ХАРАКТЕР, СХОЖИЙ НА ГОСПОДНІЙ

“Я благаю за них,.. щоб були всі одно,.. щоб були досконалі в одно,.. щоб пізнав світ,.. що їх полюбив Ти, як Мене полюбив” (Івана 17: 9, 20-23).
Ці слова, пам’ятаємо, наш Господь сказав у ніч перед тим, як Його зрадили, мабуть, по дорозі з “горішньої кімнати”, де святкували Пам’ятку, в Гефсиманський сад. Тими, за кого Він молився, були, очевидно, дванадцять апостолів, вірніше одинадцять на той час, бо при цьому Він сказав: “Ніхто з них не загинув, окрім сина погибелі” (Гиж.). Але контекст показує, що Його молитва охоплює Його вірних послідовників на протязі всього віку. Він каже: “Не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене”. Він молився, щоб Його послідовники могли бути одним, як Він і Його Отець одне – мають таку ж єдність, єдність розуму.
Цей вірш є одним із найкращих доказів того, що Господь Ісус та Отець не є однією особою. Він не міг молитися, щоб вся Церква була однією особою. Йдеться про єдність волі, повну згоду волі, єдність наміру. Господь сказав: “Не Моя, а Твоя нехай станеться воля”. Таким чином, Він досяг повної єдності, згоди з Отцем, з волею Отця, з Планом Отця. Це не взаємна поступка, де кожен відмовляється від деяких власних прав, щоб досягти єдності.
Його першою працею у відносинах зі світом – перш ніж Він стане Спасителем світу і посередником Нової Угоди – був вибір Церкви. Цю працю Він вже почав і дав Церкві доказ. Він прагне, щоб вся Церква мала єдність намірів, єдність волі в згоді з Його волею. І бачимо, що цього можна досягти лише одним шляхом – через повне підкорення нашої волі. А це, як стверджує Святе Письмо, можна здобути лише ставши мертвим.

ДВІ ПРИЧИНИ РОЗБІЖНОСТЕЙ

Чоловік (жінка) є тим, чим є його (її) воля, і як ця воля може скористатись із тіла та обставин, в яких воно перебуває. Власне так є на самому початку нашого учнівства. Перш за все ми повинні дивитися, чи ми мертві щодо нашої волі і чи ми живі для Господа Ісуса Христа. Всіх, хто це робить, Він називає Новими Створіннями. Він дає їм Святий Дух, щоб цей новий розум (нова воля) вважався їхнім. Наскільки вони здобувають новий розум, нову волю, настільки існує єдність одного з одним.
Натомість розбіжності між Господнім народом виникають чи то з браку відданості, чи з браку знання. Брак відданості поступово відводить убік. Господь не збирається примушувати кого-небудь зі Своєї сім’ї. Він шукає тих, хто поклоняється Йому в дусі та правді, хто у кожному відношенні відданий. Для вибору цього класу Він виділив весь Євангельський вік. Ця праця вибору відбувається вже майже дев’ятнадцять століть. Такою громадою буде Мала Черідка. Вона, зрозуміло, буде особливо вибраним класом, і від неї вимагається ходити вірою, а не видінням.
Небагато хто має таку відданість Богу та праведності, щоб йти цим шляхом і вважати світ марнотою та сміттям – пустим разом з усіма його планами. І якщо особи, позбавлені відданості, покидають ці ряди, то віддані відчувають, як вони зближуються, і серед них помітно щораз більше єдності. Так повинно бути в кожному часі і в кожній країні. Всі цілковито віддані будуть прагнути виконувати Отцівську волю, бажаючи класти своє життя в Отцівській службі. І це бажання дозволяє їм бути одним.

ВРАЗ ЗІ ЗРІЛІСТЮ МЕНШАЄ ТЕРТЯ

Господь каже, що вони удосконалюються в одне. У міру того, як кожен член чинить поступ, він більше заслуговує на місце, тобто на те, щоб скористатися з запропонованої йому можливості. Ось так Тіло стає більш ефективним. Проте думка, яку Господь тут виразив, радше стосується повноти. Він звертається до кінця Віку, коли праця закінчиться, отримає завершення, коли всі будуть одним. Та величне виконання буде досягнене чимось, що Господь зробить сам. Ми так чи інакше бачимо, що внаслідок відмінностей у нашій плоті ми не можемо сприймати все однаково.
Сьогодні ми можемо бачити тільки невиразно. Ми не можемо бачити цілковито і повно. Відповідно завжди виникатимуть більші чи менші тертя навіть між тими, які повністю посвячені виконанню волі Отця. Це тертя можна мінімізувати з часом, як ми стаємо більш зрілими. Але ми не можемо бачити лицем до лиця, доки не прийде славне завершення, коли ми зазнаємо переміни воскресіння “раптом, як оком змигнути”, бо “тіло й кров посісти Божого Царства не можуть”. Ми повинні бути випробувані у наших недосконалих тілах, а ті, які покажуть відданість у боротьбі зі світом, плоттю та противником до кінця, будуть співспадкоємцями з Христом, учасниками Його Царства, виконавцями Божественного Задуму для благословення світу людства.

ДИВОВИЖНЕ ТВЕРДЖЕННЯ

В епіфанії, тобто яскравому світлі Господнього виявлення, Бог закінчить Свою теперішню працю повчання Церкви, і світ буде поінформований, що він знаходиться в іншій Епосі. Коли світ почне розуміти речі повною мірою, люди пізнають правду слів нашого Господа, сказаних в останній молитві за Його учнів: що Отець любить Церкву так само, як любить Господа Ісуса Христа. Це дивовижне твердження. Воно показує, що в нашому Господі немає нічого самолюбного. Він не казав: “Вони завжди будуть нижчими від Мене. Вони ніколи не досягнуть слави, яку Я матиму”.
Навпаки, Господь Ісус знає, що Небесний Отець проявлятиме Свою любов згідно з принципом, характером. І всі, які будуть членами тієї ж славної громади, повинні мати такий самий славний характер, який мав наш Господь, тобто повинні бути відданими до останнього. Вони повинні показати, що люблять праведність і ненавидять беззаконня. Читаємо: “Ти полюбив праведність і зненавидів беззаконня, тому Бог, Твій Бог, намастив Тебе оливою радості більше, ніж друзів Твоїх” (Євр. 1: 9, KJV). Він був помазаний стати Головою класу Церкви. Але про клас Церкви у цьому уривку сказано, що вона буде Його спільниками – не поступатиметься, а матиме співучасть, буде на одному рівні. Тоді світ дізнається, що Отець любив Церкву, як любив Ісуса. Ми розуміємо, що Церква буде на тому ж рівні зі своїм Господом Ісусом. Однак ми повинні пам’ятати, що Бог “Його дав найвище за все”. Церква ніколи не матиме рівнозначного становища з Христом.
Як чудово, що наш Небесний Отець любить нас так, як любив Христа, що Господь любитиме дорогоцінний камінь, де б він не був – у грязюці чи ще десь! Господь Ісус вибирає ці характери з багна людського гріха. І тих, які виявляться класом “повних переможців” – відданими, як був відданий Господь Ісус, – Отець любитиме, як любив Господа Ісуса, і прославить їх зі Своїм Сином.

R5358 (1913 р.)