином, докоряли їм. Але Ісус дуже відверто наполіг на тому, щоб дітям було дозволено приходити до Нього. Він пригорнув їх, і поклав на них Свої руки, і поблагословив їх, показуючи таким чином Свою доброзичливу любов і покору серця. Він міг проповідувати одній самарійській жінці біля джерела або віддати час, щоб пригорнути дітей, незважаючи на важку працю, яка лежала на Ньому, і факт, що Його шлях був близький до завершення.
Але, оскільки тема царства переважала в Його вченнях і в розумі Його учнів, Він використав ще одну нагоду дати їм лекцію. Вони, можливо, почувались надто впевнено, що будуть членами класу царства. Вони ще не навчилися, що до тих, котрі будуть пораховані гідними сісти з Відкупителем на Його Месіанському престолі слави і мати частку з Ним в благословенні всіх племен землі, будуть застосовані критичні проби. Тому Він сказав: "Пустіть діток до Мене приходити, – бо таких Царство Боже".
Через ці слова ми не повинні розуміти, що Учитель мав на увазі, ніби Його учні, ті, до кого він зазвичай звертав Свої проповіді, не будуть в царстві, і що всі в царстві будуть малими дітьми. Зовсім ні. Малих дітей взагалі не буде в царстві. Лише розвинені, випробувані, вдосконалені характери будуть складати переможців, які сядуть з Учителем на Його престолі.
Думка, на якій Господь тут наголошує, і як висловлено в інших місцях, полягає в тому, що навіть Його дванадцять апостолів не будуть в царстві, якщо не стануть подібними до дітей, здатними вчитись, податливими, довірливими. Справжня дитина, незіпсута старшими, схильна бути дуже довірливою і, доки не буде обманутою, схильна вірити кожному слову батька і повністю довіряти батьківській мудрості та силі. Всі, котрі стають дітьми Бога, мусять досягти такого стану серця стосовно небесного Отця. Кожен, хто не досягне цього стану, не буде достойний царства.
Пояснюючи цю тему далі, Великий Учитель сказав: "Хто Божого Царства не прийме, немов те дитя, той у нього не ввійде". Цей вислів вияснює тему. Послідовники Ісуса не повинні бути малими дітьми, але мусять бути подібними до дітей, тому що лише подібні до дітей послідовники коли-небудь матимуть участь в царстві. Ясно, що згадане прийняття царства означає прийняття послання про царство, бо очевидно, що ніхто не може отримати царство, доки це царство не прийшло, або не було запропоноване.
Так і з юдейським народом: пропозиція царства прийшла під кінець Ісусового служіння, коли, за звичаєм царів Ізраїлю, Він в’їхав у Єрусалим на ослі, представляючи таким чином Себе їхнім Царем. Практичні книжники і фарисеї були занадто мудрі, щоб прийняти Ісуса, і задумали вбити Його. Його учні були довірливими, як малі діти, і цілковито вірили посланню Божого Слова, що буде царство, і пізнішому посланню, що Ісус був призначений Царем, Котрий у Свій час візьме Свою владу і царювання для благословення світу.
Це було проілюстроване, коли Ісус сів на осла. Натовп вигукував: "Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я!" – сприймаючи Його як Царя. Учні, повністю погоджуючись, як малі діти, ні в чому не сумнівались. З іншого боку, "мудрі" книжники і фарисеї, викрикували, що натовп треба стримати від вигукування. Їм потрібно сказати, що Ісус не був Месією, що вони були обманені. Але Ісус просто відповів, що те, про що вони свідкують, провістив пророк Захарія (9: 9) – що мусять бути вигуки. І Господь заявив, що якщо люди замовкнуть, то примушені будуть кричати каміння, щоб виконалось пророцтво (Луки 19: 40).
Здається дивним, що після всього, сказаного в Біблії про царство Месії і працю, яку воно повинно виконати в благословенні Ізраїлю і всіх племен землі, так мало-хто, здається, вірить цьому посланню, так мало-хто, здається, є охочий прийняти його, як мала дитина. Більшість сьогодні, подібно до книжників і фарисеїв старовини, є надто "мудрі", щоб вірити в можливість встановлення царства Месії. Вони розуміють, що царство необхідне, але мають деякі свої власні теорії, які засліплюють їх щодо правди.
Дехто помилково тримається того, що царство Христа було закладене в П’ятидесятницю, і що відтоді Він царював, завойовуючи світ. Нажаль, яким нерозумним це виглядає, коли ми дізнаємося, що навіть в найбільш сприятливих умовах кількість язичників у світі подвоюється кожного століття! Як дивно, що деякі християни так довго молилися, щоб Боже царство прийшло, і управляло світом, і нищило грішників, і підносило слухняних, доки божественна воля не виконається на землі, як тепер цілковито виконується в небі, – а однак все це без справжньої, належної віри, що царство, яке було представлене Ізраїлю, і яке він відкинув, явно повинно бути встановлене – при другому приході Ісуса і воскресінні Його церкви!
Інша велика група християнських братів, римо-католики, тримаються ще іншої теорії, а саме, що тисяча років царювання Месії почалася в дні папи Леона III, у 800 р. н.е. І що Він царював у світі відтоді. Цей погляд визнає, що Ісусу обов’язково було потрібно прийти вдруге, щоб встановити Своє царство, але, що у 800 р. н.е. Ісус затвердив Своїх наступників в царській владі і вчинив папу римського Своїм представником і намісником. Слово "намісник", як всі ми знаємо, означає "той, хто царює замість іншого". Вони твердять, що Христос царює дотепер, одинадцять сотень і тринадцять років (написано в 1913 р. – прим. ред.), повністю і офіційно представлений папою.
Жодний з цих поглядів не є задовільним і жодний не є біблійним. Безперечно, завоювання світу не тривало б останні одинадцять століть (як ми, можливо, сподівалися), якщо б настав Божий час для Месії взяти довго обіцяне царство. Безперечно, що те, що св. Павло говорив про свої дні, є правдою також тепер: "[Невіруючим] бог цього віку засліпив розум" – "дітям непослуху" – щоб заховати світло славної Євангелії Христа!
Славною Євангелією Христа є: "Я знову прийду й заберу вас до Себе". Далі Його славним посланням є, що Його церква засяде з Ним на Його престолі як царське священство, і тоді, в Його день, праведний зацвіте, а всі лиходії будуть відтяті в другій смерті. Добре, що ап. Павло застеріг нас не відступати від "віри, раз даної святим". Добре, що нам сказано, що багато-хто відступиться від цієї віри, звертаючись до духів, які попровадять їх до обману і до наук демонів (1 Тимофія 4: 1), зовсім неподібних до славної, люблячої Євангелії Божої любові і Його милосердя, яке триває навіки!
Наш заголовний вірш запевнює нас, що церква, покликана тепер, щоб у властивому часі сісти з Христом на Його престолі, мусить підперезатися покорою, як слуги один одного, бо Бог противиться гордим і дає благодать покірним. Тому лише покірні отримають великий дар царських почестей і нагод.